Віктор МАКСИМЧУК,
поет, лауреат літературної
премії імені Дмитра Загула
«ДОВЕРШЕНІСТЬ ДУМОК ПРИШВИДШУЄ ПОДІЇ…»
«Думки вголос» після знайомства зі збіркою поезій Івана Бойчука.
(«Сплінські стани»: Культові вірші 2002-2007 рр. Іван БОЙЧУК. Косів: Писаний камінь. 2009 – 100 с.)

За вікном осінь. Пора, коли з тугою у серці прощаємося з літом, терпкими пахощами прив’ялих троянд, різнобарв’ям осінніх квітів, пірнаючи у позолоту листопаду. Ця пора року завжди спонукає до роздумів про сенс життя, про людей, які сповідують добро, милосердя, любов…
Цього осіннього дня під час зустрічі з Іваном Бойчуком – поетом, членом Національної спілки письменників України, яка відбулася на межі двох регіонів Вижниччини і Косівщини, у селищі Кути Косівського району Івано-Франківської області, – до моїх рук потрапила свіжа збірка поезій пана Івана «Сплінські стани» з його дарчим підписом.
Наша зустріч була, на мою думку, досить таки дружньою і цікавою. Прийшовши додому, зразу ж відкрив збірку. Декілька разів перечитував її, звернув увагу на післямову до книги або просто лист друга, поета, прозаїка, літературного критика, кандидата філологічних наук, доцента кафедри літератури Донецького національного університету ім. В. Стуса, редактора альманаху «Кальміюс» Олега Солов’я. Зачарував філософсько-піднесений настрій збірки і я знову поринув у світ поезії Івана Бойчука…
…потічком променем пером
пернатим словом звіром простір брати
світ наново інсталювати
іще не вживаним теплом
зродити тінь в тіні вродитись
сегментним голосом сови
синдромом стану і мети
і жити жити жити жити!..
Світ наново інсталювати іще не вживаним теплом… Це ж треба… Такий замах… Наче за Всевишнім… Збудувати новий світ з усіма ознаками людської теплоти. Теплота, ніжність, милосердя, доброта – це ті сегменти душі, з якими кожна людина повинна пройти по життю…
Доброта – це суть величі і основна риса найблагородніших людей.
Доброта – це ключ, який відкриває двері й започатковує дружбу. Вона пом’якшує серця і формує стосунки, що можуть тривати все життя. Добрі слова не лише підносять наш дух у той момент, коли їх промовляють, але й залишаються з нами на довгі роки.
Доброта – суть целестіального життя. У мормонську концепцію трьох небес входять: целестіальне, террестріальне та телестіальне царства, усі з яких вище нашого життя. Целестіальне царство — найвище в цьому переліку, там мормони досягнуть піднесення або божественності.
Доброта – це ознака того, як людина ставиться до інших. Добротою мають бути сповнені всі наші слова і вчинки. Те, що ви кажете, тон вашого голосу, гнів або спокій у ваших словах – це те, що помічають люди. Ніщо не виявляє нашу сутність краще, ніж наше ставлення одне до одного…
Коли нас наповнює доброта, ми не осуджуємо. Христос навчав: «Також не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено; прощайте, то простять і вам».
Автор у своїх віршах постійно чогось шукає. Він знаходиться у пошуку, звичайно, в першу чергу самого себе: як людини, як особистості, як поета… Його вірші носять екзистенційно-філософський характер, їм притаманна особлива виразність, метафоричність, елегійність…
Відмова від розділових знаків посилює емоційність, напруженість, контрастність, підкреслюючи особливе світобачення поета, наслідуючи Уолта Уітмена та Гійома Аполлінера…
…звикаєш до всього до тиші до мотлоху
до плебсу як попсу до репу як ранку
до рідної хати чи рідного ворога
до себе лиш звикнути важко…
Ми чудово знаємо, що звикнути можна до всього: до болю, до школи, до перемог, до нового будинку чи нових людей, до здорового способу харчування чи хабара тощо... Але для поета дуже важко звикнути до себе, мабуть, так само, як і нам з вами….
Кожен з нас у цьому житті йде своєю дорогою. Кожен розвивається по-своєму. Випробування, які спіткали вашого товариша, можливо, ніколи не випадуть на вашу долю. Сила, яку ви маєте, здається недосяжною для інших. Щоденні турботи, переживання створюють таке тло існування людини, коли їй важко залишитися чутливою до себе та своїх ближніх, і вона, аби не поранитися, ховає свою вразливість у мушлю буденності... Так і в Івана Бойчука, шлях у цьому житті виявився не із легких. Але я певен, він впорається з труднощами, якими випробовує його доля. Дякуючи їй, у нього виникає бажання жити і творити прекрасне. Він живе і творить, творить і цим живе…
Адже…
…це – світ спокус і все-таки – це світ
в якому і не жити а все ж треба
а бути ким коли надмірне небо
коли надміру тиша вічність мчить?..
Немов спокійна ріка, плине у нас життя. І це справді диво із див. Але ми до цього звикли... А проте кожен день для нас – наче новий дар, наче чиста сторінка, на якій маємо змогу щось записати. Треба лише довіритись Богові...
Кожна людина індивід. Депресивний стан душі важко пояснити. У кожного він проявляється по-різному. Складний вир життя увиразнює драматичний розрив поета між сутністю і дійсністю.
…докуритись до чортиків допитись до відчаю
в око вцілити прецінь похітливо
менструація словом вважається дійсністю –
дійсність вся в ідіомах Фігаро…

…полистати сторінки листя осіннього…
міжсезоння – а все ж таки знакове
час сливе аж надто розмірено
і це все називається станом…
Кожного дня, який дарує нам Господь, ми з маленьких фрагментів – із наших думок, намірів та вчинків, наче із окремих кольорових скелець викладаємо мозаїку власного життя. І тільки від нас залежить, чи гарним вийде малюнок… У його поезіях є щось сокровенне, співзвучне мельничуківському… Тарас Мельничук писав: // Поставлю хату і кімнату, // Садок-райочок посаджу. // Посиджу я і походжу // В своїй маленькій благодаті…//. Іван же бажає власноруч викласти мозаїку свого життя…
…розчистим сади і житло облаштуємо
і зробимо все якнайкраще
давай позимуємо давай посумуємо
за індустріальними хащами…
Поет не рветься до слави. Я певен, вона сама його знайде… Сьогодні він «тягне» на своїх плечах нелегку ношу редакторства літературно-мистецького альманаху «АЛКОС», допомагає молодим людям, які з натхненням беруться до поетичного пера, у їх становленні.
…десь Соловками постануть незримо
кава… цигарка… рима…

кава цигарка цигарка кава
кілька секунд вже не вперше проґавиш
кілька секунд протирає ця слава
кава… цигарка… кава…
Ніколи не дивіться звисока на тих, хто менш досконалий за вас. Не засмучуйтеся, якщо хтось не вміє писати так, як ви, вести розмову так, як ви, знаходити консенсус або вміти запевнити так, як ви.
…по колу по колу по колечку
крокуєш неначе краєш
той хліб що збирала молодість
чи сіль що шукала старість…
Хліб молодості… Сіль старості… Це закономірно, що на кону зустрілися двоє: молодість і старість, роз’єднані світами і світобаченням. Як порозумітись їм? Старша людина приходить до світу чи до своєї уявної молодості, як на сповідь, у якій одкровення стає сутністю. Вона перегортає сторінки свого життя, запорошеного снігом пам’яті, і не шукає виправдання. Вона йде своєю хресною дорогою крок за кроком, знаючи, що цю дорогу мусить пройти, і марноту днів, убитих на спокуси, вже не повернути і не довершити... А молодь ще стане на цю стежину…
…і Ірію шалений ритм і вись і вершник
І кільканадцять рваних рим
цей світ довершать…
Екологи попереджають нас про загрозу глобального потепління на Землі. А де потепління душ?.. Чому ми так часто відчуваємо холод? Чому так бракує тепла у цьому світі? Хай кожен з нас запалить невеличку свічечку, яка здатна розтопити скуте льодовою кригою серце. Саме так: промінчиком приязної посмішки, дружнім потиском руки, одним підбадьорливим поглядом...
Запалимо разом хоча б по свічечці і розтане на нашому серці крига……
…а хтось співатиме псалми
свічі прозорій
покришить слово у сніги
стороннім своїм
заробить гріш замолить гріх незримим
і вирву вирве

а я сидітиму між них
безмежно білий
йти у сніги чи у траву
стрілою невірною
йти у світи чи вражі сни
перелеліяні
і кожне коло на воді
думками міряти
а як не вистачить думок
і мрій і решти
тихенько кола на воді
почну докреслювати…
Навіть кола на воді від кинутого камінця, можуть багато чого змінити... Дуже часто ми потребуємо маленького поштовху, щоб вирішити проблему, щоб налагодити стосунки, щоб почути доброзичливе слово, щоб здолати смуток аби змінити своє життя на краще.
Змінюй, Іване, своє життя на краще. Хай щастить тобі…
м. Вижниця
20.11.2009 року