ПАВЛЮК ІГОР. СТРАТОСФЕРА: ЛІРИКА. – ЛУЦЬК: ПВД «ТВЕРДИНЯ», 2010. – 228 C.

(ХУДОЖНЄ ОФОРМЛЕННЯ ОЛЬГИ КВАШІ, РЕДАКТОР ПЕТРО КОРОБЧУК, ХУДОЖНІЙ РЕДАКТОР ВОЛОДИМИР КАМІНСЬКИЙ)


Книга лірики Ігоря Павлюка «Стратосфера» (від давньогрецького στρατός — «військо» і σφαῖρα – «шар», «сфера»; характерна ростом температури з висотою) містить нові його вірші – про кохання, батьківщину, космос...
Так чи інакше вроджені поети, воїни-характерники (мамаї) завжди першими діагностують сфери розквіту і страти: себе, природи, нації…
Але ж саме у стратосфері і розміщений шар озоносфери («озоновий шар») – який і асоціюється з Поезією – для тих, хто затримує дихання, дивлячись на зоряне небо над собою і в собі.

Серед віршів, уміщених у книзі:

* * *

В такі часи бувають чудеса.
В такі часи – згори, але під вітер.
І туга – як розплетена коса,
І часто так – мов ти один у світі.

І пес малий не тулиться до рук.
В крові нема ні музики, ні блиску.
Пригадуєш сосну, хатину престару
І в бабиних очах колосся і колиску.

Димив дід самосад.
Він згадував, де був.
Від шрамів і доріг йому було неважко.
Та цього року дід вже не почав сівбу
І сиву кров землі не витрусив із пляшки.

А як він рвав туман!
Як брав Європу й ту!..
Та біс із ними вже –
Європами й бабами.
Гріховницю святив
І зваблював святу
Чаїними шабельними бровами.

Давно це все було.
Часи змінили власть.
Анархія...
На жаль, махновщини немає.

Все, що візьмеш, – твоє.
Ніхто нічо не дасть.
Погано.
Та поет у себе не стріляє.

І тягнуться шляхи, як руки жебраків
Тепер, коли усе згори, але під вітер.
Ідуть в безсмертя ті, хто жити не умів...

І часто так – мов ти один у світі.


Книгу можна замовити:

п/с-9, м. Луцьк-21, 43021,
тел. 050 295 02 50 (Микола Мартинюк),
tverdyna@gmail.com