Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.24
07:32
У натовпі слухом уловлював: "смерть"
І серце наповнилось болем ущерть.
Це слово щоденно роками звучить,
Порушує спокій і мучить щомить.
Дарма намагаюся стати глухим,
Аби розлучитись зі словом лихим, -
Від мене воно не іде ні на крок,
Раз жалем за
І серце наповнилось болем ущерть.
Це слово щоденно роками звучить,
Порушує спокій і мучить щомить.
Дарма намагаюся стати глухим,
Аби розлучитись зі словом лихим, -
Від мене воно не іде ні на крок,
Раз жалем за
2025.10.23
22:47
Парк перебудовують,
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що
2025.10.23
21:56
Я звертаюсь до спільноти:
Досить лаятись, агов!..
Є незіграні ще ноти
Їм потрібна буде кров…
І не тільки на сьогодні
І не тільки для бійців…
Ми усі… усі Господні
А ще ці… оці… і ці,
Досить лаятись, агов!..
Є незіграні ще ноти
Їм потрібна буде кров…
І не тільки на сьогодні
І не тільки для бійців…
Ми усі… усі Господні
А ще ці… оці… і ці,
2025.10.23
20:59
У вербові коси заплітав волошки.
Небо усміхалось, стало синьо трошки.
У кленовім листі заспівав тихенько.
Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"
У гіллі ялини таємниче дуже.
Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."
Небо усміхалось, стало синьо трошки.
У кленовім листі заспівав тихенько.
Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"
У гіллі ялини таємниче дуже.
Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."
2025.10.23
20:53
Лежав дідусь з відкритими очима,
в яких осколок смерті задубів.
В їдкій задусі плакала дитина
і не знаходила своїх батьків.
Вона запам'ятає, Боже правий,
до потойбіччя моторошну ніч,
як дім палав у вогняній заграві,
в яких осколок смерті задубів.
В їдкій задусі плакала дитина
і не знаходила своїх батьків.
Вона запам'ятає, Боже правий,
до потойбіччя моторошну ніч,
як дім палав у вогняній заграві,
2025.10.23
20:14
Від гір Алтайських тягнуться степи
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
2025.10.23
17:49
Приснилась велика дерев’яна хата. Простора і світла. Але всі меблі в домі були розбиті. Я стояв серед цього дерев’яного хаосу і усвідомлював, все це розтрощив і перетворив полички, ліжка, шафи і комоди в невпорядковану купу дощок саме я. Я вийшов на подві
2025.10.23
13:27
Ну нащо їм ділити простір?
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
2025.10.23
10:29
Хімія змін – променем лазера –
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
2025.10.23
10:20
П’ять відсотків позитиву…
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
2025.10.23
09:26
Не сумнівався в унікальності своїй,
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
2025.10.23
06:14
Призабулися дати, події, місця,
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
2025.10.22
22:21
Світ спускає собак,
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
2025.10.22
21:52
Свідомість розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
2025.10.22
17:22
Наші вільні козацькі дрони –
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
2025.10.22
15:49
Так я пам’ятав:
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Дмитро Кремінь (1953 - 2019) /
Вірші
Симфонія „Сад”. VI Risoluto. Собор Саду
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Симфонія „Сад”. VI Risoluto. Собор Саду
У притворі собору
крипти спалених стін.
Заспіває соборна свіча,
І навіки:
Білі стіни біліють прабілістю тіл,
І співають осанну невисохлі ріки.
Отче наш на землі і на небі
Назад
вже мені вороття – повороту немає.
Вийде янгол із саду. Навколішки – сад.
І палають свічки у тунелях свічад.
І мале янголятко мене обіймає!
Я виходжу із храму, заходжу до саду,
Наді мною пратемні літа – мов сичі.
Я віддав за маленьку нічну серенаду
Світоч моцартіанства, мов сяйво свічі.
А собор
соборує на площі великого міста.
А собор прозирає віки золотії...
Слався, слався вовік
Українська гірка реконкіста,
Повивальнице духа,
Побивальнице людства на паперті храму Софії!
А на вулиці плаче жебрак,
У фраці й манишці,
Біля ніг його – чорний футляр,
І скрипка в футлярі, і смик...
В якій це країні?
В якій прочитаємо книжці?
В якій се тональности плаче старий чоловік?
А дівчина поряд не плаче.
А дівчина грає на скрипці.
І сонце гаряче
Горить незайманій пипці.
І зринає під пальцями:
- Ти-ли-ли, ти-ли-ли, ти-ли-ли...
Жебраками й блукальцями
І в господа ми не були.
Жебрак ув обмотках.
Ув обносках аристократ...
А скарби Полуботка?
А злото Карпат?
Це Софія, це Київ – і Зміїв, і Віїв.
Це чекання касогів, чекання Батиїв,
Це кварцяна сволота, омонище п’яне
Б’є усіх навмання...
Придивись, придивись, придивися, Богдане, -
Ти немарно пришпорив коня!
Не якась там Італія –
Журавлі українські над нами ячать.
І Карпенка Віталія
Вчити музику часу омоновці вчать.
І, ментівським кийком поціляючи в очі,
На відьомські поклавши кийок весілля, -
Б’ють мою Україну,
Яка проти ночі
Як дружина, у друга мого Василя!
А були ми не кури – орли,
А бажали добра ми народу...
- Ти-ли-ли, ти-ли-ли, ти-ли-ли, -
З підземного переходу.
А було...
Солов’їне пили ми тоді молоко,
І, господнє зневаживши око,
Поставало для нас над усі рококо –
Українське бароко!
... Брама сяяла золота.
Дзвони бамкали мідні.
Українське бароко.
Літа
Магдебурзького права у Відні
І хренбурзького права в Москві,
І такого – в степах України...
Досі, досі в іржавій траві
Лебедіють соборні ці стіни.
Коні царські. І рейвах, і швах.
Голоси самовбивчі...
І під регента впевнений змах –
Заливаються півчі.
А тепер, після мук і одмін,
Солов’ям не озватись.
Прозирає з розтерзаних стін
Візантійськими ликами святість,
Прозирати і нам довелось
У безодню неволі і чести,
Де хреста український Христос
На Голготу не може донести.
Але чую на древнім валу
І в печерному склепі
Не анатему, а похвалу
Іоанну Мазепі!
Пролітають літа.
Проминає неслава і слава
А конаємо обіч хреста,
Як Варава і Сава.
Але там, вдалині,
Ти з’явилась, дорого...
І горять на стіні
Грізні очі святого...
крипти спалених стін.
Заспіває соборна свіча,
І навіки:
Білі стіни біліють прабілістю тіл,
І співають осанну невисохлі ріки.
Отче наш на землі і на небі
Назад
вже мені вороття – повороту немає.
Вийде янгол із саду. Навколішки – сад.
І палають свічки у тунелях свічад.
І мале янголятко мене обіймає!
Я виходжу із храму, заходжу до саду,
Наді мною пратемні літа – мов сичі.
Я віддав за маленьку нічну серенаду
Світоч моцартіанства, мов сяйво свічі.
А собор
соборує на площі великого міста.
А собор прозирає віки золотії...
Слався, слався вовік
Українська гірка реконкіста,
Повивальнице духа,
Побивальнице людства на паперті храму Софії!
А на вулиці плаче жебрак,
У фраці й манишці,
Біля ніг його – чорний футляр,
І скрипка в футлярі, і смик...
В якій це країні?
В якій прочитаємо книжці?
В якій се тональности плаче старий чоловік?
А дівчина поряд не плаче.
А дівчина грає на скрипці.
І сонце гаряче
Горить незайманій пипці.
І зринає під пальцями:
- Ти-ли-ли, ти-ли-ли, ти-ли-ли...
Жебраками й блукальцями
І в господа ми не були.
Жебрак ув обмотках.
Ув обносках аристократ...
А скарби Полуботка?
А злото Карпат?
Це Софія, це Київ – і Зміїв, і Віїв.
Це чекання касогів, чекання Батиїв,
Це кварцяна сволота, омонище п’яне
Б’є усіх навмання...
Придивись, придивись, придивися, Богдане, -
Ти немарно пришпорив коня!
Не якась там Італія –
Журавлі українські над нами ячать.
І Карпенка Віталія
Вчити музику часу омоновці вчать.
І, ментівським кийком поціляючи в очі,
На відьомські поклавши кийок весілля, -
Б’ють мою Україну,
Яка проти ночі
Як дружина, у друга мого Василя!
А були ми не кури – орли,
А бажали добра ми народу...
- Ти-ли-ли, ти-ли-ли, ти-ли-ли, -
З підземного переходу.
А було...
Солов’їне пили ми тоді молоко,
І, господнє зневаживши око,
Поставало для нас над усі рококо –
Українське бароко!
... Брама сяяла золота.
Дзвони бамкали мідні.
Українське бароко.
Літа
Магдебурзького права у Відні
І хренбурзького права в Москві,
І такого – в степах України...
Досі, досі в іржавій траві
Лебедіють соборні ці стіни.
Коні царські. І рейвах, і швах.
Голоси самовбивчі...
І під регента впевнений змах –
Заливаються півчі.
А тепер, після мук і одмін,
Солов’ям не озватись.
Прозирає з розтерзаних стін
Візантійськими ликами святість,
Прозирати і нам довелось
У безодню неволі і чести,
Де хреста український Христос
На Голготу не може донести.
Але чую на древнім валу
І в печерному склепі
Не анатему, а похвалу
Іоанну Мазепі!
Пролітають літа.
Проминає неслава і слава
А конаємо обіч хреста,
Як Варава і Сава.
Але там, вдалині,
Ти з’явилась, дорого...
І горять на стіні
Грізні очі святого...
| Найвища оцінка | Володимир Ляшкевич | 5.5 | Майстер-клас / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Марта Шуст | 5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Симфонія „Сад”. VII Grave. Сцена весілля в саду"
• Перейти на сторінку •
"Симфонія „Сад”. V Мототекст про Мотто"
• Перейти на сторінку •
"Симфонія „Сад”. V Мототекст про Мотто"
Про публікацію
