
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.12
22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
2025.10.12
19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
2025.10.12
19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом усміхнеться ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом усміхнеться ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
2025.10.12
14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
2025.10.12
12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
2025.10.11
22:57
Серед сльоз, серед крові й розрухи,
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
2025.10.11
22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
2025.10.11
20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
2025.10.11
17:55
Першу людину створив Бог,
і цією людиною була жінка,
яка природно, можливо від Бога,
народила сина ( ребро Адама тут ні до чого).
Згодом поміж батьком і сином
виникла суперечка.
Син став анти Богом,
тобто Сатаною.
Між ними і досі іде війна.
2025.10.11
15:50
дивні дні найшли нас
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
2025.10.11
14:55
Кажуть, як прийде Месія,
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
2025.10.11
14:36
На омріяній перерві
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
2025.10.11
12:36
Не кожна жінка має вміння
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
2025.10.11
00:09
Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
2025.10.10
21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний
2025.10.10
19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Довічний бранець Мельпомени
Скарбницю мистецької історії Тернопілля поповнила нова книга літературознавця, краєзнавця, публіциста, засновника серії «Митці Тернопілля» Івана Бандурки «Орест Савка і його театр», що вийшла у тернопільському видавництві «Воля».
Мистецька і творча діяльність Ореста Савки – заслуженого діяча мистецтв України, режисера, актора, культурного й громадського діяча, лауреата багатьох премій, почесних відзнак і титулів, не була обійдена увагою дослідників, критиків, біографів, преси та влади. Книга, про яку йдеться, – науково-популярне видання, грунтовна, вичерпно-деталізована, аргументована розвідка, котра висвітлює життя і мистецьку діяльність знаного українського митця.
Книгу складають розділи, що скомпоновано за хронологічним принципом. «Талант цвіте в сузір’ї муз» розповідає про дитинство і юність митця, котрі припали на сумнозвісні роки сталінських репресій. Нелегка доля судилася Орестові Савці, та ніхто наперед не знає, в якій суспільній формації, за якої влади житиме і творитиме. Орест Савка народився у селі Крогульці (Крегульці), нині Гусятинського району, де дотепер стоїть дерев’яна церква часів Хмельниччини, в якій у 1872 році охрестили Богдана Лепкого, а через 67 літ (1939 року) Ореста Савку. Любов крогульчан до театру, сильний просвітницький рух, читальня і церква, традиції родинного виховання, заклали міцні підвалини національного світогляду майбутнього театрального митця і патріота. Книга розповідає про віхи звичного початку життєвого шляху сільського хлопця тих часів: семирічка, профтехучилище механізації, служба у Радянській армії (у Московському окрузі) та... мрії про театр, перші враження й захоплення грою тодішніх метрів театральної сцени – акторів МХАТу, вахтангівців, театру імені Станіславського. Вже тоді акторський талант О. Савки – молодого аматора, активного учасника самодіяльності у війську, був помічений М. Роммом, І. Ільїнським.
У 1964 році О. Савка закінчів студію при Тернопільському обласному музично-драматичному театрові імені Тараса Шевченка (нині академічний драматичний театр), куди його прийняли на роботу артистом і де за три роки роботи було зіграно більше 20 ролей у виставах вітчизняної класики і сучасної драми.
Божою вісткою для молодого Ореста Савки було створення у Копичинцях аматорського драмколективу, згодом народного драматичного театру імені Богдана Лепкого. Роки керування цим театром засвідчили, що любов режисера до сцени й актора долає всі труднощі і надає поступу театральному мистецтву. Автору розвідки траплялося бути свідком і урочистих прем’єр, і робочих сценічних буднів, спостерігати за болючим, страдницьким процесом народження спектаклю, радіти успіхові, засмучуватися несправедливою критикою й нерозумінням. Ці роки докладно, грунтовно, пунктуально І. Бандурка розглядає у наступних розділах: «Театр Ореста Савки на берегах Нічлави», «Вистави театру з 1976 до 1990 року», «Творчість та театральне життя колективу в роки незалежної України».
Видання має статус науково-популярного, тому тут багато розділів, що висвітлюють окремішну діяльність героя видання, зокрема, історію створення Копичинецького музею історії театрального мистецтва Тернопільщини. Подано докладний бібліографічний перелік книг, брошур, газетних та журнальних статей про 45-річну діяльність Ореста Савки. Опубліковано прозу та поезію митця, вдячні спогади метра про своїх вчителів, цікавинки зі скарбнички театральних бувальщин. Книгу подарункового формату щедро ілюстровано світлинами з особистого архіву митця.
Образ Ореста Савки, котрий постає зі сторінок цієї книги, вражає винятковою, унікальною відданістю справі свого життя, незламним, вдумливим усвідомленням своїх цілей, принципів, пристрастей – всього того, що прийнято визначати лаконічним словом credo – вірую! Все, з чим він прийшов у мистецтво в ранній юності, залишилося для нього істинним на всі наступні роки режисерської та громадської діяльності.
Нема для актора і режисера нагороди, вищої за любов людей і за відчуття своєї потрібності глядачеві – справедливо відзначає дочка режисера Мар’яна Савка – знана українська поетка, що наразі живе і творить у сусідньому Львові:
Мій сивий батько, як Давид,
Усе життя будує храми.
Цей труд йому ще не набрид.
Цей труд возніс його над нами.
І все життя будівника
Цькують розпещені плебеї,
Тому що праведна рука
Руйнує ситі апогеї.
Видатному режисерові та культурному діячеві Орестові Савці від віку тільки сімдесят! Театр – храм його душі ще потребує його зусиль, праці й творчого натхнення. І саме тому наш герой – бранець у колі муз, де панує його вічна любов – Мельпомена!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Довічний бранець Мельпомени

Мистецька і творча діяльність Ореста Савки – заслуженого діяча мистецтв України, режисера, актора, культурного й громадського діяча, лауреата багатьох премій, почесних відзнак і титулів, не була обійдена увагою дослідників, критиків, біографів, преси та влади. Книга, про яку йдеться, – науково-популярне видання, грунтовна, вичерпно-деталізована, аргументована розвідка, котра висвітлює життя і мистецьку діяльність знаного українського митця.
Книгу складають розділи, що скомпоновано за хронологічним принципом. «Талант цвіте в сузір’ї муз» розповідає про дитинство і юність митця, котрі припали на сумнозвісні роки сталінських репресій. Нелегка доля судилася Орестові Савці, та ніхто наперед не знає, в якій суспільній формації, за якої влади житиме і творитиме. Орест Савка народився у селі Крогульці (Крегульці), нині Гусятинського району, де дотепер стоїть дерев’яна церква часів Хмельниччини, в якій у 1872 році охрестили Богдана Лепкого, а через 67 літ (1939 року) Ореста Савку. Любов крогульчан до театру, сильний просвітницький рух, читальня і церква, традиції родинного виховання, заклали міцні підвалини національного світогляду майбутнього театрального митця і патріота. Книга розповідає про віхи звичного початку життєвого шляху сільського хлопця тих часів: семирічка, профтехучилище механізації, служба у Радянській армії (у Московському окрузі) та... мрії про театр, перші враження й захоплення грою тодішніх метрів театральної сцени – акторів МХАТу, вахтангівців, театру імені Станіславського. Вже тоді акторський талант О. Савки – молодого аматора, активного учасника самодіяльності у війську, був помічений М. Роммом, І. Ільїнським.
У 1964 році О. Савка закінчів студію при Тернопільському обласному музично-драматичному театрові імені Тараса Шевченка (нині академічний драматичний театр), куди його прийняли на роботу артистом і де за три роки роботи було зіграно більше 20 ролей у виставах вітчизняної класики і сучасної драми.
Божою вісткою для молодого Ореста Савки було створення у Копичинцях аматорського драмколективу, згодом народного драматичного театру імені Богдана Лепкого. Роки керування цим театром засвідчили, що любов режисера до сцени й актора долає всі труднощі і надає поступу театральному мистецтву. Автору розвідки траплялося бути свідком і урочистих прем’єр, і робочих сценічних буднів, спостерігати за болючим, страдницьким процесом народження спектаклю, радіти успіхові, засмучуватися несправедливою критикою й нерозумінням. Ці роки докладно, грунтовно, пунктуально І. Бандурка розглядає у наступних розділах: «Театр Ореста Савки на берегах Нічлави», «Вистави театру з 1976 до 1990 року», «Творчість та театральне життя колективу в роки незалежної України».
Видання має статус науково-популярного, тому тут багато розділів, що висвітлюють окремішну діяльність героя видання, зокрема, історію створення Копичинецького музею історії театрального мистецтва Тернопільщини. Подано докладний бібліографічний перелік книг, брошур, газетних та журнальних статей про 45-річну діяльність Ореста Савки. Опубліковано прозу та поезію митця, вдячні спогади метра про своїх вчителів, цікавинки зі скарбнички театральних бувальщин. Книгу подарункового формату щедро ілюстровано світлинами з особистого архіву митця.
Образ Ореста Савки, котрий постає зі сторінок цієї книги, вражає винятковою, унікальною відданістю справі свого життя, незламним, вдумливим усвідомленням своїх цілей, принципів, пристрастей – всього того, що прийнято визначати лаконічним словом credo – вірую! Все, з чим він прийшов у мистецтво в ранній юності, залишилося для нього істинним на всі наступні роки режисерської та громадської діяльності.
Нема для актора і режисера нагороди, вищої за любов людей і за відчуття своєї потрібності глядачеві – справедливо відзначає дочка режисера Мар’яна Савка – знана українська поетка, що наразі живе і творить у сусідньому Львові:
Мій сивий батько, як Давид,
Усе життя будує храми.
Цей труд йому ще не набрид.
Цей труд возніс його над нами.
І все життя будівника
Цькують розпещені плебеї,
Тому що праведна рука
Руйнує ситі апогеї.
Видатному режисерові та культурному діячеві Орестові Савці від віку тільки сімдесят! Театр – храм його душі ще потребує його зусиль, праці й творчого натхнення. І саме тому наш герой – бранець у колі муз, де панує його вічна любов – Мельпомена!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Акселерати фіолетового кольору"
• Перейти на сторінку •
"Сьогодні не твоя черга вмирати,або Memento mori!"
• Перейти на сторінку •
"Сьогодні не твоя черга вмирати,або Memento mori!"
Про публікацію