видатній піаністці Людмилі
Марцевич
Хто так розбурхав звуком зал?
О, це не ніжність серенади –
Тут вибухнув емоцій шквал,
Здійнявся музики торнадо.

Серця, як вихор, закрутив,
Усі поніс увись – до Бога.
Щоб кожен чув це диво з див,
Ці звуки щемної тривоги.

Коли закоханий летить
До милої крізь сутінь гаю…
Карета у нещастя мить
В болоті раптом застрягає.

…Борня, долання перешкод,
І коні знов летять все швидше,
Й здається, припаде от-от
Юнак до любої обличчя.

Та на порозі – німота,
І зяє пусткою кімната,
І розпач душу виверта…
Це все – Бетховена соната.

Як непідробний серця біль,
Страшне розчарування втрати
І музики високий стиль
Скажіть, змогли Ви передати?

Талант могутній, інтелект,
Хист перевтілення високий,
Явили нам натхнення злет,
Проникнення у твір глибоке.

А ще – самотності печать –
Трагедія сердець великих,
Що смутком на чолі лежать…
І тільки музика – як ліки.

Бо лиш душа, що вся – із ран,
Могуть вселенської любові,
Могли відкрить той океан,
Що зветься в музиці – Бетховен.

Хто ж виконавиця ота,
Де виростають з пальців крила?
Що в ній дух генія вита –
О так! Марцевич це Людмила!

12-13. 05. 7518 р. (Від Трипілля) (2010)