Василь Лелек – поет від природи. Закономірно, що його ліричний герой не мислить себе без предківських традицій, без осмислення власного «я».
«Жертовна ватра» – єдина збірка поета, яка ввібрала в себе працю кількох десятків літ. Вона – свідчення виваженості, мудрості, високої поетичної майстерності.
Чому, єдина? А тому, що Василь Лелек залишив нас і пішов 25 листопада 1997 року у заобрійний світ.
Клуб творчої інтелігенції Вижниччини «Німчич», Вижницька центральна районна бібліотека та редакційна колегія журналу «Німчич» 24 грудня цього року організували і провели вечір-спогад присвячений пам’яті земляка, поета, члена спілки художників України, лауреата обласної літературної премії ім. Д. Загула Василя Лелека.
Смакує хліб, зароблений руками,
Якщо боюсь, то тільки Божих кар,
І від землі мудрішаю з роками,
Землі, де мій в мені зотлів Ікар…
Такими словами поета розпочала вечір ведуча Ангеліна Юрійчук, працівник районного відділу культури Вижницької райдержадміністрації. Зі словами-спогадами про поета виступили голова клубу творчої інтелігенції Вижниччини Манолій Попадюк, заслужений журналіст України Степан Кириляк, поетеса, членкиня клубу творчої інтелігенції Олена Швейко, автор цієї статті, працівниця Вижницької центральної районної бібліотеки Олена Синявська, директор Вижницької центральної райкіновідеомережі Олексій Яворський.
Під час виступів надійшла пропозиція підготувати і випустити у світ книгу неопублікованих поезій Василя Лелека, публікації про поета у періодичній пресі, створити авторську сторінку Василя Лелека у музеї міста.
Спогади… Спогади… Спогади…
Василь Лелек народився 24 грудня 1946 року в селі Бережонка Вижницького району. Годі й придумати романтичніший закуток. Він – філолог за фахом та митець за покликанням. Бо однаково оволодів як поетичним, так і різьбярським хистом.
Але важка підступна хвороба забрала Василя Лелека від нас на 51 році життя.
Тож кому, як не нам нести у люди його поетичне слово. Нехай його поезія очистить не одну душу, наснажить багато сердець до розуміння родинного тепла, до високих злетів у творчості, до душевних глибин…
Лише б земля не втратила надії,
А час відсіє блазнів і калік.
Переживу всіх зайд і всіх злодіїв,
Що молодий у мене вкрали вік…