Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.23
06:18
Через стишену дорогу
Неквапливо вечір брів
І стелив собі під ноги
Довгі тіні яворів.
Він топив у видноколі
Сонця схилене чоло, -
За собою вів із поля
Сірі сутінки в село.
Неквапливо вечір брів
І стелив собі під ноги
Довгі тіні яворів.
Він топив у видноколі
Сонця схилене чоло, -
За собою вів із поля
Сірі сутінки в село.
2026.04.22
21:23
направду побоку хто й що про це помислить
мислителю немає жодних меж
усім подобається відстань адже відстань
як є життя прадивіш не прозвеш
дзвінкий тверезий ранок славнозвісний
о не вантаж його
забутих предків тіні не бентеж
у кілька сотень літ не
мислителю немає жодних меж
усім подобається відстань адже відстань
як є життя прадивіш не прозвеш
дзвінкий тверезий ранок славнозвісний
о не вантаж його
забутих предків тіні не бентеж
у кілька сотень літ не
2026.04.22
16:30
Вже за фіранками минуле —
як бути далі, я не знаю.
Здається, й досі не збагнула,
що більше пролісків немає.
Ділю думки на «до» і «після»,
і посипаю сіллю рану.
На струнах серця, наче пісня,
як бути далі, я не знаю.
Здається, й досі не збагнула,
що більше пролісків немає.
Ділю думки на «до» і «після»,
і посипаю сіллю рану.
На струнах серця, наче пісня,
2026.04.22
15:20
Такі дощі тотальні і вселенські
Охоплюють із флангів, як орда.
Вони відкриють манускрипти древні,
В яких перегорить свята біда.
А на гілках повиснуть одкровення,
Як вищі і непізнані знамення.
Дощі відкриють невідомі суті,
Охоплюють із флангів, як орда.
Вони відкриють манускрипти древні,
В яких перегорить свята біда.
А на гілках повиснуть одкровення,
Як вищі і непізнані знамення.
Дощі відкриють невідомі суті,
2026.04.22
14:43
Співають пісень вовки,
Надривне нічне сопрано.
Дається зима взнаки,
Радіє весна зарано.
Доходять і до 5-ти,
Буває, нічні морози.
Вона не спішить прийти
З теплом хоч якоїсь дози.
Надривне нічне сопрано.
Дається зима взнаки,
Радіє весна зарано.
Доходять і до 5-ти,
Буває, нічні морози.
Вона не спішить прийти
З теплом хоч якоїсь дози.
2026.04.22
07:45
Л.Давидович (1900-1986), В.Драгунський (1913-1972)
Мчать ялинки, мчать галяви,
місяць в озеро пірна.
Гарно так на верхній лаві
край відкритого вікна!
Нічка за вікном чорніє,
Мчать ялинки, мчать галяви,
місяць в озеро пірна.
Гарно так на верхній лаві
край відкритого вікна!
Нічка за вікном чорніє,
2026.04.22
05:29
На теплих крилах весняних вітрів
Ключ журавлиний звично прилетів
І на болоті ось уже курличе
Щодня невпинно зграя мандрівнича.
Гучне звучання повних голосів
Тепер не змовкне до осінніх днів,
А потім самозахист знов покличе
Птахів кудись за наше п
Ключ журавлиний звично прилетів
І на болоті ось уже курличе
Щодня невпинно зграя мандрівнича.
Гучне звучання повних голосів
Тепер не змовкне до осінніх днів,
А потім самозахист знов покличе
Птахів кудись за наше п
2026.04.21
22:19
що тут вигадувати що ліпити
у порожнечі між байдужих стін
і то не гобіти були а брити
казав тобі а ти скривилася при цім
тебе цікавить щось просте і зрозуміле
поплакати чи посміятися собі
і речі що тебе наразі оточили
чи уточнили · всі вони аби
у порожнечі між байдужих стін
і то не гобіти були а брити
казав тобі а ти скривилася при цім
тебе цікавить щось просте і зрозуміле
поплакати чи посміятися собі
і речі що тебе наразі оточили
чи уточнили · всі вони аби
2026.04.21
21:35
А ти ж казав мені: «Не плач,
не бідкайся, все добре буде...»
Та смерті чорної палаш*
встромився гостряком у груди.
Не вберегли ні Бог, ні я,
ні ті, що теж добра бажали.
Без тебе, сонечко, ніяк
не бідкайся, все добре буде...»
Та смерті чорної палаш*
встромився гостряком у груди.
Не вберегли ні Бог, ні я,
ні ті, що теж добра бажали.
Без тебе, сонечко, ніяк
2026.04.21
16:09
Покотилась крашанка до самого неба,
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Темнооку тишу щоби не злякати.
Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Крашанки яскраві в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кошик В
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Темнооку тишу щоби не злякати.
Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Крашанки яскраві в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кошик В
2026.04.21
14:09
Листок зелений завітав у хату,
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
2026.04.21
13:50
Людям справді великим манія величі ні до чого.
Завдяки розвою філософії людство позбулося найкращих ілюзій.
Не зазнавши гіркоти поразок, не відчуєш смаку перемог.
Дика природа надто чутлива до диких звичаїв.
Коли відчуваєш листопад у квітні –
2026.04.21
12:01
Один видатний поет якось зауважив: справжній вірш це такий, де кожен рядок - вірш. Гадаю, не варто забирати літр крові, іноді досить й однієї краплі. Скажімо, достатньо 123-секундної композиції «Yesterday», щоб зрозуміти, якого рівня музикант перед вами…
2026.04.21
11:38
Живу, не марную ні грошей, ні часу,
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
2026.04.21
08:53
Голуб мене долонями, як вогку глину
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
2026.04.21
05:57
Ні людини, ні собаки,
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тимофій Західняк (1956) /
Проза
Провідна неділя...
Провідна неділя на Галичині - день відвідин місць останнього спочинку рідних,близьких,друзів...З роками це робити дедалі важче,бо кількість померлих зростає, а "географія" поховань така,що за день не обійдеш і не об"їдеш.
Цьогоріч ми розпочали з найвіддаленішого гробівця - за кількадесят кілометрів від дому. Розбита польова "дорога" край села,не зважаючи на те,що кілька останніх тижнів не було дощу - рясніла ямами з багнюкою. Після "подолання" кількох таких перешкод,довелося залишити авто серед поля і далі йти пішки кілька кілометрів...Перетнувши яр,увійшли до лісу. Ніздрі лоскотали весняні запахи, милували зір лісові квітки,що килимом встеляли все довкола...Через кілька пагорбів вийшли на лісову дорогу - ще гіршу від попередньої - дякувати Богові,що йшли пішки,а не їхали автом,бо тут міг би проїхати хіба що всюдихід. Нарешті серед дерев "виглянув" синьо-жовтий стяг - ми на місці! На пагорбі насипана могила. Тут 1945 року відбувся останній бій кількох наших хлопців з загоном енкаведистів...Всі хлопці загинули,з-поміж них - татів старший брат. Після бою їх витягли з криївки і поклали під сільрадою, а потім поховали невідомо де...Від споминів про пережите мама заплакала...Поруч здіймалися вгору височенні буки, деякі лежали в глибокому ярі поруч - звалені натиском вітру. Я подумав - "Всі вони були свідками цих подій..." Недалеко від могили дзюрчав ручай - десь вище було джерело,з якого брали воду повстанці. Ми відшукали його - замулене і покинуте...Сусідній пагорб ще донедавна був "дубовим гаєм",а нині тут ріс якийсь хаотично розкиданий молодняк...За роки "незалежності" дуби вирізали дощенту - наш "почерк". Ні, то не чужий дядько прийшов сюди - то свої зробили "за гроші". Край лісу стояла хата. За всіма ознаками тут хтось мешкає. Мені зажди було цікаво дізнатися - що спонукає людину "поставити хату" отак десь не знати де,далеко від села,серед лісу?
Місце нашої наступної зупинки - старий сільський цвинтар. Здалеку він нагадує гай або ліс - старечі дерева випнулися високо вгору. Половина цвинтару заросла кущами. Хрести скрізь прості і практично однакові з вигляду, витесані з місцевого каменю,наче свідчення того,що перед Богом всі рівні. Власне,сама могила тут - лише хрест,інколи невеликий пагорб, порослий травою з насипаним довкола пісочком...ЯКА ТУТ ТИША! Зрідка її перериває пташиний спів.
Нарешті, вже найближче від дому,відвідали поховання на "новому" цвинтарі. "Гола" місцина зі "свіжими" могилами. На могилах - чорний, сірий, червоний дорогий камінь, інколи вагою кількасот кілограмів, аж самому в грудях робиться важко від вигляду величезних гробівців. Як ото тій бідній людині під ним чується? Наші заробітчани "стараються" аби було "не гірше", ніж в сусіда. Трохи люди заробили по світах тяжкою працею...Вкладають і в хати і в гробівці...
Повертались додому пізно ввечері. В голові ще бринів пташиний спів,виринали образи лісу і весняних квіток. Вже засинаючи подумав: хотів би "лежати" на отому старому,давньому цвинтарі поміж дерев і благодатної тиші...
квітень 2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Провідна неділя...
Провідна неділя на Галичині - день відвідин місць останнього спочинку рідних,близьких,друзів...З роками це робити дедалі важче,бо кількість померлих зростає, а "географія" поховань така,що за день не обійдеш і не об"їдеш. Цьогоріч ми розпочали з найвіддаленішого гробівця - за кількадесят кілометрів від дому. Розбита польова "дорога" край села,не зважаючи на те,що кілька останніх тижнів не було дощу - рясніла ямами з багнюкою. Після "подолання" кількох таких перешкод,довелося залишити авто серед поля і далі йти пішки кілька кілометрів...Перетнувши яр,увійшли до лісу. Ніздрі лоскотали весняні запахи, милували зір лісові квітки,що килимом встеляли все довкола...Через кілька пагорбів вийшли на лісову дорогу - ще гіршу від попередньої - дякувати Богові,що йшли пішки,а не їхали автом,бо тут міг би проїхати хіба що всюдихід. Нарешті серед дерев "виглянув" синьо-жовтий стяг - ми на місці! На пагорбі насипана могила. Тут 1945 року відбувся останній бій кількох наших хлопців з загоном енкаведистів...Всі хлопці загинули,з-поміж них - татів старший брат. Після бою їх витягли з криївки і поклали під сільрадою, а потім поховали невідомо де...Від споминів про пережите мама заплакала...Поруч здіймалися вгору височенні буки, деякі лежали в глибокому ярі поруч - звалені натиском вітру. Я подумав - "Всі вони були свідками цих подій..." Недалеко від могили дзюрчав ручай - десь вище було джерело,з якого брали воду повстанці. Ми відшукали його - замулене і покинуте...Сусідній пагорб ще донедавна був "дубовим гаєм",а нині тут ріс якийсь хаотично розкиданий молодняк...За роки "незалежності" дуби вирізали дощенту - наш "почерк". Ні, то не чужий дядько прийшов сюди - то свої зробили "за гроші". Край лісу стояла хата. За всіма ознаками тут хтось мешкає. Мені зажди було цікаво дізнатися - що спонукає людину "поставити хату" отак десь не знати де,далеко від села,серед лісу?
Місце нашої наступної зупинки - старий сільський цвинтар. Здалеку він нагадує гай або ліс - старечі дерева випнулися високо вгору. Половина цвинтару заросла кущами. Хрести скрізь прості і практично однакові з вигляду, витесані з місцевого каменю,наче свідчення того,що перед Богом всі рівні. Власне,сама могила тут - лише хрест,інколи невеликий пагорб, порослий травою з насипаним довкола пісочком...ЯКА ТУТ ТИША! Зрідка її перериває пташиний спів.
Нарешті, вже найближче від дому,відвідали поховання на "новому" цвинтарі. "Гола" місцина зі "свіжими" могилами. На могилах - чорний, сірий, червоний дорогий камінь, інколи вагою кількасот кілограмів, аж самому в грудях робиться важко від вигляду величезних гробівців. Як ото тій бідній людині під ним чується? Наші заробітчани "стараються" аби було "не гірше", ніж в сусіда. Трохи люди заробили по світах тяжкою працею...Вкладають і в хати і в гробівці...
Повертались додому пізно ввечері. В голові ще бринів пташиний спів,виринали образи лісу і весняних квіток. Вже засинаючи подумав: хотів би "лежати" на отому старому,давньому цвинтарі поміж дерев і благодатної тиші...
квітень 2009
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
