У неділю до церкви не йдемо,
в чергах знову стояти будемо.
Обиратимем нову Раду,
не таку, може, вже безпорадну.
Знову повно паперів візьмемо,
і у бланках рукою залізною
свої птички в клітках проставимо.
Україну нарешті прославимо!??
Як ті гасла читати знову
про майбутнє наше чудове?
У програмах усе так гарно.
Та на серці чомусь погано.
Хто про кузькіну мать говорив?
В нас тепер Український прорив.
Нащо нам стара кукурудза?
Є у нас стратегічний ріпак.
А як він, негідник, не вродить,
нам і цей факт не дуже шкодить.
Купим всі реактивні мітли,
будем їздить з комфортом, з вітром.
Благо палива в нас є досить,
бо Чорнобиль і досі голосить.
Може, перше розчистимо стайні,
в цьому будемо одностайні,
і порядок наведемо в хаті,
хай подивляться друзі пихаті.
А то знову світ задивляється,
як у Раді політики лаються.
й обзиваються, навіть чубляться,
За портфелі, мов діти, б’ються,
потім разом і п’ють, і любляться.
А народ на те видиво дивиться,
аж в очах йому сонце кривиться.
Повні ясла – воли не ревуть,
це відомо усім зі школи...
Хоч давно вже ясла заставлені,
та ревуть знов воли державні...
І воли ревуть, й Чорноволи...
Тата прізвище так знеславивши,
Україну за „славу” продавши.
І синіють фальшиві гасла,
обіцяють стабільність й добробут,
і родині щасливий побут.
Буде й мед нам, й на вербах груші,
ми лиш будемо бить баклуші,
і діток щороку стругати,
наче мама і Карло тато.
Щоб було чим пічки топити,
бо за газ вже нічим платити.
Бо ті пенсії і ті зарплати,
що їх нам обіцяють дати,
за добробутом вже не встигають,
цінам м’язи щодень наростають.
Нам квартири вони дають,
а самі нишком ліс продають.
З чого будуть квартири робити,
і куди нас будуть звозити?
Колими вже нема, і Ямалу,
ні Гулагу-архіпелагу,
а Азовського моря замало,
всіх не вмістить воно, бідолага.
Хто не згодний в добробуті жити,
той промзону буде новити.
Вже екскурсії в зону їздять.
Скоро будуть сади там цвісти.
От би добре там огірочки
і картопельку-диво вирощувать,
і братам-друзям, тим, біля Волги,
так по дружбі по віковічній
постачати на пам’ять вічну.
Хай би їли і там не мріяли
про Вкраїну нашу поділену,
із російською із державною.
Це крутіш за бліду поганку.
Хто ми, турки, мордва чи татари,
що брати нам вовки й яничари?
Ми вкраїнці. Де це записали?
Нам графу цю безсовісно вкрали.
Ми у паспорті лиш громадяни.
Де графа наша горда й сутня,
що ми нація, що ми могутні,
ми об’єднані, ми українці?
Замість того нас всіх пораховано,
номер кожному з нас присвоєно,
наче бирочку в Освєнцимі.
Отепер ми усі єдині.
Мов в реєстрі корова Лиска,
номер має, хоч і рекордистка.
Але й їй породу проставлено.
То чому ж нас графи позбавлено?
Любі друзі, йдемо на вибори?..
Бо як сон нам усім навіє
Кашпіровський, а він це вміє,
то тоді вам ваші програми
будуть гірші за епіграми,
будуть наче ті епітафії
на могильних плитах ваших партій.
Наш народ поки дуже терплячий,
вірний вам, але надто довірливий,
не сліпий, та якийсь незрячий,
не дурний, але так одурачений.
Та вже надто довго стоїть
на колінах. Вже дещо болить...
Десь в районі між тім’ям і стопами.
Ви ж глядіть, бо будете скопані.
Бо розіб’ємо ваші корита,
і підете, хлебавши несолоно,
у свої офшорні зони.
А як дуже, друзі, зарветесь,
то у справжні зони підете.
Дехто знає, які там порядки.
Колись крали вони тільки шапки.
Зараз нашу казну державну
дерибанять, наче общак.
Скільки ще триватиме так
нагло зліплене процвітання.
Отаке-то просте питання.
Хоч у вас є і беркути, й ворони,
є народна самооборона.
Не Луценка, а саме народна.
Вже осіння весна не за горами.
Це вкраїнська весна, вона гряне,
грім і блискавка вас дістане.
Грім і блискавка гніву народного.
Вже пора. Так, моя обороно!
У останній вересня день
чи настане нарешті день,
коли виберем тих, кого гідні,
а не тих, хто пролізе, негідні.
Боже, дай нам талану й сили
обирати найкращі сили.

25.08.2007