Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.02
10:34
Не знаю, чи кохав мене завжди,
чи розважався у жазі нестримній,
спиваючи із губ моїх меди,
солодкі, наче ночі лебедині.
Напевно, хто б там що не говорив,
для тебе я була палким натхненням,
веселкою посеред теплих злив,
п'янким дурманом, сло
чи розважався у жазі нестримній,
спиваючи із губ моїх меди,
солодкі, наче ночі лебедині.
Напевно, хто б там що не говорив,
для тебе я була палким натхненням,
веселкою посеред теплих злив,
п'янким дурманом, сло
2026.10.02
06:11
В життєвім ломбарді припали вже пилом
Залишені мною фрагменти надій,
Які нещодавно служили вітрилом
Для судна, що згинуло в гущі подій.
Десь там, під водою, і компас, і карта,
І пляшка зелена сухого вина, -
Утрачене мною чогось, певно, варте,
Коли
Залишені мною фрагменти надій,
Які нещодавно служили вітрилом
Для судна, що згинуло в гущі подій.
Десь там, під водою, і компас, і карта,
І пляшка зелена сухого вина, -
Утрачене мною чогось, певно, варте,
Коли
2026.10.01
23:54
осяяно вітражний
фірмовий день осінній
оспіваний у римах
стрункіших за мої
засипаний плодами
а поруч – все у квітах
яких ти не купляєш
і я так само ні
фірмовий день осінній
оспіваний у римах
стрункіших за мої
засипаний плодами
а поруч – все у квітах
яких ти не купляєш
і я так само ні
2026.10.01
22:54
Частина I: Принц Руперт Пробуджується(0:00–4:31)
Прощавайте, дзвони майстра храму
Його кіоск і чорний кмин
Ґречність вибраного слова
Едем обіцяний
Принц Руперт при скляних сльозах
Шафран шабат кров із повік
Прощавайте, дзвони майстра храму
Його кіоск і чорний кмин
Ґречність вибраного слова
Едем обіцяний
Принц Руперт при скляних сльозах
Шафран шабат кров із повік
2026.10.01
21:39
Прощай, Росіє! Хай буде це назавше,
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
2026.10.01
20:31
Бринить над яром тиша десь далеко.
Вже обрій золотить тополі.
Осінній відчуваю солод,
Хоч морок проростає ледве-ледве.
Воркують сині, вайлуваті тіні.
І чути ніжність слів доречних,
І сутінки схилились ґречно.
Вже обрій золотить тополі.
Осінній відчуваю солод,
Хоч морок проростає ледве-ледве.
Воркують сині, вайлуваті тіні.
І чути ніжність слів доречних,
І сутінки схилились ґречно.
2026.10.01
19:48
Москалям на вулкані Камчатки
Закортіло пограти у «прятки».
Хто хутчіше стрибав,
Булькнув в лаву й пропав
Й не паскудить терени Камчатки.
На КП на кордоні Хорватії
Запровадили тест з демократії.
Закортіло пограти у «прятки».
Хто хутчіше стрибав,
Булькнув в лаву й пропав
Й не паскудить терени Камчатки.
На КП на кордоні Хорватії
Запровадили тест з демократії.
2026.10.01
19:09
Коли упхались в Україну москалі,
Її скорити дуже швидко захотіли,
Але по пиці тільки добре ухопили,
Стаючи добривом чужої їм землі,
Знайшлось не так багато світових країн,
Які б відкрито москалям допомагали,
Солдат і зброю їм у поміч посилали.
І се
Її скорити дуже швидко захотіли,
Але по пиці тільки добре ухопили,
Стаючи добривом чужої їм землі,
Знайшлось не так багато світових країн,
Які б відкрито москалям допомагали,
Солдат і зброю їм у поміч посилали.
І се
2026.10.01
16:23
Я вип'ю келих осені гіркої,
Пізнаючи таємну благодать.
Ми так і не зустрілися з тобою...
Хіба що листям неживим загою
Безглузді мрії, що в мені болять.
Я осушу цей келих. Вмить порветься
Чекань моїх натягнута струна.
Пізнаючи таємну благодать.
Ми так і не зустрілися з тобою...
Хіба що листям неживим загою
Безглузді мрії, що в мені болять.
Я осушу цей келих. Вмить порветься
Чекань моїх натягнута струна.
2026.10.01
14:52
Води ніколи не нап'єшся
З криниці чистої сльози.
Не зіграна на сцені п'єса.
Надірваний фагот грози.
Ти не пізнаєш цю криницю,
Її глибини, таїну.
Ідеї епохальні й ниці
З криниці чистої сльози.
Не зіграна на сцені п'єса.
Надірваний фагот грози.
Ти не пізнаєш цю криницю,
Її глибини, таїну.
Ідеї епохальні й ниці
2026.10.01
12:46
Захлинаюся зболеним віршем —
у сутемряві місяця німб.
Задивляюся в небо частіше,
щоб побачити Бога у нім.
Та пітьма затуляє Світило,
сіллю вкрила чумацький мій шлях.
Я колись божевільно любила
у сутемряві місяця німб.
Задивляюся в небо частіше,
щоб побачити Бога у нім.
Та пітьма затуляє Світило,
сіллю вкрила чумацький мій шлях.
Я колись божевільно любила
2026.10.01
11:24
Розірвеш тенета власного страху,
зробиш перший крок —
і починають рости крила.
І ширшає обрій,
бо ти вже — над собою колишнім.
Треба лише втримати напрямок польоту,
аби вітри спокус
зробиш перший крок —
і починають рости крила.
І ширшає обрій,
бо ти вже — над собою колишнім.
Треба лише втримати напрямок польоту,
аби вітри спокус
2026.10.01
07:56
Спокійне сонце з неба волошкового
Тепло зливає до мілкого полудня.
Та не встигає вщент його наповнити,
Як тінь густа бджолині крила сковує,
В омані дня, що обернулась холодом.
Зніміння пересилити чи станеться
В погожім завтра тихооксамитовім,
Тепло зливає до мілкого полудня.
Та не встигає вщент його наповнити,
Як тінь густа бджолині крила сковує,
В омані дня, що обернулась холодом.
Зніміння пересилити чи станеться
В погожім завтра тихооксамитовім,
2026.10.01
06:52
Солодкувато-пряний запах
Осінніх трав уже повсюди, -
Мов дух згасання причалапав
І в тьмяній тиші звично блудить.
Зашарудять пожовклі трави
І стихнуть зразу в безгомінні, -
Лише не меншає тіснява
Холодних запахів осінніх.
Осінніх трав уже повсюди, -
Мов дух згасання причалапав
І в тьмяній тиші звично блудить.
Зашарудять пожовклі трави
І стихнуть зразу в безгомінні, -
Лише не меншає тіснява
Холодних запахів осінніх.
2026.10.01
00:42
Глиняні люди
Марять свої глиняні сни
В тій безпорадності — безнадії ріки.
Глиняні люди,
В яких забули вдихнути душу,
Яких не захотіли випалити
(Бо вони ж не глечики,
І не шматок гіркого лісу -
Марять свої глиняні сни
В тій безпорадності — безнадії ріки.
Глиняні люди,
В яких забули вдихнути душу,
Яких не захотіли випалити
(Бо вони ж не глечики,
І не шматок гіркого лісу -
2026.09.30
23:11
ввійти у розповідь зненацька
заримувати бруд і брют
провести паралель між спрутом
і містом вулиць і споруд
неони ліхтарі вечірні
помножити на світ зірок
дощем заштрихувати тіні
а звідки дощ – не зна ніхто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...заримувати бруд і брют
провести паралель між спрутом
і містом вулиць і споруд
неони ліхтарі вечірні
помножити на світ зірок
дощем заштрихувати тіні
а звідки дощ – не зна ніхто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Максимчук (1963) /
Проза
ЛЮБЛЮ ГРОЗУ!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЛЮБЛЮ ГРОЗУ!
1
Ясний червневий ранок...
Але до полудня стає спекотно. Небо втрачає блакить. Задушливі випари трав і сухий стрекіт комах у нерухомому повітрі. Немов вимерли вулиці. Насуваєть-ся та кучерявенька білясто-сіра хмарина, і повільно росте на обрії за рікою і лісом – люди кажуть: “Бути грозі!”
...І правда. Звідкілясь налітає та під-німає стовп пилу різкий порив вітру. Оживають тополі, берези – хиляться до землі і тривожно шумлять листям. Не то танцює, не то рветься кудись втікати нехитра домашня білизна, що сохне на мотузці.
...Перші краплі дощу великі, але рідкі. Може бути, пронесе стороною? Куди там! Злива! Справді злива вже гуляє по дахах, по городах, по намоклій гладі річки, по полю – із блискавицями, громом, з струмками, які біжать уздовж дороги, – наповнюючи усьо-го мене відчуттям якогось щиросердеч-ного полегшення і почуттям замилування і благоговіння перед величним явищем.
“Святий Боже!” – шепочу я, чомусь усміхаючись, і хрещуся, дивлячись у гуркіт-ливе небо; і йду під дощем, йду босими ногами по теплих калюжах, по мокрій шовковистій траві назустріч народженій на півнеба веселці...
Вечір тихий і лагідний.
Захід чистий і повільний.
Дихається вільно і легко.
Як добре!
І як щемливо-жалісно, як шкода непов-торності цього дня, цього вечора! А може, це просто неусвідомлене почуття на мить знайденого щастя єднання з Природою?
На сході запалилася самотня зірка.
День згасає...
2
По суті, так само пишуться вірші. Щоб блискавка-думка з’явилася у світ, пролилася живим словом і розцвіла непов-торною квіткою завершеного добутку – душа поета має стомитися, дозріти, дорости, працею своєю заслужити і стати, нарешті, провідником між Небом і землею.
Розстріляйте хмару – і не пройде дощ на стражденні, розпечені від спеки поля. Але і затяжні дощі не принесуть їм радості, перетворивши їх в сірі і безликі...
Хто б ти не був: Творець Всесвіту чи “піїт місцевого значення” – закон для усіх один. Спробуйте позбавити поета необхідної щиросердечної самоти, чи не дайте йому можливість писати, чи позбавте його відпочинку, перетворивши процес творчості в підневільну працю добування елементарних засобів існування – і ви уб’єте його!..
3
Червень - місяць гроз...
І я вірю, що завтра знову буде ясний тихий ранок; але до полудня небо позбу-деться блакиті, із-за далекого лісу знову з’являться білясто-сірі хмари, і все навколо застигне в томливому чеканні нової грози...
6 червня 2006 р.
Ясний червневий ранок...
Але до полудня стає спекотно. Небо втрачає блакить. Задушливі випари трав і сухий стрекіт комах у нерухомому повітрі. Немов вимерли вулиці. Насуваєть-ся та кучерявенька білясто-сіра хмарина, і повільно росте на обрії за рікою і лісом – люди кажуть: “Бути грозі!”
...І правда. Звідкілясь налітає та під-німає стовп пилу різкий порив вітру. Оживають тополі, берези – хиляться до землі і тривожно шумлять листям. Не то танцює, не то рветься кудись втікати нехитра домашня білизна, що сохне на мотузці.
...Перші краплі дощу великі, але рідкі. Може бути, пронесе стороною? Куди там! Злива! Справді злива вже гуляє по дахах, по городах, по намоклій гладі річки, по полю – із блискавицями, громом, з струмками, які біжать уздовж дороги, – наповнюючи усьо-го мене відчуттям якогось щиросердеч-ного полегшення і почуттям замилування і благоговіння перед величним явищем.
“Святий Боже!” – шепочу я, чомусь усміхаючись, і хрещуся, дивлячись у гуркіт-ливе небо; і йду під дощем, йду босими ногами по теплих калюжах, по мокрій шовковистій траві назустріч народженій на півнеба веселці...
Вечір тихий і лагідний.
Захід чистий і повільний.
Дихається вільно і легко.
Як добре!
І як щемливо-жалісно, як шкода непов-торності цього дня, цього вечора! А може, це просто неусвідомлене почуття на мить знайденого щастя єднання з Природою?
На сході запалилася самотня зірка.
День згасає...
2
По суті, так само пишуться вірші. Щоб блискавка-думка з’явилася у світ, пролилася живим словом і розцвіла непов-торною квіткою завершеного добутку – душа поета має стомитися, дозріти, дорости, працею своєю заслужити і стати, нарешті, провідником між Небом і землею.
Розстріляйте хмару – і не пройде дощ на стражденні, розпечені від спеки поля. Але і затяжні дощі не принесуть їм радості, перетворивши їх в сірі і безликі...
Хто б ти не був: Творець Всесвіту чи “піїт місцевого значення” – закон для усіх один. Спробуйте позбавити поета необхідної щиросердечної самоти, чи не дайте йому можливість писати, чи позбавте його відпочинку, перетворивши процес творчості в підневільну працю добування елементарних засобів існування – і ви уб’єте його!..
3
Червень - місяць гроз...
І я вірю, що завтра знову буде ясний тихий ранок; але до полудня небо позбу-деться блакиті, із-за далекого лісу знову з’являться білясто-сірі хмари, і все навколо застигне в томливому чеканні нової грози...
6 червня 2006 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
