
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.04
09:35
Жовтого місяця перше число.
Підсумок. Видих. Межа. Рубікон.
Жовтень погладив м'якеньким крилом
Зболене серце. Жорстокий закон
Літа спекотного - вже не формат.
Тільки, хіба що, гіркий післясмак
Рваних надій, тих, яким - шах і мат, -
Підсумок. Видих. Межа. Рубікон.
Жовтень погладив м'якеньким крилом
Зболене серце. Жорстокий закон
Літа спекотного - вже не формат.
Тільки, хіба що, гіркий післясмак
Рваних надій, тих, яким - шах і мат, -
2025.10.04
05:29
У тих краях, де цвітом чистим
Сади квітують навесні, -
Колись у сутінках імлистих
Мені не вимовили "ні".
А далі - всюди відмовляли
І не дотримували слів,
Тому, окрім садів опалих,
Ніяких інших не зустрів.
Сади квітують навесні, -
Колись у сутінках імлистих
Мені не вимовили "ні".
А далі - всюди відмовляли
І не дотримували слів,
Тому, окрім садів опалих,
Ніяких інших не зустрів.
2025.10.03
22:31
Куди я біжу? Навіщо?
Чи більше я намагаюся
відірватися від місця втечі,
тим більше наближаюся
до нього. Подорожній,
який мені трапиться,
також біжить від чогось?
Від своїх гризот,
Чи більше я намагаюся
відірватися від місця втечі,
тим більше наближаюся
до нього. Подорожній,
який мені трапиться,
також біжить від чогось?
Від своїх гризот,
2025.10.03
20:50
Зелені ягоди калини,
життя криваві береги.
Шануй історію країни,
якщо збагнути до снаги…
Коли ж ті ягоди поспіють?
Чи, може, то з чужих калин?
Коли ворожу зграю спинить
народ? Змужніє він коли?
життя криваві береги.
Шануй історію країни,
якщо збагнути до снаги…
Коли ж ті ягоди поспіють?
Чи, може, то з чужих калин?
Коли ворожу зграю спинить
народ? Змужніє він коли?
2025.10.03
17:17
Вересню холодний!
Прірву чи безодню
Створиш у пораненій душі?
Дихають алеї
Ямбом і хореєм...
Ти, поете, слухай та пиши!
Вересень сльозливий
Прірву чи безодню
Створиш у пораненій душі?
Дихають алеї
Ямбом і хореєм...
Ти, поете, слухай та пиши!
Вересень сльозливий
2025.10.03
12:22
Осінні ружі - відгомін літа,
Жовті троянди - сонцеві квіти,
І хризантеми, немов королеви,
Сонцепроміння золотить дерева,
Клени вдягають жовті хустини,
Відблиски сонця - янтарні модрини,
Сяйво фарбує гору жовточолу,
Світло тече водограєм до долу,
Жовті троянди - сонцеві квіти,
І хризантеми, немов королеви,
Сонцепроміння золотить дерева,
Клени вдягають жовті хустини,
Відблиски сонця - янтарні модрини,
Сяйво фарбує гору жовточолу,
Світло тече водограєм до долу,
2025.10.03
12:21
О цей експрес поштовий, бейбі
Де взяти чуттів
Усю ніч не спав
На підвіконні висів
Якщо я помру
То на пагорбові
А якщо я не встигну
Бейбі рада усім
Де взяти чуттів
Усю ніч не спав
На підвіконні висів
Якщо я помру
То на пагорбові
А якщо я не встигну
Бейбі рада усім
2025.10.03
11:53
Цей поетичний ужинок присвячено нашим героям.
Тим, хто, на превеликий жаль, вже на небі…
І тим, хто, на щастя, на землі виборює нашу з вами свободу.
ВІЙНА ВБИВАЄ.
ЗЕМЛЯ ЗМУЧЕНА СТОГНЕ.
БАГРЯНА ТРАВА.
Тим, хто, на превеликий жаль, вже на небі…
І тим, хто, на щастя, на землі виборює нашу з вами свободу.
ВІЙНА ВБИВАЄ.
ЗЕМЛЯ ЗМУЧЕНА СТОГНЕ.
БАГРЯНА ТРАВА.
2025.10.03
06:52
Прискорилась бійня скажена,
Щоб швидше мети досягти, -
І тишу гвалтують сирени,
І вибухи множать хрести.
І ходять од хати до хати
Нещастя, печалі, жалі,
Немов одніє утрати
Замало стражденній землі...
Щоб швидше мети досягти, -
І тишу гвалтують сирени,
І вибухи множать хрести.
І ходять од хати до хати
Нещастя, печалі, жалі,
Немов одніє утрати
Замало стражденній землі...
2025.10.02
22:32
Повернутися в ніщо,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
2025.10.02
20:26
Розчинились дерева й кущі
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
2025.10.02
19:43
Невблаганно під дощем
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
2025.10.02
17:28
Осіннє соте" - співана поезія. Запрошую слухати.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
2025.10.02
16:56
Сидять діди на Подолі. Сидять, спочивають.
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
2025.10.02
13:17
Судний день перетвориться на свято...
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
2025.10.02
12:06
День осінній коротшає, тане,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Петро Скунць (1942 - 2007) /
Вірші
З досвіду
Тепер би словом простір підкорити –
Видав*, часи минулися лихі.
Але звикаю тихо говорити,
Аби почули тільки не глухі.
І душу вчу: не кожному оголюйсь,
Хоч навіть час, хоч сам Господь велить.
Немає сенсу подавати голос,
Коли кричать не ті, кого болить.
І в гласну пору збоку – ніби хворі,
Яким уже вготовано хрести,
Ті, що співати не схотіли в хорі,
А соло їм не суджено вести.
Та завдаю* собі на плечі легко
Пожитки віку скромні і скупі
І йду до щастя, котре так далеко,
Що з ним знайомі тільки не сліпі.
То все обман. Під неба капелюхом
Земля ховає лисину свою…
А може, краще жити тільки нюхом?
І я на самім протягу стаю.
Та не від мене вітер цей залежить,
Що запахи горілого несе.
Я тільки встигну підхопити нежить.
А світом хай пропасниця трясе.
І хай над ним кричать вожді верховні
Ті заклики, що йдуть від заклинань.
Ще все в ціні наркотики духовні.
Ну що ж, народе, спи і наркомань.
Сільська красуня тіло своє голе
Несе в готель. Хто з грішми – той бери!
За кого ж то, Руденку й Чорноволе,
Ішли ви у мордовські табори?
Чому в поета. А не в мафіозі
Перед народом неоплатний борг?
Час тим належить, хто платити в змозі,
Які борги? Історія – це торг.
Я теж наївним хлопчиком, затятим.
Ішов за тими, хто до правди вів.
Не вмів без віри в зустріч пам’ятати
І вірити без пам’яті не вмів.
…………………..
Бо в цій країні хитро-обережній,
Де правда тим і мудра, що німа,
Де наш і Сталін, і Хрущов, і Брежнєв,
Не нашим бути сил уже нема.
У цій країні, де сини-солдати
Підносять зброю на батьків своїх,
Якщо і душу, й розум не продати,
То годувати з милостині їх.
Сидить у кріслі голова без клепки
І вимагає жертви на вівтар.
Я все віддав. А голова – для кепки.
Тепер я справжній люмпен-пролетар.
……………………….
І не судіть, що дав себе зім’яти.
І м’ята мнеться, треться до трухи.
І вже стає товаром запах м’яти,
Впакований красиво у духи.
І я – товар. Нехай не з дефіцитних.
Із моди вийшов. Та й не був фірма.
Та дефіцити – то для ненаситних.
Я – дешевинка, майже задарма.
Я накликаю дні погожі й зливи.
Що хочете, того вам напрошу.
Ну, хочете, збрешу, що ви щасливі,
Що будете щасливими – збрешу.
І не просив я плати ні від кого,
Однаково приймав сріблО і мідь.
А ви мене хотіли не такого?
Інакшим я не стану. Не хотіть.
Таж не вдавав я , ніби я месія.
Хоч на месію все-таки чекав.
А мудрий знав: месія – це Росія.
Вкраїни на Вкраїні не шукав.
І він тепер володар над умами.
Сидить, немов на троні, на віках.
Немає в нього батька ані мами.
Зате у нього діти у шовках.
Ах, діти, діти, наша світла зміна!
Для вас рука даюча не скупа.
І йде для вас із молотка Вкраїна,
Або, точніше, з молота й серпа.
«Що робите?!» – гукнути хочу юдам.
Та звіку світ не міг без торгаша.
Це Богові потрібна, а не людям
Твоя, голодна вічності, душа.
Жив безголосо, буду й безголово.
Язик же мій – для гніву й для хвали.
А сказано: було найперше Слово.
Забрали Слово. Гласність подали.
Німі для мене мавки і чугайстер.
І смерть німа, хоч як-не-як – кума.
Я майстер Слова. Так писали. Майстер.
І тільки Слова в мене вже нема.
1989
«Спитай себе», 1992, Ужгород
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З досвіду
Тепер би словом простір підкорити –
Видав*, часи минулися лихі.
Але звикаю тихо говорити,
Аби почули тільки не глухі.
І душу вчу: не кожному оголюйсь,
Хоч навіть час, хоч сам Господь велить.
Немає сенсу подавати голос,
Коли кричать не ті, кого болить.
І в гласну пору збоку – ніби хворі,
Яким уже вготовано хрести,
Ті, що співати не схотіли в хорі,
А соло їм не суджено вести.
Та завдаю* собі на плечі легко
Пожитки віку скромні і скупі
І йду до щастя, котре так далеко,
Що з ним знайомі тільки не сліпі.
То все обман. Під неба капелюхом
Земля ховає лисину свою…
А може, краще жити тільки нюхом?
І я на самім протягу стаю.
Та не від мене вітер цей залежить,
Що запахи горілого несе.
Я тільки встигну підхопити нежить.
А світом хай пропасниця трясе.
І хай над ним кричать вожді верховні
Ті заклики, що йдуть від заклинань.
Ще все в ціні наркотики духовні.
Ну що ж, народе, спи і наркомань.
Сільська красуня тіло своє голе
Несе в готель. Хто з грішми – той бери!
За кого ж то, Руденку й Чорноволе,
Ішли ви у мордовські табори?
Чому в поета. А не в мафіозі
Перед народом неоплатний борг?
Час тим належить, хто платити в змозі,
Які борги? Історія – це торг.
Я теж наївним хлопчиком, затятим.
Ішов за тими, хто до правди вів.
Не вмів без віри в зустріч пам’ятати
І вірити без пам’яті не вмів.
…………………..
Бо в цій країні хитро-обережній,
Де правда тим і мудра, що німа,
Де наш і Сталін, і Хрущов, і Брежнєв,
Не нашим бути сил уже нема.
У цій країні, де сини-солдати
Підносять зброю на батьків своїх,
Якщо і душу, й розум не продати,
То годувати з милостині їх.
Сидить у кріслі голова без клепки
І вимагає жертви на вівтар.
Я все віддав. А голова – для кепки.
Тепер я справжній люмпен-пролетар.
……………………….
І не судіть, що дав себе зім’яти.
І м’ята мнеться, треться до трухи.
І вже стає товаром запах м’яти,
Впакований красиво у духи.
І я – товар. Нехай не з дефіцитних.
Із моди вийшов. Та й не був фірма.
Та дефіцити – то для ненаситних.
Я – дешевинка, майже задарма.
Я накликаю дні погожі й зливи.
Що хочете, того вам напрошу.
Ну, хочете, збрешу, що ви щасливі,
Що будете щасливими – збрешу.
І не просив я плати ні від кого,
Однаково приймав сріблО і мідь.
А ви мене хотіли не такого?
Інакшим я не стану. Не хотіть.
Таж не вдавав я , ніби я месія.
Хоч на месію все-таки чекав.
А мудрий знав: месія – це Росія.
Вкраїни на Вкраїні не шукав.
І він тепер володар над умами.
Сидить, немов на троні, на віках.
Немає в нього батька ані мами.
Зате у нього діти у шовках.
Ах, діти, діти, наша світла зміна!
Для вас рука даюча не скупа.
І йде для вас із молотка Вкраїна,
Або, точніше, з молота й серпа.
«Що робите?!» – гукнути хочу юдам.
Та звіку світ не міг без торгаша.
Це Богові потрібна, а не людям
Твоя, голодна вічності, душа.
Жив безголосо, буду й безголово.
Язик же мій – для гніву й для хвали.
А сказано: було найперше Слово.
Забрали Слово. Гласність подали.
Німі для мене мавки і чугайстер.
І смерть німа, хоч як-не-як – кума.
Я майстер Слова. Так писали. Майстер.
І тільки Слова в мене вже нема.
1989
«Спитай себе», 1992, Ужгород
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію