Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.09
17:42
Не я то чую - Незвід чує мною:
крадливі кроки здовженої тіні,
розхвиль осінніх огняні прибої,
гілок врізання гостре в небо синє,
Він бачить мною - я його зіниця -
як в ятір часу наловилось листя.
В'юнкий лебедик озеру божиться,
крадливі кроки здовженої тіні,
розхвиль осінніх огняні прибої,
гілок врізання гостре в небо синє,
Він бачить мною - я його зіниця -
як в ятір часу наловилось листя.
В'юнкий лебедик озеру божиться,
2026.05.09
17:35
Коли війні немає краю
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,
2026.05.09
13:33
Я чекаю фатальних листів,
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.
Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.
Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту
2026.05.09
09:46
себе обожнюємо ще
комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
2026.05.09
09:25
Айвенго! Будь коханим! Будь живучим!
Ба більше – як потужний вовк-вольфрам.
Життя відтворюється у пляшках комбучі,
Співає газом , суне з телеграм.
Але щасливе сховане в Парижі -
Біжить вперед алюром юний Вакх
До лісу за вікном, де ті хто став на л
Ба більше – як потужний вовк-вольфрам.
Життя відтворюється у пляшках комбучі,
Співає газом , суне з телеграм.
Але щасливе сховане в Парижі -
Біжить вперед алюром юний Вакх
До лісу за вікном, де ті хто став на л
2026.05.09
09:13
— Я прийшла до вас не за цим,
Що у голову вбили, друже?
На столі — сигаретний дим,
Самогон і зів'ялі ружі.
Я прошу, не торкайтесь пліч,
Ваші пальці такі холодні.
Наче ця кришталева ніч
Снігопадом зійшла з безодні.
Що у голову вбили, друже?
На столі — сигаретний дим,
Самогон і зів'ялі ружі.
Я прошу, не торкайтесь пліч,
Ваші пальці такі холодні.
Наче ця кришталева ніч
Снігопадом зійшла з безодні.
2026.05.08
23:03
Я і Red Bull - друзі,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
2026.05.08
21:05
Марія Вега (1898-1980)
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
2026.05.08
20:33
За обрієм шукань, уже не перших,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Водночас ти і наче на землі,
А виднієшся перед небокраєм,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Водночас ти і наче на землі,
А виднієшся перед небокраєм,
2026.05.08
18:10
Місто зморене – в облозі,
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
2026.05.08
17:03
Останній вірш, то все тому віддам.
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
2026.05.08
13:30
За цю реальність і гроша не дам я!
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
2026.05.08
13:02
Сильний вітер історії дише
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
2026.05.08
11:35
Сьогодні день пам’яті мами, омитий дощами.
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
2026.05.08
11:29
Що таке війна?
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
2026.05.08
10:15
Знай!- за вОсьмим не завждИ приходить сьоме,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Татчин /
Вірші
Бабине Літо
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бабине Літо
Моїм осіннім друзям
Іди-іди дощику,
Зварю тобі борщику.
(нічиє)
1
Дегустатором смаку неба,
Я знімаю із хмар вершки –
Вгамувати в собі потребу
На калюжі і бульбашки,
На прив’ялі листочки клена,
На тепло , на спориш в руці,
На зітхання, іще зелене,
І на сонячні пухирці.
2
Здіймаються люди з насиджених місць,
Злітають до неба й шикуються клином.
І спрагле натхнення пустих передмість
За ними сумними воронами лине.
До сходу прозріння спиняється час,
Графітове небо – неначе засклили.
Із нього назад дочекатися нас
У вересня з жовтнем не вистачить сили.
Сумною хазяйкою осінь іде,
Ховає під листям полишені речі –
Під пломби каштанів, римує і жде –
А може повернуться люди лелечі.
3
Неголений вітер коловся дощем –
Обійми-цілунки.
А я пакував листопадовий щем
У спогади-клунки.
Затим складував у твоєму дворі,
Розмитім сльозами,
Щоб день залишився нейроном в корі –
Знервованим самим.
4
Осінь забризкала вохрою очі.
Сонечко вже не пече.
Ще не схололе кохання дівоче
Хоче любитися ще.
Теплий пилок золотого проміння
Ріже мене навскоси.
Це не бажання, не голод, не вміння,
Не насолода краси.
Це роззолочене бабине літо
Серце в долонях трима,
Доки від нас не залишиться й сліду,
Щоб не шукала зима.
II
1
Олов’яні солдати риють
Для причетних до слів траншеї,
Доки небо мене не вкриє –
Щоб зігрівся нарешті вже я.
Як зігріюсь, піду в солдати –
Захищати минулий серпень:
Не за тим, щоб життя віддати,
А за тим, щоб від слів не вмерти.
2
Перша надія й надія остання
Разом шукають мене.
В Вінниці вересня – жовте повстання,
Що до зими не мине.
На барикадах достигли набої,
Газами осені – дим,
Місто рідіє й здається без бою:
Серпень помер молодим.
3
Gasenwagen Осені
Їздить мертвим містом.
Ми виходим босими,
Місим жовте тісто.
Поминаєм квітні,
Серпнями вагітні.
Нас пристрелять в грудні
Поліцаї-будні.
Іди-іди дощику,
Зварю тобі борщику.
(нічиє)
1
Дегустатором смаку неба,
Я знімаю із хмар вершки –
Вгамувати в собі потребу
На калюжі і бульбашки,
На прив’ялі листочки клена,
На тепло , на спориш в руці,
На зітхання, іще зелене,
І на сонячні пухирці.
2
Здіймаються люди з насиджених місць,
Злітають до неба й шикуються клином.
І спрагле натхнення пустих передмість
За ними сумними воронами лине.
До сходу прозріння спиняється час,
Графітове небо – неначе засклили.
Із нього назад дочекатися нас
У вересня з жовтнем не вистачить сили.
Сумною хазяйкою осінь іде,
Ховає під листям полишені речі –
Під пломби каштанів, римує і жде –
А може повернуться люди лелечі.
3
Неголений вітер коловся дощем –
Обійми-цілунки.
А я пакував листопадовий щем
У спогади-клунки.
Затим складував у твоєму дворі,
Розмитім сльозами,
Щоб день залишився нейроном в корі –
Знервованим самим.
4
Осінь забризкала вохрою очі.
Сонечко вже не пече.
Ще не схололе кохання дівоче
Хоче любитися ще.
Теплий пилок золотого проміння
Ріже мене навскоси.
Це не бажання, не голод, не вміння,
Не насолода краси.
Це роззолочене бабине літо
Серце в долонях трима,
Доки від нас не залишиться й сліду,
Щоб не шукала зима.
II
1
Олов’яні солдати риють
Для причетних до слів траншеї,
Доки небо мене не вкриє –
Щоб зігрівся нарешті вже я.
Як зігріюсь, піду в солдати –
Захищати минулий серпень:
Не за тим, щоб життя віддати,
А за тим, щоб від слів не вмерти.
2
Перша надія й надія остання
Разом шукають мене.
В Вінниці вересня – жовте повстання,
Що до зими не мине.
На барикадах достигли набої,
Газами осені – дим,
Місто рідіє й здається без бою:
Серпень помер молодим.
3
Gasenwagen Осені
Їздить мертвим містом.
Ми виходим босими,
Місим жовте тісто.
Поминаєм квітні,
Серпнями вагітні.
Нас пристрелять в грудні
Поліцаї-будні.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
| Найвища оцінка | Оксана Лущевська | 6 | Любитель поезії / Любитель поезії |
| Найнижча оцінка | Інґвар Олафсон | 5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
