
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.03.25
07:41
Пошматували мій вечірній спокій
твої зелені очі навісні,
підмішуючи жаль у сум глибокий,
коли і так нерадісно мені…
Але згасає ефемерна драма,
на милість перетворюється гнів…
Вечірнє місто прямо під ногами
твої зелені очі навісні,
підмішуючи жаль у сум глибокий,
коли і так нерадісно мені…
Але згасає ефемерна драма,
на милість перетворюється гнів…
Вечірнє місто прямо під ногами
2023.03.25
06:37
Як хочеться жити й кохати,
І бути весь час молодим,
Щоби ненаситні дівчата
По черзі спішили в мій дім.
Як хочеться жити й кохати
Не жінку свою, а оту,
Якої тугі груденята
Я бачу в чужому саду.
І бути весь час молодим,
Щоби ненаситні дівчата
По черзі спішили в мій дім.
Як хочеться жити й кохати
Не жінку свою, а оту,
Якої тугі груденята
Я бачу в чужому саду.
2023.03.25
01:52
Боролися за денацифікацію, напоролися на дерусифікацію.
Лояльність до зла несумісна з добром.
Великодержавні інтереси загальнолюдських цінностей не сприймають.
Справжій рашист справжнім людям не товариш.
Рашисти запечатали тему «братских наро
2023.03.25
00:28
Серце захлинається від болю -
Похвальби в твій бік — чужі слова...
Ні від кого так не божеволів,
І нікого так не ревнував.
Не позбудуся ніяк напасті,
(Чи вона привиділася в сні?)
Ця любов дана мені на щастя,
Похвальби в твій бік — чужі слова...
Ні від кого так не божеволів,
І нікого так не ревнував.
Не позбудуся ніяк напасті,
(Чи вона привиділася в сні?)
Ця любов дана мені на щастя,
2023.03.24
22:48
На вулиці у напрямі Дунаю
мене якась die Frau зупиняє:
– Sage Sie bitte, wie es diese heien? –
І я місцевою відповідаю:
– Madame, diese eine Strase
war immer hatte Name Keisergase,
по-українськи означає – царська,
даруйте, не умію по-кацапськи.
мене якась die Frau зупиняє:
– Sage Sie bitte, wie es diese heien? –
І я місцевою відповідаю:
– Madame, diese eine Strase
war immer hatte Name Keisergase,
по-українськи означає – царська,
даруйте, не умію по-кацапськи.
2023.03.24
22:11
Подаруй мені слово –
не пісню, не вірш, ні весну
в солов’їних гаях що розлилася
квітом акацій,
ні небесну безмежну ранкову
блакить осяйну,
ні осіннього міста принадних
чудних декорацій.
не пісню, не вірш, ні весну
в солов’їних гаях що розлилася
квітом акацій,
ні небесну безмежну ранкову
блакить осяйну,
ні осіннього міста принадних
чудних декорацій.
2023.03.24
20:28
Цілувала мене в щічку — донечку вітала,
Ніжно-ніжно, наче небо, вуста притуляла.
Умостився поцілунок — уподобав личко,
І тепер маю на щічці любові криничку.
Де б не була, що б не сталось ти завжди зі мною,
Змию серця біль і журу тією водою,
А я
Ніжно-ніжно, наче небо, вуста притуляла.
Умостився поцілунок — уподобав личко,
І тепер маю на щічці любові криничку.
Де б не була, що б не сталось ти завжди зі мною,
Змию серця біль і журу тією водою,
А я
2023.03.24
19:44
Діти учать на уроці
Фауну і флору.
Враз чомусь один із хлопців
Руку тягне вгору:
- Я спитать хотів, до речі, -
Хитро зуби шкірить.
- Ми до кого ближчі врешті,
Фауну і флору.
Враз чомусь один із хлопців
Руку тягне вгору:
- Я спитать хотів, до речі, -
Хитро зуби шкірить.
- Ми до кого ближчі врешті,
2023.03.24
15:16
…Дні зникають набожні безслідно
У жалобі скривджених доріг.
Наздогнати мусиш вірогідно
Тих, кого безбожно не зберіг…
Острівець намитий вкаже звідки
І куди й за ким… І не спіши…
Те, що ти почуєш від сопілки…
Буде час, бажання - опиши
У жалобі скривджених доріг.
Наздогнати мусиш вірогідно
Тих, кого безбожно не зберіг…
Острівець намитий вкаже звідки
І куди й за ким… І не спіши…
Те, що ти почуєш від сопілки…
Буде час, бажання - опиши
2023.03.24
12:21
Дай, Боже, щоб не він! Хай ліпше я…
Я вже пожив, а він на середині.
Я вже один, а в нього є сім’я,
хай будуть діти, внуки, далі сині…
Хай, Боже, краще я! Бери мене,
якщо без цього вже не обійтися…
Нехай ця доля сина омине,
Я вже пожив, а він на середині.
Я вже один, а в нього є сім’я,
хай будуть діти, внуки, далі сині…
Хай, Боже, краще я! Бери мене,
якщо без цього вже не обійтися…
Нехай ця доля сина омине,
2023.03.24
10:25
Кожний з молодих сокіл уже навчився чомусь у бойовому мистецтві. Кожний уже досяг чогось у військовій справі. Хоча це може й здаватися малим і навіть незначним у порівнянні з тим, що сокола чекає в майбутньому. Але молодий сокіл уже досяг якогось щабля вд
2023.03.24
09:05
Мажорна нота утопилася в калюжі,
коли забрали барабан сусіди дужі.
***
Дізнався Lexus, що таке фіаско –
це траса на Кропівницький
плюс відсутність КАСКО.
коли забрали барабан сусіди дужі.
***
Дізнався Lexus, що таке фіаско –
це траса на Кропівницький
плюс відсутність КАСКО.
2023.03.24
08:28
Люблю прокинутися рано
І споглядати дня красу, -
Спиває з келихів тюльпанів
Спросоння сонечко росу.
Радіє співом півень світлу
Так, що видовжує тільце,
А вітер запахом привітним
Грайливо дмухає в лице.
І споглядати дня красу, -
Спиває з келихів тюльпанів
Спросоння сонечко росу.
Радіє співом півень світлу
Так, що видовжує тільце,
А вітер запахом привітним
Грайливо дмухає в лице.
2023.03.24
06:00
Кошлатий дощ, а він таки кошлатий.
Таких дощів ніколи не стрічав.
Шибки вмиває пристарілій хаті,
дзвенить серед торік пожухлих трав.
Од зимосну пробуджує природу,
висотує снігів осілий бруд.
І перший грім йому у нагороду
грімницею висвічує салют.
Таких дощів ніколи не стрічав.
Шибки вмиває пристарілій хаті,
дзвенить серед торік пожухлих трав.
Од зимосну пробуджує природу,
висотує снігів осілий бруд.
І перший грім йому у нагороду
грімницею висвічує салют.
2023.03.23
23:41
Здається, все оце колись було:
Той самий стіл і розчерк на папері,
Той самий кут для відступу у двері,
Ті самі сни, як запітніле скло.
І він спитав: за віщо ти ідеш?
Боги за сон не доведуть провини.
Як хочеш, – розмочи шматочок глини,
Той самий стіл і розчерк на папері,
Той самий кут для відступу у двері,
Ті самі сни, як запітніле скло.
І він спитав: за віщо ти ідеш?
Боги за сон не доведуть провини.
Як хочеш, – розмочи шматочок глини,
2023.03.23
22:21
Небо над містом таке присоромлене!
Очі ховає за віями з променів.
Сонце, як маківка, в синяву встромлене.
Сонце мальоване квітою в комині.
Пензлі посадок на обрії кинуті –
Вітром розтріпані, кольору лишені,
Голі, стидом перед сонцем обвинуті
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Очі ховає за віями з променів.
Сонце, як маківка, в синяву встромлене.
Сонце мальоване квітою в комині.
Пензлі посадок на обрії кинуті –
Вітром розтріпані, кольору лишені,
Голі, стидом перед сонцем обвинуті
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
НА ХВИЛІ НОВОГО РЕАЛІЗМУ
Міла Іванцова. Родовий відмінок: Роман. – К.: Нора-друк, 2009. – 296 с. (Популярні Книжки).
Роман, про який мова, – здобув диплом конкурсу «Коронація слова – 2009». Дія роману розпочинається у далекі 80-ті роки минулого сторіччя. Перша частина книги «Чистилище» – своєрідна композиційна прелюдія: в пологовому будинку напередодні Нового року зустрілися породілля – студентка Іринка, вірменка Арміда, Ольга, Віра, котра хотіла сина, а народила третю дочку, Світлана, яка перед пологами розлучилася з чоловіком, Наталя, дитина в якої при пологах померла, а також рідні, лікарі, нянечки, акушерки... Один із головний вузликів сюжетної інтриги, що отримує подальший розвиток: від хлопчика з родовою вадою відмовляються батьки. «Усі вмить завмерли і напружилися. Ось воно!. Те, про що інколи кажуть з екрану телевізора, чого постійно побоюється персонал пологових будинків, чиє підозріло-насторожене ставлення так болісно зачіпає звичайних, незловмисних породіль. Ось воно – ВІДМОВА». Завдяки щасливому збігові обставин, хлопчика всиновлює Наталя.
Авторка не минає жодної промовистої деталі такої, здавалося б, буденної для жінок справи як пологи, правдиво змальовує щирі почування молодих матерів: «Невже, нарешті?» – подумала Іринка і знову здивувалася тому, що вона – МАМА... Це було так дивно. Це змінювало геть усе в її житті. Далі вже ніколи не буде, як було. Чи це добре?».
Події роману продовжуються через двадцять років (друга і третя частини роману – «Розсипані пазли» та «Інші часи»). Це – розповідь про дітей, котрі народилися в один день і долі яких дивовижним чином (світ тісний, як горіхова шкаралуща!) переплелися у новому столітті й тисячолітті, і коли читала роман, кількаразово згадувала великого розумника Ейнштейна, котрий утверджував, що в природі нема нічого випадкового, а якщо нам щось таким здається, то це результат наших неповних знань. На прикладі кількох родинних історій письменниця прагне заповнити зяючі прогалини читацького знання психології, зокрема, ближче до теми роману: сімейних, сексуальних, поколіннієвих стосунків.
Молодь проходить на життєвому шляху обов’язкові періоди становлення і пошуку досконалості, що супроводжуються відчуттями загального незадоволення собою, болем у душі. Нявність фрустрації формує небажані риси характеру: агресивність, підвищену збудливіть, або навпаки, пасивність, апатію, депресивні стани. Неспромога опанувати себе, марне очікування позитиву в молодому віці невиправдано тотальні і скоріше зумовлені внутрішніми неусвідомленими процесами. Діти страждають через непорозуміння з батьками, відчуваючи відірваність від землі обітованної. Вони почуваються обділеними любов’ю, їм бракує поваги й розуміння, що (так їм видається) їх знеособлює, обеззброює. Ці болючі процеси можна пояснити і зовнішніми факторами, вони, ці фактори вельми багатозначні: зміна поколінь у романі збіглася із розпадом радянської імпереї та глобальною ядерною катастрофою у Чорнобилі. «Уже повертаючись з прогулянки, втомлені, але щасливі, дорослі всілися на парапеті фонтану, що неподалік від Головпоштамту (київського – Т. Д.) вгамували дітей, прилаштували їх у себе на колінах і усміхнулися до фотографа, щоб залишитися такими назавжди (...) – Антоне, яке число сьогодні? – Двадцять шосте. – Так і запишемо – двадцять шосте квітня тисяча дев’ятсот вісімдесят шостого року».
Аби якось змінити обставини життя, молоді люди пускаються берега, утрачають душевну рівновагу, всіляко ескападують, тим самим провокуючи нові ситуації нерозуміння, осуду і неповаги з боку дорослих і викликаючи вогонь на себе, досягають якраз протилежного ефекту. Таке собі перпетуум-мобіле хворобливого процесу зміни поколінь!
Письменниця не переймається тільки аналізом поведінки молодих героїв. А як впливають добрі чи злі вчинки дорослих на моральну ситуацію? На долю дітей? На їхній вибір? На оцінку й переоцінку духовних, моральних, життєвих цінностей? Письменницька уява М. Іванцової відповідає на ці питання багатофункціонально й нічим не обмежує себе, окрім одного – точно зображує типові події і характери у типових обставинах. Авторка безжально-безкомпромісна у змалюванні давно зниклої у часі епохи тотального дефіциту, відсутності у крамницях найпотрібніших для прожиття речей, і багато чого такого, про що навіть не здогадується теперішнє покоління початку третього тисячоліття: «За таким життям, між базаром і дитиною в іншому місті, Світлані було не до домівки і не до здоров’я. Однокімнатна квартира у старенькому будинку була швидше нічліжкою, де вони спали, перехопивши щось на вечерю та зігрівшись у душі. Та й не було для кого – Леся вже пішла до школи у бабусі, і ніби, була задоволена таким життям, правда, час від часу просила привезти для компанії братика чи сеcтричку».
Сюжетні перипетії, що вельми насичені персонажами і подіями, переповідати не буду, скажу тільки, що все закінчилося ідеально добре. І це єдиний недолік роману, літературний напрям якого, на мою думку, можна було би назвати новим реализмом.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
НА ХВИЛІ НОВОГО РЕАЛІЗМУ

Роман, про який мова, – здобув диплом конкурсу «Коронація слова – 2009». Дія роману розпочинається у далекі 80-ті роки минулого сторіччя. Перша частина книги «Чистилище» – своєрідна композиційна прелюдія: в пологовому будинку напередодні Нового року зустрілися породілля – студентка Іринка, вірменка Арміда, Ольга, Віра, котра хотіла сина, а народила третю дочку, Світлана, яка перед пологами розлучилася з чоловіком, Наталя, дитина в якої при пологах померла, а також рідні, лікарі, нянечки, акушерки... Один із головний вузликів сюжетної інтриги, що отримує подальший розвиток: від хлопчика з родовою вадою відмовляються батьки. «Усі вмить завмерли і напружилися. Ось воно!. Те, про що інколи кажуть з екрану телевізора, чого постійно побоюється персонал пологових будинків, чиє підозріло-насторожене ставлення так болісно зачіпає звичайних, незловмисних породіль. Ось воно – ВІДМОВА». Завдяки щасливому збігові обставин, хлопчика всиновлює Наталя.
Авторка не минає жодної промовистої деталі такої, здавалося б, буденної для жінок справи як пологи, правдиво змальовує щирі почування молодих матерів: «Невже, нарешті?» – подумала Іринка і знову здивувалася тому, що вона – МАМА... Це було так дивно. Це змінювало геть усе в її житті. Далі вже ніколи не буде, як було. Чи це добре?».
Події роману продовжуються через двадцять років (друга і третя частини роману – «Розсипані пазли» та «Інші часи»). Це – розповідь про дітей, котрі народилися в один день і долі яких дивовижним чином (світ тісний, як горіхова шкаралуща!) переплелися у новому столітті й тисячолітті, і коли читала роман, кількаразово згадувала великого розумника Ейнштейна, котрий утверджував, що в природі нема нічого випадкового, а якщо нам щось таким здається, то це результат наших неповних знань. На прикладі кількох родинних історій письменниця прагне заповнити зяючі прогалини читацького знання психології, зокрема, ближче до теми роману: сімейних, сексуальних, поколіннієвих стосунків.
Молодь проходить на життєвому шляху обов’язкові періоди становлення і пошуку досконалості, що супроводжуються відчуттями загального незадоволення собою, болем у душі. Нявність фрустрації формує небажані риси характеру: агресивність, підвищену збудливіть, або навпаки, пасивність, апатію, депресивні стани. Неспромога опанувати себе, марне очікування позитиву в молодому віці невиправдано тотальні і скоріше зумовлені внутрішніми неусвідомленими процесами. Діти страждають через непорозуміння з батьками, відчуваючи відірваність від землі обітованної. Вони почуваються обділеними любов’ю, їм бракує поваги й розуміння, що (так їм видається) їх знеособлює, обеззброює. Ці болючі процеси можна пояснити і зовнішніми факторами, вони, ці фактори вельми багатозначні: зміна поколінь у романі збіглася із розпадом радянської імпереї та глобальною ядерною катастрофою у Чорнобилі. «Уже повертаючись з прогулянки, втомлені, але щасливі, дорослі всілися на парапеті фонтану, що неподалік від Головпоштамту (київського – Т. Д.) вгамували дітей, прилаштували їх у себе на колінах і усміхнулися до фотографа, щоб залишитися такими назавжди (...) – Антоне, яке число сьогодні? – Двадцять шосте. – Так і запишемо – двадцять шосте квітня тисяча дев’ятсот вісімдесят шостого року».
Аби якось змінити обставини життя, молоді люди пускаються берега, утрачають душевну рівновагу, всіляко ескападують, тим самим провокуючи нові ситуації нерозуміння, осуду і неповаги з боку дорослих і викликаючи вогонь на себе, досягають якраз протилежного ефекту. Таке собі перпетуум-мобіле хворобливого процесу зміни поколінь!
Письменниця не переймається тільки аналізом поведінки молодих героїв. А як впливають добрі чи злі вчинки дорослих на моральну ситуацію? На долю дітей? На їхній вибір? На оцінку й переоцінку духовних, моральних, життєвих цінностей? Письменницька уява М. Іванцової відповідає на ці питання багатофункціонально й нічим не обмежує себе, окрім одного – точно зображує типові події і характери у типових обставинах. Авторка безжально-безкомпромісна у змалюванні давно зниклої у часі епохи тотального дефіциту, відсутності у крамницях найпотрібніших для прожиття речей, і багато чого такого, про що навіть не здогадується теперішнє покоління початку третього тисячоліття: «За таким життям, між базаром і дитиною в іншому місті, Світлані було не до домівки і не до здоров’я. Однокімнатна квартира у старенькому будинку була швидше нічліжкою, де вони спали, перехопивши щось на вечерю та зігрівшись у душі. Та й не було для кого – Леся вже пішла до школи у бабусі, і ніби, була задоволена таким життям, правда, час від часу просила привезти для компанії братика чи сеcтричку».
Сюжетні перипетії, що вельми насичені персонажами і подіями, переповідати не буду, скажу тільки, що все закінчилося ідеально добре. І це єдиний недолік роману, літературний напрям якого, на мою думку, можна було би назвати новим реализмом.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію