Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.05
13:20
був ліс
несправжній але ліс
були дерева кущі
непролазні хащі
дикий виноград плющ
була вереснева шипшина
були птахи зайці
несправжній але ліс
були дерева кущі
непролазні хащі
дикий виноград плющ
була вереснева шипшина
були птахи зайці
2026.09.05
13:05
Спресований час у секунди, години.
Спресований дух у фортеці хвилини
Чекає надійної, світлої днини,
Аби проспівати пісні горобини.
Спресована вічність у долі секунди.
Її затискають в майстерні чи кузні.
Ми підемо точним протореним курсом.
Спресований дух у фортеці хвилини
Чекає надійної, світлої днини,
Аби проспівати пісні горобини.
Спресована вічність у долі секунди.
Її затискають в майстерні чи кузні.
Ми підемо точним протореним курсом.
2026.09.05
11:29
Ти знаєш, любий, ще живу,
якщо це можна так назвати.
Кошу жагучу кропиву
і вимітаю горе з хати.
Я ще тримаюся за тих,
хто заховав у душу втрати.
Ще є кому подать води
якщо це можна так назвати.
Кошу жагучу кропиву
і вимітаю горе з хати.
Я ще тримаюся за тих,
хто заховав у душу втрати.
Ще є кому подать води
2026.09.05
11:05
«ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ: Гнів Везувію»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Пліній Молодший – свідок катастрофи, що втілює пам'ять історії.
Марк – гордий римський патрицій, засліплений власним багатством.
Юлія – йог
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Пліній Молодший – свідок катастрофи, що втілює пам'ять історії.
Марк – гордий римський патрицій, засліплений власним багатством.
Юлія – йог
2026.09.05
07:16
І спалахи, і гуркоти,
І гар їдкий пожеж,
А ти, життям затурканий,
Утомлено живеш.
Вздовж згарищ, межи вирвами,
Повз ці й оті пости, -
Продовжуєш настирливо
То їхати, то йти.
І гар їдкий пожеж,
А ти, життям затурканий,
Утомлено живеш.
Вздовж згарищ, межи вирвами,
Повз ці й оті пости, -
Продовжуєш настирливо
То їхати, то йти.
2026.09.05
04:24
Осене! До тебе простягну
Те, що написали руки втомлені.
Я почув незайману весну
У голосовому повідомленні.
Це - відлуння молодих років,
Де бажанням пахли трави скошені.
Та чому за стіл я раптом сів
Те, що написали руки втомлені.
Я почув незайману весну
У голосовому повідомленні.
Це - відлуння молодих років,
Де бажанням пахли трави скошені.
Та чому за стіл я раптом сів
2026.09.05
04:23
У нашій країні вбивають за мову,
У нашій країні вбивають за правду.
А світ крізь картинно опущені брови
Цінує прибутки, біткоїни, нафту.
Завжди так було - не змінилось нічого.
Нависла кривавих сторіч веремія.
Не любо своє, бо в холопів чужого
У нашій країні вбивають за правду.
А світ крізь картинно опущені брови
Цінує прибутки, біткоїни, нафту.
Завжди так було - не змінилось нічого.
Нависла кривавих сторіч веремія.
Не любо своє, бо в холопів чужого
2026.09.04
22:44
птахи літали із криками
риби плавали мовчки
якого кричати рибі-от
для чого навіщо тощо
під водотовщею кригою
у будь-який час дня і ночі
сам би любив плисти рибою
де-небудь незаморочливо
риби плавали мовчки
якого кричати рибі-от
для чого навіщо тощо
під водотовщею кригою
у будь-який час дня і ночі
сам би любив плисти рибою
де-небудь незаморочливо
2026.09.04
21:47
Не помічаєш.
Повз проходиш знову.
Моя душа зривається услід,
в осінню, теплу, золоту обнову,
та раптом розбивається об лід.
І що тобі, скажи, до мого болю?
Чуже навік скалічене крило.
Повз проходиш знову.
Моя душа зривається услід,
в осінню, теплу, золоту обнову,
та раптом розбивається об лід.
І що тобі, скажи, до мого болю?
Чуже навік скалічене крило.
2026.09.04
21:24
Розгрішую усіх, хто нагрішив мені.
Скасовую чужі, свої борги вертаю.
Наснилося – ключі од раю маю,
Та ті ключі щодалі заховаю...
...Які ж бо заміцні закови ці земні.
Скасовую чужі, свої борги вертаю.
Наснилося – ключі од раю маю,
Та ті ключі щодалі заховаю...
...Які ж бо заміцні закови ці земні.
2026.09.04
18:44
поет має звичку
писати вірші
літо має звичку
пролітати непомітно
ось вчора ще був останній дзвоник
і ми ласували черешнями
а сьогодні вже причетні святкують
день шуфутінського
писати вірші
літо має звичку
пролітати непомітно
ось вчора ще був останній дзвоник
і ми ласували черешнями
а сьогодні вже причетні святкують
день шуфутінського
2026.09.04
17:40
Запливає сонце-коло
в ранішні майстерні,
де малюються святково
небеса пастельні.
Зеленіють аж за обрій
трави мерехтливі.
Цвіркуни бриньчать хоробрі
в ранішні майстерні,
де малюються святково
небеса пастельні.
Зеленіють аж за обрій
трави мерехтливі.
Цвіркуни бриньчать хоробрі
2026.09.04
16:54
Ай-не-не-не,
котить пісню краями дорога,
за кибиткою курява йде,
а циганська земля десь у Бога -
тільки він добре відає де...
Ай не гріш, не гніздечко нагріте
не замінять цигану коня,
котить пісню краями дорога,
за кибиткою курява йде,
а циганська земля десь у Бога -
тільки він добре відає де...
Ай не гріш, не гніздечко нагріте
не замінять цигану коня,
2026.09.04
14:41
Бажають пристрасті музеї,
Як вітер вітру емпірею
У відгалуженнях Морфея,
Де синергічний живопліт
І міль, що припадає пилом, —
Не вдвох, не втрьох,
Можливо, дивом —
Під давнім словом незрадливим
Як вітер вітру емпірею
У відгалуженнях Морфея,
Де синергічний живопліт
І міль, що припадає пилом, —
Не вдвох, не втрьох,
Можливо, дивом —
Під давнім словом незрадливим
2026.09.04
14:09
Останні помахи руки
Зими епічної, важкої,
Як покарання за гріхи.
Не вибратися нам із колій.
Спадають краплі й матюки.
Співає крига колискову.
Останні помахи зими,
Зими епічної, важкої,
Як покарання за гріхи.
Не вибратися нам із колій.
Спадають краплі й матюки.
Співає крига колискову.
Останні помахи зими,
2026.09.04
11:54
Лиш зустрілися і розійшлися –
Мимовільною вийшла стріча.
Та твій образ зі серцем зрісся –
Із розсудливістю протиріччя…
Глузд здоровий давно в ігнорі,
Він забути тебе шепоче.
Попри це, я тобою хворий,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мимовільною вийшла стріча.
Та твій образ зі серцем зрісся –
Із розсудливістю протиріччя…
Глузд здоровий давно в ігнорі,
Він забути тебе шепоче.
Попри це, я тобою хворий,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Степаненко /
Публіцистика
«Мій тато не читає моїх віршів…»
Народилася, хрестилася й росла в смт. Талалаївка на Чернігівщині. Вчилася в Чернігівському музичному училищі, а тоді і в Ніжині на піаністку. Лавреат кількох літературних та музичних конкурсів, автор трьох поетичних збірок.
- Олено, гадаю, розмову варто розпочати з того, як усе починалось...
Ну, це всі знають - все почалося зі Слова, як було Богом, а потім Авраам полюбив ой, пробач, - народив Ісака, Ісак народив Якова, а Яков народив узагалі таку купу народу, що й порахувати годі – і всі хлопчики. Тож коли трохи пізніше мій тато зустрів маму на городі – вони копали картоплю, і теж за деякий час з’явилася я - можна стало говорити про рівновагу чоловічого й жіночого начал у Всесвіті. (сміється) Тато, до речі, у школі писав вірші, навіть надіслав добірку до районної газети, але там їх не оцінили, вказали на всі недоліки й повернули поету-початківцю. Щоправда, поштар помилився і віддав лист його однофамільцю. А той на все село розтриндів, що Ванько Степаненко у них віршомаз! Це спровокувало стійку антипатію до поезії в тендітній душі хлопця – з тих пір тато не читає віршів. Навіть моїх.
- Активно публікуватися Ви почали на зламі століть. Окрім того, добірка Ваших віршів увійшла до антології поетів–двотисячників «Дві тонни». Тож до якої літературної генерації Ви себе відносите?
Їй-богу, такі запитання завжди примушують мене шарітися. Як не соромно, але я не можу на них відповісти. Ну от спробуйте запитати у дерева, до якої породи воно саме себе віднесе. Хоч до ночі стійте, а відповіді – катма. Бо ж на те є спеціальні люди, ботаніки, садівники, дендрологи, дроворуби та меблярі, нарешті – вони собі з’ясовують, а дерево собі росте. А я собі пишу, інколи почуваючись у якійсь генерації вільно, переважно ж природно дихаючи поза всілякими класифікаціями.
- Доля митця – річ прогнозована чи тут можливий відступ від правил?
Не знаю, наскільки правомірна така постановки питання - правильна долі митця. Жити весело й померти молодим? Жити бідно, але чесно, і бути похованим у спільній могилі? Отримувати державні нагороди, наступаючи на горло власній пісні, аж доки вже ніхто не згадає – а чи була – пісня? Писати що заманеться, але в стіл? Доля митця вибудовується в момент його вибору вектору руху і змінюється з кожним поворотом його творчості. Про себе можу сказати – пишу, коли пишеться, коли не пишеться, не пишу, і щаслива з того.
- Ваша книга «Третя Атлантида», що вийшла друком у видавництві «Факт», справляє враження візій з минулого, теперішнього і навіть потойбічного.
Як на мене, будь-який поетичний твір є віддзеркаленням певних внутрішніх ландшафтів свого творця, така своєрідна мапа, де простір і час вимірюються геть не за звичною шкалою координат, а живі й мертві нарешті можуть не почуватися розлученими.
- «Я виводжу «Любов», що читається словом «Страх», «Бо любові нема – лиш долання тяжіння земного» - обидві цитати з Ваших віршів. Наскільки образ Олени Степаненко у текстах відповідає образу Олени Степаненко у житті?
Не знаю – я ніколи не відміряю, скільки грамів Олени Степаненко переходить у вірші. Але таки є грішок, у кожній з моїх героїнь є трохи від мене, а в мені – від них.
- У кожного літератора, мабуть, є улюблені автори, поети та письменники, на яких рівняються, або ж намагаються перевершити. Чи є у Вас такий список, і чи змінний він?
Ой, як згадаю… Коли мені було років так із 17, я просто фанатіла від Марини Цвєтаєвої. Але як істота твереза й самокритична, досить швидко зрозуміла, що перевершити її не зможу, хоч би зі шкіри вилізла. Покинула писати, років на 4, аж поки не зрозуміла, що у мене своя мова, у Цвєтаєвої – своя. Почала писати українською, і більше змінювати мову не збираюся. Дуже люблю Каммінгса, Еліота, Донна, Клоделя.
- Марія Кривенко в одному із своїх віршів зауважила, що «Українським поетками в минулому жилося важко… Українським поеткам сьогодні живеться не так погано…».
Не знаю, це якийсь нездоровий радянський стереотип – поет чи поетка, якщо він справжній поет чи поетка - повинні бути гнані і голодні. Я вважаю, що людина – талановита людина – завжди може знайти, куди докласти свій талан, щоби цілком зреалізуватися, і в мистецтві, і в кар’єрі, і в особистому житті. Звісно, існують перешкоди суто об’єктивного характеру, але них до і треба ставитися, як до перешкод, тобто – долати.
- І наостанок побажання читачам від Олени Степаненко.
Я хочу побажати, щоби ви мали бажання – не знаю, ясного неба, миру в усьому світі, вічної любові, незмінної весни, перевершити нарешті Марину Цвєтаєву чи стати космонавтом. Бо світом рухає наше бажання здійснення й творення чогось, чого раніше ще не було. А коли я перестану бажати – нехай мене закопають двічі, щоби інфекція не розповсюджувалася світом.
Розмовляла Наталка Пасічник
Контекст : Інша література. Наталія Пасічник
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Мій тато не читає моїх віршів…»
Народилася, хрестилася й росла в смт. Талалаївка на Чернігівщині. Вчилася в Чернігівському музичному училищі, а тоді і в Ніжині на піаністку. Лавреат кількох літературних та музичних конкурсів, автор трьох поетичних збірок.- Олено, гадаю, розмову варто розпочати з того, як усе починалось...
Ну, це всі знають - все почалося зі Слова, як було Богом, а потім Авраам полюбив ой, пробач, - народив Ісака, Ісак народив Якова, а Яков народив узагалі таку купу народу, що й порахувати годі – і всі хлопчики. Тож коли трохи пізніше мій тато зустрів маму на городі – вони копали картоплю, і теж за деякий час з’явилася я - можна стало говорити про рівновагу чоловічого й жіночого начал у Всесвіті. (сміється) Тато, до речі, у школі писав вірші, навіть надіслав добірку до районної газети, але там їх не оцінили, вказали на всі недоліки й повернули поету-початківцю. Щоправда, поштар помилився і віддав лист його однофамільцю. А той на все село розтриндів, що Ванько Степаненко у них віршомаз! Це спровокувало стійку антипатію до поезії в тендітній душі хлопця – з тих пір тато не читає віршів. Навіть моїх.
- Активно публікуватися Ви почали на зламі століть. Окрім того, добірка Ваших віршів увійшла до антології поетів–двотисячників «Дві тонни». Тож до якої літературної генерації Ви себе відносите?
Їй-богу, такі запитання завжди примушують мене шарітися. Як не соромно, але я не можу на них відповісти. Ну от спробуйте запитати у дерева, до якої породи воно саме себе віднесе. Хоч до ночі стійте, а відповіді – катма. Бо ж на те є спеціальні люди, ботаніки, садівники, дендрологи, дроворуби та меблярі, нарешті – вони собі з’ясовують, а дерево собі росте. А я собі пишу, інколи почуваючись у якійсь генерації вільно, переважно ж природно дихаючи поза всілякими класифікаціями.
- Доля митця – річ прогнозована чи тут можливий відступ від правил?
Не знаю, наскільки правомірна така постановки питання - правильна долі митця. Жити весело й померти молодим? Жити бідно, але чесно, і бути похованим у спільній могилі? Отримувати державні нагороди, наступаючи на горло власній пісні, аж доки вже ніхто не згадає – а чи була – пісня? Писати що заманеться, але в стіл? Доля митця вибудовується в момент його вибору вектору руху і змінюється з кожним поворотом його творчості. Про себе можу сказати – пишу, коли пишеться, коли не пишеться, не пишу, і щаслива з того.
- Ваша книга «Третя Атлантида», що вийшла друком у видавництві «Факт», справляє враження візій з минулого, теперішнього і навіть потойбічного.
Як на мене, будь-який поетичний твір є віддзеркаленням певних внутрішніх ландшафтів свого творця, така своєрідна мапа, де простір і час вимірюються геть не за звичною шкалою координат, а живі й мертві нарешті можуть не почуватися розлученими.
- «Я виводжу «Любов», що читається словом «Страх», «Бо любові нема – лиш долання тяжіння земного» - обидві цитати з Ваших віршів. Наскільки образ Олени Степаненко у текстах відповідає образу Олени Степаненко у житті?
Не знаю – я ніколи не відміряю, скільки грамів Олени Степаненко переходить у вірші. Але таки є грішок, у кожній з моїх героїнь є трохи від мене, а в мені – від них.
- У кожного літератора, мабуть, є улюблені автори, поети та письменники, на яких рівняються, або ж намагаються перевершити. Чи є у Вас такий список, і чи змінний він?
Ой, як згадаю… Коли мені було років так із 17, я просто фанатіла від Марини Цвєтаєвої. Але як істота твереза й самокритична, досить швидко зрозуміла, що перевершити її не зможу, хоч би зі шкіри вилізла. Покинула писати, років на 4, аж поки не зрозуміла, що у мене своя мова, у Цвєтаєвої – своя. Почала писати українською, і більше змінювати мову не збираюся. Дуже люблю Каммінгса, Еліота, Донна, Клоделя.
- Марія Кривенко в одному із своїх віршів зауважила, що «Українським поетками в минулому жилося важко… Українським поеткам сьогодні живеться не так погано…».
Не знаю, це якийсь нездоровий радянський стереотип – поет чи поетка, якщо він справжній поет чи поетка - повинні бути гнані і голодні. Я вважаю, що людина – талановита людина – завжди може знайти, куди докласти свій талан, щоби цілком зреалізуватися, і в мистецтві, і в кар’єрі, і в особистому житті. Звісно, існують перешкоди суто об’єктивного характеру, але них до і треба ставитися, як до перешкод, тобто – долати.
- І наостанок побажання читачам від Олени Степаненко.
Я хочу побажати, щоби ви мали бажання – не знаю, ясного неба, миру в усьому світі, вічної любові, незмінної весни, перевершити нарешті Марину Цвєтаєву чи стати космонавтом. Бо світом рухає наше бажання здійснення й творення чогось, чого раніше ще не було. А коли я перестану бажати – нехай мене закопають двічі, щоби інфекція не розповсюджувалася світом.
Розмовляла Наталка Пасічник
Контекст : Інша література. Наталія Пасічник
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
