Одного серпневого сонячного ранку Андрій, як і раніше домовились, зустрівся з Ірою біля дверей її гуртожитку, і вони разом подалися на облюбоване ними на міському пляжі, біля бурхливої річки, місце.
Прийшовши до річки, Іра постелила на ніжний піщаний берег покривало, поруч з високою вербою і подалі від галасливої юрби. Раптом їй захотілось пити, і вона взяла з сумки пляшку води. Андрій в цей час вийняв сигарети, припалив одну і занурився в читання свіжого детективу.
Іра звернулася до нього:
– Андрійку, ми прийшли сюди для того, щоб відпочивати, а ти одразу за книжку.
В цю мить книжка “вислизнула” із його рук, і вони разом мовчки сіли поруч, дивлячись на бурхливі води ріки. Іра на хвильку глянула в сторону Андрія. Якась сила, більш підвладна, ніж закон тяжіння, сильна, як доля, раптом притягнула її. Всього на один сантиметр їй треба було схилитись, щоби доторкнутись плечем його плеча, і це сталося незалежно від її волі. Вона торкнулася його так легко, як метелик торкається квітки, і тут же відчула зворотній доторк, такий же лег-кий, і такий же ніжний. Від цього доторку по всьому тілу промайнуло тремтіння. Мабуть у цю хвилину їй потрібно було відсунутися, але вона вже не була підвлад-на сама собі. Все, що вона робила, ставало дійсністю, незалежно від її волі, але вона і не піклувалася уже ні про що, захоплена радісним щастям.
Андрій обійняв Іру за талію. Вона чекала цього, чекала, сама не знаючи чому. Губи її пересохли, серце калатало, кров кипіла в ній. Андрій, обіймаючи Іру, поступово і ніжно притулив її до себе все ближче.
Вона тремтливо видихнула і непевним рухом нахилила голову на його груди. Андрій швидко нахилився і їх уста зустрі-лися в палкому поцілунку.
Це, мабуть, кохання, подумала Іра, коли на якусь мить до неї повернулася свідомість. Бо якщо це не кохання, то це дуже погано. Напевно, це могло бути тільки кохання. Вона дуже кохала Андрія.
Руки його обіймали її, а уста притис-кались до її уст. Вона притулилася до нього ще сильніше інстинктним, настро-єним рухом, і раптом, майже вирвавшись з його обіймів, рішуче і закохано охопила руками голову Андрія і поцілувала її. І така сильна, така гостра була радість задоволення, бажання, що в наступну хвилину з тихим стогоном вона розвела руки і упала в його обійми.
Ще тривалий час з їх вуст не впало жодного слова. Двічі він нахилявся і цілував, і кожен раз уста боязко пливли назустріч. Їй не під силу було відірватись від Андрія, а він мовчазно сидів, тримаючи її в обіймах, при цьому спрямував свій погляд на гори за річкою. Він бачив лише світлі промені сонця, які вкривали ліс, плесо і все довкруж. Вони були настільки гарячими, як цей чудовий день, як його кохання.
Ірина тихо запитала:
– Андрію, коли ти мене покохав?
– З першого дня, з тої першої хвилини, як тільки зустрів тебе, Іро! Ще тоді я покохав, і з кожним днем кохаю ще сильні-ше… Я, мабуть, зовсім зійшов з розуму. У мене голова крутиться від щастя…
– Андрію, милий… Я дуже рада цьому…
Він знову притулив її до себе у обійми і довго-довго дивився у її розплющені очі. Тоді вона сама повернулася до нього, і губи їх знову злилися у жаданому поцілунку...

15-20 травня 2006 р.