Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.15
12:46
Голос віків звучить
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
2026.04.15
10:44
Цвітуть: конвалії, бузки,
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
2026.04.15
06:41
Костянтин Ваншенкін (1925-2012)
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
2026.04.15
05:39
В березні та квітні
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
2026.04.14
22:09
У тому квітні молодість співала,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
2026.04.14
13:30
У Мангровій Долині ухопивши промінь сонця
Усе коливається від бейбі до ци
Бейбі бейбі чому би не вівторок
О давній демон лиє ром у чаї
Бейбі мила кажи мені що треба
У чому річ кажи мені що за біда
Кажи чому не вернешся додому о
Кажи у чім причина я
Усе коливається від бейбі до ци
Бейбі бейбі чому би не вівторок
О давній демон лиє ром у чаї
Бейбі мила кажи мені що треба
У чому річ кажи мені що за біда
Кажи чому не вернешся додому о
Кажи у чім причина я
2026.04.14
13:14
Досить складним видався переклад, бо текст був, а з консультантів – лише скупі дані в Інтернеті, підкріплені ексклюзивом давніх свідчень.
І ми вже знаємо, що плем'я було маловідомим, і якщо траплявся на узбережжі хто-небудь з нього, то це було не щод
2026.04.14
12:38
У душевному багатті
ми згораєм, Боже!
Пообіч гробків розп'яття
на Голгофу схоже.
Цвинтар тулиться барвінком
до кори земної.
Навкруги голосять дзвінко
матері Героїв,
ми згораєм, Боже!
Пообіч гробків розп'яття
на Голгофу схоже.
Цвинтар тулиться барвінком
до кори земної.
Навкруги голосять дзвінко
матері Героїв,
2026.04.14
11:55
О, скільки непрочитаних книжок
У двері стукають, летять у вікна!
Із царства необхідності стрибок
Здійсниться, ніби полум'я велике.
Книжки стоять, мов роти і полки,
Готові йти у бій за честь і правду.
У них спресовані тяжкі віки,
У двері стукають, летять у вікна!
Із царства необхідності стрибок
Здійсниться, ніби полум'я велике.
Книжки стоять, мов роти і полки,
Готові йти у бій за честь і правду.
У них спресовані тяжкі віки,
2026.04.14
11:14
Розкажи всім, Конотопе,
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі
2026.04.13
21:12
Вглядаюсь пильно у портрет —
за тлом скорботи сліз не видно.
Пішов улюблений поет
у потойбіччя самотинно,
лишивши на папері дум:
рожеві мрії, сподівання,
і лірики осінній сум,
за тлом скорботи сліз не видно.
Пішов улюблений поет
у потойбіччя самотинно,
лишивши на папері дум:
рожеві мрії, сподівання,
і лірики осінній сум,
2026.04.13
18:39
загине все що де було
підземний кит і три слони
стрімке вогненне помело
в руках чортів і сатани
дотліють залишки майна
і в позахмарній вишині
вселенська визріє війна
підземний кит і три слони
стрімке вогненне помело
в руках чортів і сатани
дотліють залишки майна
і в позахмарній вишині
вселенська визріє війна
2026.04.13
15:58
я не упевнений
що був хотів
чогось крутіше
і мої вірші
не упевнені
так само
ж
чи у повітрі
що був хотів
чогось крутіше
і мої вірші
не упевнені
так само
ж
чи у повітрі
2026.04.13
12:16
Скільки можна битися
об стіну байдужості,
об стіну мовчання,
натикатися на браму відчаю,
на колючий дріт ненависті,
мінні поля сумніву,
читати партитуру вагань,
пити вино забуття?
об стіну байдужості,
об стіну мовчання,
натикатися на браму відчаю,
на колючий дріт ненависті,
мінні поля сумніву,
читати партитуру вагань,
пити вино забуття?
2026.04.13
10:11
Лиця українські у юдеїв...
Юдейські лиця в українців...
Неважко тут і заблудиться,
Часом питаєш: «З ким і де я?»
Не заблуджусь. Дороговказом
Узяв собі одне-єдине:
Шукать не мову і не расу,
А звичайнісіньку людину.
Юдейські лиця в українців...
Неважко тут і заблудиться,
Часом питаєш: «З ким і де я?»
Не заблуджусь. Дороговказом
Узяв собі одне-єдине:
Шукать не мову і не расу,
А звичайнісіньку людину.
2026.04.12
19:55
Основу традиційної творчості в більшості випадків складає рух до цілісної єдності в образному монозвучанні, чи в поліфонії, з формуванням гармонійної завершеності. Музика прагне каденції, вірш — остаточного образу, думка — чіткого висновку.
Але існує й
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олег Субчак (1974) /
Проза
Ялинка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ялинка
Тато забирав мене з садочка найпізніше - в перезмінку, як на зло, усе починало ламатися, і він зі своїми хлопцями мусив затримуватися, щоб нічна зміна могла дати норму. Мама, наскільки я пам’ятаю, завжди бурчала, та нічого вдіяти не могла. В нічну ремонтники не працювали.
Та я тільки радів з тих запізнень, бо в групі лишалось нас двоє-троє, і весь простір ігрової кімнати був до наших послуг.
Ми вивалювали на підлогу увесь арсенал кубиків-брусочків і починали будувати дзоти.
Ох, ті дзоти! Ми марили війною! Коли по телевізору крутили фільми про війну, нас неможливо було відтягти! Гуркотіли танки, ревли в піке літаки, стукотіли кулемети, героїчно били ворога червоноармійці, і ми переносили все це в свої дитячі ігри.
"За родіну!" - кричали ми, скидаючи на ненависні "дзоти" бомби-бочечки зі старого лото, потім з дощечок робили катапульти і обстрілювали укріплення дерев’яними кубиками. Вихователька, вичавлений маленькими варварами лимон, допомагала нянечці прибирати на кухні, тож радості нашій не було меж.
Але скоро приходив тато, і примушував нас прибирати на арені бойових дій.
Так сталось і того разу. Тільки тато поспішав ще більше.
- Олику, вдягайся скоріше!
- Га?
- Не "гакай"! Треба йти додому, мама чекає.
- А чого? - не вгавав я, плутаючись в штанцях.
- Сьогодні старий новий рік.
Таке словосполучення загнало мене в глухий кут. Старий та ще й новий? Як це так?
- Олику, та що ти так довго? Рухайся!
Врешті шалік було туго зав’язано на шиї, і ми вийшли надвір.
Вечір наповнювало жовте світло ртутних ламп. Лапатий сніг роєм білих бджіл ударив просто в очі, так що я ледь не впав з ганочка. З гучним баламканням саночки упали на дорогу, я осідлав їх, і тато хутко повіз мене темними вулицями.
Ми їхали повз стадіон, облаштований під комбінатом, просто за подвійним бетонним муром, всередині якого несли цілодобову варту люті вівчарки. От прийде неділя, і ми з Павліком підемо їх дрочити. Або годувати - але то навряд, мама знає, навіщо я прошу хліб, коли йду надвір. Свариться щоразу, та нас це не спиняє. Найвищий пілотаж - запхати руку в діру в паркані. Тоді ти герой!
Комбінат світився безліччю яскравих вогнів, в променях прожекторів стовпи пари, що здіймалися над обробною фабрикою ("отдєлкою"), робили його схожим на Байконур. Дитяча уява послужливо перетворювала височенні труби котелень в блискучі корпуси ракет, що ось-ось стартують на Марс. Мене вмить охоплювало бентежне збудження, ніби це я хрипким від хвилювання голосом веду зворотній відлік: "дев’ять… вісім… сім…" Нарешті, коли лунає: "Пуск!" - мені здається, що найближча труба здригається, і поволі здіймається вгору…
- Що ви сьогодні в садіку робили? - голос тата вириває мене з країни мрій.
- Віршик вчили.
- Який?
- "Пролетів журавель
Сто морів, сто земель.
Пролетів, проходив,
Крила-ноги натрудив.
Ми спитали журавля:
Де найкраща є земля?
Журавель відповідає:
"Краще рідної немає!"
- Молодець! - хвалить тато.
Ми повертаємо до гуртожитку. Ліворуч в темряві тоне величезний пустир - там знаходиться траса для мотокросу. Минулого року тато затяг мене на змагання, але мені не сподобалось, надто рідко мотоцикли з’являлися в полі зору. А стрибки з трампліна швидко набридли, краще б мультики по телевізору подивитися… Зате літом ми класно ганяли там на великах! Мені якраз купили "зайчика", я вже навчився їздити без бокових коліс. От швидше б літо! Але ні, зимою теж класно - на санках з подвір’я, з вітерцем і з криком!..
Гуртожиток весь світиться, в тісних коридорах висить гидкий цибуляний чад. В "кубрику" сусідські хлопці тягають по горбатому синьо-білому лінолеумі машинки, але тато не пускає.
- Давай повечеряємо, а потім підеш побавишся. Добре?
Ага, потім! Павліка і Сашу заженуть додому, тоді з ким бавитися? Але тато невблаганний, тож я погоджуюсь.
Сердитий у мене тато.
Мама щось готує. Стіл накрито новою клейонкою ("ціратою"), на ньому вже стоїть кутя (оба-на! класно!), квашені огірки, парує бараболя, апетитно жовтіють шматочки смаженого минтаю. Запізніло помічаю, що в кімнаті, як і всюди, теж смердить горіла цибуля, і через хвилину розумію причину - мама мастила пироги з квашеною капустою.
Тато дістає пляшку, відкриває вишневий (мій улюблений!) компот, потім вмикає ялинку, і кімнату наповнюють різнокольорові зайчики.
Ах, ця ялинка! Тато ледве заніс її в кімнату, така вона була велика та пишна. Ми вбирали її цілий день перед моїм днем народження. Як класно, що день народження у мене за день до Нового року! Три дні суцільне свято - 30, 31, 1! Того року приїхали всі родичі з сіл, навіть похмурий і мовчазний дід Дмитро, якого я боюсь ще більше, ніж тата. А скільки було подарунків! Всі казали: кругла дата, а яка ж вона кругла? Цифру "п’ять" ніяк не покотиш, як би не намагався! Хвостик зверху заважатиме!
Вечеря починається. Тато запалює тоненьку свічку, встромлену в склянку з пшеницею, вони з мамою підводяться, тихо моляться, хрестяться. От смішні! Всі ж знають, що ніякого бога нема! То придумали неграмотні й темні люди, які не вірять в комунізм!
- Христос ся рождає! - тихенько промовляє тато.
- Славім його! - усміхаючись відказує мама.
Ми їмо кутю. У-у-у! Класно!
- Тат, а чо’ ми раніше тільки один раз кутю їли?
- Та чого раз? Того року ми в селі були, в баби Тані. Що, забув?
Я силкуюсь згадати, та марно. Воно й не дивно, заснув, мабуть, змучений добиранням до села…
- Підем завтра сіяти?
- Сіяти?
- Так. На старий новий рік хлопці ходять сіяти. Треба сипати зерно і казати: "Сію, сію, посіваю, з Новим роком вас вітаю! Сійся-родися жито-пшениця та всяка пашниця!" А ще можна так: "Не давайте копійки, бо порвуться кишеньки, а давайте паперові, будьте, люди, гонорові!"
- Баламут! - сміється мама…
…Вечеря закінчилась, мама пішла мити посуд. Тато вимкнув світло, нас чарує миготіння гірлянди, блискітки від скляних куль спалахують на стелі, мерехтять далекими зорями… Я вже впевнено повторюю примовляння маленького сіяча, тато хвалить мене. Зненацька хтось стукає у двері. Тато йде відчиняти, я не бачу, хто прийшов - тато розмовляє на порозі.
Гарний у мене татко! Сильний, розумний, а яку мені лопатку для снігу в садочок зробив! Полакував, ще й візерунок на черенку випалив! От!
Тільки випити любить. Мама тоді свариться, плаче, тато нервується, потім звучить це страшне слово: "Розвод." Це коли тато піде і не буде жити з нами.
Я не хочу! Хочу, щоб ми були разом!
Ну, чого вони сваряться? Тато, як п’яний, такий веселий! От на тому тижні ми зайшли в універсам, і він купив мені апельсинового варення. Мама б ніколи такого не купила, сказала б, що дороге, а тато - взяв та й купив! І дитячу залізну дорогу теж він купив! Я ж так люблю поїзди…
Зненацька світло засліпило мене. Тато, якийсь водночас і сердитий, і зляканий, нервово висмикнув з розетки вилку подовжувача, до якого була ввімкнена гірлянда на ялиці. Потім, узявши пляшку, налив у келишок горілки і випив, навіть не скривившись.
Сів, став дивитися на лісову красуню.
- "Виключіть, бо будуть проблеми…" - злий шепіт примусив моє серце тікати в п’яти. - Комуняки…
Я боявся бодай ворухнутися. В такому стані не треба тата дратувати. Проте, через кілька секунд, провівши долонею по обличчю, він глянув на мене уже без злості.
- Лягаєм, Олику, спати. Завтра в садік…
…Нарешті світло згасло. В темряві на ялинкових прикрасах відбивалися вуличні ліхтарі…
Та я тільки радів з тих запізнень, бо в групі лишалось нас двоє-троє, і весь простір ігрової кімнати був до наших послуг.
Ми вивалювали на підлогу увесь арсенал кубиків-брусочків і починали будувати дзоти.
Ох, ті дзоти! Ми марили війною! Коли по телевізору крутили фільми про війну, нас неможливо було відтягти! Гуркотіли танки, ревли в піке літаки, стукотіли кулемети, героїчно били ворога червоноармійці, і ми переносили все це в свої дитячі ігри.
"За родіну!" - кричали ми, скидаючи на ненависні "дзоти" бомби-бочечки зі старого лото, потім з дощечок робили катапульти і обстрілювали укріплення дерев’яними кубиками. Вихователька, вичавлений маленькими варварами лимон, допомагала нянечці прибирати на кухні, тож радості нашій не було меж.
Але скоро приходив тато, і примушував нас прибирати на арені бойових дій.
Так сталось і того разу. Тільки тато поспішав ще більше.
- Олику, вдягайся скоріше!
- Га?
- Не "гакай"! Треба йти додому, мама чекає.
- А чого? - не вгавав я, плутаючись в штанцях.
- Сьогодні старий новий рік.
Таке словосполучення загнало мене в глухий кут. Старий та ще й новий? Як це так?
- Олику, та що ти так довго? Рухайся!
Врешті шалік було туго зав’язано на шиї, і ми вийшли надвір.
Вечір наповнювало жовте світло ртутних ламп. Лапатий сніг роєм білих бджіл ударив просто в очі, так що я ледь не впав з ганочка. З гучним баламканням саночки упали на дорогу, я осідлав їх, і тато хутко повіз мене темними вулицями.
Ми їхали повз стадіон, облаштований під комбінатом, просто за подвійним бетонним муром, всередині якого несли цілодобову варту люті вівчарки. От прийде неділя, і ми з Павліком підемо їх дрочити. Або годувати - але то навряд, мама знає, навіщо я прошу хліб, коли йду надвір. Свариться щоразу, та нас це не спиняє. Найвищий пілотаж - запхати руку в діру в паркані. Тоді ти герой!
Комбінат світився безліччю яскравих вогнів, в променях прожекторів стовпи пари, що здіймалися над обробною фабрикою ("отдєлкою"), робили його схожим на Байконур. Дитяча уява послужливо перетворювала височенні труби котелень в блискучі корпуси ракет, що ось-ось стартують на Марс. Мене вмить охоплювало бентежне збудження, ніби це я хрипким від хвилювання голосом веду зворотній відлік: "дев’ять… вісім… сім…" Нарешті, коли лунає: "Пуск!" - мені здається, що найближча труба здригається, і поволі здіймається вгору…
- Що ви сьогодні в садіку робили? - голос тата вириває мене з країни мрій.
- Віршик вчили.
- Який?
- "Пролетів журавель
Сто морів, сто земель.
Пролетів, проходив,
Крила-ноги натрудив.
Ми спитали журавля:
Де найкраща є земля?
Журавель відповідає:
"Краще рідної немає!"
- Молодець! - хвалить тато.
Ми повертаємо до гуртожитку. Ліворуч в темряві тоне величезний пустир - там знаходиться траса для мотокросу. Минулого року тато затяг мене на змагання, але мені не сподобалось, надто рідко мотоцикли з’являлися в полі зору. А стрибки з трампліна швидко набридли, краще б мультики по телевізору подивитися… Зате літом ми класно ганяли там на великах! Мені якраз купили "зайчика", я вже навчився їздити без бокових коліс. От швидше б літо! Але ні, зимою теж класно - на санках з подвір’я, з вітерцем і з криком!..
Гуртожиток весь світиться, в тісних коридорах висить гидкий цибуляний чад. В "кубрику" сусідські хлопці тягають по горбатому синьо-білому лінолеумі машинки, але тато не пускає.
- Давай повечеряємо, а потім підеш побавишся. Добре?
Ага, потім! Павліка і Сашу заженуть додому, тоді з ким бавитися? Але тато невблаганний, тож я погоджуюсь.
Сердитий у мене тато.
Мама щось готує. Стіл накрито новою клейонкою ("ціратою"), на ньому вже стоїть кутя (оба-на! класно!), квашені огірки, парує бараболя, апетитно жовтіють шматочки смаженого минтаю. Запізніло помічаю, що в кімнаті, як і всюди, теж смердить горіла цибуля, і через хвилину розумію причину - мама мастила пироги з квашеною капустою.
Тато дістає пляшку, відкриває вишневий (мій улюблений!) компот, потім вмикає ялинку, і кімнату наповнюють різнокольорові зайчики.
Ах, ця ялинка! Тато ледве заніс її в кімнату, така вона була велика та пишна. Ми вбирали її цілий день перед моїм днем народження. Як класно, що день народження у мене за день до Нового року! Три дні суцільне свято - 30, 31, 1! Того року приїхали всі родичі з сіл, навіть похмурий і мовчазний дід Дмитро, якого я боюсь ще більше, ніж тата. А скільки було подарунків! Всі казали: кругла дата, а яка ж вона кругла? Цифру "п’ять" ніяк не покотиш, як би не намагався! Хвостик зверху заважатиме!
Вечеря починається. Тато запалює тоненьку свічку, встромлену в склянку з пшеницею, вони з мамою підводяться, тихо моляться, хрестяться. От смішні! Всі ж знають, що ніякого бога нема! То придумали неграмотні й темні люди, які не вірять в комунізм!
- Христос ся рождає! - тихенько промовляє тато.
- Славім його! - усміхаючись відказує мама.
Ми їмо кутю. У-у-у! Класно!
- Тат, а чо’ ми раніше тільки один раз кутю їли?
- Та чого раз? Того року ми в селі були, в баби Тані. Що, забув?
Я силкуюсь згадати, та марно. Воно й не дивно, заснув, мабуть, змучений добиранням до села…
- Підем завтра сіяти?
- Сіяти?
- Так. На старий новий рік хлопці ходять сіяти. Треба сипати зерно і казати: "Сію, сію, посіваю, з Новим роком вас вітаю! Сійся-родися жито-пшениця та всяка пашниця!" А ще можна так: "Не давайте копійки, бо порвуться кишеньки, а давайте паперові, будьте, люди, гонорові!"
- Баламут! - сміється мама…
…Вечеря закінчилась, мама пішла мити посуд. Тато вимкнув світло, нас чарує миготіння гірлянди, блискітки від скляних куль спалахують на стелі, мерехтять далекими зорями… Я вже впевнено повторюю примовляння маленького сіяча, тато хвалить мене. Зненацька хтось стукає у двері. Тато йде відчиняти, я не бачу, хто прийшов - тато розмовляє на порозі.
Гарний у мене татко! Сильний, розумний, а яку мені лопатку для снігу в садочок зробив! Полакував, ще й візерунок на черенку випалив! От!
Тільки випити любить. Мама тоді свариться, плаче, тато нервується, потім звучить це страшне слово: "Розвод." Це коли тато піде і не буде жити з нами.
Я не хочу! Хочу, щоб ми були разом!
Ну, чого вони сваряться? Тато, як п’яний, такий веселий! От на тому тижні ми зайшли в універсам, і він купив мені апельсинового варення. Мама б ніколи такого не купила, сказала б, що дороге, а тато - взяв та й купив! І дитячу залізну дорогу теж він купив! Я ж так люблю поїзди…
Зненацька світло засліпило мене. Тато, якийсь водночас і сердитий, і зляканий, нервово висмикнув з розетки вилку подовжувача, до якого була ввімкнена гірлянда на ялиці. Потім, узявши пляшку, налив у келишок горілки і випив, навіть не скривившись.
Сів, став дивитися на лісову красуню.
- "Виключіть, бо будуть проблеми…" - злий шепіт примусив моє серце тікати в п’яти. - Комуняки…
Я боявся бодай ворухнутися. В такому стані не треба тата дратувати. Проте, через кілька секунд, провівши долонею по обличчю, він глянув на мене уже без злості.
- Лягаєм, Олику, спати. Завтра в садік…
…Нарешті світло згасло. В темряві на ялинкових прикрасах відбивалися вуличні ліхтарі…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
