ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.04.04 05:51
А душа моя безкрила
Рветься пташкою в політ,
Бо в уяві сотворила
Без наруг і воєн світ.
Чи утримати зумію
Горем змучену украй,
Раз не втратила надію
Десь потрапити у рай.

Борис Костиря
2025.04.03 21:38
Мій голос пересох від посухи,
мій голос нагадує
жерло вулкану.
Моє серце стало
попелищем битви.
Її кордони пролягають
нашими душами.
Мої думки схожі

Олександр Сушко
2025.04.03 19:25
Я цілу зиму спав у мрійних снах,
А на душі сріблився білий іній.
Та з ирію вернулася весна,
А з нею разом голоси пташині.

Прокинулися почуття мої!
Від радості цвітуть, неначе маки!
Освітлюють березові гаї,

Іван Потьомкін
2025.04.03 18:21
Щоб од думок бодай на час прочахла голова
(Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
Словам високим надають земного змісту.
Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
Поставивши їх поперед чоловіка тін

Євген Федчук
2025.04.03 15:43
Чому отак ведуться москалі:
Приходять, усе нищать і вбивають?
Чи зовсім Бога у душі не мають,
Не вірують у Нього взагалі?
Про їхню віру важко говорить.
Вони, хоч люду втричі більше мають,
Про свої храми все ж не надто дбають,
Не поспішають в храми

Світлана Пирогова
2025.04.03 14:51
Україно, в тобі є ще сили,
хоч обсіла давня мошкара.
Розженеш, я вірю,дій сміливо,
бо закваска в тебе ще стара.
Тлінь візьме розбещених і ситих
(Кожен, ніби п'явка ссе і ссе).
Пересіє згодом Боже сито,
Ще почуєш голос із небес.

Юрій Гундарєв
2025.04.03 11:34
…Ніколи не буває таке близьке до землі сонце, як у січні, коли воно, запалюючи сріблястим сяйвом зірки інею на стежках і деревах і обертаючи сніг в блискучу білу емаль, холоне в білих просторах засніжених полів. У п'ятнадцятиступневий мороз, блукаючи по

Юрій Гундарєв
2025.04.03 11:09
Час покинув свій,
долаючи втому…
Я - у Києві
сто років тому.

Усміхнені квіти на клумбах.
Трамваїв густоголосся.
Міліціонери на тумбах

Віктор Кучерук
2025.04.03 06:46
Зі сном розлучаюся важко
І легко, і радо, коли,
Неначе бабусина казка
Він є не тягучий, чи злий.
Коли проклинати не варто
Все те, що примарним було, –
Коли обернулося жартом
Цілунків уявне число.

Юрій Лазірко
2025.04.03 05:13
rain in my soul
your droplets and mind
a dawn without sky
in verses it died
once for all

2.
memories’ haze

Тетяна Левицька
2025.04.03 02:07
Віктор Кучерук

* * *

Чоловік дружині зранку
Повіряє забаганку
Про дівчиноньку-коханку,
Бо наснилися немало

Леся Горова
2025.04.02 23:05
Губи стисну: мовчати. Та рветься моя непокора,
Галасує у думці, колотить розмірений пульс,
Вутлі паростки спокою косить, подібна серпу,
З-під химерних мостів потурань вибиває опори.

Зверху ще притискаю долоню - ні звуку досади!
Звісно, лівою, бо п

Борис Костиря
2025.04.02 21:51
Звідки ця енергія руйнування?
Із яких потаємних глибин
виповзає вона?
Чому серед оази творення
раптом спалахує кривава пляма?
Спокійне плесо розуму
охоплює ураган безуму.
Горить столітній ліс,

Борис Костиря
2025.04.02 21:45
Ми - уламки війни, що усіх розтоптала.
Ми - уламки споруд, що у небо завелись.
Ми - уламки броні та важкого металу.
Ми - уламки сумління і зламана вись.

Ми - будинки, що бомби ущент розметали.
Ми - той крик стоголосий над містом проклять.
Пр

Іван Потьомкін
2025.04.02 19:28
І вчасно погляд одвести
Від тої, що відкрита всьому світу,
Що, наче брунька навесні,
Готова вибухнуть рожево-білим квітом.
Сховати захват і зажмуритись на мить,
Щоб не осліпнуть в сяйві з’яви.
Домалювать в уяві дозрілу вроду,
Молитовно скласти рук

Тетяна Левицька
2025.04.02 19:00
Свята любов знайде як втішити образу,
та припинити колотнечу навісну.
До рідного гнізда вертаємось щоразу,
щоб не розбили чвари вежу кам'яну.

— Давно не чулися, як справи, білокрилий?

— Нема чим вихвалятися, та все ж,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Самослав Желіба
2024.05.20

Наталія Близнюк
2021.12.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Сьогодні не твоя черга вмирати,або Memento mori!
Образ твору Володимир Сердюк. Мистецтво вмирання: Роман. – Київ: Видавництво Сергія Пантюка, 2009. – 312 с.

Володимир Сердюк за походженням буковинець, живе і працює в Києві, літератор, перекладач, кіноактор, журналіст, автор трьох романів. Лауреат літературного конкурсу "Коронація слова" за 2002 рік у номінації кіносценаріїв (4 місце за сценарій художнього фільму "Аналіз крови") та за 2005 рік (2 місце за п’єсу "Пенсійні справи").
Древні греки, котрі, як відомо, знали майже все, називали смерть найголовнішою справою життя. І автор передслова Василь Кожелянко вважає, що «мистецтво вмирання – найважливіше з усіх мистецтв». А й справді! Філософи всіх часів і народів у своїх вельми мудрих книжках не оминали тему смерті, особливо акцентуючи на її, смерті, неминучості. А ґеніальний письменник Михайло Булгаков вустами Воланда неприємно загострив проблему: « – Так, людина смертна, але це було б іще півбіди. Погано те, що вона іноді раптово (виділення моє – Т. Д.) смертна, ось у чому фокус! І взагалі, людина не може знати навіть того, що робитиме сьогодні увечері».
Роман В. Сердюка читала з певною пересторогою, бо відчувала якусь дияволіаду – поблизу блукали тіні Данта, Гоголя і Достоєвського. Мої сни перетворилися на фантастичні містерії у дусі Гофмана, правда, без його романтичної містики, але жахливі у своїй буденній реальності. Та дивна річ! Попри назву, роман не песимістичний, з плином читання книга захопила, звільнивши від усіх варіацій забобонів і комплексів на тему memento mori! і я в котрий раз упевнилася, що їстинний талант завжди неповторний.
Композиція твору підпорядкована наскрізній «смертельній» тематиці новел (89 основних та чисельні короткі відступи – вправи у стилі посібника гри на арфі), на перший погляд, не пов’язаних між собою, але це не так.
Через відмову від стандартів, експериментальну форму, роман вимагає вдумливого прочитання, без поспіху. Головні персонажі існують у різних іпостасях: Старий Шаман, якого веде Великий Дух, Фея, котра мешкала серед людей і мала маму, Метелик, Олена-Хелена, Хлопець, Я, товариш Мишко, Микола – руда борода і вельми багато інших втілень-перевтілень авторького ego. Вирушає в останню мандрівку генерал Грант (Улісс Грант? Одіссей?). І кожен герой вмирає. І кожен раз інакше. Вмирає фізично, або духовно, в різних ракурсах. В. Сердюк оповідає про усілякі форми-варіанти величного акту вмирання: куля-граната-ніж-меч, туга-розпач-безнадія тощо. Та найгостріша й найбезжальніша смерть від самотності, від неможливості кохання, коли вмирає душа: «По суті, то був кінець, але я з хворобливим задоволенням летів туди, підсвідомо відчуваючи, що повністю анігілювавшись, перетворившись на ніщо, поступово скидаючи з себе, в міру наближення до неї, не лише частини тіла, а й непотрібні мені думки та бажання, я вибухну там, за межею, у якійсь новій якості, можливо, зливши воєдино обидві сутності, які раніше були мною та нею». І тут виникає паралель із творами сучасних психологів-інтелектуалів (А. Менегетті «Мудрець і мистецтво життя», Р. Пірсінг «Дзен і мистецтво догляду за мотоциклом»), в котрих автори задаються проклятими питаннями людського існування, намагаються запровадити нову систему життєвих цінностей, філософія якої примирить життя і неминучість відходу.
Філософсько-культурні паралелі поглиблюються, коли герої отримують імена-перифрази (розгорнутий троп, котрий веде свій родовід ще від поетики скальдів). Ця стилістична фігура замінює конкретність на описовість: той, хто сидить у ній; той, хто сидить у мені; той, хто підвів мене до останньої межі. Ескізність простору авторського мислення перетинається з тінями і примарами найневловиміших інтелектуальних впливів: «Смерть ходить поруч. Чи це ми ходимо поряд зі смертю? Усе настільки переплетено, що смерть, напевно, не поруч, вона всередині нас і зовні. Вона живе в нас, а ми живемо в ній. Смерті просто немає, як немає і життя. Є один безперервний потік існування. Смерть одного – це існування іншого. Не можна померти, не побувавши серед живих, як не можна жити, не побувавши серед мертвих. Взагалі, нічого не можна оцінювати, не спробувавши». І хоча нічого принципово нового у цій делікатній риториці нема, звучить ориґінально.
Автор вибудовує заінтриґовуючу подорож: різні часи, різні країни, різні культури, різні епохи, правда, іноді дещо втрачає логічну послідовність. Але, гадаю, що стереоскопічність оповідального руху, а з іншого боку, повторюваність ситуацій, «курсування» персонажів по різних новелах, що деколи набуває ознак трешу – серіального кінематографічного драйву – суть стилю письменника: форма стає важливішою за смисл. Отакий парадокс! Наголошую, що про механічне складання та квазідуховність тут мови нема й часом не зовсім зрозуміло, на чім то все тримаєься? На мікронному «ледь-ледь»! Один невловимий ритмічний крен – і читач опиняється ув іншому вимірі, й сам стає чимось невловимим. Дальні світи прозирають у ближньому, зовнішнє у внутрішньому, небесне у земному й навпаки. Двоїсті образи нашаровуються, стають туманними, неясними, невідчутними – хтось когось кудись кличе, чекає... «Нічого цього немає. Існує біль, що спалахує, як квазар і пульсуючий, як вистигаюча Нова. Біль, не як відгук тіла на поступову дезінтеграцію і розрив зв’язків, а як стан душі, що скинула пелену і що відчула обмеженість навіть найбезмежнішого простору і велику безодню між будь-якими двома атомами речовин, холод цієї прірви та абсолютно інше життя того, іншого атома, хоча говорять – він такий самий. Але ні, він зовсім інший. Чужий і байдужий до сусіда».
Переконана, що роман В. Сердюка «Мистецтво вмирання» – це взірець доброї інтелектуальної сучасної прози. А фінальну фразу своєї рецензії я позичила в автора: «З мого ока викочується сльоза, але губи розтягуються в напівпосмішку. Колись, не зараз, я знаю, вона захолоне маскою Гіппократа».




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-03-10 09:25:44
Переглядів сторінки твору 4357
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.013 / 5.5  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 4.939 / 5.5  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.771
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2025.01.24 10:13
Автор у цю хвилину відсутній