Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.13
21:40
Зиму я цю намацав,
Роблю у неї крок.
Ти подивись: не плачу,
Губи мої – пісок.
Скільки змовчати хочу –
І затягну паском
Ночі пітьму молочну,
Роблю у неї крок.
Ти подивись: не плачу,
Губи мої – пісок.
Скільки змовчати хочу –
І затягну паском
Ночі пітьму молочну,
2026.06.13
20:36
іконостас твоїх ікон
для інших неважливий
орган регістри овертон
ще ладан тут курили
курили опіум хоча
дешевка синтетична
не промовляє до дівчат
сторонніх або стрічних
для інших неважливий
орган регістри овертон
ще ладан тут курили
курили опіум хоча
дешевка синтетична
не промовляє до дівчат
сторонніх або стрічних
2026.06.13
16:21
Літо з квітами жасмину,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
2026.06.13
14:46
Ніч колишеться над левадою —
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
2026.06.13
13:24
Чи може музика звучати
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
2026.06.13
12:25
Я Тобі присвячую бузок,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
2026.06.13
09:54
Зафарбовує небо глибока пітьма,
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна пастель, і зізнайся сама –
Ти ж не проти, щоб я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомцем чудним, а супругом пізніше.
У дилемі оцій, календарн
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна пастель, і зізнайся сама –
Ти ж не проти, щоб я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомцем чудним, а супругом пізніше.
У дилемі оцій, календарн
2026.06.13
07:01
Попід сонцем, понад гаєм
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
2026.06.12
22:23
Ти прийшов невипадково
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
2026.06.12
20:11
сьогодні графоманія
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
2026.06.12
18:47
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
2026.06.12
13:39
Розпливається перед очима
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
2026.06.12
12:40
В перлиннім, з бірюзи, бурштиновім намисті,
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
2026.06.12
09:23
Поки до суфіксів і флексій,
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
2026.06.12
07:05
В. Н...
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
2026.06.11
21:50
Не збагнула вона, як побачив я
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олег Субчак (1974) /
Проза
Ясен
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ясен
Богдан прокинувся, ледь засіріло.
Встав, натягнув води з криниці, запалив газ у літній кухні, поставив на плиту баняк з бараболею. Потім сів на лаву під черешнею, запалив самокрутку, пихкаючи їдким синім димом. Самосад виїдав очі, та кидати не було сили. "Приму", яку син Андрій з міста привіз, Богдан вирішив тримати до церкви, щоб не осоромитись перед іншими сільськими хлопами.
Сонце здійнялося над стріхами. Заметушилися, забігали подвір’ям кури, сів біля ніг Мурза, вилизуючи білу й чистеньку, мов панська рукавичка, лапку. Трохи згодом вийшла жінка і знову нагадала про ясен. Богдан пішов перевіряти картоплю.
Свині вже несамовито верещали, та ґазда мов і не чув. Ходив хлівом поволі, ніби щось згубивши, довго потім вигортав гній, час від часу зиркаючи надвір, чи не йде, бува, його Галина. Трохи згодом промайнув на подвір’ї синій спортивний костюм сина-студента, і враз до хліва влетіла дружина.
- Богдане, та шо ти бабраєшся? Та поки Андрій вдома - йдіть та й зріжте того ясена!
- Та не втікне той твій ясен! - визвірився він, і через хвилину вже картав себе, спостерігаючи, як ображена жінка зникає в хаті.
Ох-хох-хо…
В шопі ходив, ніби мішком прибитий, перекладаючи інструмент з місця на місце. Потім, опанувавши себе, став міркувати. "Треба спершу зрізати гілки, потім відтяти верхівку, а потім вже валити…" Узяв ножівку, дворучну "дружбу", довго мацав, чи розведені зубці, потім так само довго шукав у стодолі мотузка. Серце немов придавило каменем.
Андрій тим часом вже чекав з драбиною коло ясена, що з давніх-давен ріс біля хвіртки. Богдан, спинившись поруч, звів погляд до неба.
У нього закрутилась голова. Пишне гілля, мов коріння, впиралось у сірі хмари. Тягнулось у височінь, ніби прагнучи втекти від неминучої долі… Богдан сперся рукою на стовбур, серце стислося ще сильніше…
Мов крізь туман, він враз побачив батька.
Тоді була неділя, приїхав з міста брат Микола, привіз бобінного магнітофона, і з самого ранку, виставивши його у вікно, крутив "канадців". Батько, щойно повернувшись із церкви, сидів на стільці, прислухався до незвичного акценту співака. Богдан нервував - там, у місті, у них, може, й мода така, а тут, у селі, вже завтра плескатимуть язиками, а потім і до колгоспного начальства дійдуть чутки… Ні б, Ротару включив, чи Яремчука, а то якісь заокеанські музики… Тьху!
Враз залунала пісня про ясени:
"Мої ясени, мої ясени…"
Простенький вальсовий мотив, тужливий пронизливий голос… Богдан не запам’ятав пісні повністю, лише приспів, проте в його пам’яті залишилось саме відчуття, що пронизало в той момент, коли батько враз заплакав, і крізь сльози простогнав:
- Богдане, Микольцю! Поки я живий, діти, не чіпайте сього ясена! Не ріжте його!..
Видіння було таким чітким, що аж різало очі. Серце облилося кров’ю.
- Тату? - зляканий голос сина прогнав мару. - Тату, вам зле?
Богдан провів долонею по обличчю, гамуючи дрож.
- Нє, Андрійку, то я так собі…
- То я лізу, га?
- Та лізь…
Прихопивши ножівку, син спритно поліз нагору. Осідлавши одну з гілок, деякий час примірявся, прилаштовувався, потім ні з того, ні з сього сказав:
- А знаєте, тату, шо я читав? Шо в ясена стілько саме хромосом, як і в людини.
- Шо? - отетерів Богдан.
- Ну, клітини в них на людські схожі…
"А бодай тобі добро було!" - простогнав подумки Богдан, до болю стиснувши повіки.
Андрій шаркнув пилкою, і Богданові здалося, що здригнулось ціле дерево. Андрій пиляв із молодечим запалом, і поки батько, мов сновида, стояв унизу, досить швидко впорався з кількома гілляками.
- Андрію!
Чужий, глухий голос налякав юнака. Здригнувшись, він випустив із рук ножівку, і та пролетіла зовсім поруч з батьківською головою.
- Андрію, злазь!
Палаючий божевільний погляд батька ще більше злякав його, тож, без зайвих запитань, Андрій хутко зліз із ясена на землю.
Богдан тремтячими руками обійняв хлопця.
- Андрію, дитино, поки я живий - не чіпай ясена! Чув’ис? Чув мене?
- Чув, тату… - заціпеніло відказав хлопець.
- От і файно… Обітни ті гілки, що над стрихом, зріж вершок, а решту не чіпай…
Заточуючись, Богдан пішов до комори, поглядом пришпилив до стіни жінку, що хотіла вирвати з рук трилітровий слоїк із самогоном, пішов до хати. Налив у перше-ліпше горня по самі вінця і, судомно ковтаючи, випив до дна…
…Жінка з сином ходили подвір’ям навшпиньки, прислухаючись до нерівного Богданового співу:
Мої ясени, мої ясени,
Мої кучеряві, хороші сини.
Мої кучеряві ясени…
Встав, натягнув води з криниці, запалив газ у літній кухні, поставив на плиту баняк з бараболею. Потім сів на лаву під черешнею, запалив самокрутку, пихкаючи їдким синім димом. Самосад виїдав очі, та кидати не було сили. "Приму", яку син Андрій з міста привіз, Богдан вирішив тримати до церкви, щоб не осоромитись перед іншими сільськими хлопами.
Сонце здійнялося над стріхами. Заметушилися, забігали подвір’ям кури, сів біля ніг Мурза, вилизуючи білу й чистеньку, мов панська рукавичка, лапку. Трохи згодом вийшла жінка і знову нагадала про ясен. Богдан пішов перевіряти картоплю.
Свині вже несамовито верещали, та ґазда мов і не чув. Ходив хлівом поволі, ніби щось згубивши, довго потім вигортав гній, час від часу зиркаючи надвір, чи не йде, бува, його Галина. Трохи згодом промайнув на подвір’ї синій спортивний костюм сина-студента, і враз до хліва влетіла дружина.
- Богдане, та шо ти бабраєшся? Та поки Андрій вдома - йдіть та й зріжте того ясена!
- Та не втікне той твій ясен! - визвірився він, і через хвилину вже картав себе, спостерігаючи, як ображена жінка зникає в хаті.
Ох-хох-хо…
В шопі ходив, ніби мішком прибитий, перекладаючи інструмент з місця на місце. Потім, опанувавши себе, став міркувати. "Треба спершу зрізати гілки, потім відтяти верхівку, а потім вже валити…" Узяв ножівку, дворучну "дружбу", довго мацав, чи розведені зубці, потім так само довго шукав у стодолі мотузка. Серце немов придавило каменем.
Андрій тим часом вже чекав з драбиною коло ясена, що з давніх-давен ріс біля хвіртки. Богдан, спинившись поруч, звів погляд до неба.
У нього закрутилась голова. Пишне гілля, мов коріння, впиралось у сірі хмари. Тягнулось у височінь, ніби прагнучи втекти від неминучої долі… Богдан сперся рукою на стовбур, серце стислося ще сильніше…
Мов крізь туман, він враз побачив батька.
Тоді була неділя, приїхав з міста брат Микола, привіз бобінного магнітофона, і з самого ранку, виставивши його у вікно, крутив "канадців". Батько, щойно повернувшись із церкви, сидів на стільці, прислухався до незвичного акценту співака. Богдан нервував - там, у місті, у них, може, й мода така, а тут, у селі, вже завтра плескатимуть язиками, а потім і до колгоспного начальства дійдуть чутки… Ні б, Ротару включив, чи Яремчука, а то якісь заокеанські музики… Тьху!
Враз залунала пісня про ясени:
"Мої ясени, мої ясени…"
Простенький вальсовий мотив, тужливий пронизливий голос… Богдан не запам’ятав пісні повністю, лише приспів, проте в його пам’яті залишилось саме відчуття, що пронизало в той момент, коли батько враз заплакав, і крізь сльози простогнав:
- Богдане, Микольцю! Поки я живий, діти, не чіпайте сього ясена! Не ріжте його!..
Видіння було таким чітким, що аж різало очі. Серце облилося кров’ю.
- Тату? - зляканий голос сина прогнав мару. - Тату, вам зле?
Богдан провів долонею по обличчю, гамуючи дрож.
- Нє, Андрійку, то я так собі…
- То я лізу, га?
- Та лізь…
Прихопивши ножівку, син спритно поліз нагору. Осідлавши одну з гілок, деякий час примірявся, прилаштовувався, потім ні з того, ні з сього сказав:
- А знаєте, тату, шо я читав? Шо в ясена стілько саме хромосом, як і в людини.
- Шо? - отетерів Богдан.
- Ну, клітини в них на людські схожі…
"А бодай тобі добро було!" - простогнав подумки Богдан, до болю стиснувши повіки.
Андрій шаркнув пилкою, і Богданові здалося, що здригнулось ціле дерево. Андрій пиляв із молодечим запалом, і поки батько, мов сновида, стояв унизу, досить швидко впорався з кількома гілляками.
- Андрію!
Чужий, глухий голос налякав юнака. Здригнувшись, він випустив із рук ножівку, і та пролетіла зовсім поруч з батьківською головою.
- Андрію, злазь!
Палаючий божевільний погляд батька ще більше злякав його, тож, без зайвих запитань, Андрій хутко зліз із ясена на землю.
Богдан тремтячими руками обійняв хлопця.
- Андрію, дитино, поки я живий - не чіпай ясена! Чув’ис? Чув мене?
- Чув, тату… - заціпеніло відказав хлопець.
- От і файно… Обітни ті гілки, що над стрихом, зріж вершок, а решту не чіпай…
Заточуючись, Богдан пішов до комори, поглядом пришпилив до стіни жінку, що хотіла вирвати з рук трилітровий слоїк із самогоном, пішов до хати. Налив у перше-ліпше горня по самі вінця і, судомно ковтаючи, випив до дна…
…Жінка з сином ходили подвір’ям навшпиньки, прислухаючись до нерівного Богданового співу:
Мої ясени, мої ясени,
Мої кучеряві, хороші сини.
Мої кучеряві ясени…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
