Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Максимчук (1963) /
Рецензії
НА ВІДСТАНЯХ НЕЗРАДНОЇ ДОРОГИ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
НА ВІДСТАНЯХ НЕЗРАДНОЇ ДОРОГИ
НА ВІДСТАНЯХ НЕЗРАДНОЇ ДОРОГИ
Віталій Колодій,
письменник, член НСПУ
Трохи перефразовуючи Максима Рильського, скажу, що Віктор Максимчук свою літературну дорогу верстає уже не початківцем. Перші проби пера віддаленіли в часі при молодих романтичних настроях, переданих читачеві щиро, інтимно, і навіть у первісній недовершеності своїй залишали відчуття духовної просвітленості автора, його наміри зворушливо виповісти власні морально-світоглядні ідеали, віру у верховенство правди й любові у цьому непевному світі і в нашім неоднозначнім історичнім розвитку.
Символи окриленості, навіяні чотирма вітрами з довколишніх карпатських верховин, додали йому снаги і певності у творчих шуканнях, точніше сказати б – у доланні поетичної крутизни.
І звичайно – що не крок, то ставало видніше, і погляд біг далі, вловлюючи не побачене досі, приховане поверхневими зблисками напівправди, омани, брехні, уже чіткіше контрастували реальні складнощі стосунків і явищ.
Окілля вчорашніх задивувань світом уже вміщували не лише рожеві барви, й сьогодні це вочевидь позначилося на пильнішому вдивлянні автора в контури та образи дійсності. Нові переживання та перебіг подій, нерідко сумних і навіть трагічних, зумовили й нові тематичні спрямування його творчості. Досвід зрілості значно розширив його поетичні виднокола. Значимо ж:
Це як сон далекий –
На порозі осінь.
Тихо жде в зажурі
Потяга свого...
Віктор Максимчук вбирає у свої рядки нерозтрачене із мрій та сподівань, залишається при незмінній своїй незрадності світлим із першовитоків засадам й усвідомленні людської доброчинності. Журба його – коли тьмяніють чесноти батьків і дітей, а нитка поколінь обривається:
Лиш трава на тій стежці зів'яне,
Де вас ждали вони...
Та не ждуть...
Світло-тужлива тональність переважає у вміщеному до цієї збірки доробкові. Та наразі, мов громовий удар долі, вриваються чорно-трагічні струмені. Як це вражаюче звучить у віршах «Мертві квіти», «Вже рік як без тебе», «Ти мені віддала...», «Поруч близькі і друзі...». Тут особистісне художньо узагальнюється й нікого не залишає байдужим.
Автору вдається орнаментувати ту чи іншу, найчастіше визначальну у творі, образну деталь, пейзажно-природним штрихом:
Пора, пора...
Ви чуєте, темніє?
Вже зовсім поруч
До вечірні дзвін.
На обрії вже
Захід багряніє.
А дзвін лунає...
Вірші В. Максимчука здебільшого лірико-медитаційні, в основному звернені до коханої, побратима, друга, до гніздів'я свого роду, і відповідні настрої вони відбивають. Та їхній привільний плин зчаста бурунять сплески тривожних запитань від нашої одвічної соціально-історичної проблематики й відгукуються зболеними рядками:
Чом гине Україна
В безодні сірих днів?
Все рушиться довкола,
Неначе у вогні...
Стоять собі убого
Похмурені хати...
Слово поета просте і прозоре. Він не ускладнює вірша модними нині нагромадженнями метафор, паралельних асоціативних рядів, підтекстовою символікою і т. д. Однак видає у кращих взірцях свіжі, оригінальні образні перлинки, що потверджують його поважні творчі можливості: //Але осінь приходить під хату / Й тихо стелеться листям до ніг//; //Та на серці моїм біль / Ледь жевріє, / Бо відносять вони в даль / Мої мрії//; //А наш дім серед снігом засипаних гір – / Одинокий, мов птах, що злетів//; //Стояв край вулиці ліхтар / І тихо плакав//; //Дощ умирає в дорожній ямі//; //Лиш свічка без тебе тане, / 3 якою я віч-на-віч...//
Дещо від так званих модернових новацій позначилося у В. Максимчука на формотворчих засобах («Стань попелом», «Опалі листочки», «Коли рушиться світ», «Марити прийдешнім щастям»).
Зазначу, що в таких – із найбільш вдалих – віршах у верлібровій течії рядків прозирає глибина думки, почуття, висновку:
А слова запізнилися...
Лише деревам дозволено
губити повільно час.
Тільки камінь
зостається каменем
у будь-яку пору.
Тільки трави лугові
вміють знову й знову,
вдень і вночі,
дивитися в ту ж
безсонну воду...
Стануть руки галузками,
очі стануть озерами,
а вії опустяться під вагою
слів і сумнівів.
І ми знову заживемо
тихим життям
каменів і рослин...
Природно – і в тональності, і в міркуваннях та відвертій сповідальності – поетичний розділ збірки вливається у прозові «Роздуми та спогади». Проникливі, чуйні, сердечні, талановито, з радістю і щемкою гіркотою виписані. До найтоншого нерва й оголеної струни відчуттів доторкаються вони, збуджуючи тремке співпереживання. Особливо це стосується таких образків, як «Зустріч у сні», «Звучить мелодія», «Серцю не накажеш», де багато власне авторового болю, що близько сприймається...
Відрадно помічати, і це посвідчує хроніка написання віршів, що наш поет прагне позбуватися наявної почасти у його роботах декларативності, нашарувань дидактики у зверненнях до співбесідника-читача, загалом стає дедалі суворішим в самооцінках. На користь художній довершеності творів...
Віктор Максимчук – у дорозі, яку супроводжує вдумлива й наполеглива праця. Небезпідставно сподіваємося на його подальший творчий поступ.
Віталій Колодій,
письменник, член НСПУ
Трохи перефразовуючи Максима Рильського, скажу, що Віктор Максимчук свою літературну дорогу верстає уже не початківцем. Перші проби пера віддаленіли в часі при молодих романтичних настроях, переданих читачеві щиро, інтимно, і навіть у первісній недовершеності своїй залишали відчуття духовної просвітленості автора, його наміри зворушливо виповісти власні морально-світоглядні ідеали, віру у верховенство правди й любові у цьому непевному світі і в нашім неоднозначнім історичнім розвитку.
Символи окриленості, навіяні чотирма вітрами з довколишніх карпатських верховин, додали йому снаги і певності у творчих шуканнях, точніше сказати б – у доланні поетичної крутизни.
І звичайно – що не крок, то ставало видніше, і погляд біг далі, вловлюючи не побачене досі, приховане поверхневими зблисками напівправди, омани, брехні, уже чіткіше контрастували реальні складнощі стосунків і явищ.
Окілля вчорашніх задивувань світом уже вміщували не лише рожеві барви, й сьогодні це вочевидь позначилося на пильнішому вдивлянні автора в контури та образи дійсності. Нові переживання та перебіг подій, нерідко сумних і навіть трагічних, зумовили й нові тематичні спрямування його творчості. Досвід зрілості значно розширив його поетичні виднокола. Значимо ж:
Це як сон далекий –
На порозі осінь.
Тихо жде в зажурі
Потяга свого...
Віктор Максимчук вбирає у свої рядки нерозтрачене із мрій та сподівань, залишається при незмінній своїй незрадності світлим із першовитоків засадам й усвідомленні людської доброчинності. Журба його – коли тьмяніють чесноти батьків і дітей, а нитка поколінь обривається:
Лиш трава на тій стежці зів'яне,
Де вас ждали вони...
Та не ждуть...
Світло-тужлива тональність переважає у вміщеному до цієї збірки доробкові. Та наразі, мов громовий удар долі, вриваються чорно-трагічні струмені. Як це вражаюче звучить у віршах «Мертві квіти», «Вже рік як без тебе», «Ти мені віддала...», «Поруч близькі і друзі...». Тут особистісне художньо узагальнюється й нікого не залишає байдужим.
Автору вдається орнаментувати ту чи іншу, найчастіше визначальну у творі, образну деталь, пейзажно-природним штрихом:
Пора, пора...
Ви чуєте, темніє?
Вже зовсім поруч
До вечірні дзвін.
На обрії вже
Захід багряніє.
А дзвін лунає...
Вірші В. Максимчука здебільшого лірико-медитаційні, в основному звернені до коханої, побратима, друга, до гніздів'я свого роду, і відповідні настрої вони відбивають. Та їхній привільний плин зчаста бурунять сплески тривожних запитань від нашої одвічної соціально-історичної проблематики й відгукуються зболеними рядками:
Чом гине Україна
В безодні сірих днів?
Все рушиться довкола,
Неначе у вогні...
Стоять собі убого
Похмурені хати...
Слово поета просте і прозоре. Він не ускладнює вірша модними нині нагромадженнями метафор, паралельних асоціативних рядів, підтекстовою символікою і т. д. Однак видає у кращих взірцях свіжі, оригінальні образні перлинки, що потверджують його поважні творчі можливості: //Але осінь приходить під хату / Й тихо стелеться листям до ніг//; //Та на серці моїм біль / Ледь жевріє, / Бо відносять вони в даль / Мої мрії//; //А наш дім серед снігом засипаних гір – / Одинокий, мов птах, що злетів//; //Стояв край вулиці ліхтар / І тихо плакав//; //Дощ умирає в дорожній ямі//; //Лиш свічка без тебе тане, / 3 якою я віч-на-віч...//
Дещо від так званих модернових новацій позначилося у В. Максимчука на формотворчих засобах («Стань попелом», «Опалі листочки», «Коли рушиться світ», «Марити прийдешнім щастям»).
Зазначу, що в таких – із найбільш вдалих – віршах у верлібровій течії рядків прозирає глибина думки, почуття, висновку:
А слова запізнилися...
Лише деревам дозволено
губити повільно час.
Тільки камінь
зостається каменем
у будь-яку пору.
Тільки трави лугові
вміють знову й знову,
вдень і вночі,
дивитися в ту ж
безсонну воду...
Стануть руки галузками,
очі стануть озерами,
а вії опустяться під вагою
слів і сумнівів.
І ми знову заживемо
тихим життям
каменів і рослин...
Природно – і в тональності, і в міркуваннях та відвертій сповідальності – поетичний розділ збірки вливається у прозові «Роздуми та спогади». Проникливі, чуйні, сердечні, талановито, з радістю і щемкою гіркотою виписані. До найтоншого нерва й оголеної струни відчуттів доторкаються вони, збуджуючи тремке співпереживання. Особливо це стосується таких образків, як «Зустріч у сні», «Звучить мелодія», «Серцю не накажеш», де багато власне авторового болю, що близько сприймається...
Відрадно помічати, і це посвідчує хроніка написання віршів, що наш поет прагне позбуватися наявної почасти у його роботах декларативності, нашарувань дидактики у зверненнях до співбесідника-читача, загалом стає дедалі суворішим в самооцінках. На користь художній довершеності творів...
Віктор Максимчук – у дорозі, яку супроводжує вдумлива й наполеглива праця. Небезпідставно сподіваємося на його подальший творчий поступ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
