Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.29
05:36
Приснилася жінка безвісна
І щез надокучливий сум,
Бо в тиші почулася пісня
Та запах відчувся парфум.
Помадою змащені губи
Роняли усмішки й слова,
А очі дивились так любо,
Що обертом йшла голова.
І щез надокучливий сум,
Бо в тиші почулася пісня
Та запах відчувся парфум.
Помадою змащені губи
Роняли усмішки й слова,
А очі дивились так любо,
Що обертом йшла голова.
2026.07.29
03:09
Штрих IV: Прихисток на Ринку та Слава Галичини
Музичний супровід:
продовжує тихо звучати Другий концерт (Andante espressivo)
Невдовзі Лемберг капітулював перед ним. Ксавер став головною фігурою тутешнього музичного життя – засновником хорового То
2026.07.28
20:51
Кажи усім, кого зустрів
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
2026.07.28
19:35
У світі, бездонному морі скорботи,
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
2026.07.28
19:02
Вже раки червоні і стало здаватись
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
2026.07.28
15:01
Легкий гуляє між кущами вітер,
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
2026.07.28
12:21
Колись ми повернемось знову
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
2026.07.28
11:58
стоять миряни
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
2026.07.28
10:01
Невтішна осінь п'є дощі
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
2026.07.28
07:46
Як ти, мамо, там, де тихий
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
2026.07.28
07:35
Штрих III: Жозефіна. Ніжність проти закону
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Фортепіанний концерт № 2 мі-бемоль мажор, ор. 25 (II. Andante espressivo)
«У присмерку лемберзьких салонів Жозефіна Кавалькабо з’являлася як тонка струна, що чекає
2026.07.28
00:35
Традиційно графині з Ессексу
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
2026.07.27
22:06
Нас день на дощик нині множить легко.
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
2026.07.27
21:12
Боже, як страшно, нестерпно, смертельно
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
2026.07.27
17:11
Гупають яблука гулко, і котяться шелестно,
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
2026.07.27
16:21
Випадаю з життя, випадаю.
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олег Субчак (1974) /
Проза
Ясен
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ясен
Богдан прокинувся, ледь засіріло.
Встав, натягнув води з криниці, запалив газ у літній кухні, поставив на плиту баняк з бараболею. Потім сів на лаву під черешнею, запалив самокрутку, пихкаючи їдким синім димом. Самосад виїдав очі, та кидати не було сили. "Приму", яку син Андрій з міста привіз, Богдан вирішив тримати до церкви, щоб не осоромитись перед іншими сільськими хлопами.
Сонце здійнялося над стріхами. Заметушилися, забігали подвір’ям кури, сів біля ніг Мурза, вилизуючи білу й чистеньку, мов панська рукавичка, лапку. Трохи згодом вийшла жінка і знову нагадала про ясен. Богдан пішов перевіряти картоплю.
Свині вже несамовито верещали, та ґазда мов і не чув. Ходив хлівом поволі, ніби щось згубивши, довго потім вигортав гній, час від часу зиркаючи надвір, чи не йде, бува, його Галина. Трохи згодом промайнув на подвір’ї синій спортивний костюм сина-студента, і враз до хліва влетіла дружина.
- Богдане, та шо ти бабраєшся? Та поки Андрій вдома - йдіть та й зріжте того ясена!
- Та не втікне той твій ясен! - визвірився він, і через хвилину вже картав себе, спостерігаючи, як ображена жінка зникає в хаті.
Ох-хох-хо…
В шопі ходив, ніби мішком прибитий, перекладаючи інструмент з місця на місце. Потім, опанувавши себе, став міркувати. "Треба спершу зрізати гілки, потім відтяти верхівку, а потім вже валити…" Узяв ножівку, дворучну "дружбу", довго мацав, чи розведені зубці, потім так само довго шукав у стодолі мотузка. Серце немов придавило каменем.
Андрій тим часом вже чекав з драбиною коло ясена, що з давніх-давен ріс біля хвіртки. Богдан, спинившись поруч, звів погляд до неба.
У нього закрутилась голова. Пишне гілля, мов коріння, впиралось у сірі хмари. Тягнулось у височінь, ніби прагнучи втекти від неминучої долі… Богдан сперся рукою на стовбур, серце стислося ще сильніше…
Мов крізь туман, він враз побачив батька.
Тоді була неділя, приїхав з міста брат Микола, привіз бобінного магнітофона, і з самого ранку, виставивши його у вікно, крутив "канадців". Батько, щойно повернувшись із церкви, сидів на стільці, прислухався до незвичного акценту співака. Богдан нервував - там, у місті, у них, може, й мода така, а тут, у селі, вже завтра плескатимуть язиками, а потім і до колгоспного начальства дійдуть чутки… Ні б, Ротару включив, чи Яремчука, а то якісь заокеанські музики… Тьху!
Враз залунала пісня про ясени:
"Мої ясени, мої ясени…"
Простенький вальсовий мотив, тужливий пронизливий голос… Богдан не запам’ятав пісні повністю, лише приспів, проте в його пам’яті залишилось саме відчуття, що пронизало в той момент, коли батько враз заплакав, і крізь сльози простогнав:
- Богдане, Микольцю! Поки я живий, діти, не чіпайте сього ясена! Не ріжте його!..
Видіння було таким чітким, що аж різало очі. Серце облилося кров’ю.
- Тату? - зляканий голос сина прогнав мару. - Тату, вам зле?
Богдан провів долонею по обличчю, гамуючи дрож.
- Нє, Андрійку, то я так собі…
- То я лізу, га?
- Та лізь…
Прихопивши ножівку, син спритно поліз нагору. Осідлавши одну з гілок, деякий час примірявся, прилаштовувався, потім ні з того, ні з сього сказав:
- А знаєте, тату, шо я читав? Шо в ясена стілько саме хромосом, як і в людини.
- Шо? - отетерів Богдан.
- Ну, клітини в них на людські схожі…
"А бодай тобі добро було!" - простогнав подумки Богдан, до болю стиснувши повіки.
Андрій шаркнув пилкою, і Богданові здалося, що здригнулось ціле дерево. Андрій пиляв із молодечим запалом, і поки батько, мов сновида, стояв унизу, досить швидко впорався з кількома гілляками.
- Андрію!
Чужий, глухий голос налякав юнака. Здригнувшись, він випустив із рук ножівку, і та пролетіла зовсім поруч з батьківською головою.
- Андрію, злазь!
Палаючий божевільний погляд батька ще більше злякав його, тож, без зайвих запитань, Андрій хутко зліз із ясена на землю.
Богдан тремтячими руками обійняв хлопця.
- Андрію, дитино, поки я живий - не чіпай ясена! Чув’ис? Чув мене?
- Чув, тату… - заціпеніло відказав хлопець.
- От і файно… Обітни ті гілки, що над стрихом, зріж вершок, а решту не чіпай…
Заточуючись, Богдан пішов до комори, поглядом пришпилив до стіни жінку, що хотіла вирвати з рук трилітровий слоїк із самогоном, пішов до хати. Налив у перше-ліпше горня по самі вінця і, судомно ковтаючи, випив до дна…
…Жінка з сином ходили подвір’ям навшпиньки, прислухаючись до нерівного Богданового співу:
Мої ясени, мої ясени,
Мої кучеряві, хороші сини.
Мої кучеряві ясени…
Встав, натягнув води з криниці, запалив газ у літній кухні, поставив на плиту баняк з бараболею. Потім сів на лаву під черешнею, запалив самокрутку, пихкаючи їдким синім димом. Самосад виїдав очі, та кидати не було сили. "Приму", яку син Андрій з міста привіз, Богдан вирішив тримати до церкви, щоб не осоромитись перед іншими сільськими хлопами.
Сонце здійнялося над стріхами. Заметушилися, забігали подвір’ям кури, сів біля ніг Мурза, вилизуючи білу й чистеньку, мов панська рукавичка, лапку. Трохи згодом вийшла жінка і знову нагадала про ясен. Богдан пішов перевіряти картоплю.
Свині вже несамовито верещали, та ґазда мов і не чув. Ходив хлівом поволі, ніби щось згубивши, довго потім вигортав гній, час від часу зиркаючи надвір, чи не йде, бува, його Галина. Трохи згодом промайнув на подвір’ї синій спортивний костюм сина-студента, і враз до хліва влетіла дружина.
- Богдане, та шо ти бабраєшся? Та поки Андрій вдома - йдіть та й зріжте того ясена!
- Та не втікне той твій ясен! - визвірився він, і через хвилину вже картав себе, спостерігаючи, як ображена жінка зникає в хаті.
Ох-хох-хо…
В шопі ходив, ніби мішком прибитий, перекладаючи інструмент з місця на місце. Потім, опанувавши себе, став міркувати. "Треба спершу зрізати гілки, потім відтяти верхівку, а потім вже валити…" Узяв ножівку, дворучну "дружбу", довго мацав, чи розведені зубці, потім так само довго шукав у стодолі мотузка. Серце немов придавило каменем.
Андрій тим часом вже чекав з драбиною коло ясена, що з давніх-давен ріс біля хвіртки. Богдан, спинившись поруч, звів погляд до неба.
У нього закрутилась голова. Пишне гілля, мов коріння, впиралось у сірі хмари. Тягнулось у височінь, ніби прагнучи втекти від неминучої долі… Богдан сперся рукою на стовбур, серце стислося ще сильніше…
Мов крізь туман, він враз побачив батька.
Тоді була неділя, приїхав з міста брат Микола, привіз бобінного магнітофона, і з самого ранку, виставивши його у вікно, крутив "канадців". Батько, щойно повернувшись із церкви, сидів на стільці, прислухався до незвичного акценту співака. Богдан нервував - там, у місті, у них, може, й мода така, а тут, у селі, вже завтра плескатимуть язиками, а потім і до колгоспного начальства дійдуть чутки… Ні б, Ротару включив, чи Яремчука, а то якісь заокеанські музики… Тьху!
Враз залунала пісня про ясени:
"Мої ясени, мої ясени…"
Простенький вальсовий мотив, тужливий пронизливий голос… Богдан не запам’ятав пісні повністю, лише приспів, проте в його пам’яті залишилось саме відчуття, що пронизало в той момент, коли батько враз заплакав, і крізь сльози простогнав:
- Богдане, Микольцю! Поки я живий, діти, не чіпайте сього ясена! Не ріжте його!..
Видіння було таким чітким, що аж різало очі. Серце облилося кров’ю.
- Тату? - зляканий голос сина прогнав мару. - Тату, вам зле?
Богдан провів долонею по обличчю, гамуючи дрож.
- Нє, Андрійку, то я так собі…
- То я лізу, га?
- Та лізь…
Прихопивши ножівку, син спритно поліз нагору. Осідлавши одну з гілок, деякий час примірявся, прилаштовувався, потім ні з того, ні з сього сказав:
- А знаєте, тату, шо я читав? Шо в ясена стілько саме хромосом, як і в людини.
- Шо? - отетерів Богдан.
- Ну, клітини в них на людські схожі…
"А бодай тобі добро було!" - простогнав подумки Богдан, до болю стиснувши повіки.
Андрій шаркнув пилкою, і Богданові здалося, що здригнулось ціле дерево. Андрій пиляв із молодечим запалом, і поки батько, мов сновида, стояв унизу, досить швидко впорався з кількома гілляками.
- Андрію!
Чужий, глухий голос налякав юнака. Здригнувшись, він випустив із рук ножівку, і та пролетіла зовсім поруч з батьківською головою.
- Андрію, злазь!
Палаючий божевільний погляд батька ще більше злякав його, тож, без зайвих запитань, Андрій хутко зліз із ясена на землю.
Богдан тремтячими руками обійняв хлопця.
- Андрію, дитино, поки я живий - не чіпай ясена! Чув’ис? Чув мене?
- Чув, тату… - заціпеніло відказав хлопець.
- От і файно… Обітни ті гілки, що над стрихом, зріж вершок, а решту не чіпай…
Заточуючись, Богдан пішов до комори, поглядом пришпилив до стіни жінку, що хотіла вирвати з рук трилітровий слоїк із самогоном, пішов до хати. Налив у перше-ліпше горня по самі вінця і, судомно ковтаючи, випив до дна…
…Жінка з сином ходили подвір’ям навшпиньки, прислухаючись до нерівного Богданового співу:
Мої ясени, мої ясени,
Мої кучеряві, хороші сини.
Мої кучеряві ясени…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
