ВАСИЛЬ РЯБИЙ,
член НСПУ,
лауреат літературної премії
імені П. Тичини
СТРУНА БОЛЮЧИХ ПОТРЯСІНЬ
Віктор Максимчук. Я мов натужена струна. — Вижниця: Черемош, 2007. — 144с.
(Журнал «Німчич» № 2 (10) – 2008 р.)

Буває, почуваєш себе натягнутою до краю трепетною струною, але не можеш здогадатися, чому так важко душі. Та коли розгорнеш книжку віршів вижничанина Віктора Максимчука «Я, мов натужена струна», то хочеш викреслити оте «мов», бо воно здається недоречним у співвідношенні до того болю, який автор вилив на білий невинний папір.
Біль зустрічається з болем на сторінках книги, присвяченій світлій пам'яті коханої дружини. Мене вразило те, що ці, пройняті гіркотою втрат, життєвою драмою, рядки написав вчорашній міліціонер, який, виявляється, мав і має небайдуже серце, відчуває метафору. Чи кожен з правоохоронців може вловити, що «Скрипка осіння – невидима мука»? Для цього треба мати поетичний дар сприйняття, бачити світ очима Слова.
Читаючи твори Віктора Максим¬чука, помітив його пошук самови-раження, коли треба обминути шаблони, літературщину, відверту графоманію. Автор не хоче бути вторинним, банальним, що, до речі, чомусь полюбляє загал, який ніколи не намагався напружувати звивини, трудитися душею, за висловом відомого поета, жде розжованої подачі художньої інформації. Чи може він збагнути силу такої сміливої оголеності філософської думки:
Не страшно народжуватись –
страшно з'явитись у цей світ
з метою пізнання різного роду
випробувань, переживань та потрясінь...
Цей вірш має продовження у двох, крім першої, строфах, але він готовий існувати індивідуально і п'ятьма рядками. Є подібні випадки, коли можна обійтися без частини тексту, і в інших творах. Це свідчить про особливість образного мислення автора, шляхи вдосконалення поетич¬ного самовираження, вимогливість у саморедагуванні, щоб, не побоюся повторити, було тісно словам, вільно думкам.
Образ натуженої струни – ключ до книги-щоденника (а в щоденнику нема чого приховувати щось, чим він і цікавий), це наче ліричний лист другові, який готовий до спілкування в затишному куточку за читанням сповіді. Цим виявом популярної нині форми чимало чого прощається. Та Віктор Максимчук, гадаю, розви¬ватиме свою творчість далі, бо на півдорозі не зупиняються, якщо маєш мету Словом пізнати світ, відкрити його людям, щоб не розучилися переживати і співчувати, чуючи крик болючої струни.
18.12.2007 р.
м. Коломия