Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.17
13:08
Заблокувався сонцемісяць на ПееМі!
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
2025.11.17
11:56
На фотографії під склом – портрет, подібний міражу.
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
2025.11.17
09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
2025.11.17
08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
2025.11.17
07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
2025.11.17
05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
2025.11.16
21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
2025.11.16
20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
2025.11.16
15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
2025.11.16
15:27
Тоді, коли пухнастим квітом
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
2025.11.16
14:56
Хмари, хмари примарні, зловісні,
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
2025.11.16
14:50
Вчитель Амок стояв біля прозорого чисто вимитого вікна і дивився на пейзаж пізньої глухої осені. Безнадійної, наче очі оленя, що побачив націлений на нього мушкет мисливця. Учні (капловухі та веснянкуваті, патлаті і закосичені, в чорній шкільній формі і з
2025.11.16
13:04
– Наші захисники та захисниці
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
2025.11.16
12:42
Розкажи-но нам, Миколо, як там було діло?
Як ви з князем Довгоруким до Криму ходили?
А то москалі собі все приписати хочуть
Та про свої перемоги тільки і торочать.
А ми чули, що й козаки там руку доклали.
І не згірше москалів тих в Криму воювали.
Ді
Як ви з князем Довгоруким до Криму ходили?
А то москалі собі все приписати хочуть
Та про свої перемоги тільки і торочать.
А ми чули, що й козаки там руку доклали.
І не згірше москалів тих в Криму воювали.
Ді
2025.11.16
11:46
В сфері внутрішніх відносин —
Вівці, гуси і кролі…
Кожне з них поїсти просить
І стареча, і малі…
В сфері зовнішніх відносин —
Поле, ліс, кущі, ріка…
Що не день, свої покоси
Кожним з них своя рука…
Вівці, гуси і кролі…
Кожне з них поїсти просить
І стареча, і малі…
В сфері зовнішніх відносин —
Поле, ліс, кущі, ріка…
Що не день, свої покоси
Кожним з них своя рука…
2025.11.16
10:21
Лечу крізь час за обрій золотий
Туди, де колисає сонце тишу.
Немає там злостивої шопти,
Мелодії лишень, пісні та вірші.
Мажорний лад обарвлює печаль,
Пастельні фарби тонуть у веселці.
Мого життя не згасла ще свіча,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Туди, де колисає сонце тишу.
Немає там злостивої шопти,
Мелодії лишень, пісні та вірші.
Мажорний лад обарвлює печаль,
Пастельні фарби тонуть у веселці.
Мого життя не згасла ще свіча,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тимофій Західняк (1956) /
Проза
Провідна неділя...
Провідна неділя на Галичині - день відвідин місць останнього спочинку рідних,близьких,друзів...З роками це робити дедалі важче,бо кількість померлих зростає, а "географія" поховань така,що за день не обійдеш і не об"їдеш.
Цьогоріч ми розпочали з найвіддаленішого гробівця - за кількадесят кілометрів від дому. Розбита польова "дорога" край села,не зважаючи на те,що кілька останніх тижнів не було дощу - рясніла ямами з багнюкою. Після "подолання" кількох таких перешкод,довелося залишити авто серед поля і далі йти пішки кілька кілометрів...Перетнувши яр,увійшли до лісу. Ніздрі лоскотали весняні запахи, милували зір лісові квітки,що килимом встеляли все довкола...Через кілька пагорбів вийшли на лісову дорогу - ще гіршу від попередньої - дякувати Богові,що йшли пішки,а не їхали автом,бо тут міг би проїхати хіба що всюдихід. Нарешті серед дерев "виглянув" синьо-жовтий стяг - ми на місці! На пагорбі насипана могила. Тут 1945 року відбувся останній бій кількох наших хлопців з загоном енкаведистів...Всі хлопці загинули,з-поміж них - татів старший брат. Після бою їх витягли з криївки і поклали під сільрадою, а потім поховали невідомо де...Від споминів про пережите мама заплакала...Поруч здіймалися вгору височенні буки, деякі лежали в глибокому ярі поруч - звалені натиском вітру. Я подумав - "Всі вони були свідками цих подій..." Недалеко від могили дзюрчав ручай - десь вище було джерело,з якого брали воду повстанці. Ми відшукали його - замулене і покинуте...Сусідній пагорб ще донедавна був "дубовим гаєм",а нині тут ріс якийсь хаотично розкиданий молодняк...За роки "незалежності" дуби вирізали дощенту - наш "почерк". Ні, то не чужий дядько прийшов сюди - то свої зробили "за гроші". Край лісу стояла хата. За всіма ознаками тут хтось мешкає. Мені зажди було цікаво дізнатися - що спонукає людину "поставити хату" отак десь не знати де,далеко від села,серед лісу?
Місце нашої наступної зупинки - старий сільський цвинтар. Здалеку він нагадує гай або ліс - старечі дерева випнулися високо вгору. Половина цвинтару заросла кущами. Хрести скрізь прості і практично однакові з вигляду, витесані з місцевого каменю,наче свідчення того,що перед Богом всі рівні. Власне,сама могила тут - лише хрест,інколи невеликий пагорб, порослий травою з насипаним довкола пісочком...ЯКА ТУТ ТИША! Зрідка її перериває пташиний спів.
Нарешті, вже найближче від дому,відвідали поховання на "новому" цвинтарі. "Гола" місцина зі "свіжими" могилами. На могилах - чорний, сірий, червоний дорогий камінь, інколи вагою кількасот кілограмів, аж самому в грудях робиться важко від вигляду величезних гробівців. Як ото тій бідній людині під ним чується? Наші заробітчани "стараються" аби було "не гірше", ніж в сусіда. Трохи люди заробили по світах тяжкою працею...Вкладають і в хати і в гробівці...
Повертались додому пізно ввечері. В голові ще бринів пташиний спів,виринали образи лісу і весняних квіток. Вже засинаючи подумав: хотів би "лежати" на отому старому,давньому цвинтарі поміж дерев і благодатної тиші...
квітень 2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Провідна неділя...
Провідна неділя на Галичині - день відвідин місць останнього спочинку рідних,близьких,друзів...З роками це робити дедалі важче,бо кількість померлих зростає, а "географія" поховань така,що за день не обійдеш і не об"їдеш. Цьогоріч ми розпочали з найвіддаленішого гробівця - за кількадесят кілометрів від дому. Розбита польова "дорога" край села,не зважаючи на те,що кілька останніх тижнів не було дощу - рясніла ямами з багнюкою. Після "подолання" кількох таких перешкод,довелося залишити авто серед поля і далі йти пішки кілька кілометрів...Перетнувши яр,увійшли до лісу. Ніздрі лоскотали весняні запахи, милували зір лісові квітки,що килимом встеляли все довкола...Через кілька пагорбів вийшли на лісову дорогу - ще гіршу від попередньої - дякувати Богові,що йшли пішки,а не їхали автом,бо тут міг би проїхати хіба що всюдихід. Нарешті серед дерев "виглянув" синьо-жовтий стяг - ми на місці! На пагорбі насипана могила. Тут 1945 року відбувся останній бій кількох наших хлопців з загоном енкаведистів...Всі хлопці загинули,з-поміж них - татів старший брат. Після бою їх витягли з криївки і поклали під сільрадою, а потім поховали невідомо де...Від споминів про пережите мама заплакала...Поруч здіймалися вгору височенні буки, деякі лежали в глибокому ярі поруч - звалені натиском вітру. Я подумав - "Всі вони були свідками цих подій..." Недалеко від могили дзюрчав ручай - десь вище було джерело,з якого брали воду повстанці. Ми відшукали його - замулене і покинуте...Сусідній пагорб ще донедавна був "дубовим гаєм",а нині тут ріс якийсь хаотично розкиданий молодняк...За роки "незалежності" дуби вирізали дощенту - наш "почерк". Ні, то не чужий дядько прийшов сюди - то свої зробили "за гроші". Край лісу стояла хата. За всіма ознаками тут хтось мешкає. Мені зажди було цікаво дізнатися - що спонукає людину "поставити хату" отак десь не знати де,далеко від села,серед лісу?
Місце нашої наступної зупинки - старий сільський цвинтар. Здалеку він нагадує гай або ліс - старечі дерева випнулися високо вгору. Половина цвинтару заросла кущами. Хрести скрізь прості і практично однакові з вигляду, витесані з місцевого каменю,наче свідчення того,що перед Богом всі рівні. Власне,сама могила тут - лише хрест,інколи невеликий пагорб, порослий травою з насипаним довкола пісочком...ЯКА ТУТ ТИША! Зрідка її перериває пташиний спів.
Нарешті, вже найближче від дому,відвідали поховання на "новому" цвинтарі. "Гола" місцина зі "свіжими" могилами. На могилах - чорний, сірий, червоний дорогий камінь, інколи вагою кількасот кілограмів, аж самому в грудях робиться важко від вигляду величезних гробівців. Як ото тій бідній людині під ним чується? Наші заробітчани "стараються" аби було "не гірше", ніж в сусіда. Трохи люди заробили по світах тяжкою працею...Вкладають і в хати і в гробівці...
Повертались додому пізно ввечері. В голові ще бринів пташиний спів,виринали образи лісу і весняних квіток. Вже засинаючи подумав: хотів би "лежати" на отому старому,давньому цвинтарі поміж дерев і благодатної тиші...
квітень 2009
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
