Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.19
18:03
Люди запилених перехресть
Замовили в ковалів залізних снів
Трохи гострих апострофів.
Вони ще не знали,
Що сухий ясен торішнього
Втопився в прозорому Озері Сліз*,
А на поверхні того спокійного ставу,
Яку не може збурити
Замовили в ковалів залізних снів
Трохи гострих апострофів.
Вони ще не знали,
Що сухий ясен торішнього
Втопився в прозорому Озері Сліз*,
А на поверхні того спокійного ставу,
Яку не може збурити
2026.05.19
16:26
Навколо - тепло, а у серці - темно.
Стискають горло помилки, гріхи.
Неначе, травень... І давно сніги
Завершили історію буремну...
Хіба ще актуальна пісня щемна
Для простору ледачої нудьги?
Бо навесні всі тьмяні береги
Стискають горло помилки, гріхи.
Неначе, травень... І давно сніги
Завершили історію буремну...
Хіба ще актуальна пісня щемна
Для простору ледачої нудьги?
Бо навесні всі тьмяні береги
2026.05.19
13:41
На перевалі торохкотять закіптюжені авто.
Кам’яними стежками блукають туристи,
смакують осінь, мов вистояне вино,
купують каву, сендвічі, кожушки і намиста.
Видряпавшись на вершину, вигукують: «Боже!
Онде гори, наче льодяники кольорові.»
Летять на
Кам’яними стежками блукають туристи,
смакують осінь, мов вистояне вино,
купують каву, сендвічі, кожушки і намиста.
Видряпавшись на вершину, вигукують: «Боже!
Онде гори, наче льодяники кольорові.»
Летять на
2026.05.19
11:30
Колишня спалена епоха
Ущент, навіки і дотла.
В снах Єремії та Єноха
Говорить немічна зола.
Епоха німо заговорить
Про дні звитяги і борні,
Здійнявши суєтливий ворох
Ущент, навіки і дотла.
В снах Єремії та Єноха
Говорить немічна зола.
Епоха німо заговорить
Про дні звитяги і борні,
Здійнявши суєтливий ворох
2026.05.19
11:14
Тихше-но, рак-ліцемір, вуса повільні і довгі
Дошкам плотів піднеси … качуру справжніх утіх,
Вірити хутряним снам личить братам ротоногим* -
Тож у каміння упрись, наче чилім на весні.
Вітер блаженний знайди, шлях пустотливому птаху,
Спіриту, хвилі
Дошкам плотів піднеси … качуру справжніх утіх,
Вірити хутряним снам личить братам ротоногим* -
Тож у каміння упрись, наче чилім на весні.
Вітер блаженний знайди, шлях пустотливому птаху,
Спіриту, хвилі
2026.05.19
09:42
Фіолетовий вибух травневого дня,
ніби хмара, що впала у сад.
Оксамитова, пишна, густа вишина
Залишає п'янкий аромат.
В кожнім гроні - маленькі сузір'я зірок,
таємничий приховують світ.
Заглядає в обличчя весняний бузок,
вабить душу пахучий цей кв
ніби хмара, що впала у сад.
Оксамитова, пишна, густа вишина
Залишає п'янкий аромат.
В кожнім гроні - маленькі сузір'я зірок,
таємничий приховують світ.
Заглядає в обличчя весняний бузок,
вабить душу пахучий цей кв
2026.05.19
05:54
Янголе світлий! Солодких видінь.
Обіймаю тебе ніжним серцем.
Хай насниться тобі неземна голубінь,
біля лісу прозоре озерце.
В нім хлюпочеться рибка надій золота,
якщо хочеш, задумай бажання.
Хай гойдає на крилах тебе висота
і моє незбагненне коханн
Обіймаю тебе ніжним серцем.
Хай насниться тобі неземна голубінь,
біля лісу прозоре озерце.
В нім хлюпочеться рибка надій золота,
якщо хочеш, задумай бажання.
Хай гойдає на крилах тебе висота
і моє незбагненне коханн
2026.05.19
01:45
садок із сакур коло хати,
прилетіли джмелі - а вишень нема
- не будем ми гудіти над сакурами!-
полетіли геть
прилетіли джмелі - а вишень нема
- не будем ми гудіти над сакурами!-
полетіли геть
2026.05.19
00:14
Навіть найлихіші лиходії неминуче відходять у минуле.
Якщо росія – антисвіт, то й світ – антиросія.
Силам зла бракує сили, але не бракує зла.
Герої варті свого народу, але чи вартий народ своїх героїв?
Золота середина була заповнена посередніс
2026.05.18
19:57
Іван Хемніцер (1745-1784)
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
2026.05.18
19:24
Ми граємо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
2026.05.18
15:29
Почутого про подвиги трьохсот троянців
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
2026.05.18
14:02
усі збираються за стіл
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад
2026.05.18
13:36
ВИШГОРОД: ЗИМОВИЙ СОН КНЯГИНІ ІРИНИ
Коли осінь 1050 року позолотила кручі над Дніпром, велика княгиня відчула, як у її жилах стихає шторм північних морів – материнське серце, що тримало на собі дипломатію цілої Європи, почало втомлюватися.
Вона об
2026.05.18
13:05
Сонячний ранок
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
2026.05.18
12:50
Звід небесний зірками іскрився...
Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...
Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...
Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Максимчук (1963) /
Рецензії
«ДОВЕРШЕНІСТЬ ДУМОК ПРИШВИДШУЄ ПОДІЇ…»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«ДОВЕРШЕНІСТЬ ДУМОК ПРИШВИДШУЄ ПОДІЇ…»
Віктор МАКСИМЧУК,
поет, лауреат літературної
премії імені Дмитра Загула
«ДОВЕРШЕНІСТЬ ДУМОК ПРИШВИДШУЄ ПОДІЇ…»
«Думки вголос» після знайомства зі збіркою поезій Івана Бойчука.
(«Сплінські стани»: Культові вірші 2002-2007 рр. Іван БОЙЧУК. Косів: Писаний камінь. 2009 – 100 с.)
За вікном осінь. Пора, коли з тугою у серці прощаємося з літом, терпкими пахощами прив’ялих троянд, різнобарв’ям осінніх квітів, пірнаючи у позолоту листопаду. Ця пора року завжди спонукає до роздумів про сенс життя, про людей, які сповідують добро, милосердя, любов…
Цього осіннього дня під час зустрічі з Іваном Бойчуком – поетом, членом Національної спілки письменників України, яка відбулася на межі двох регіонів Вижниччини і Косівщини, у селищі Кути Косівського району Івано-Франківської області, – до моїх рук потрапила свіжа збірка поезій пана Івана «Сплінські стани» з його дарчим підписом.
Наша зустріч була, на мою думку, досить таки дружньою і цікавою. Прийшовши додому, зразу ж відкрив збірку. Декілька разів перечитував її, звернув увагу на післямову до книги або просто лист друга, поета, прозаїка, літературного критика, кандидата філологічних наук, доцента кафедри літератури Донецького національного університету ім. В. Стуса, редактора альманаху «Кальміюс» Олега Солов’я. Зачарував філософсько-піднесений настрій збірки і я знову поринув у світ поезії Івана Бойчука…
…потічком променем пером
пернатим словом звіром простір брати
світ наново інсталювати
іще не вживаним теплом
зродити тінь в тіні вродитись
сегментним голосом сови
синдромом стану і мети
і жити жити жити жити!..
Світ наново інсталювати іще не вживаним теплом… Це ж треба… Такий замах… Наче за Всевишнім… Збудувати новий світ з усіма ознаками людської теплоти. Теплота, ніжність, милосердя, доброта – це ті сегменти душі, з якими кожна людина повинна пройти по життю…
Доброта – це суть величі і основна риса найблагородніших людей.
Доброта – це ключ, який відкриває двері й започатковує дружбу. Вона пом’якшує серця і формує стосунки, що можуть тривати все життя. Добрі слова не лише підносять наш дух у той момент, коли їх промовляють, але й залишаються з нами на довгі роки.
Доброта – суть целестіального життя. У мормонську концепцію трьох небес входять: целестіальне, террестріальне та телестіальне царства, усі з яких вище нашого життя. Целестіальне царство — найвище в цьому переліку, там мормони досягнуть піднесення або божественності.
Доброта – це ознака того, як людина ставиться до інших. Добротою мають бути сповнені всі наші слова і вчинки. Те, що ви кажете, тон вашого голосу, гнів або спокій у ваших словах – це те, що помічають люди. Ніщо не виявляє нашу сутність краще, ніж наше ставлення одне до одного…
Коли нас наповнює доброта, ми не осуджуємо. Христос навчав: «Також не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено; прощайте, то простять і вам».
Автор у своїх віршах постійно чогось шукає. Він знаходиться у пошуку, звичайно, в першу чергу самого себе: як людини, як особистості, як поета… Його вірші носять екзистенційно-філософський характер, їм притаманна особлива виразність, метафоричність, елегійність…
Відмова від розділових знаків посилює емоційність, напруженість, контрастність, підкреслюючи особливе світобачення поета, наслідуючи Уолта Уітмена та Гійома Аполлінера…
…звикаєш до всього до тиші до мотлоху
до плебсу як попсу до репу як ранку
до рідної хати чи рідного ворога
до себе лиш звикнути важко…
Ми чудово знаємо, що звикнути можна до всього: до болю, до школи, до перемог, до нового будинку чи нових людей, до здорового способу харчування чи хабара тощо... Але для поета дуже важко звикнути до себе, мабуть, так само, як і нам з вами….
Кожен з нас у цьому житті йде своєю дорогою. Кожен розвивається по-своєму. Випробування, які спіткали вашого товариша, можливо, ніколи не випадуть на вашу долю. Сила, яку ви маєте, здається недосяжною для інших. Щоденні турботи, переживання створюють таке тло існування людини, коли їй важко залишитися чутливою до себе та своїх ближніх, і вона, аби не поранитися, ховає свою вразливість у мушлю буденності... Так і в Івана Бойчука, шлях у цьому житті виявився не із легких. Але я певен, він впорається з труднощами, якими випробовує його доля. Дякуючи їй, у нього виникає бажання жити і творити прекрасне. Він живе і творить, творить і цим живе…
Адже…
…це – світ спокус і все-таки – це світ
в якому і не жити а все ж треба
а бути ким коли надмірне небо
коли надміру тиша вічність мчить?..
Немов спокійна ріка, плине у нас життя. І це справді диво із див. Але ми до цього звикли... А проте кожен день для нас – наче новий дар, наче чиста сторінка, на якій маємо змогу щось записати. Треба лише довіритись Богові...
Кожна людина індивід. Депресивний стан душі важко пояснити. У кожного він проявляється по-різному. Складний вир життя увиразнює драматичний розрив поета між сутністю і дійсністю.
…докуритись до чортиків допитись до відчаю
в око вцілити прецінь похітливо
менструація словом вважається дійсністю –
дійсність вся в ідіомах Фігаро…
…полистати сторінки листя осіннього…
міжсезоння – а все ж таки знакове
час сливе аж надто розмірено
і це все називається станом…
Кожного дня, який дарує нам Господь, ми з маленьких фрагментів – із наших думок, намірів та вчинків, наче із окремих кольорових скелець викладаємо мозаїку власного життя. І тільки від нас залежить, чи гарним вийде малюнок… У його поезіях є щось сокровенне, співзвучне мельничуківському… Тарас Мельничук писав: // Поставлю хату і кімнату, // Садок-райочок посаджу. // Посиджу я і походжу // В своїй маленькій благодаті…//. Іван же бажає власноруч викласти мозаїку свого життя…
…розчистим сади і житло облаштуємо
і зробимо все якнайкраще
давай позимуємо давай посумуємо
за індустріальними хащами…
Поет не рветься до слави. Я певен, вона сама його знайде… Сьогодні він «тягне» на своїх плечах нелегку ношу редакторства літературно-мистецького альманаху «АЛКОС», допомагає молодим людям, які з натхненням беруться до поетичного пера, у їх становленні.
…десь Соловками постануть незримо
кава… цигарка… рима…
кава цигарка цигарка кава
кілька секунд вже не вперше проґавиш
кілька секунд протирає ця слава
кава… цигарка… кава…
Ніколи не дивіться звисока на тих, хто менш досконалий за вас. Не засмучуйтеся, якщо хтось не вміє писати так, як ви, вести розмову так, як ви, знаходити консенсус або вміти запевнити так, як ви.
…по колу по колу по колечку
крокуєш неначе краєш
той хліб що збирала молодість
чи сіль що шукала старість…
Хліб молодості… Сіль старості… Це закономірно, що на кону зустрілися двоє: молодість і старість, роз’єднані світами і світобаченням. Як порозумітись їм? Старша людина приходить до світу чи до своєї уявної молодості, як на сповідь, у якій одкровення стає сутністю. Вона перегортає сторінки свого життя, запорошеного снігом пам’яті, і не шукає виправдання. Вона йде своєю хресною дорогою крок за кроком, знаючи, що цю дорогу мусить пройти, і марноту днів, убитих на спокуси, вже не повернути і не довершити... А молодь ще стане на цю стежину…
…і Ірію шалений ритм і вись і вершник
І кільканадцять рваних рим
цей світ довершать…
Екологи попереджають нас про загрозу глобального потепління на Землі. А де потепління душ?.. Чому ми так часто відчуваємо холод? Чому так бракує тепла у цьому світі? Хай кожен з нас запалить невеличку свічечку, яка здатна розтопити скуте льодовою кригою серце. Саме так: промінчиком приязної посмішки, дружнім потиском руки, одним підбадьорливим поглядом...
Запалимо разом хоча б по свічечці і розтане на нашому серці крига……
…а хтось співатиме псалми
свічі прозорій
покришить слово у сніги
стороннім своїм
заробить гріш замолить гріх незримим
і вирву вирве
а я сидітиму між них
безмежно білий
йти у сніги чи у траву
стрілою невірною
йти у світи чи вражі сни
перелеліяні
і кожне коло на воді
думками міряти
а як не вистачить думок
і мрій і решти
тихенько кола на воді
почну докреслювати…
Навіть кола на воді від кинутого камінця, можуть багато чого змінити... Дуже часто ми потребуємо маленького поштовху, щоб вирішити проблему, щоб налагодити стосунки, щоб почути доброзичливе слово, щоб здолати смуток аби змінити своє життя на краще.
Змінюй, Іване, своє життя на краще. Хай щастить тобі…
м. Вижниця
20.11.2009 року
поет, лауреат літературної
премії імені Дмитра Загула
«ДОВЕРШЕНІСТЬ ДУМОК ПРИШВИДШУЄ ПОДІЇ…»
«Думки вголос» після знайомства зі збіркою поезій Івана Бойчука.
(«Сплінські стани»: Культові вірші 2002-2007 рр. Іван БОЙЧУК. Косів: Писаний камінь. 2009 – 100 с.)
За вікном осінь. Пора, коли з тугою у серці прощаємося з літом, терпкими пахощами прив’ялих троянд, різнобарв’ям осінніх квітів, пірнаючи у позолоту листопаду. Ця пора року завжди спонукає до роздумів про сенс життя, про людей, які сповідують добро, милосердя, любов…
Цього осіннього дня під час зустрічі з Іваном Бойчуком – поетом, членом Національної спілки письменників України, яка відбулася на межі двох регіонів Вижниччини і Косівщини, у селищі Кути Косівського району Івано-Франківської області, – до моїх рук потрапила свіжа збірка поезій пана Івана «Сплінські стани» з його дарчим підписом.
Наша зустріч була, на мою думку, досить таки дружньою і цікавою. Прийшовши додому, зразу ж відкрив збірку. Декілька разів перечитував її, звернув увагу на післямову до книги або просто лист друга, поета, прозаїка, літературного критика, кандидата філологічних наук, доцента кафедри літератури Донецького національного університету ім. В. Стуса, редактора альманаху «Кальміюс» Олега Солов’я. Зачарував філософсько-піднесений настрій збірки і я знову поринув у світ поезії Івана Бойчука…
…потічком променем пером
пернатим словом звіром простір брати
світ наново інсталювати
іще не вживаним теплом
зродити тінь в тіні вродитись
сегментним голосом сови
синдромом стану і мети
і жити жити жити жити!..
Світ наново інсталювати іще не вживаним теплом… Це ж треба… Такий замах… Наче за Всевишнім… Збудувати новий світ з усіма ознаками людської теплоти. Теплота, ніжність, милосердя, доброта – це ті сегменти душі, з якими кожна людина повинна пройти по життю…
Доброта – це суть величі і основна риса найблагородніших людей.
Доброта – це ключ, який відкриває двері й започатковує дружбу. Вона пом’якшує серця і формує стосунки, що можуть тривати все життя. Добрі слова не лише підносять наш дух у той момент, коли їх промовляють, але й залишаються з нами на довгі роки.
Доброта – суть целестіального життя. У мормонську концепцію трьох небес входять: целестіальне, террестріальне та телестіальне царства, усі з яких вище нашого життя. Целестіальне царство — найвище в цьому переліку, там мормони досягнуть піднесення або божественності.
Доброта – це ознака того, як людина ставиться до інших. Добротою мають бути сповнені всі наші слова і вчинки. Те, що ви кажете, тон вашого голосу, гнів або спокій у ваших словах – це те, що помічають люди. Ніщо не виявляє нашу сутність краще, ніж наше ставлення одне до одного…
Коли нас наповнює доброта, ми не осуджуємо. Христос навчав: «Також не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено; прощайте, то простять і вам».
Автор у своїх віршах постійно чогось шукає. Він знаходиться у пошуку, звичайно, в першу чергу самого себе: як людини, як особистості, як поета… Його вірші носять екзистенційно-філософський характер, їм притаманна особлива виразність, метафоричність, елегійність…
Відмова від розділових знаків посилює емоційність, напруженість, контрастність, підкреслюючи особливе світобачення поета, наслідуючи Уолта Уітмена та Гійома Аполлінера…
…звикаєш до всього до тиші до мотлоху
до плебсу як попсу до репу як ранку
до рідної хати чи рідного ворога
до себе лиш звикнути важко…
Ми чудово знаємо, що звикнути можна до всього: до болю, до школи, до перемог, до нового будинку чи нових людей, до здорового способу харчування чи хабара тощо... Але для поета дуже важко звикнути до себе, мабуть, так само, як і нам з вами….
Кожен з нас у цьому житті йде своєю дорогою. Кожен розвивається по-своєму. Випробування, які спіткали вашого товариша, можливо, ніколи не випадуть на вашу долю. Сила, яку ви маєте, здається недосяжною для інших. Щоденні турботи, переживання створюють таке тло існування людини, коли їй важко залишитися чутливою до себе та своїх ближніх, і вона, аби не поранитися, ховає свою вразливість у мушлю буденності... Так і в Івана Бойчука, шлях у цьому житті виявився не із легких. Але я певен, він впорається з труднощами, якими випробовує його доля. Дякуючи їй, у нього виникає бажання жити і творити прекрасне. Він живе і творить, творить і цим живе…
Адже…
…це – світ спокус і все-таки – це світ
в якому і не жити а все ж треба
а бути ким коли надмірне небо
коли надміру тиша вічність мчить?..
Немов спокійна ріка, плине у нас життя. І це справді диво із див. Але ми до цього звикли... А проте кожен день для нас – наче новий дар, наче чиста сторінка, на якій маємо змогу щось записати. Треба лише довіритись Богові...
Кожна людина індивід. Депресивний стан душі важко пояснити. У кожного він проявляється по-різному. Складний вир життя увиразнює драматичний розрив поета між сутністю і дійсністю.
…докуритись до чортиків допитись до відчаю
в око вцілити прецінь похітливо
менструація словом вважається дійсністю –
дійсність вся в ідіомах Фігаро…
…полистати сторінки листя осіннього…
міжсезоння – а все ж таки знакове
час сливе аж надто розмірено
і це все називається станом…
Кожного дня, який дарує нам Господь, ми з маленьких фрагментів – із наших думок, намірів та вчинків, наче із окремих кольорових скелець викладаємо мозаїку власного життя. І тільки від нас залежить, чи гарним вийде малюнок… У його поезіях є щось сокровенне, співзвучне мельничуківському… Тарас Мельничук писав: // Поставлю хату і кімнату, // Садок-райочок посаджу. // Посиджу я і походжу // В своїй маленькій благодаті…//. Іван же бажає власноруч викласти мозаїку свого життя…
…розчистим сади і житло облаштуємо
і зробимо все якнайкраще
давай позимуємо давай посумуємо
за індустріальними хащами…
Поет не рветься до слави. Я певен, вона сама його знайде… Сьогодні він «тягне» на своїх плечах нелегку ношу редакторства літературно-мистецького альманаху «АЛКОС», допомагає молодим людям, які з натхненням беруться до поетичного пера, у їх становленні.
…десь Соловками постануть незримо
кава… цигарка… рима…
кава цигарка цигарка кава
кілька секунд вже не вперше проґавиш
кілька секунд протирає ця слава
кава… цигарка… кава…
Ніколи не дивіться звисока на тих, хто менш досконалий за вас. Не засмучуйтеся, якщо хтось не вміє писати так, як ви, вести розмову так, як ви, знаходити консенсус або вміти запевнити так, як ви.
…по колу по колу по колечку
крокуєш неначе краєш
той хліб що збирала молодість
чи сіль що шукала старість…
Хліб молодості… Сіль старості… Це закономірно, що на кону зустрілися двоє: молодість і старість, роз’єднані світами і світобаченням. Як порозумітись їм? Старша людина приходить до світу чи до своєї уявної молодості, як на сповідь, у якій одкровення стає сутністю. Вона перегортає сторінки свого життя, запорошеного снігом пам’яті, і не шукає виправдання. Вона йде своєю хресною дорогою крок за кроком, знаючи, що цю дорогу мусить пройти, і марноту днів, убитих на спокуси, вже не повернути і не довершити... А молодь ще стане на цю стежину…
…і Ірію шалений ритм і вись і вершник
І кільканадцять рваних рим
цей світ довершать…
Екологи попереджають нас про загрозу глобального потепління на Землі. А де потепління душ?.. Чому ми так часто відчуваємо холод? Чому так бракує тепла у цьому світі? Хай кожен з нас запалить невеличку свічечку, яка здатна розтопити скуте льодовою кригою серце. Саме так: промінчиком приязної посмішки, дружнім потиском руки, одним підбадьорливим поглядом...
Запалимо разом хоча б по свічечці і розтане на нашому серці крига……
…а хтось співатиме псалми
свічі прозорій
покришить слово у сніги
стороннім своїм
заробить гріш замолить гріх незримим
і вирву вирве
а я сидітиму між них
безмежно білий
йти у сніги чи у траву
стрілою невірною
йти у світи чи вражі сни
перелеліяні
і кожне коло на воді
думками міряти
а як не вистачить думок
і мрій і решти
тихенько кола на воді
почну докреслювати…
Навіть кола на воді від кинутого камінця, можуть багато чого змінити... Дуже часто ми потребуємо маленького поштовху, щоб вирішити проблему, щоб налагодити стосунки, щоб почути доброзичливе слово, щоб здолати смуток аби змінити своє життя на краще.
Змінюй, Іване, своє життя на краще. Хай щастить тобі…
м. Вижниця
20.11.2009 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
