Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.24
05:30
Плач, бейбі
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
2026.02.23
23:31
У ЛЮТОГО знайшлась відрада,
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
2026.02.23
21:19
Чи матюкаюсь я? Так, але нині рідше, а ось в старі часи ого-го! Згадав, дай, думаю, в кілька слів про красивий матючок...
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
2026.02.23
17:04
Уперто нас минає брудершафт.
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
2026.02.23
16:41
Над рікою, що зветься Турбота
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
2026.02.23
16:20
Пішов за обрій січень кришталевий,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
2026.02.23
15:16
Ми власної історії народ
і незалежні від сусід і сказу
на тлі невиліковної прокази
скажених іродів та воєвод,
а також від протекції заброд
і від комуністичної зарази.
Нехай під ними вигорить земля
і що би не стояло на заваді –
і незалежні від сусід і сказу
на тлі невиліковної прокази
скажених іродів та воєвод,
а також від протекції заброд
і від комуністичної зарази.
Нехай під ними вигорить земля
і що би не стояло на заваді –
2026.02.23
13:58
Зима тримає небо у полоні,
Затиснувши у крижані лещата.
Ще сплять сади, ще інею багато.
Загублено тепло в німій короні.
Та сонце вже затримує в долоні
Цнотливі промені, що бавлять очі.
І хоч морозна віхола шепоче,
Затиснувши у крижані лещата.
Ще сплять сади, ще інею багато.
Загублено тепло в німій короні.
Та сонце вже затримує в долоні
Цнотливі промені, що бавлять очі.
І хоч морозна віхола шепоче,
2026.02.23
12:23
Частину серця, зіроньку душі
Лишаю там, де небо у ковші —
Між горами. Де димчасті мережки
Вбирають гори не в хустки, в сережки.
І зіглядаються зеленолицьо
Красуні-гори до гнізда орлиці.
Шепочуть буки: не минеш розлуки.
Смереки кажуть, що вже осінь
Лишаю там, де небо у ковші —
Між горами. Де димчасті мережки
Вбирають гори не в хустки, в сережки.
І зіглядаються зеленолицьо
Красуні-гори до гнізда орлиці.
Шепочуть буки: не минеш розлуки.
Смереки кажуть, що вже осінь
2026.02.23
11:27
Я вийду на майдан, на велелюдний простір,
На людський суд і глум, на торжище століть.
Я покладу, як неповторний промінь,
Свої думки й страхи, як спалахи квилінь.
Я вийду на майдан, на суд людський і Божий.
Нехай стинає кат що хоче, а проте
Не
На людський суд і глум, на торжище століть.
Я покладу, як неповторний промінь,
Свої думки й страхи, як спалахи квилінь.
Я вийду на майдан, на суд людський і Божий.
Нехай стинає кат що хоче, а проте
Не
2026.02.23
10:16
І
Весна розпочинається з калюж,
а далі... все в руці ентузіаста –
і проліски, і витинанки рясту,
але насправді хочемо чимдуж
оновлення осиротілих душ
у дусі правоти Екклезіаста.
Весна розпочинається з калюж,
а далі... все в руці ентузіаста –
і проліски, і витинанки рясту,
але насправді хочемо чимдуж
оновлення осиротілих душ
у дусі правоти Екклезіаста.
2026.02.23
07:30
Не знаю я шипи взялись відкіль.
І слово - чи зродилося у терні?
У закутках душі, де хмуро й темно,
Призначення і смак втрачає сіль.
То ж вибач. Не тримаючи образ
Зламати колючки і легко й просто.
І благодать Великоднього посту
І слово - чи зродилося у терні?
У закутках душі, де хмуро й темно,
Призначення і смак втрачає сіль.
То ж вибач. Не тримаючи образ
Зламати колючки і легко й просто.
І благодать Великоднього посту
2026.02.23
05:30
Це ж так треба любить Україну,
Щоб її лише слухати спів,
У якому то крик журавлиний,
То задумливий шерхіт лугів.
Це ж так треба любить Україну,
Що б вона лиш приходила в сни
На які я чекаю щоднини,
Як узимку на з'яву весни.
Щоб її лише слухати спів,
У якому то крик журавлиний,
То задумливий шерхіт лугів.
Це ж так треба любить Україну,
Що б вона лиш приходила в сни
На які я чекаю щоднини,
Як узимку на з'яву весни.
2026.02.22
21:14
Хлюпоче дощ і вітер дзенька.
Стою, укутаний плащем.
Безлюдна площа. Лиш одненька
танцює жінка під дощем.
Прилипла суконька до тіла,
злітають коси раз у раз,
і їй нема до того діла,
Стою, укутаний плащем.
Безлюдна площа. Лиш одненька
танцює жінка під дощем.
Прилипла суконька до тіла,
злітають коси раз у раз,
і їй нема до того діла,
2026.02.22
21:00
Сполоханий ранок давно від’ятрів
і землю розбурхав схололу,
і хмари ковзнули в обійми вітрів
й дощем полилися додолу.
Околицю вкрила густа пелена,
тьмяніють будинків зіниці,
і грім торохтить, і небес далина
і землю розбурхав схололу,
і хмари ковзнули в обійми вітрів
й дощем полилися додолу.
Околицю вкрила густа пелена,
тьмяніють будинків зіниці,
і грім торохтить, і небес далина
2026.02.22
15:39
Мільярди років крутиться Земля.
На ній усе міняється із часом.
Але природа ( і то бачим ясно)
Змінити неспроможна москаля.
Віки ідуть, міняється усе.
Щиріші стають люди і добріші,
Життя у них покращується, лише
Від москалів лайном так і несе.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На ній усе міняється із часом.
Але природа ( і то бачим ясно)
Змінити неспроможна москаля.
Віки ідуть, міняється усе.
Щиріші стають люди і добріші,
Життя у них покращується, лише
Від москалів лайном так і несе.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Галина Фітель (1965) /
Вірші
"Старі гості в нову хату..."
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Старі гості в нову хату..."
У неділю до церкви не йдемо,
в чергах знову стояти будемо.
Обиратимем нову Раду,
не таку, може, вже безпорадну.
Знову повно паперів візьмемо,
і у бланках рукою залізною
свої птички в клітках проставимо.
Україну нарешті прославимо!??
Як ті гасла читати знову
про майбутнє наше чудове?
У програмах усе так гарно.
Та на серці чомусь погано.
Хто про кузькіну мать говорив?
В нас тепер Український прорив.
Нащо нам стара кукурудза?
Є у нас стратегічний ріпак.
А як він, негідник, не вродить,
нам і цей факт не дуже шкодить.
Купим всі реактивні мітли,
будем їздить з комфортом, з вітром.
Благо палива в нас є досить,
бо Чорнобиль і досі голосить.
Може, перше розчистимо стайні,
в цьому будемо одностайні,
і порядок наведемо в хаті,
хай подивляться друзі пихаті.
А то знову світ задивляється,
як у Раді політики лаються.
й обзиваються, навіть чубляться,
За портфелі, мов діти, б’ються,
потім разом і п’ють, і любляться.
А народ на те видиво дивиться,
аж в очах йому сонце кривиться.
Повні ясла – воли не ревуть,
це відомо усім зі школи...
Хоч давно вже ясла заставлені,
та ревуть знов воли державні...
І воли ревуть, й Чорноволи...
Тата прізвище так знеславивши,
Україну за „славу” продавши.
І синіють фальшиві гасла,
обіцяють стабільність й добробут,
і родині щасливий побут.
Буде й мед нам, й на вербах груші,
ми лиш будемо бить баклуші,
і діток щороку стругати,
наче мама і Карло тато.
Щоб було чим пічки топити,
бо за газ вже нічим платити.
Бо ті пенсії і ті зарплати,
що їх нам обіцяють дати,
за добробутом вже не встигають,
цінам м’язи щодень наростають.
Нам квартири вони дають,
а самі нишком ліс продають.
З чого будуть квартири робити,
і куди нас будуть звозити?
Колими вже нема, і Ямалу,
ні Гулагу-архіпелагу,
а Азовського моря замало,
всіх не вмістить воно, бідолага.
Хто не згодний в добробуті жити,
той промзону буде новити.
Вже екскурсії в зону їздять.
Скоро будуть сади там цвісти.
От би добре там огірочки
і картопельку-диво вирощувать,
і братам-друзям, тим, біля Волги,
так по дружбі по віковічній
постачати на пам’ять вічну.
Хай би їли і там не мріяли
про Вкраїну нашу поділену,
із російською із державною.
Це крутіш за бліду поганку.
Хто ми, турки, мордва чи татари,
що брати нам вовки й яничари?
Ми вкраїнці. Де це записали?
Нам графу цю безсовісно вкрали.
Ми у паспорті лиш громадяни.
Де графа наша горда й сутня,
що ми нація, що ми могутні,
ми об’єднані, ми українці?
Замість того нас всіх пораховано,
номер кожному з нас присвоєно,
наче бирочку в Освєнцимі.
Отепер ми усі єдині.
Мов в реєстрі корова Лиска,
номер має, хоч і рекордистка.
Але й їй породу проставлено.
То чому ж нас графи позбавлено?
Любі друзі, йдемо на вибори?..
Бо як сон нам усім навіє
Кашпіровський, а він це вміє,
то тоді вам ваші програми
будуть гірші за епіграми,
будуть наче ті епітафії
на могильних плитах ваших партій.
Наш народ поки дуже терплячий,
вірний вам, але надто довірливий,
не сліпий, та якийсь незрячий,
не дурний, але так одурачений.
Та вже надто довго стоїть
на колінах. Вже дещо болить...
Десь в районі між тім’ям і стопами.
Ви ж глядіть, бо будете скопані.
Бо розіб’ємо ваші корита,
і підете, хлебавши несолоно,
у свої офшорні зони.
А як дуже, друзі, зарветесь,
то у справжні зони підете.
Дехто знає, які там порядки.
Колись крали вони тільки шапки.
Зараз нашу казну державну
дерибанять, наче общак.
Скільки ще триватиме так
нагло зліплене процвітання.
Отаке-то просте питання.
Хоч у вас є і беркути, й ворони,
є народна самооборона.
Не Луценка, а саме народна.
Вже осіння весна не за горами.
Це вкраїнська весна, вона гряне,
грім і блискавка вас дістане.
Грім і блискавка гніву народного.
Вже пора. Так, моя обороно!
У останній вересня день
чи настане нарешті день,
коли виберем тих, кого гідні,
а не тих, хто пролізе, негідні.
Боже, дай нам талану й сили
обирати найкращі сили.
25.08.2007
в чергах знову стояти будемо.
Обиратимем нову Раду,
не таку, може, вже безпорадну.
Знову повно паперів візьмемо,
і у бланках рукою залізною
свої птички в клітках проставимо.
Україну нарешті прославимо!??
Як ті гасла читати знову
про майбутнє наше чудове?
У програмах усе так гарно.
Та на серці чомусь погано.
Хто про кузькіну мать говорив?
В нас тепер Український прорив.
Нащо нам стара кукурудза?
Є у нас стратегічний ріпак.
А як він, негідник, не вродить,
нам і цей факт не дуже шкодить.
Купим всі реактивні мітли,
будем їздить з комфортом, з вітром.
Благо палива в нас є досить,
бо Чорнобиль і досі голосить.
Може, перше розчистимо стайні,
в цьому будемо одностайні,
і порядок наведемо в хаті,
хай подивляться друзі пихаті.
А то знову світ задивляється,
як у Раді політики лаються.
й обзиваються, навіть чубляться,
За портфелі, мов діти, б’ються,
потім разом і п’ють, і любляться.
А народ на те видиво дивиться,
аж в очах йому сонце кривиться.
Повні ясла – воли не ревуть,
це відомо усім зі школи...
Хоч давно вже ясла заставлені,
та ревуть знов воли державні...
І воли ревуть, й Чорноволи...
Тата прізвище так знеславивши,
Україну за „славу” продавши.
І синіють фальшиві гасла,
обіцяють стабільність й добробут,
і родині щасливий побут.
Буде й мед нам, й на вербах груші,
ми лиш будемо бить баклуші,
і діток щороку стругати,
наче мама і Карло тато.
Щоб було чим пічки топити,
бо за газ вже нічим платити.
Бо ті пенсії і ті зарплати,
що їх нам обіцяють дати,
за добробутом вже не встигають,
цінам м’язи щодень наростають.
Нам квартири вони дають,
а самі нишком ліс продають.
З чого будуть квартири робити,
і куди нас будуть звозити?
Колими вже нема, і Ямалу,
ні Гулагу-архіпелагу,
а Азовського моря замало,
всіх не вмістить воно, бідолага.
Хто не згодний в добробуті жити,
той промзону буде новити.
Вже екскурсії в зону їздять.
Скоро будуть сади там цвісти.
От би добре там огірочки
і картопельку-диво вирощувать,
і братам-друзям, тим, біля Волги,
так по дружбі по віковічній
постачати на пам’ять вічну.
Хай би їли і там не мріяли
про Вкраїну нашу поділену,
із російською із державною.
Це крутіш за бліду поганку.
Хто ми, турки, мордва чи татари,
що брати нам вовки й яничари?
Ми вкраїнці. Де це записали?
Нам графу цю безсовісно вкрали.
Ми у паспорті лиш громадяни.
Де графа наша горда й сутня,
що ми нація, що ми могутні,
ми об’єднані, ми українці?
Замість того нас всіх пораховано,
номер кожному з нас присвоєно,
наче бирочку в Освєнцимі.
Отепер ми усі єдині.
Мов в реєстрі корова Лиска,
номер має, хоч і рекордистка.
Але й їй породу проставлено.
То чому ж нас графи позбавлено?
Любі друзі, йдемо на вибори?..
Бо як сон нам усім навіє
Кашпіровський, а він це вміє,
то тоді вам ваші програми
будуть гірші за епіграми,
будуть наче ті епітафії
на могильних плитах ваших партій.
Наш народ поки дуже терплячий,
вірний вам, але надто довірливий,
не сліпий, та якийсь незрячий,
не дурний, але так одурачений.
Та вже надто довго стоїть
на колінах. Вже дещо болить...
Десь в районі між тім’ям і стопами.
Ви ж глядіть, бо будете скопані.
Бо розіб’ємо ваші корита,
і підете, хлебавши несолоно,
у свої офшорні зони.
А як дуже, друзі, зарветесь,
то у справжні зони підете.
Дехто знає, які там порядки.
Колись крали вони тільки шапки.
Зараз нашу казну державну
дерибанять, наче общак.
Скільки ще триватиме так
нагло зліплене процвітання.
Отаке-то просте питання.
Хоч у вас є і беркути, й ворони,
є народна самооборона.
Не Луценка, а саме народна.
Вже осіння весна не за горами.
Це вкраїнська весна, вона гряне,
грім і блискавка вас дістане.
Грім і блискавка гніву народного.
Вже пора. Так, моя обороно!
У останній вересня день
чи настане нарешті день,
коли виберем тих, кого гідні,
а не тих, хто пролізе, негідні.
Боже, дай нам талану й сили
обирати найкращі сили.
25.08.2007
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
