
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.12
22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
2025.10.12
19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
2025.10.12
19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
2025.10.12
14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
2025.10.12
12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
2025.10.11
22:57
Серед сльоз, серед крові й розрухи,
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
2025.10.11
22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
2025.10.11
20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
2025.10.11
17:55
Першу людину створив Бог,
і цією людиною була жінка,
яка природно, можливо від Бога,
народила сина ( ребро Адама тут ні до чого).
Згодом поміж батьком і сином
виникла суперечка.
Син став анти Богом,
тобто Сатаною.
Між ними і досі іде війна.
2025.10.11
15:50
дивні дні найшли нас
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
2025.10.11
14:55
Кажуть, як прийде Месія,
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
2025.10.11
14:36
На омріяній перерві
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
2025.10.11
12:36
Не кожна жінка має вміння
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
2025.10.11
00:09
Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
2025.10.10
21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний
2025.10.10
19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Сьогодні не твоя черга вмирати,або Memento mori!
Володимир Сердюк. Мистецтво вмирання: Роман. – Київ: Видавництво Сергія Пантюка, 2009. – 312 с.
Володимир Сердюк за походженням буковинець, живе і працює в Києві, літератор, перекладач, кіноактор, журналіст, автор трьох романів. Лауреат літературного конкурсу "Коронація слова" за 2002 рік у номінації кіносценаріїв (4 місце за сценарій художнього фільму "Аналіз крови") та за 2005 рік (2 місце за п’єсу "Пенсійні справи").
Древні греки, котрі, як відомо, знали майже все, називали смерть найголовнішою справою життя. І автор передслова Василь Кожелянко вважає, що «мистецтво вмирання – найважливіше з усіх мистецтв». А й справді! Філософи всіх часів і народів у своїх вельми мудрих книжках не оминали тему смерті, особливо акцентуючи на її, смерті, неминучості. А ґеніальний письменник Михайло Булгаков вустами Воланда неприємно загострив проблему: « – Так, людина смертна, але це було б іще півбіди. Погано те, що вона іноді раптово (виділення моє – Т. Д.) смертна, ось у чому фокус! І взагалі, людина не може знати навіть того, що робитиме сьогодні увечері».
Роман В. Сердюка читала з певною пересторогою, бо відчувала якусь дияволіаду – поблизу блукали тіні Данта, Гоголя і Достоєвського. Мої сни перетворилися на фантастичні містерії у дусі Гофмана, правда, без його романтичної містики, але жахливі у своїй буденній реальності. Та дивна річ! Попри назву, роман не песимістичний, з плином читання книга захопила, звільнивши від усіх варіацій забобонів і комплексів на тему memento mori! і я в котрий раз упевнилася, що їстинний талант завжди неповторний.
Композиція твору підпорядкована наскрізній «смертельній» тематиці новел (89 основних та чисельні короткі відступи – вправи у стилі посібника гри на арфі), на перший погляд, не пов’язаних між собою, але це не так.
Через відмову від стандартів, експериментальну форму, роман вимагає вдумливого прочитання, без поспіху. Головні персонажі існують у різних іпостасях: Старий Шаман, якого веде Великий Дух, Фея, котра мешкала серед людей і мала маму, Метелик, Олена-Хелена, Хлопець, Я, товариш Мишко, Микола – руда борода і вельми багато інших втілень-перевтілень авторького ego. Вирушає в останню мандрівку генерал Грант (Улісс Грант? Одіссей?). І кожен герой вмирає. І кожен раз інакше. Вмирає фізично, або духовно, в різних ракурсах. В. Сердюк оповідає про усілякі форми-варіанти величного акту вмирання: куля-граната-ніж-меч, туга-розпач-безнадія тощо. Та найгостріша й найбезжальніша смерть від самотності, від неможливості кохання, коли вмирає душа: «По суті, то був кінець, але я з хворобливим задоволенням летів туди, підсвідомо відчуваючи, що повністю анігілювавшись, перетворившись на ніщо, поступово скидаючи з себе, в міру наближення до неї, не лише частини тіла, а й непотрібні мені думки та бажання, я вибухну там, за межею, у якійсь новій якості, можливо, зливши воєдино обидві сутності, які раніше були мною та нею». І тут виникає паралель із творами сучасних психологів-інтелектуалів (А. Менегетті «Мудрець і мистецтво життя», Р. Пірсінг «Дзен і мистецтво догляду за мотоциклом»), в котрих автори задаються проклятими питаннями людського існування, намагаються запровадити нову систему життєвих цінностей, філософія якої примирить життя і неминучість відходу.
Філософсько-культурні паралелі поглиблюються, коли герої отримують імена-перифрази (розгорнутий троп, котрий веде свій родовід ще від поетики скальдів). Ця стилістична фігура замінює конкретність на описовість: той, хто сидить у ній; той, хто сидить у мені; той, хто підвів мене до останньої межі. Ескізність простору авторського мислення перетинається з тінями і примарами найневловиміших інтелектуальних впливів: «Смерть ходить поруч. Чи це ми ходимо поряд зі смертю? Усе настільки переплетено, що смерть, напевно, не поруч, вона всередині нас і зовні. Вона живе в нас, а ми живемо в ній. Смерті просто немає, як немає і життя. Є один безперервний потік існування. Смерть одного – це існування іншого. Не можна померти, не побувавши серед живих, як не можна жити, не побувавши серед мертвих. Взагалі, нічого не можна оцінювати, не спробувавши». І хоча нічого принципово нового у цій делікатній риториці нема, звучить ориґінально.
Автор вибудовує заінтриґовуючу подорож: різні часи, різні країни, різні культури, різні епохи, правда, іноді дещо втрачає логічну послідовність. Але, гадаю, що стереоскопічність оповідального руху, а з іншого боку, повторюваність ситуацій, «курсування» персонажів по різних новелах, що деколи набуває ознак трешу – серіального кінематографічного драйву – суть стилю письменника: форма стає важливішою за смисл. Отакий парадокс! Наголошую, що про механічне складання та квазідуховність тут мови нема й часом не зовсім зрозуміло, на чім то все тримаєься? На мікронному «ледь-ледь»! Один невловимий ритмічний крен – і читач опиняється ув іншому вимірі, й сам стає чимось невловимим. Дальні світи прозирають у ближньому, зовнішнє у внутрішньому, небесне у земному й навпаки. Двоїсті образи нашаровуються, стають туманними, неясними, невідчутними – хтось когось кудись кличе, чекає... «Нічого цього немає. Існує біль, що спалахує, як квазар і пульсуючий, як вистигаюча Нова. Біль, не як відгук тіла на поступову дезінтеграцію і розрив зв’язків, а як стан душі, що скинула пелену і що відчула обмеженість навіть найбезмежнішого простору і велику безодню між будь-якими двома атомами речовин, холод цієї прірви та абсолютно інше життя того, іншого атома, хоча говорять – він такий самий. Але ні, він зовсім інший. Чужий і байдужий до сусіда».
Переконана, що роман В. Сердюка «Мистецтво вмирання» – це взірець доброї інтелектуальної сучасної прози. А фінальну фразу своєї рецензії я позичила в автора: «З мого ока викочується сльоза, але губи розтягуються в напівпосмішку. Колись, не зараз, я знаю, вона захолоне маскою Гіппократа».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сьогодні не твоя черга вмирати,або Memento mori!
Володимир Сердюк за походженням буковинець, живе і працює в Києві, літератор, перекладач, кіноактор, журналіст, автор трьох романів. Лауреат літературного конкурсу "Коронація слова" за 2002 рік у номінації кіносценаріїв (4 місце за сценарій художнього фільму "Аналіз крови") та за 2005 рік (2 місце за п’єсу "Пенсійні справи").
Древні греки, котрі, як відомо, знали майже все, називали смерть найголовнішою справою життя. І автор передслова Василь Кожелянко вважає, що «мистецтво вмирання – найважливіше з усіх мистецтв». А й справді! Філософи всіх часів і народів у своїх вельми мудрих книжках не оминали тему смерті, особливо акцентуючи на її, смерті, неминучості. А ґеніальний письменник Михайло Булгаков вустами Воланда неприємно загострив проблему: « – Так, людина смертна, але це було б іще півбіди. Погано те, що вона іноді раптово (виділення моє – Т. Д.) смертна, ось у чому фокус! І взагалі, людина не може знати навіть того, що робитиме сьогодні увечері».
Роман В. Сердюка читала з певною пересторогою, бо відчувала якусь дияволіаду – поблизу блукали тіні Данта, Гоголя і Достоєвського. Мої сни перетворилися на фантастичні містерії у дусі Гофмана, правда, без його романтичної містики, але жахливі у своїй буденній реальності. Та дивна річ! Попри назву, роман не песимістичний, з плином читання книга захопила, звільнивши від усіх варіацій забобонів і комплексів на тему memento mori! і я в котрий раз упевнилася, що їстинний талант завжди неповторний.
Композиція твору підпорядкована наскрізній «смертельній» тематиці новел (89 основних та чисельні короткі відступи – вправи у стилі посібника гри на арфі), на перший погляд, не пов’язаних між собою, але це не так.
Через відмову від стандартів, експериментальну форму, роман вимагає вдумливого прочитання, без поспіху. Головні персонажі існують у різних іпостасях: Старий Шаман, якого веде Великий Дух, Фея, котра мешкала серед людей і мала маму, Метелик, Олена-Хелена, Хлопець, Я, товариш Мишко, Микола – руда борода і вельми багато інших втілень-перевтілень авторького ego. Вирушає в останню мандрівку генерал Грант (Улісс Грант? Одіссей?). І кожен герой вмирає. І кожен раз інакше. Вмирає фізично, або духовно, в різних ракурсах. В. Сердюк оповідає про усілякі форми-варіанти величного акту вмирання: куля-граната-ніж-меч, туга-розпач-безнадія тощо. Та найгостріша й найбезжальніша смерть від самотності, від неможливості кохання, коли вмирає душа: «По суті, то був кінець, але я з хворобливим задоволенням летів туди, підсвідомо відчуваючи, що повністю анігілювавшись, перетворившись на ніщо, поступово скидаючи з себе, в міру наближення до неї, не лише частини тіла, а й непотрібні мені думки та бажання, я вибухну там, за межею, у якійсь новій якості, можливо, зливши воєдино обидві сутності, які раніше були мною та нею». І тут виникає паралель із творами сучасних психологів-інтелектуалів (А. Менегетті «Мудрець і мистецтво життя», Р. Пірсінг «Дзен і мистецтво догляду за мотоциклом»), в котрих автори задаються проклятими питаннями людського існування, намагаються запровадити нову систему життєвих цінностей, філософія якої примирить життя і неминучість відходу.
Філософсько-культурні паралелі поглиблюються, коли герої отримують імена-перифрази (розгорнутий троп, котрий веде свій родовід ще від поетики скальдів). Ця стилістична фігура замінює конкретність на описовість: той, хто сидить у ній; той, хто сидить у мені; той, хто підвів мене до останньої межі. Ескізність простору авторського мислення перетинається з тінями і примарами найневловиміших інтелектуальних впливів: «Смерть ходить поруч. Чи це ми ходимо поряд зі смертю? Усе настільки переплетено, що смерть, напевно, не поруч, вона всередині нас і зовні. Вона живе в нас, а ми живемо в ній. Смерті просто немає, як немає і життя. Є один безперервний потік існування. Смерть одного – це існування іншого. Не можна померти, не побувавши серед живих, як не можна жити, не побувавши серед мертвих. Взагалі, нічого не можна оцінювати, не спробувавши». І хоча нічого принципово нового у цій делікатній риториці нема, звучить ориґінально.
Автор вибудовує заінтриґовуючу подорож: різні часи, різні країни, різні культури, різні епохи, правда, іноді дещо втрачає логічну послідовність. Але, гадаю, що стереоскопічність оповідального руху, а з іншого боку, повторюваність ситуацій, «курсування» персонажів по різних новелах, що деколи набуває ознак трешу – серіального кінематографічного драйву – суть стилю письменника: форма стає важливішою за смисл. Отакий парадокс! Наголошую, що про механічне складання та квазідуховність тут мови нема й часом не зовсім зрозуміло, на чім то все тримаєься? На мікронному «ледь-ледь»! Один невловимий ритмічний крен – і читач опиняється ув іншому вимірі, й сам стає чимось невловимим. Дальні світи прозирають у ближньому, зовнішнє у внутрішньому, небесне у земному й навпаки. Двоїсті образи нашаровуються, стають туманними, неясними, невідчутними – хтось когось кудись кличе, чекає... «Нічого цього немає. Існує біль, що спалахує, як квазар і пульсуючий, як вистигаюча Нова. Біль, не як відгук тіла на поступову дезінтеграцію і розрив зв’язків, а як стан душі, що скинула пелену і що відчула обмеженість навіть найбезмежнішого простору і велику безодню між будь-якими двома атомами речовин, холод цієї прірви та абсолютно інше життя того, іншого атома, хоча говорять – він такий самий. Але ні, він зовсім інший. Чужий і байдужий до сусіда».
Переконана, що роман В. Сердюка «Мистецтво вмирання» – це взірець доброї інтелектуальної сучасної прози. А фінальну фразу своєї рецензії я позичила в автора: «З мого ока викочується сльоза, але губи розтягуються в напівпосмішку. Колись, не зараз, я знаю, вона захолоне маскою Гіппократа».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію