ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Гундарєв
2025.04.15 09:26
квітня у засвіти відійшов один із корифеїв латиноамериканського магічного реалізму.
Всесвітньо відомий перуанський письменник завжди щиро підтримував Україну. У листопаді 2014 року він побував у Києві та Дніпрі. Так, під час зустрічі зі студентами Київсь

Тетяна Левицька
2025.04.15 07:33
Остання крапля впала зі щоки
і відлягло, мов відпустила в літо
того, ким сповивала всі думки,
рапсодії присвячувала світлі.

Нам потай заздрив осяйний дивак,
що не пізнав шаленої любові.
Та спурхнув птах у небо, як літак,

Віктор Кучерук
2025.04.15 06:06
Коли чужий ступає до порога,
Чи зупиняється в чеканні край воріт, –
Оповіщає гавканням тривогу
Управний охоронець наш – Джигіт.
Нема в гостей ніякої надії
Зайти у двір, бо пес і круть, і верть, –
Як хижий звір, собака шаленіє,
Зі зла аж наїжачуєт

Борис Костиря
2025.04.14 21:29
Де знаходиться
справжня сутність людини?
На яких хвилях?
На якій глибині?
Ми ковзаємо поверхнею,
не торкаючись
глибинної магми.
Чи не злякаємося ми,

Віктор Кучерук
2025.04.14 15:26
Оглядає вулиці
Безгомінна ніч, –
До парканів тулиться
Вздовж пустих узбіч.
Стала на обочині,
Вибившись із сил, –
Чи іти не хочеться
Далі їй звідсіль?

Козак Дума
2025.04.14 14:39
Не говоріть мені про бога,
не заїкайтеся про честь!
Вони втонули од знемоги
у цьому безмірі безчесть.

І не кажіть мені про гідність,
а за сумління – нічичирк!
Гнітить духовна світу бідність

Іван Потьомкін
2025.04.14 13:28
Щойно Мойсей з’явивсь на небі ,
Як янголи навперебій просити зачали
Всевишнього - не віддавать Тору людині:
«Як можеш Ти позбутися того,
Що виношував задовго до створіння світу?»
«Чи гідний цей чоловік такої честі?»
Незрушно дививсь Господь на

Юрій Гундарєв
2025.04.14 09:28
квітня під час виконання бойового завдання на літаку F-16 загинув український льотчик Павло Іванов.
Герою України було лише 26 років…

Літак F-шістнадцять.
Пілот - двадцять шість.
Замовкла рація.
Зупинилась мить…

Тетяна Левицька
2025.04.13 23:33
Моїх поезій чуйний режисер,
вишневих сакур садівник жаданий.
Я завагітніла від тебе і тепер
ношу під серцем сонце полум'яне.

Дві лінії на смужечці надій —
тест позитивний... гормональні зміни...
Перлини щастя на веселці вій,

Борис Костиря
2025.04.13 21:53
Минуле повернутися не може
Як цілісність, як цілий континент,
Та все-таки воно усіх тривожить,
Як вічність, переплавлена в момент.

Минуле повертається в частинах
Чи в образах, гештальтах і листах.
Минуле проповзе крізь павутину

Євген Федчук
2025.04.13 13:55
Спеленатий арканами він їхав на коні
Між двох монголів, що кінці тримали
І холодно на нього позирали.
А в нього думи в голові сумні.
Бо ж розумів, що смерть його чека.
Тохта слова на вітер не кидає.
Та ніякого розпачу немає,
Хай смерть йому і буде

Світлана Пирогова
2025.04.13 09:36
Слова для пісні від імені чоловіка)

З блиском котиків вербових сірі очі.
Зупинився, ніби дивиться весна.
А на вулиці струмки дзвенять співочі,
В серці ніжно виграє легка струна.

Приспів

С М
2025.04.13 08:50
пісня, яка є важливою у соціально-політичному тоні

а слова такі:


О Боже, придбай мені Мерседес Бенц
Всі друзі на поршах, а в мене регрес
Трудись, мені кажуть, немає чудес

Леся Горова
2025.04.13 08:01
Цвіти, вербО! Пручайся, кожна брунько!
Тягни до сонця листя і квітки!
Весняним святом відзивайся лунко:
Ось Він іде під пальмові гілки!

"Осанна!"- з уст дитячих похвалою,
А з кліток вилітають голуби,
Бо Отчий храм, забруднений хулою,

Віктор Кучерук
2025.04.13 05:24
Знову настрій у мене чудовий,
Знову щастям зогрітий сповна, –
Від твоєї палкої любові,
В серці квітне жадана весна.
Знов душа, мов настроєна арфа,
Ожила та чарівно бринить, –
Я дивлюся упевнено в завтра
І тобою милуюсь щомить…

Микола Бояров
2025.04.12 21:40
У двадцять я тішився Словом Святим,
Почитував бунінські твори між тим.
Мене й захопила панянка таврійська,
Сержанта тоді ще славетного війська –
Цікавили ж більше любов та інтим.

Життя освятилося смислом новим,
Коли пощастило побачити зблизька,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Самослав Желіба
2024.05.20

Лайоль Босота
2024.04.15

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Геннадій Дегтярьов
2024.03.02

Теді Ем
2023.02.18

Зоя Бідило
2023.02.18

Анна Лисенко
2021.07.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Скунць (1942 - 2007) / Критика | Аналітика

 А нас ще й не було?
Хто може пити з джерела, не буде пити з посудини...
Леонардо да Вінчі (за Д. Мережковським)
Потуги середньовічних хіміків створити гомункулуса - штучну маленьку людину - нарешті не просто дали результат, виробництво перейшло в так званому цивілізованому світі на потік. Дедалі втрачаємо зв’язок зі своєю природою, поселившись у віртуальному світі, де живуть за нас якісь примари, самі ж ми радуємося і страждаємо хіба їм на догоду, бо самі по собі нічого не значимо. Подібність життя для мільйонів стала дужчою за саме життя, і героїня якогось примітивного серіалу викличе в нас набагато більше емоцій, ніж сусід, навіть родич, що в своїх болях умирає зовсім несподівано для нас.
«Та я ж його тиждень тому бачив». Бачив, та мигцем, бо жив не своїм і не навколишнім життям, а придуманим/
Ти бідний? Отож і втішайся, бо багаті також плачуть. Ти дивуєшся, чому не розкрито, хто вбив ректора Ужгородського національного університету чи пограбував домівку видатного художника Ерделі, фактично вбивши його дружину? Але ж ми досі не знаємо, хто вбив президента Кеннеді. Так що подивись «Повернення Мухтара», - там мудрий пес усе доведе до людського логічного кінця.
Все важче в цьому обплутаному комунікаціями світі залишатися самим собою. Особливо незатишно стає людям мистецтва, які й творять оту подібність життя. А для чого, власне, її творити, коли треба просто жити? Іноді мені здаються всі наші мистецькі потуги смішними. Колись одному художнику-пейзажисту, що безмежно цінував себе, я запропонував зробити виставку на лісовій галявині: ану ж як там будуть дивитися його твори? Другий художник, що малював очі на жіночих грудях, весело мене підтримав, але от ми почали розмірковувати, що сталося б, коли б світ творив не Господь, а люди. Кожен із нас хоче продовжити себе. І от кожному доводиться самому виліпити своє продовження - сина чи доньку. Уявіть собі жахи, серед яких ми би жили. Та й самі якими були б. На цей раз явно вигравав художник-натураліст: він, бодай приблизно, зміг би наслідувати природу.
Отже, все найкраще, що ми здатні створити, - це те, що творимо без участі своєї свідомості. Я про дітей. А от твори мистецтва - їх також часто пробують творити без участі свідомості, керуючись ні за що не відповідальною підсвідомістю. Такі твори розуміти нібито не треба, вони мають свою ауру, яка нас може також собою осінити.

Звичайно, людина таки щось має від Бога і Диявола - інші істоти творити щось своє з уже створеного не пробують.
Але в тім то й річ, що СВОЄ.
Масова «культура», себто псевдокультура, не раз виявляється незрівнянно дієвішою, ніж культура, розрахована на гідного співбесідника, власне, на співтворця. Розрахована на масові, тобто, стадні інстинкти, псевдокультура може викликати загальний шал, де все спотворено, аж до облич.
Коли автор цих рядків розпочинав свою літературну дорогу, а це було на початку 60-х років минулого століття, для поезії був на теренах СРСР благодатний час, особливо для російської поезії, що не знала мовного бар’єру. Після сталінської залізобетонної камери література вдихнула простір - вона перша вибухнула живою силою. Своїм громадянським звучанням вперше вирвалася навіть на стадіони. Тоді вперше і, мабуть, востаннє істинне мистецтво стало масовим. І модним. Однак не скрізь. Коли модний в СРСР Андрій Вознесенський у Будапешті запросив для виступу замість залу стадіон, йому люб’язно пояснили, що в них на стадіоні прийнято не вірші читати, а в фут­бол грати. Українська поезія також набула тоді народного дихання. Тепер можна тільки во славу тодішньому часові визнати факт, що роман у віршах Ліни Костенко «Мару­cя Чурай» вийшов разовим накладом 100 000 примірників, і все одно його довелося діставати по блату.
Звичайно, це унікальний випадок, − щоб література високої проби здобула такого широкого читача (а то вже був кінець 70-х років).
Але то був іще той читач − кінця 60-х років, коли свобода була дуже непевна, та живилася з потайних глибин.
Що ж тепер робити українському письменникові, котрий фактично втратив читача, насамперед, якщо він, письменник, український?
Нічого не маю проти творчості прихильників так званих андеґраундів, постмодернів, хоч ні в які літературні школи не ві­рю, вірю тіль­ки в творчі особистості.
Коли я читаю хлопців, що збагачують нашу літературну мову лексикою чуваків і чувих − що ж, вони передають життя у всій його брутальній оголеності. Отже, ніякі вони не модерністи, а фотографи-натуралісти, що промишляють невибагливим продуктом.
Однак досить комусь із цих авторів роздобути якусь премію на Заході, починається його друге, вже на облагородженому рівні, визнання. Вибився чоловік у европейці!
Господи! Та ніде в Европі ми не знайдемо такого благодатного джерела для творчості, як у нас, у Карпатах.
Чеські письменники в 30-х роках минулого століття саме тут, у Карпатах, знайшли криницю, з якої напоїли Европу.
Недавно я прочитав автобіографічні твори двох видатних сучасників Івана Дзюби та Валерія Шевчука. Іван Дзюба виріс у Донбасі. Коли я вчитався, в якій зубожілій духовно обстановці він творив із себе українця, я відчував себе просто багачем від народження. Житомирянин Валерій Шевчук також переміг своє духовно виснажене середовище тіль­ки власною внутрішньою силою, успадкованою від пращурів. Так плід, набравшись колись сонця, достигає згодом у темноті.
А ми в Карпатах ще вчора мали світ майже язичницького співжиття з природою.
В останні десятиліття цей світ руйнується на очах під напором осоловілої в своїй розгнузданості свободи.
Бо перша зі свобод, яку нам забезпечили наші зверхники, − свобода від землі, від коренів.
На очах ми втрачаємо себе.
Як же творити мистецтво, самого себе втративши?
Поет Володимир Базилевський спостеріг: «Письменник став співучасником кілерів духу. Замахнувся на людину як на подобу образу Божого».
Що ж, у спритних це називається йти в ногу з часом.
То колись ми втішалися думкою працювати для народу.
А що чи хто такий народ?
Вигадка для красного слівця. Де ви бачили народ? У залі? Так то публіка. На майдані? Так то натовп. У приймальні? Так то бидло.
Отже, гомункулуси. І ніякої тобі обтяжливої спорідненості, що за­ва­­жає вільному розвиткові особистості.
Тільки де ж особистість?
В часи тоталітаризму казали: за нас думають.
Тепер уже нічого не кажуть. За нас кажуть. Те, що ми хочемо почути. І тому це − фальш. І тому втрачаємо єдине, що виділяло нас зі стихійного світу: пошуки свого призначення на Землі.
І на публічних торгах, де нині тусуються таланти, якось не хочеться ні з ким мірятися зростом і силою.
Може, тому, що літа нахиляють до неминущої мудрості, яку не возз'єднати з гомункулусом. «Людина міряє не від ніг до голови, а від голови до неба». Так думав Конфуцій. За нас думав. Замість нас. Скажете, давно було? Але ж було. А нас, виходить, ще й не було...

Р. S. Здається, сказано, що я хотів сказати. А оскільки в самого діяльного життя чортма, погляну, як там живуть наші сучасники з телеекрана. І раптом примітивний персонаж такого ж серіалу каже те, що хотілося сказати мені. «Важливо не те, що ти маєш. Важливо, кого ти маєш». Поки так думаємо, мабуть, іще єсьмо. Тому в заголовку статті ставлю запитальний знак.







      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-06-07 23:21:30
Переглядів сторінки твору 4433
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 4.971 / 5.5  (5.275 / 5.83)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.086 / 5.68)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.767
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2010.03.09 22:20
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олесь К (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-07 23:30:36 ]
Стаття була вміщена в науково-мистецькому часописі "Екзиль", 2007, №1.
Шановне товариство, можливо, декому буде цікаво ознайомитися із нею.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олесь К (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-08 15:44:44 ]
І ось як він вважав:
Нічого не маю проти творчості прихильників так званих андеґраундів, постмодернів, хоч ні в які літературні школи не ві­рю, вірю тіль­ки в творчі особистості.
Коли я читаю хлопців, що збагачують нашу літературну мову лексикою чуваків і чувих − що ж, вони передають життя у всій його брутальній оголеності. Отже, ніякі вони не модерністи, а фотографи-натуралісти, що промишляють невибагливим продуктом...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василина Іванина (М.К./М.К.) [ 2009-06-13 10:14:55 ]
Оці слова мене тут найбільше вразили:
"То колись ми втішалися думкою працювати для народу."
І справді,


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Редчиць (М.К./М.К.) [ 2009-08-30 21:40:12 ]
Браво, пане Петре! І все ж, як написано у Святому Письмі, нехай жодне гниле слово не виходить із вуст Ваших... Божого благословення Вам!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василина Іванина (М.К./М.К.) [ 2009-08-30 23:41:30 ]
І Царства Небесного...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Матевощук (Л.П./Л.П.) [ 2009-12-24 18:52:03 ]
Чому ж я раніше не натрапив на цього генія. Його витвори мов джерело, з якого безкінечно хочеться пити цілющу воду нам... спраглим. Ну, чому ж ТАКОЇ літератури ми загалом не читаємо?..