ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало

Артур Курдіновський
2024.11.21 18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.

Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,

Іван Потьомкін
2024.11.21 17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Кай Хробаковськи
2024.11.19

Ля Дмитро Дмитро
2024.11.16

Владислав Аверьян
2024.11.11

Соловейко Чубук
2024.11.02

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Павло Погуц (1992) / Вірші / Корзина

 Лилася кров, палали вогні….
Шматок землі
Ти звешся Україною.
Ти був до нас. Ти будеш після нас.
(Л. Костенко)

Лилася кров, палали вогні,
Кувалася сталь, дзвеніли мечі…

Так є, було і буде,
Так нам написано в житті.
Ніхто страждань минулих не забуде,
Репресій голодів, гонінь.
Років неволі, служби, рабства…
Ніколи!
Докіль живі не забудем ми…

Наш досвід кривавий і гіркий,
Колючий, немов шипшини колючки,
Наш досвід скроплений водою
І кров’ю прадідів-дідів.
Наш досвід, наче та гора Голгофа,
На яку ми йшли, щоб нас там розп’яли.
На тій Голгофі височенній
Стоять хрести—не три! О ні!
Їх там сотні, тисячі, мільйони,
А, може, й більше…я не знаю.

Ми падали, вставали, йшли,
Знов падали і піднімались.
Йшли.

Колись в минулому давно
Князювали в нас князі.
Величні, горді і могутні,
Як Святослав, Володимир і Ярослав.
Вони вели народ наш
До величі, слави і пошани,
До перемог, що оспівував весь світ
І нас боялись, знали, поважали.
Від наших імен тремтіли вороги.
Атакували Русь половці й татари
Та здолати—так і не змогли.

Але Русь розтерзана упала,
Начебто розвіялась в прах.
Чому ж?

Вороги тут винні та не зовсім.
Князі, молоді і запальні, не розумні ще,
Завзяті, роздерли Русь на кривавії шматки,
Заради влади, золота й багатства…
І коли у двері їхні постукали враги,
Не об’єднались, ні, а розсварилися ще більше.
І ворог двері одчинив, вирвавши із петель,
Ввійшов у хату і з господаря зробив собі раба.

Пропала слава, пропала Русь,
Через егоїзм князів пустоголових.
Та не помер, на щастя, наш народ,
Не здався, не похилив він голову.

В ярмі у ворога страждав,
Та не схилив ніколи голови,
Його били й мордували,
Та на коліна не поставити того,
У кого в серці горить вогонь нещадний,
Вогонь гарячіший від пекельного вогню,
Вогонь душі, вогонь сердець…

Ми падали, вставали, йшли.
Знов падали і піднімались.
Йшли.

Так народились козаки.
Не стерпіли палаючі серця,
В плугу хазяїна чужого
Гнути спину, не стерпіли і …

Пішли вони на Січ,
На Запорожжя,
Пішов один, а потім другий,
Прийшла сотня, тисяча
Воїнів завзятих,
А потім ще, і ще, і ще.

Так народилося козацтво,
Вільнолюбиві, палаючі серця,
І неначе ураган вогненний,
Пронеслися вони по Україні,
Визволяючи жінок братів, сестер,
Виганяючи врага.

І росло козацтво, наче вогнище,
В якого не жаліли кидати дрова.
Тремтіли вороги, не знали що робити,
Як чули ім’я Хмельницького,
Так западали їм серця і тряслися руки.
Вогненна буря, яку підняв Богдан,
Палила все, що лиш могло горіти,
І вогонь чистильний аж до неба запалав.
І освітив він небо, наче сонце вогняне.
Вогонь і меч! Вогонь і меч!
Ось кара праведна для тих, хто загнав
Народ наш у презренний плуг.

Та помер Богдан, що з боротьби вродивсь,
І буря почала втихати
Забракло серця вогняного,
Щоб вогонь народний підживляти
І знову почалося найстрашніше,
Що могло лиш статись.
Боротьба…війна…не з ворогами…
А між козаками –
За власть, клейноди, булаву.

А ворог постукав у двері,
Гостряком меча і переступив поріг,
Ввійшовши в хату,
Де сварились хазяї, їх діти і жінки,
Що роздирали хату власноруч.
А ворог лиш прийшов і загарбав все,
І з хазяїв поробив собі покірних слуг.

Тим разом впали на коліна.
Заставили нас голову схилить.
Але надія в серці не згоріла,
І вогонь не згас, і пам’ять пам’ятала
Хто ми є, а ким були.

Плуг, ярмо, чужі поля,
А ми раби, що жили гірш собаки,
І жили ми, і жили ми,
Але як раби.

Піднімались з океану мас,
Могутні хвилі вогняні,
Проте…
Бог зробив в природі так,
Що хвилям дано підніматись
І падать знов, розбиваючись об скали.


Ми падали, вставали, йшли,
Знов падали і піднімались.
Йшли.

Тепер ми незалежні, врешті решт!
Ми живемо у своїх хатах,
Працюєм на своїх полях,
І живемо ми самі для себе,
А не для пана, що завше з батогом стояв.
Ми вільні, ми скинули кайдани,
Окови тяжких літ, але…

Коли ми боремось, ми завжди разом.
А коли в нас мир, то сваримось із братом.
Чому?
Чому роздерли ми країну
На Північ, Південь, Захід, Схід?
Чому кордоном зробили ми Дніпро?
Чому ми боремося за прапори –
Оранжеві, білі з червоними серцями,
За біло-голубі,
А не за синьо-жовті??
Чому ми сваримось брат із братом,
Коли нам треба об’єднатись,
Стати плече в плече, пожати міцно руки,
І працювать заради блага нашого й дітей.
Чому ми боремось за гроші?
За владу? Хіба вони нам
Потрібні будуть, коли у своїй хаті,
Ми знову станемо слугами?

Згадайте, що було колись:
Чому ми програвали?
Чому ставали ми рабами?

Хіба минуле не навчило?
Хіба діди нам не казали,
Як нас голодом морили,
Хліб наш власний з хати відбирали?
Хіба ми хочем цього знову?
Щоб повторялись помилки?
Хіба минуле не навчило?

Невже ми століттями боролись,
Щоб розсваритись і зруйнувати все?

Ми ж почали тільки будувати
Свій новий дім,
Ми заклали лишень фундамент,
А вже ділимо і дах, і стіни.
Годі!
Нам треба забути всі незгоди й сварки.
Нам треба міцно потиснути руки і почати
Разом будувати. Спільно.

Ми падали, вставали, йшли.
Знов падали і піднімались.
Не впадімо знову.





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2009-06-10 16:34:34
Переглядів сторінки твору 1109
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.245 / 4.96)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.754
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2009.07.30 16:01
Автор у цю хвилину відсутній