Ой, Юлечко. Усі грішні зайвими амбіціями. І я хотіла наговорити непотрібного. Але завжди намагаюся тверезо дивитися на речі і робити потрібні висновки. Хотіла було образитися за назву “овечки”. Та гадаю, зважаючи на Твій язичок, це можна прийняти за похвалу. Можна і я себе до овечок віднесу? Все обдумавши, я вирішила поділитися життєвими уроками. Тому це і пишу. Це не є літературний твір. Можливо, комусь справді стануть потрібні мої слова, щоб уникнути зневіри. До речі, заздрість із-за оцінок я вже проходила. Тихенько страждала і плакала в кулак. Але потім навчилася багато чому. Один з уроків тут і напишу.
Поступаю в аспірантуру шанованого ВУЗу шанованого міста. В останній день приймання документів мене повідомляють, що на одному з “цінних паперів” не вистачає печатки. Отже, недійсний. Дорога до чужого міста неблизька. Їду. Заходжу до шанованої пані, яка приймає документи в аспірантуру одного шанованого ВУЗу в отім шанованім місті. Прошу дозволити забрати потрібний документ і на другий день привезти з печаткою. “Доброзичлива” пані відповідає, що всі документи забрав проректор на перевірку і невідомо, коли віддасть. Я хотіла плакати під стіночкою в кулачок. Але доля дала мені поруч мудру і впевнену в собі людину – маму. Вона каже: “Йди до проректора!” Але моя овечка “Бе-е-е!” Як це я, ніхто тут, у цьому ВУЗі, та й у цьому місті взагалі, буду йти до ПРОРЕКТОРА? Ні-і-е-е. Мама сказала, що сама піде. Ну, трошки зачепило мою дорослу гордість. І моя овечка поплелася у чергу під кабінет проректора. Він уважно вислухав мою проблему – не вистачає печатки і я прошу дозволу забрати документ, щоб на наступний день привезти уже з печаткою. І тут проректор каже: ”Давайте свої документи!” А я, наївна душа, відповідаю: ”Та вони ж у ВАС!” Він був чоловік мудрий, зрозумів усе сам. При мені (чужій, сірій, незнайомці з невеличкого містечка !!!) викликав оту пані разом з МОЇМИ документами. Очна ставка :-) Пані їх принесла і на ній не було видно жодних слідів сорому чи сум’яття. Проректор дав мені потрібний документ. Я на радощах: “Завтра привезу!” А він: “Ні! Привезете уже на екзамени”. А пані наказав поставити “галочку” про наявність потрібного документа.
Наголошую: це був абсолютно чужий мені чоловік, який займав високу посаду у шанованому ВУЗі одного шанованого міста.
І тоді овечка зрозуміла: на світі Є добрі і доброзичливі люди! Точно так само і навпаки. Але оте “навпаки” знають всі. А я знаю і оте “Є”!
Я багато тоді зрозуміла. І коли хочеться “без вини винуватою” овечкою плакати в кулачок під стіночкою, я згадую цей випадок...
2009

p.s.Та пані протягом усього мого навчання в аспрантурі ставилася до мене стримано уважно (до інших - зовсім ні). Вона напевне думала, що у мене з проректором "щось є". Ха-ха! Кожен думає в міру своєї розпущеності.