У народі створенню сім’ї завжди надавали надзвичайно великого значення. Створення сім’ї – це продовження роду людського. Відповідно до цього формувалась і весільна обрядовість – урочиста драма, яка супроводжувалась іграми, співами, музикою, танцями, набуваючи характеру народного свята.

Українська весільна обрядовість поділялась на три цикли: передвесільний, весілля, післявесільний. Кожен цикл складається з окремих обрядів.

Першим обрядом у передвесільному циклі було сватання. Посли від молодого йшли до батьків молодої укладати попередню угоду про шлюб. Сватання проводили на М’ясницькі свята та від Паски до Трійці. На Гуцульщині перед сватанням ходили на «обзорини» – огляд господарства молодих. Сватати (старостати) обирали дотепних, поважних мужчин, зазвичай, з числа родичів. З ними йшов парубок, батьки парубка (на Поділлі), брат або сестра (на Закарпатті).

Після успішного сватання через певний час відбувалися оглядини (умовини, домовини). Це було знайомство з господарством молодого.

За два тижні до весілля влаштовували заручини (на Волині їх називали запоїнами) – своєрідне скріплення договору про шлюб. На заручини до оселі молодої приходили батьки й родичі молодого, сідали до столу, а дівчину й хлопця виводили на посад. Після певного ряду церемоній дівчина і хлопець вважалися заручиними і вже не мали права відмовлятися від шлюбу.

Важливим обрядом передвесільного циклу вважалось випікання короваю (випікання долі). Коровай випікали заміжні жінки з хорошою «супружою» долею – коровайниці. Коровай печеться один раз в житті молодих.

Перед обрядом весілля влаштовували прощання нареченого та нареченої з парубочою та дівочою свободою. Цей обряд мав назву дівич-вечора (вечорини, підвесілок, дружбин, вінкоплетени).Такі вечори влаштовувалися окремо в оселях молодого і молодої. Це був обрядовий акт відокремлення наречених від несімейної групи молоді. Головними елементами дівич-вечора були: вбирання весільного деревця, розплетеня коси, одягання вінка, обмін подарунками та посад молодих, після якого молоді називалися «князем» і «княгинею». Вони збирали весільний поїзд та йшли просити рідню та сусідів на весілля.

Весільний поїзд складався з двох груп:1) група нареченого (старший боярин, бояри, світилки); 2) група нареченої (старша дружка, дружки, брати). Також був цілий ряд весільних чинів, які виконували певні обрядові функції ( приданки, свашки, посадженні –хрещені батьки).

Завершальним обрядом передвесільного циклу вважалося вінчання (в окремих регіонах України майже до початку ХХ ст.), але протягом ХІХ ст. вінчання поступово стає традиційним весільним обрядом. Тут, основна роль у благословінні молодих, їх зустрічі та проводах належала батькам наречених, вони виряджали молодих до церкви на вінчання.

Другий цикл весільної обрядовості починався із запросин, що включали урочисте вирядження дочки та сина у село у супровіді дружок і бояр. Також сюди входив викуп молодої.

Наступний найдраматичніший весільний обряд – розплітання коси та покривання голови молодої очіпком. Це символізувало перехід дівчини до заміжжя. За покриванням голови відбувався урочистий розподіл короваю, що означав приєднання всіх гостей до сімейних урочистостей. Потім збирали наречену в дім молодого і перевозили посад. У домі молодого відбувався урочистий посад молодих, який набував значення їх обрядового з’єднання.

Цикл весілля завершувався обрядом комори (шлюбної ночі): 1) приготування до шлюбної ночі; приготування шлюбного ложа; 2) «комора» – здійснення статевого акту; 3) демонстрація (не)збереженої цноти нареченої; 4) величання або осуд молодої і її батьків.

Останній післявесільний цикл охоплює ряд обрядів, що виконувалися протягом тижня. Ці обряди пов’язані з шануванням батьків з нагоди одруження сина, приєднання невістки до родини чоловіка . Це, свого роду, скріплення родинних стосунків двох сімей, що супроводжувалися пропоєм (останнім викупом молодої), мінами (наречені йшли до батьків молодої; тесть віддавав молодому те, що обіцяв – «мінив» тоді, коли укладали шлюбну угоду).

Закінчувалася весільна обрядовість повесільним ритуалом – колачини (розхідний борщ), що відбувався через місяць після весілля. Молодий купував колачі та напої, запрошував весільних батьків та гостей, щоб «запити» свою «господарність».

Приблизно в такій послідовності здійснювався весільний обряд наших предків. Але за нових соціально-економічних і культурних умов весільна обрядовість змінюється, хоча її основа залишається традиційною.

ШАНОВНА МОЛОДЬ, не будьте байдужими до звичаїв і традицій свого народу. Вдаримо натхненням по байдужості і відтворимо весільний обряд з родзинкою сучасності.

етномузиколог
Оксана КАЛИНА