Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.07
06:27
В тепле літо широко ворота
Відчиняє червнева пора, -
Душу вабить лежача робота
І напущена в сплячку мара.
Зріє літо пахуче, півсонне
І принадне в наряді своїм, -
Барви й звуки його ніжнотонні
Час від часу сполохує грім.
Відчиняє червнева пора, -
Душу вабить лежача робота
І напущена в сплячку мара.
Зріє літо пахуче, півсонне
І принадне в наряді своїм, -
Барви й звуки його ніжнотонні
Час від часу сполохує грім.
2026.06.07
01:22
Окремі москалі нібито і не страшні. Вони, як і вовки, небезпечні, коли збиваються у зграї.
Без московської мавпи з гранатою світ поки що не здатний уявити собі миротворчий процес.
Гіркий досвід – незамінний інгредієнт у кулінарії.
Людям найпрості
2026.06.06
22:03
не перевершуй не жени
не віддавай усе що
тим демонам поза дверми
хоча у них є дещо
стезя стежина стеж її
дерева милість божа
вони усе пережили
самі собі тотожні
не віддавай усе що
тим демонам поза дверми
хоча у них є дещо
стезя стежина стеж її
дерева милість божа
вони усе пережили
самі собі тотожні
2026.06.06
19:21
В оп’янінні усякою розкішшю
Задля продукції
Що зносить усе все на хвилі
Бездуховно безсмертній, і коли
Божий кельнер бере твій останній дайм
Ось рахунок тобі
І нема в цім фарватері
Припливу, ні розсуду
Задля продукції
Що зносить усе все на хвилі
Бездуховно безсмертній, і коли
Божий кельнер бере твій останній дайм
Ось рахунок тобі
І нема в цім фарватері
Припливу, ні розсуду
2026.06.06
17:36
…подуєш на людську біду -
затихне морок на дзвіницях
у бомбосховищах, світлицях,
у Гестиманському саду,
де бродять ангели по три,
вітхозавітно, задзеркально,
де чути неупинний рух
затихне морок на дзвіницях
у бомбосховищах, світлицях,
у Гестиманському саду,
де бродять ангели по три,
вітхозавітно, задзеркально,
де чути неупинний рух
2026.06.06
17:26
Готовий сплакнути, раніш як бувало,
Коли на оголені груди впадеш
Жагучого серця пругкими губами,
Як тільки згадаєш забутий backstage.
Одна у тобі розпізнає акина,
А друга чи третя – лише прохача.
Від них і находить на тебе провина
Коли на оголені груди впадеш
Жагучого серця пругкими губами,
Як тільки згадаєш забутий backstage.
Одна у тобі розпізнає акина,
А друга чи третя – лише прохача.
Від них і находить на тебе провина
2026.06.06
12:53
Я прийду у спустошений ліс,
Як у храм, до якого не ходять.
Між тополь і дівочих беріз
Бачу слів невідомі породи.
Пробіжить зграя зляканих кіз.
І лаштується Ігор в походи.
Я прийду в невідомі краї,
Як у храм, до якого не ходять.
Між тополь і дівочих беріз
Бачу слів невідомі породи.
Пробіжить зграя зляканих кіз.
І лаштується Ігор в походи.
Я прийду в невідомі краї,
2026.06.06
09:04
Павло Горінштейн (1895-1961; народився й прожив життя в Україні)
Армія Біла, Чорний Барон
знову готують нам царський трон,
та від тайги до нормандських узвиш –
Червона Армія всіх сильніш!
Так хай червоний
Армія Біла, Чорний Барон
знову готують нам царський трон,
та від тайги до нормандських узвиш –
Червона Армія всіх сильніш!
Так хай червоний
2026.06.06
08:56
Що може порізнить навіки батька з сином?
В родині Штрауса до того спричинилась... скрипка.
Був батько вже на троні «короля вальсів»,
Коли син з-під столу всотував чарівні звуки скрипки.
Батько боявся невдовзі поступитись троном,
тож заборонив маляті
2026.06.06
08:21
— Ти малюєш на мапі вчорашніх обмежень
Апельсинове вицвіле сонце.
Ставиш знак здивування до впевнених речень,
Креслиш спогадам ґрати чи необережно
Розливаєш свій біль та незгоду.
— Я не знаю... Мене огортає буденне,
Осідає на плечі. Та вкотре
Апельсинове вицвіле сонце.
Ставиш знак здивування до впевнених речень,
Креслиш спогадам ґрати чи необережно
Розливаєш свій біль та незгоду.
— Я не знаю... Мене огортає буденне,
Осідає на плечі. Та вкотре
2026.06.06
07:41
Темні хмари, дощ і вітер, -
Хвища звідусіль, -
Кожна крапля в мене мітить
І влучає в ціль.
Куртку ніби рве вітрисько,
Ради гри чи мсти, -
Мокро, вітряно і слизько,
Та потрібно йти.
Хвища звідусіль, -
Кожна крапля в мене мітить
І влучає в ціль.
Куртку ніби рве вітрисько,
Ради гри чи мсти, -
Мокро, вітряно і слизько,
Та потрібно йти.
2026.06.05
23:37
Зливи лютої — грім і зірниці — вогонь —
то стихійного лиха сполука.
Несподівані доторки теплих долонь —
симбіоз насолоди і муки.
Ви збудили в мені глибину крижану
і мелодію сонячну, схоже.
Та чому так буває, ніяк не збагну:
то стихійного лиха сполука.
Несподівані доторки теплих долонь —
симбіоз насолоди і муки.
Ви збудили в мені глибину крижану
і мелодію сонячну, схоже.
Та чому так буває, ніяк не збагну:
2026.06.05
19:18
веселка над районом
і вчора і сьогодні
дурацьке щастя
скраю десь її
мені ти відписала
а я при телефоні
не був
атож мабуть
і вчора і сьогодні
дурацьке щастя
скраю десь її
мені ти відписала
а я при телефоні
не був
атож мабуть
2026.06.05
16:46
ані миші
три коти...
старший -
місяць прикотив
посвітити у коморі
середущий
сипле зорі
трохи в комин
три коти...
старший -
місяць прикотив
посвітити у коморі
середущий
сипле зорі
трохи в комин
2026.06.05
15:47
VIII. Останній акорд: ПАРОСТКИ КИЄВА НА ПІВНІЧНИХ ПРЕСТОЛАХ
Коли дим великих битв розвіявся, а море заспокоїлося, Єлизавета Ярославна зрозуміла, що її власна історія ще не завершена. Вона була донькою Ярослава Мудрого, і в її жилах текла кров правите
2026.06.05
14:39
Зима посріблила гілки,
Явивши небачену мудрість.
У них причаїлись віки,
Немов оприявлена мужність.
Зима посріблила часи,
В яких випадає нам жити,
Явивши старі голоси,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Явивши небачену мудрість.
У них причаїлись віки,
Немов оприявлена мужність.
Зима посріблила часи,
В яких випадає нам жити,
Явивши старі голоси,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Степаненко /
Публіцистика
«Мій тато не читає моїх віршів…»
Народилася, хрестилася й росла в смт. Талалаївка на Чернігівщині. Вчилася в Чернігівському музичному училищі, а тоді і в Ніжині на піаністку. Лавреат кількох літературних та музичних конкурсів, автор трьох поетичних збірок.
- Олено, гадаю, розмову варто розпочати з того, як усе починалось...
Ну, це всі знають - все почалося зі Слова, як було Богом, а потім Авраам полюбив ой, пробач, - народив Ісака, Ісак народив Якова, а Яков народив узагалі таку купу народу, що й порахувати годі – і всі хлопчики. Тож коли трохи пізніше мій тато зустрів маму на городі – вони копали картоплю, і теж за деякий час з’явилася я - можна стало говорити про рівновагу чоловічого й жіночого начал у Всесвіті. (сміється) Тато, до речі, у школі писав вірші, навіть надіслав добірку до районної газети, але там їх не оцінили, вказали на всі недоліки й повернули поету-початківцю. Щоправда, поштар помилився і віддав лист його однофамільцю. А той на все село розтриндів, що Ванько Степаненко у них віршомаз! Це спровокувало стійку антипатію до поезії в тендітній душі хлопця – з тих пір тато не читає віршів. Навіть моїх.
- Активно публікуватися Ви почали на зламі століть. Окрім того, добірка Ваших віршів увійшла до антології поетів–двотисячників «Дві тонни». Тож до якої літературної генерації Ви себе відносите?
Їй-богу, такі запитання завжди примушують мене шарітися. Як не соромно, але я не можу на них відповісти. Ну от спробуйте запитати у дерева, до якої породи воно саме себе віднесе. Хоч до ночі стійте, а відповіді – катма. Бо ж на те є спеціальні люди, ботаніки, садівники, дендрологи, дроворуби та меблярі, нарешті – вони собі з’ясовують, а дерево собі росте. А я собі пишу, інколи почуваючись у якійсь генерації вільно, переважно ж природно дихаючи поза всілякими класифікаціями.
- Доля митця – річ прогнозована чи тут можливий відступ від правил?
Не знаю, наскільки правомірна така постановки питання - правильна долі митця. Жити весело й померти молодим? Жити бідно, але чесно, і бути похованим у спільній могилі? Отримувати державні нагороди, наступаючи на горло власній пісні, аж доки вже ніхто не згадає – а чи була – пісня? Писати що заманеться, але в стіл? Доля митця вибудовується в момент його вибору вектору руху і змінюється з кожним поворотом його творчості. Про себе можу сказати – пишу, коли пишеться, коли не пишеться, не пишу, і щаслива з того.
- Ваша книга «Третя Атлантида», що вийшла друком у видавництві «Факт», справляє враження візій з минулого, теперішнього і навіть потойбічного.
Як на мене, будь-який поетичний твір є віддзеркаленням певних внутрішніх ландшафтів свого творця, така своєрідна мапа, де простір і час вимірюються геть не за звичною шкалою координат, а живі й мертві нарешті можуть не почуватися розлученими.
- «Я виводжу «Любов», що читається словом «Страх», «Бо любові нема – лиш долання тяжіння земного» - обидві цитати з Ваших віршів. Наскільки образ Олени Степаненко у текстах відповідає образу Олени Степаненко у житті?
Не знаю – я ніколи не відміряю, скільки грамів Олени Степаненко переходить у вірші. Але таки є грішок, у кожній з моїх героїнь є трохи від мене, а в мені – від них.
- У кожного літератора, мабуть, є улюблені автори, поети та письменники, на яких рівняються, або ж намагаються перевершити. Чи є у Вас такий список, і чи змінний він?
Ой, як згадаю… Коли мені було років так із 17, я просто фанатіла від Марини Цвєтаєвої. Але як істота твереза й самокритична, досить швидко зрозуміла, що перевершити її не зможу, хоч би зі шкіри вилізла. Покинула писати, років на 4, аж поки не зрозуміла, що у мене своя мова, у Цвєтаєвої – своя. Почала писати українською, і більше змінювати мову не збираюся. Дуже люблю Каммінгса, Еліота, Донна, Клоделя.
- Марія Кривенко в одному із своїх віршів зауважила, що «Українським поетками в минулому жилося важко… Українським поеткам сьогодні живеться не так погано…».
Не знаю, це якийсь нездоровий радянський стереотип – поет чи поетка, якщо він справжній поет чи поетка - повинні бути гнані і голодні. Я вважаю, що людина – талановита людина – завжди може знайти, куди докласти свій талан, щоби цілком зреалізуватися, і в мистецтві, і в кар’єрі, і в особистому житті. Звісно, існують перешкоди суто об’єктивного характеру, але них до і треба ставитися, як до перешкод, тобто – долати.
- І наостанок побажання читачам від Олени Степаненко.
Я хочу побажати, щоби ви мали бажання – не знаю, ясного неба, миру в усьому світі, вічної любові, незмінної весни, перевершити нарешті Марину Цвєтаєву чи стати космонавтом. Бо світом рухає наше бажання здійснення й творення чогось, чого раніше ще не було. А коли я перестану бажати – нехай мене закопають двічі, щоби інфекція не розповсюджувалася світом.
Розмовляла Наталка Пасічник
Контекст : Інша література. Наталія Пасічник
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Мій тато не читає моїх віршів…»
Народилася, хрестилася й росла в смт. Талалаївка на Чернігівщині. Вчилася в Чернігівському музичному училищі, а тоді і в Ніжині на піаністку. Лавреат кількох літературних та музичних конкурсів, автор трьох поетичних збірок.- Олено, гадаю, розмову варто розпочати з того, як усе починалось...
Ну, це всі знають - все почалося зі Слова, як було Богом, а потім Авраам полюбив ой, пробач, - народив Ісака, Ісак народив Якова, а Яков народив узагалі таку купу народу, що й порахувати годі – і всі хлопчики. Тож коли трохи пізніше мій тато зустрів маму на городі – вони копали картоплю, і теж за деякий час з’явилася я - можна стало говорити про рівновагу чоловічого й жіночого начал у Всесвіті. (сміється) Тато, до речі, у школі писав вірші, навіть надіслав добірку до районної газети, але там їх не оцінили, вказали на всі недоліки й повернули поету-початківцю. Щоправда, поштар помилився і віддав лист його однофамільцю. А той на все село розтриндів, що Ванько Степаненко у них віршомаз! Це спровокувало стійку антипатію до поезії в тендітній душі хлопця – з тих пір тато не читає віршів. Навіть моїх.
- Активно публікуватися Ви почали на зламі століть. Окрім того, добірка Ваших віршів увійшла до антології поетів–двотисячників «Дві тонни». Тож до якої літературної генерації Ви себе відносите?
Їй-богу, такі запитання завжди примушують мене шарітися. Як не соромно, але я не можу на них відповісти. Ну от спробуйте запитати у дерева, до якої породи воно саме себе віднесе. Хоч до ночі стійте, а відповіді – катма. Бо ж на те є спеціальні люди, ботаніки, садівники, дендрологи, дроворуби та меблярі, нарешті – вони собі з’ясовують, а дерево собі росте. А я собі пишу, інколи почуваючись у якійсь генерації вільно, переважно ж природно дихаючи поза всілякими класифікаціями.
- Доля митця – річ прогнозована чи тут можливий відступ від правил?
Не знаю, наскільки правомірна така постановки питання - правильна долі митця. Жити весело й померти молодим? Жити бідно, але чесно, і бути похованим у спільній могилі? Отримувати державні нагороди, наступаючи на горло власній пісні, аж доки вже ніхто не згадає – а чи була – пісня? Писати що заманеться, але в стіл? Доля митця вибудовується в момент його вибору вектору руху і змінюється з кожним поворотом його творчості. Про себе можу сказати – пишу, коли пишеться, коли не пишеться, не пишу, і щаслива з того.
- Ваша книга «Третя Атлантида», що вийшла друком у видавництві «Факт», справляє враження візій з минулого, теперішнього і навіть потойбічного.
Як на мене, будь-який поетичний твір є віддзеркаленням певних внутрішніх ландшафтів свого творця, така своєрідна мапа, де простір і час вимірюються геть не за звичною шкалою координат, а живі й мертві нарешті можуть не почуватися розлученими.
- «Я виводжу «Любов», що читається словом «Страх», «Бо любові нема – лиш долання тяжіння земного» - обидві цитати з Ваших віршів. Наскільки образ Олени Степаненко у текстах відповідає образу Олени Степаненко у житті?
Не знаю – я ніколи не відміряю, скільки грамів Олени Степаненко переходить у вірші. Але таки є грішок, у кожній з моїх героїнь є трохи від мене, а в мені – від них.
- У кожного літератора, мабуть, є улюблені автори, поети та письменники, на яких рівняються, або ж намагаються перевершити. Чи є у Вас такий список, і чи змінний він?
Ой, як згадаю… Коли мені було років так із 17, я просто фанатіла від Марини Цвєтаєвої. Але як істота твереза й самокритична, досить швидко зрозуміла, що перевершити її не зможу, хоч би зі шкіри вилізла. Покинула писати, років на 4, аж поки не зрозуміла, що у мене своя мова, у Цвєтаєвої – своя. Почала писати українською, і більше змінювати мову не збираюся. Дуже люблю Каммінгса, Еліота, Донна, Клоделя.
- Марія Кривенко в одному із своїх віршів зауважила, що «Українським поетками в минулому жилося важко… Українським поеткам сьогодні живеться не так погано…».
Не знаю, це якийсь нездоровий радянський стереотип – поет чи поетка, якщо він справжній поет чи поетка - повинні бути гнані і голодні. Я вважаю, що людина – талановита людина – завжди може знайти, куди докласти свій талан, щоби цілком зреалізуватися, і в мистецтві, і в кар’єрі, і в особистому житті. Звісно, існують перешкоди суто об’єктивного характеру, але них до і треба ставитися, як до перешкод, тобто – долати.
- І наостанок побажання читачам від Олени Степаненко.
Я хочу побажати, щоби ви мали бажання – не знаю, ясного неба, миру в усьому світі, вічної любові, незмінної весни, перевершити нарешті Марину Цвєтаєву чи стати космонавтом. Бо світом рухає наше бажання здійснення й творення чогось, чого раніше ще не було. А коли я перестану бажати – нехай мене закопають двічі, щоби інфекція не розповсюджувалася світом.
Розмовляла Наталка Пасічник
Контекст : Інша література. Наталія Пасічник
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
