Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Максимчук (1963) /
Проза
ЖАДАНА МИТЬ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЖАДАНА МИТЬ
Одного серпневого сонячного ранку Андрій, як і раніше домовились, зустрівся з Ірою біля дверей її гуртожитку, і вони разом подалися на облюбоване ними на міському пляжі, біля бурхливої річки, місце.
Прийшовши до річки, Іра постелила на ніжний піщаний берег покривало, поруч з високою вербою і подалі від галасливої юрби. Раптом їй захотілось пити, і вона взяла з сумки пляшку води. Андрій в цей час вийняв сигарети, припалив одну і занурився в читання свіжого детективу.
Іра звернулася до нього:
– Андрійку, ми прийшли сюди для того, щоб відпочивати, а ти одразу за книжку.
В цю мить книжка “вислизнула” із його рук, і вони разом мовчки сіли поруч, дивлячись на бурхливі води ріки. Іра на хвильку глянула в сторону Андрія. Якась сила, більш підвладна, ніж закон тяжіння, сильна, як доля, раптом притягнула її. Всього на один сантиметр їй треба було схилитись, щоби доторкнутись плечем його плеча, і це сталося незалежно від її волі. Вона торкнулася його так легко, як метелик торкається квітки, і тут же відчула зворотній доторк, такий же лег-кий, і такий же ніжний. Від цього доторку по всьому тілу промайнуло тремтіння. Мабуть у цю хвилину їй потрібно було відсунутися, але вона вже не була підвлад-на сама собі. Все, що вона робила, ставало дійсністю, незалежно від її волі, але вона і не піклувалася уже ні про що, захоплена радісним щастям.
Андрій обійняв Іру за талію. Вона чекала цього, чекала, сама не знаючи чому. Губи її пересохли, серце калатало, кров кипіла в ній. Андрій, обіймаючи Іру, поступово і ніжно притулив її до себе все ближче.
Вона тремтливо видихнула і непевним рухом нахилила голову на його груди. Андрій швидко нахилився і їх уста зустрі-лися в палкому поцілунку.
Це, мабуть, кохання, подумала Іра, коли на якусь мить до неї повернулася свідомість. Бо якщо це не кохання, то це дуже погано. Напевно, це могло бути тільки кохання. Вона дуже кохала Андрія.
Руки його обіймали її, а уста притис-кались до її уст. Вона притулилася до нього ще сильніше інстинктним, настро-єним рухом, і раптом, майже вирвавшись з його обіймів, рішуче і закохано охопила руками голову Андрія і поцілувала її. І така сильна, така гостра була радість задоволення, бажання, що в наступну хвилину з тихим стогоном вона розвела руки і упала в його обійми.
Ще тривалий час з їх вуст не впало жодного слова. Двічі він нахилявся і цілував, і кожен раз уста боязко пливли назустріч. Їй не під силу було відірватись від Андрія, а він мовчазно сидів, тримаючи її в обіймах, при цьому спрямував свій погляд на гори за річкою. Він бачив лише світлі промені сонця, які вкривали ліс, плесо і все довкруж. Вони були настільки гарячими, як цей чудовий день, як його кохання.
Ірина тихо запитала:
– Андрію, коли ти мене покохав?
– З першого дня, з тої першої хвилини, як тільки зустрів тебе, Іро! Ще тоді я покохав, і з кожним днем кохаю ще сильні-ше… Я, мабуть, зовсім зійшов з розуму. У мене голова крутиться від щастя…
– Андрію, милий… Я дуже рада цьому…
Він знову притулив її до себе у обійми і довго-довго дивився у її розплющені очі. Тоді вона сама повернулася до нього, і губи їх знову злилися у жаданому поцілунку...
15-20 травня 2006 р.
Прийшовши до річки, Іра постелила на ніжний піщаний берег покривало, поруч з високою вербою і подалі від галасливої юрби. Раптом їй захотілось пити, і вона взяла з сумки пляшку води. Андрій в цей час вийняв сигарети, припалив одну і занурився в читання свіжого детективу.
Іра звернулася до нього:
– Андрійку, ми прийшли сюди для того, щоб відпочивати, а ти одразу за книжку.
В цю мить книжка “вислизнула” із його рук, і вони разом мовчки сіли поруч, дивлячись на бурхливі води ріки. Іра на хвильку глянула в сторону Андрія. Якась сила, більш підвладна, ніж закон тяжіння, сильна, як доля, раптом притягнула її. Всього на один сантиметр їй треба було схилитись, щоби доторкнутись плечем його плеча, і це сталося незалежно від її волі. Вона торкнулася його так легко, як метелик торкається квітки, і тут же відчула зворотній доторк, такий же лег-кий, і такий же ніжний. Від цього доторку по всьому тілу промайнуло тремтіння. Мабуть у цю хвилину їй потрібно було відсунутися, але вона вже не була підвлад-на сама собі. Все, що вона робила, ставало дійсністю, незалежно від її волі, але вона і не піклувалася уже ні про що, захоплена радісним щастям.
Андрій обійняв Іру за талію. Вона чекала цього, чекала, сама не знаючи чому. Губи її пересохли, серце калатало, кров кипіла в ній. Андрій, обіймаючи Іру, поступово і ніжно притулив її до себе все ближче.
Вона тремтливо видихнула і непевним рухом нахилила голову на його груди. Андрій швидко нахилився і їх уста зустрі-лися в палкому поцілунку.
Це, мабуть, кохання, подумала Іра, коли на якусь мить до неї повернулася свідомість. Бо якщо це не кохання, то це дуже погано. Напевно, це могло бути тільки кохання. Вона дуже кохала Андрія.
Руки його обіймали її, а уста притис-кались до її уст. Вона притулилася до нього ще сильніше інстинктним, настро-єним рухом, і раптом, майже вирвавшись з його обіймів, рішуче і закохано охопила руками голову Андрія і поцілувала її. І така сильна, така гостра була радість задоволення, бажання, що в наступну хвилину з тихим стогоном вона розвела руки і упала в його обійми.
Ще тривалий час з їх вуст не впало жодного слова. Двічі він нахилявся і цілував, і кожен раз уста боязко пливли назустріч. Їй не під силу було відірватись від Андрія, а він мовчазно сидів, тримаючи її в обіймах, при цьому спрямував свій погляд на гори за річкою. Він бачив лише світлі промені сонця, які вкривали ліс, плесо і все довкруж. Вони були настільки гарячими, як цей чудовий день, як його кохання.
Ірина тихо запитала:
– Андрію, коли ти мене покохав?
– З першого дня, з тої першої хвилини, як тільки зустрів тебе, Іро! Ще тоді я покохав, і з кожним днем кохаю ще сильні-ше… Я, мабуть, зовсім зійшов з розуму. У мене голова крутиться від щастя…
– Андрію, милий… Я дуже рада цьому…
Він знову притулив її до себе у обійми і довго-довго дивився у її розплющені очі. Тоді вона сама повернулася до нього, і губи їх знову злилися у жаданому поцілунку...
15-20 травня 2006 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
