Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.17
13:30
Куди крокує
злодій світ,
в якому Бог –
лише прохожий,
в якому –
злодію він свій,
мені – не свій,
та і не божий?
злодій світ,
в якому Бог –
лише прохожий,
в якому –
злодію він свій,
мені – не свій,
та і не божий?
2026.02.17
12:27
Зимовий день, паєтками на снігу,
виблискує промінням золотим.
Купає у Дніпрі прозору кригу,
мов кришталеві витвори сльоти.
На узбережжі дубне сокорина,
лоскоче вітер сиві буклі* хмар.
За горизонтом снігову перину
виблискує промінням золотим.
Купає у Дніпрі прозору кригу,
мов кришталеві витвори сльоти.
На узбережжі дубне сокорина,
лоскоче вітер сиві буклі* хмар.
За горизонтом снігову перину
2026.02.17
10:56
Прокидаюсь під звуки птахів
Так раптово, неждано і нагло.
Прокидаюсь під звуки гріхів,
Як народжений заново Нарбут.
Прокидаюсь під звуки весни,
Під симфонію сонця і вітру.
Входить з гуркотом сонце у сни,
Так раптово, неждано і нагло.
Прокидаюсь під звуки гріхів,
Як народжений заново Нарбут.
Прокидаюсь під звуки весни,
Під симфонію сонця і вітру.
Входить з гуркотом сонце у сни,
2026.02.17
09:15
Я не вмію давати життя - вмію лиш забирати.
Без емоцій і слів. Повсякденно. Рутина проста.
Доки можу - лечу, бо коротке життя у пернатих:
перемелює піря та крила смертельний верстат.
Я сьогодні - герой, урочистості, держнагороди.
Побратима плече, П
Без емоцій і слів. Повсякденно. Рутина проста.
Доки можу - лечу, бо коротке життя у пернатих:
перемелює піря та крила смертельний верстат.
Я сьогодні - герой, урочистості, держнагороди.
Побратима плече, П
2026.02.17
07:26
Хоч на гілках сріблястий іній зрана,
Та небосхил уже теплом пропах
І все частіш склубоченим туманом
Сніги куритись стали на полях.
Іде весна і відзначати кличе
Свій кожен крок спрямований до нас,
Але своє усміхнене обличчя,
Не завжди виставляє нап
Та небосхил уже теплом пропах
І все частіш склубоченим туманом
Сніги куритись стали на полях.
Іде весна і відзначати кличе
Свій кожен крок спрямований до нас,
Але своє усміхнене обличчя,
Не завжди виставляє нап
2026.02.16
22:56
Ти поміж мрій застряг навічно
І відмінить ніхто не вправі
Тому, що ти увесь стоїчний.
Отож, гуляй і мрій надалі…
І не забудь про відпочинок,
Про захист власний від пройдохів…
Обзаведись для «клина» клином
Хоча би з кимсь, хоча би трохи.
І відмінить ніхто не вправі
Тому, що ти увесь стоїчний.
Отож, гуляй і мрій надалі…
І не забудь про відпочинок,
Про захист власний від пройдохів…
Обзаведись для «клина» клином
Хоча би з кимсь, хоча би трохи.
2026.02.16
20:51
На зламі долі як і мій народ,
приречений цуратися гордині,
іду у ногу з течією вод
по схиленій до заходу долині.
Минаю нерозведені мости
над рукавами синього Дунаю,
та до кінця ніколи не дійти,
приречений цуратися гордині,
іду у ногу з течією вод
по схиленій до заходу долині.
Минаю нерозведені мости
над рукавами синього Дунаю,
та до кінця ніколи не дійти,
2026.02.16
20:36
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
2026.02.16
20:35
Зима тече струмками у весну,
Несе в моря корвети паперові.
Я скоро знов до ранку не засну,
Як соловей співатиме в діброві.
Душа міняє агрегатний стан –
Тече крижинка по щоці сльозою.
Суворішим іще на зиму став,
Несе в моря корвети паперові.
Я скоро знов до ранку не засну,
Як соловей співатиме в діброві.
Душа міняє агрегатний стан –
Тече крижинка по щоці сльозою.
Суворішим іще на зиму став,
2026.02.16
17:42
Стече переболілими обрАзами
Мій сум про тебе. Звісно, що стече,
Напишеться підранішнім дощем
По склі нічному наостанок сказане.
Й садно, натерте часом, запече.
Спочатку ледве чутно, ледве впізнано.
Беззвучно закричу в ту мить: почуй,
Мій сум про тебе. Звісно, що стече,
Напишеться підранішнім дощем
По склі нічному наостанок сказане.
Й садно, натерте часом, запече.
Спочатку ледве чутно, ледве впізнано.
Беззвучно закричу в ту мить: почуй,
2026.02.16
12:14
Я - контркультура, я хлопець із підворіття
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.
Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.
Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей
2026.02.16
07:16
Зимові дні, неначе сни,
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
2026.02.15
23:23
Котика ніжного дотики…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
2026.02.15
17:23
Знати би от
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
2026.02.15
16:58
А кривда залишає хибні тіні
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
2026.02.15
15:28
Про царицю Катерину Другу по Росії
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Максимчук (1963) /
Рецензії
УПАЛА ТУГА ЗОЛОТИМ ОГНЕМ…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
УПАЛА ТУГА ЗОЛОТИМ ОГНЕМ…
Василь Лелек – поет від природи. Закономірно, що його ліричний герой не мислить себе без предківських традицій, без осмислення власного «я».
«Жертовна ватра» – єдина збірка поета, яка ввібрала в себе працю кількох десятків літ. Вона – свідчення виваженості, мудрості, високої поетичної майстерності.
Чому, єдина? А тому, що Василь Лелек залишив нас і пішов 25 листопада 1997 року у заобрійний світ.
Клуб творчої інтелігенції Вижниччини «Німчич», Вижницька центральна районна бібліотека та редакційна колегія журналу «Німчич» 24 грудня цього року організували і провели вечір-спогад присвячений пам’яті земляка, поета, члена спілки художників України, лауреата обласної літературної премії ім. Д. Загула Василя Лелека.
Смакує хліб, зароблений руками,
Якщо боюсь, то тільки Божих кар,
І від землі мудрішаю з роками,
Землі, де мій в мені зотлів Ікар…
Такими словами поета розпочала вечір ведуча Ангеліна Юрійчук, працівник районного відділу культури Вижницької райдержадміністрації. Зі словами-спогадами про поета виступили голова клубу творчої інтелігенції Вижниччини Манолій Попадюк, заслужений журналіст України Степан Кириляк, поетеса, членкиня клубу творчої інтелігенції Олена Швейко, автор цієї статті, працівниця Вижницької центральної районної бібліотеки Олена Синявська, директор Вижницької центральної райкіновідеомережі Олексій Яворський.
Під час виступів надійшла пропозиція підготувати і випустити у світ книгу неопублікованих поезій Василя Лелека, публікації про поета у періодичній пресі, створити авторську сторінку Василя Лелека у музеї міста.
Спогади… Спогади… Спогади…
Василь Лелек народився 24 грудня 1946 року в селі Бережонка Вижницького району. Годі й придумати романтичніший закуток. Він – філолог за фахом та митець за покликанням. Бо однаково оволодів як поетичним, так і різьбярським хистом.
Але важка підступна хвороба забрала Василя Лелека від нас на 51 році життя.
Тож кому, як не нам нести у люди його поетичне слово. Нехай його поезія очистить не одну душу, наснажить багато сердець до розуміння родинного тепла, до високих злетів у творчості, до душевних глибин…
Лише б земля не втратила надії,
А час відсіє блазнів і калік.
Переживу всіх зайд і всіх злодіїв,
Що молодий у мене вкрали вік…
«Жертовна ватра» – єдина збірка поета, яка ввібрала в себе працю кількох десятків літ. Вона – свідчення виваженості, мудрості, високої поетичної майстерності.
Чому, єдина? А тому, що Василь Лелек залишив нас і пішов 25 листопада 1997 року у заобрійний світ.
Клуб творчої інтелігенції Вижниччини «Німчич», Вижницька центральна районна бібліотека та редакційна колегія журналу «Німчич» 24 грудня цього року організували і провели вечір-спогад присвячений пам’яті земляка, поета, члена спілки художників України, лауреата обласної літературної премії ім. Д. Загула Василя Лелека.
Смакує хліб, зароблений руками,
Якщо боюсь, то тільки Божих кар,
І від землі мудрішаю з роками,
Землі, де мій в мені зотлів Ікар…
Такими словами поета розпочала вечір ведуча Ангеліна Юрійчук, працівник районного відділу культури Вижницької райдержадміністрації. Зі словами-спогадами про поета виступили голова клубу творчої інтелігенції Вижниччини Манолій Попадюк, заслужений журналіст України Степан Кириляк, поетеса, членкиня клубу творчої інтелігенції Олена Швейко, автор цієї статті, працівниця Вижницької центральної районної бібліотеки Олена Синявська, директор Вижницької центральної райкіновідеомережі Олексій Яворський.
Під час виступів надійшла пропозиція підготувати і випустити у світ книгу неопублікованих поезій Василя Лелека, публікації про поета у періодичній пресі, створити авторську сторінку Василя Лелека у музеї міста.
Спогади… Спогади… Спогади…
Василь Лелек народився 24 грудня 1946 року в селі Бережонка Вижницького району. Годі й придумати романтичніший закуток. Він – філолог за фахом та митець за покликанням. Бо однаково оволодів як поетичним, так і різьбярським хистом.
Але важка підступна хвороба забрала Василя Лелека від нас на 51 році життя.
Тож кому, як не нам нести у люди його поетичне слово. Нехай його поезія очистить не одну душу, наснажить багато сердець до розуміння родинного тепла, до високих злетів у творчості, до душевних глибин…
Лише б земля не втратила надії,
А час відсіє блазнів і калік.
Переживу всіх зайд і всіх злодіїв,
Що молодий у мене вкрали вік…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
