Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.21
22:19
що тут вигадувати що ліпити
у порожнечі між байдужих стін
і то не гобіти були а брити
казав тобі а ти скривилася при цім
тебе цікавить щось просте і зрозуміле
поплакати чи посміятися собі
і речі що тебе наразі оточили
чи уточнили · всі вони аби
у порожнечі між байдужих стін
і то не гобіти були а брити
казав тобі а ти скривилася при цім
тебе цікавить щось просте і зрозуміле
поплакати чи посміятися собі
і речі що тебе наразі оточили
чи уточнили · всі вони аби
2026.04.21
21:35
А ти ж казав мені: «Не плач,
не бідкайся, все добре буде...»
Та смерті чорної палаш*
встромився гостряком у груди.
Не вберегли ні Бог, ні я,
ні ті, що теж добра бажали.
Без тебе, сонечко, ніяк
не бідкайся, все добре буде...»
Та смерті чорної палаш*
встромився гостряком у груди.
Не вберегли ні Бог, ні я,
ні ті, що теж добра бажали.
Без тебе, сонечко, ніяк
2026.04.21
16:09
Покотилась крашанка до самого неба,
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Темнооку тишу щоби не злякати.
Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Крашанки яскраві в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кошик В
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Темнооку тишу щоби не злякати.
Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Крашанки яскраві в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кошик В
2026.04.21
14:09
Листок зелений завітав у хату,
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
2026.04.21
13:50
Людям справді великим манія величі ні до чого.
Завдяки розвою філософії людство позбулося найкращих ілюзій.
Не зазнавши гіркоти поразок, не відчуєш смаку перемог.
Дика природа надто чутлива до диких звичаїв.
Коли відчуваєш листопад у квітні –
2026.04.21
12:01
Один видатний поет якось зауважив: справжній вірш це такий, де кожен рядок - вірш. Гадаю, не варто забирати літр крові, іноді досить й однієї краплі. Скажімо, достатньо 123-секундної композиції «Yesterday», щоб зрозуміти, якого рівня музикант перед вами…
2026.04.21
11:38
Живу, не марную ні грошей, ні часу,
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
2026.04.21
08:53
Голуб мене долонями, як вогку глину
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
2026.04.21
05:57
Ні людини, ні собаки,
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
2026.04.20
20:28
Бігти, наче за тобою гнались,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
2026.04.20
20:16
Під очеретом хата зустрічала
Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.
Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.
Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.
Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.
2026.04.20
17:51
усе це буде не про нас
хіба що раптом
бо час
який минає зна
не сильно фактор
ми дивні
і чого би не
десь-божевільні
хіба що раптом
бо час
який минає зна
не сильно фактор
ми дивні
і чого би не
десь-божевільні
2026.04.20
17:42
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2026.04.20
17:30
Чи прислухаєшся до зір,
чи чуєш грому канонади,
а з юності і до сих пір
лягають думи на папір
і цьому вже немає ради.
А по ночах тривожать сни
і сюр-реальні, і пророчі,
чи чуєш грому канонади,
а з юності і до сих пір
лягають думи на папір
і цьому вже немає ради.
А по ночах тривожать сни
і сюр-реальні, і пророчі,
2026.04.20
15:08
Долинають спогади тремтливі
Із туманності німих зірок.
Долинають болі нескоримі,
Як старий невивчений урок.
І, напевно, душі нелюдимі
Віднайдуть спочинок в певний строк.
Долинають образи трмвожні,
Із туманності німих зірок.
Долинають болі нескоримі,
Як старий невивчений урок.
І, напевно, душі нелюдимі
Віднайдуть спочинок в певний строк.
Долинають образи трмвожні,
2026.04.20
10:33
Олександр Чуркін (1903-1971)
В дальнім полі любонька
жде мене,
а вже сходить сонечко
весняне,
обрій світлом сяючим
залило...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В дальнім полі любонька
жде мене,
а вже сходить сонечко
весняне,
обрій світлом сяючим
залило...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скунць (1942 - 2007) /
Вірші
З досвіду
Тепер би словом простір підкорити –
Видав*, часи минулися лихі.
Але звикаю тихо говорити,
Аби почули тільки не глухі.
І душу вчу: не кожному оголюйсь,
Хоч навіть час, хоч сам Господь велить.
Немає сенсу подавати голос,
Коли кричать не ті, кого болить.
І в гласну пору збоку – ніби хворі,
Яким уже вготовано хрести,
Ті, що співати не схотіли в хорі,
А соло їм не суджено вести.
Та завдаю* собі на плечі легко
Пожитки віку скромні і скупі
І йду до щастя, котре так далеко,
Що з ним знайомі тільки не сліпі.
То все обман. Під неба капелюхом
Земля ховає лисину свою…
А може, краще жити тільки нюхом?
І я на самім протягу стаю.
Та не від мене вітер цей залежить,
Що запахи горілого несе.
Я тільки встигну підхопити нежить.
А світом хай пропасниця трясе.
І хай над ним кричать вожді верховні
Ті заклики, що йдуть від заклинань.
Ще все в ціні наркотики духовні.
Ну що ж, народе, спи і наркомань.
Сільська красуня тіло своє голе
Несе в готель. Хто з грішми – той бери!
За кого ж то, Руденку й Чорноволе,
Ішли ви у мордовські табори?
Чому в поета. А не в мафіозі
Перед народом неоплатний борг?
Час тим належить, хто платити в змозі,
Які борги? Історія – це торг.
Я теж наївним хлопчиком, затятим.
Ішов за тими, хто до правди вів.
Не вмів без віри в зустріч пам’ятати
І вірити без пам’яті не вмів.
…………………..
Бо в цій країні хитро-обережній,
Де правда тим і мудра, що німа,
Де наш і Сталін, і Хрущов, і Брежнєв,
Не нашим бути сил уже нема.
У цій країні, де сини-солдати
Підносять зброю на батьків своїх,
Якщо і душу, й розум не продати,
То годувати з милостині їх.
Сидить у кріслі голова без клепки
І вимагає жертви на вівтар.
Я все віддав. А голова – для кепки.
Тепер я справжній люмпен-пролетар.
……………………….
І не судіть, що дав себе зім’яти.
І м’ята мнеться, треться до трухи.
І вже стає товаром запах м’яти,
Впакований красиво у духи.
І я – товар. Нехай не з дефіцитних.
Із моди вийшов. Та й не був фірма.
Та дефіцити – то для ненаситних.
Я – дешевинка, майже задарма.
Я накликаю дні погожі й зливи.
Що хочете, того вам напрошу.
Ну, хочете, збрешу, що ви щасливі,
Що будете щасливими – збрешу.
І не просив я плати ні від кого,
Однаково приймав сріблО і мідь.
А ви мене хотіли не такого?
Інакшим я не стану. Не хотіть.
Таж не вдавав я , ніби я месія.
Хоч на месію все-таки чекав.
А мудрий знав: месія – це Росія.
Вкраїни на Вкраїні не шукав.
І він тепер володар над умами.
Сидить, немов на троні, на віках.
Немає в нього батька ані мами.
Зате у нього діти у шовках.
Ах, діти, діти, наша світла зміна!
Для вас рука даюча не скупа.
І йде для вас із молотка Вкраїна,
Або, точніше, з молота й серпа.
«Що робите?!» – гукнути хочу юдам.
Та звіку світ не міг без торгаша.
Це Богові потрібна, а не людям
Твоя, голодна вічності, душа.
Жив безголосо, буду й безголово.
Язик же мій – для гніву й для хвали.
А сказано: було найперше Слово.
Забрали Слово. Гласність подали.
Німі для мене мавки і чугайстер.
І смерть німа, хоч як-не-як – кума.
Я майстер Слова. Так писали. Майстер.
І тільки Слова в мене вже нема.
1989
«Спитай себе», 1992, Ужгород
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З досвіду
Тепер би словом простір підкорити –
Видав*, часи минулися лихі.
Але звикаю тихо говорити,
Аби почули тільки не глухі.
І душу вчу: не кожному оголюйсь,
Хоч навіть час, хоч сам Господь велить.
Немає сенсу подавати голос,
Коли кричать не ті, кого болить.
І в гласну пору збоку – ніби хворі,
Яким уже вготовано хрести,
Ті, що співати не схотіли в хорі,
А соло їм не суджено вести.
Та завдаю* собі на плечі легко
Пожитки віку скромні і скупі
І йду до щастя, котре так далеко,
Що з ним знайомі тільки не сліпі.
То все обман. Під неба капелюхом
Земля ховає лисину свою…
А може, краще жити тільки нюхом?
І я на самім протягу стаю.
Та не від мене вітер цей залежить,
Що запахи горілого несе.
Я тільки встигну підхопити нежить.
А світом хай пропасниця трясе.
І хай над ним кричать вожді верховні
Ті заклики, що йдуть від заклинань.
Ще все в ціні наркотики духовні.
Ну що ж, народе, спи і наркомань.
Сільська красуня тіло своє голе
Несе в готель. Хто з грішми – той бери!
За кого ж то, Руденку й Чорноволе,
Ішли ви у мордовські табори?
Чому в поета. А не в мафіозі
Перед народом неоплатний борг?
Час тим належить, хто платити в змозі,
Які борги? Історія – це торг.
Я теж наївним хлопчиком, затятим.
Ішов за тими, хто до правди вів.
Не вмів без віри в зустріч пам’ятати
І вірити без пам’яті не вмів.
…………………..
Бо в цій країні хитро-обережній,
Де правда тим і мудра, що німа,
Де наш і Сталін, і Хрущов, і Брежнєв,
Не нашим бути сил уже нема.
У цій країні, де сини-солдати
Підносять зброю на батьків своїх,
Якщо і душу, й розум не продати,
То годувати з милостині їх.
Сидить у кріслі голова без клепки
І вимагає жертви на вівтар.
Я все віддав. А голова – для кепки.
Тепер я справжній люмпен-пролетар.
……………………….
І не судіть, що дав себе зім’яти.
І м’ята мнеться, треться до трухи.
І вже стає товаром запах м’яти,
Впакований красиво у духи.
І я – товар. Нехай не з дефіцитних.
Із моди вийшов. Та й не був фірма.
Та дефіцити – то для ненаситних.
Я – дешевинка, майже задарма.
Я накликаю дні погожі й зливи.
Що хочете, того вам напрошу.
Ну, хочете, збрешу, що ви щасливі,
Що будете щасливими – збрешу.
І не просив я плати ні від кого,
Однаково приймав сріблО і мідь.
А ви мене хотіли не такого?
Інакшим я не стану. Не хотіть.
Таж не вдавав я , ніби я месія.
Хоч на месію все-таки чекав.
А мудрий знав: месія – це Росія.
Вкраїни на Вкраїні не шукав.
І він тепер володар над умами.
Сидить, немов на троні, на віках.
Немає в нього батька ані мами.
Зате у нього діти у шовках.
Ах, діти, діти, наша світла зміна!
Для вас рука даюча не скупа.
І йде для вас із молотка Вкраїна,
Або, точніше, з молота й серпа.
«Що робите?!» – гукнути хочу юдам.
Та звіку світ не міг без торгаша.
Це Богові потрібна, а не людям
Твоя, голодна вічності, душа.
Жив безголосо, буду й безголово.
Язик же мій – для гніву й для хвали.
А сказано: було найперше Слово.
Забрали Слово. Гласність подали.
Німі для мене мавки і чугайстер.
І смерть німа, хоч як-не-як – кума.
Я майстер Слова. Так писали. Майстер.
І тільки Слова в мене вже нема.
1989
«Спитай себе», 1992, Ужгород
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
