Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.25
10:42
Вчергове. І наче вперше.
Звикнути неможливо.
А психіка вже нездатна жахатися, як же так.
І вже не існує місця, куди можна твердо спертись.
І серце в груді завмерло – у інших живе світах.
Вчергове. І не востаннє.
Надію давно убито.
Звикнути неможливо.
А психіка вже нездатна жахатися, як же так.
І вже не існує місця, куди можна твердо спертись.
І серце в груді завмерло – у інших живе світах.
Вчергове. І не востаннє.
Надію давно убито.
2025.11.25
07:19
Пробачте мене добрі люди,
Не зліться зопалу, прошу.
Безплатного більше не буде,
Порожній з учора капшук.
За пісню давайте сто "баксів",
За вірш про кохання - мільйон.
Одині така лише такса,
Не зліться зопалу, прошу.
Безплатного більше не буде,
Порожній з учора капшук.
За пісню давайте сто "баксів",
За вірш про кохання - мільйон.
Одині така лише такса,
2025.11.24
22:14
Останній осінній листок
лежить на лавочці,
мов корабель на мілині.
Він самотній,
як стрімкий метеорит
у космосі.
Осінній листок лежить,
як перебендя край села,
лежить на лавочці,
мов корабель на мілині.
Він самотній,
як стрімкий метеорит
у космосі.
Осінній листок лежить,
як перебендя край села,
2025.11.24
12:28
Мій любий щоденнику!
Я лежав у стаціонарі тоді вже, мабуть, четвертий день, із депресією. Лікарі ставилися до мене добре, медсестри й санітари теж. Самогоспіталізувався і порядку не порушував. До мене навіть людську товариську зацікавленість виявляли. Ч
2025.11.24
10:47
Цей дощ солоний простір студить,
нестерпну тугу в душу ллє.
Болять землі налиті груди,
тло душить — золоте кольє.
Лякає ніч холодна злива,
у блискавиці переляк.
Та раптом вчухла, затужила,
затуманіла у полях.
нестерпну тугу в душу ллє.
Болять землі налиті груди,
тло душить — золоте кольє.
Лякає ніч холодна злива,
у блискавиці переляк.
Та раптом вчухла, затужила,
затуманіла у полях.
2025.11.24
06:12
Ксенії Кучерук
Хай сумнів душу не шкребе,
Що смак поганий маєш досі, -
Тобі пасує голубе
До золотистого волосся.
Тобі, онуко, до лиця
Оцей блакитно-білий колір,
Хай сумнів душу не шкребе,
Що смак поганий маєш досі, -
Тобі пасує голубе
До золотистого волосся.
Тобі, онуко, до лиця
Оцей блакитно-білий колір,
2025.11.24
00:00
Поки два українці чубляться за гетьманську булаву, їхню долю вирішує хтось третій.
Ті, що облаштовують місце собі в Україні, здебільшого мають мало України в собі.
Жадоба влади нестерпніша за сверблячку.
Ніщо так не дістає, як чужі достатки.
2025.11.23
22:14
Я прийшов на пустир, де немає коханих зітхань.
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
2025.11.23
20:03
Батько гойдає біленьку труну.
Реквієм сенсу життя - колискова.
Світом несуться порожні розмови,
Як не помітити підлу війну.
Милий малюк не побачить весну,
Білій зимі не всміхнеться казковій.
Батько гойдає біленьку труну.
Реквієм сенсу життя - колискова.
Світом несуться порожні розмови,
Як не помітити підлу війну.
Милий малюк не побачить весну,
Білій зимі не всміхнеться казковій.
Батько гойдає біленьку труну.
2025.11.23
17:27
Осінь, що тільки торкнулась перону,
потягом ночі примчала в Париж.
Сонну, сторонню і геть безборонну,
ледь оглянувшись, її ти уздриш.
Давнє кафе мандрівницю полонить.
В ньому судилося бути усім,
в кого на столику кава холоне
й очі зволожені вельми
потягом ночі примчала в Париж.
Сонну, сторонню і геть безборонну,
ледь оглянувшись, її ти уздриш.
Давнє кафе мандрівницю полонить.
В ньому судилося бути усім,
в кого на столику кава холоне
й очі зволожені вельми
2025.11.23
14:44
о ці вилиски у твоїх очах
мов габаритки на літачках
по вінця сповнюєш не уві сні
прийду іще чому би ні
мої душа і серце ти
у тебе срібні & золоті
а ще алмази із темних шахт
купляй лиш час усе інше прах
мов габаритки на літачках
по вінця сповнюєш не уві сні
прийду іще чому би ні
мої душа і серце ти
у тебе срібні & золоті
а ще алмази із темних шахт
купляй лиш час усе інше прах
2025.11.23
14:12
У разі скупчення проблем,
Відразу так і не відчуєш…
У курки з півнем свій тотем,
А їх чомусь не рекламуєш…
Бодай би проса їм сипнув
Із тих проблем, що втаємничив.
Хіба утихомирить… ну,
А курку з півнем спантеличив…
Відразу так і не відчуєш…
У курки з півнем свій тотем,
А їх чомусь не рекламуєш…
Бодай би проса їм сипнув
Із тих проблем, що втаємничив.
Хіба утихомирить… ну,
А курку з півнем спантеличив…
2025.11.23
13:17
Дванадцять років з тих часів пройшло,
Як москалі, застосувавши силу,
Угорський дух свободи задушили,
Щоби в других бажання не було.
Та дух свободи, як не закривай,
Як не загвинчуй крани – все ж прорветься.
Знов у страху трястися доведеться,
Що пану
Як москалі, застосувавши силу,
Угорський дух свободи задушили,
Щоби в других бажання не було.
Та дух свободи, як не закривай,
Як не загвинчуй крани – все ж прорветься.
Знов у страху трястися доведеться,
Що пану
2025.11.23
12:39
Хоча багряне листя впало
й далеко до весни,
Свята любов ярить опалом
у серця таїни.
Вливає музику журливу
жовтневий листопад,
А я закохана, щаслива
й далеко до весни,
Свята любов ярить опалом
у серця таїни.
Вливає музику журливу
жовтневий листопад,
А я закохана, щаслива
2025.11.22
22:10
На перехресті ста доріг
Стою, розіп'ятий вітрами.
І підпирає мій поріг
Пролог до неземної драми.
На перехресті ста розлук,
Ста болів, ста смертей, ста криків,
Стою на перехресті мук,
Стою, розіп'ятий вітрами.
І підпирає мій поріг
Пролог до неземної драми.
На перехресті ста розлук,
Ста болів, ста смертей, ста криків,
Стою на перехресті мук,
2025.11.22
20:29
На теренах родючих земель,
Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.
Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.
Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Забужко (1960) /
Публіцистика
Майдан за гроші
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Майдан за гроші
24.09.2007 15:52 _ Оксана Забужко
Це не Янукович з Азаровим придумали – платити "масовці" за стояння на мітингу. І не Тимошенко, якій частенько приписують це відкриття. Як кажуть в Одесі, "ви будєтє смеятца", але цю "технологію" (і цю також!) насправді успадковано нашим політичним класом від покійного СРСР, і "копірайт" у неї – ще сталінський.
Нещодавно мені трапилась під руку історія одного такого "проплаченого Майдану" – з 1950 р. (!) Ясна річ, відбувся він не в СРСР – своїм-бо громадянам пощо було платити, коли їх і так зганяли з підприємств куди треба "в єдиному пориві" (витрачаючись хіба що на утримання репресивного апарату)! А діло було в Австрії, яка на той час лишалася розділеною на окупаційні зони між військами союзників. Позаяк же СРСР страшенно не любив виводити своїх військ звідки-небудь, куди вони вже увійшли, то 1950 р. в радянській зоні Відня відбулася спроба комуністичного перевороту та приведення до влади "народно-демократичного уряду" – за відомим сценарієм, "на вимогу трудящих".
Спроба провалилася, але трудящі на вулицях таки були. І не лише ті, хто вийшов вимагати збільшення продовольчого раціону (карточки ще не було скасовано) й сном-духом не уявляв, до якої "масовки" його запрошують. Були й інші – ті, хто чудово знав мету акції, бо одержував гроші напряму від офіцерів радянських спецслужб. Про це писала тодішня австрійська преса, були відповідні розслідування. Оприлюднені були й ціни: за день мітингу – 200 шилінгів. Щедро. Навіть дуже.
Я надибала цей сюжет у Ельфріди Єлінек. І зробилося сумно: згадались родинні історії з того страшного 1950-го року – голодного, тюремного... Скільки ж золота, оплаченого життями наших батьків і дідів, пішло на той червоний прапор, що кілька днів помайорів над Віднем?...
І захотілося почути: а в скільки ж, цікаво, обійшовся отой "голубий вокзал", що ним було так нещадно запаскуджено Київ цієї весни? І з чиїх кишень було вийнято ці гроші – на які впродовж квітня-травня валили до столиці на свої 100 гр. денно заробітчанські состави?
Питання, зрозуміло, риторичне – притомної відповіді на нього суспільство найближчим часом навряд чи дочекається (от чому ми "не Європа" – де влада сумлінно звітується перед громадянами за кожен витрачений цент!). І я би взагалі не стала згадувати про ці бридкі гримаси нашого "політичного процесу" – цур їм, пек, куди радніше написала би про похорон Бергмана або про Львівський книжковий ярмарок, – тільки ж, словами Й.Бродського мовлячи, "плохая политика портит нравы, /а это уже по нашей части", і сьогоднішня новина з самого раночку просто-таки ошелешила: Майдан знову "зайнятий"! Перефразовуючи вже радянського класика – червоно-сині знамена затріпотіли на станції знов... Тільки й лишається розвести руками: – Пацани! (сказати "панове" на адресу наших "червоно-синіх кукловодів" якось язик не повертається). Та невже ж ви до такої міри нездатні нічого навчитися?!
А може, це в них біологічна програма така – від самого 1917-го року не вимкнена і не "перезавантажена": тупо перти наперед себе, не рахуючись ні з чим, підгрібати під себе все, що рухається, й обертати на руїну? Як у народному прислів'ї – "лиха іскра поле спалить і сама щезне". Щезнути то вона, звичайно, щезне, як видно на прикладі того-таки СРСР... Але "поле", котре ще не до кінця обернулось на згарище, – це, як-не-як, наша країна. І на що вони здатні її перетворити, можна буде навіч пересвідчитися, прийшовши на Майдан, коли ці "кукловоди" приберуть із нього свою "масовку". "Куплений" ними Майдан – це саме метафора країни: такої, якою вони хочуть її зробити, бо іншою нездатні. І яку відмивати й провітрювати від морального смороду – ох як же непорівнянно довше, ніж від клозетних калюж на асфальті та перекочуваних під ногами пустих пляшок...
Це не Янукович з Азаровим придумали – платити "масовці" за стояння на мітингу. І не Тимошенко, якій частенько приписують це відкриття. Як кажуть в Одесі, "ви будєтє смеятца", але цю "технологію" (і цю також!) насправді успадковано нашим політичним класом від покійного СРСР, і "копірайт" у неї – ще сталінський.
Нещодавно мені трапилась під руку історія одного такого "проплаченого Майдану" – з 1950 р. (!) Ясна річ, відбувся він не в СРСР – своїм-бо громадянам пощо було платити, коли їх і так зганяли з підприємств куди треба "в єдиному пориві" (витрачаючись хіба що на утримання репресивного апарату)! А діло було в Австрії, яка на той час лишалася розділеною на окупаційні зони між військами союзників. Позаяк же СРСР страшенно не любив виводити своїх військ звідки-небудь, куди вони вже увійшли, то 1950 р. в радянській зоні Відня відбулася спроба комуністичного перевороту та приведення до влади "народно-демократичного уряду" – за відомим сценарієм, "на вимогу трудящих".
Спроба провалилася, але трудящі на вулицях таки були. І не лише ті, хто вийшов вимагати збільшення продовольчого раціону (карточки ще не було скасовано) й сном-духом не уявляв, до якої "масовки" його запрошують. Були й інші – ті, хто чудово знав мету акції, бо одержував гроші напряму від офіцерів радянських спецслужб. Про це писала тодішня австрійська преса, були відповідні розслідування. Оприлюднені були й ціни: за день мітингу – 200 шилінгів. Щедро. Навіть дуже.
Я надибала цей сюжет у Ельфріди Єлінек. І зробилося сумно: згадались родинні історії з того страшного 1950-го року – голодного, тюремного... Скільки ж золота, оплаченого життями наших батьків і дідів, пішло на той червоний прапор, що кілька днів помайорів над Віднем?...
І захотілося почути: а в скільки ж, цікаво, обійшовся отой "голубий вокзал", що ним було так нещадно запаскуджено Київ цієї весни? І з чиїх кишень було вийнято ці гроші – на які впродовж квітня-травня валили до столиці на свої 100 гр. денно заробітчанські состави?
Питання, зрозуміло, риторичне – притомної відповіді на нього суспільство найближчим часом навряд чи дочекається (от чому ми "не Європа" – де влада сумлінно звітується перед громадянами за кожен витрачений цент!). І я би взагалі не стала згадувати про ці бридкі гримаси нашого "політичного процесу" – цур їм, пек, куди радніше написала би про похорон Бергмана або про Львівський книжковий ярмарок, – тільки ж, словами Й.Бродського мовлячи, "плохая политика портит нравы, /а это уже по нашей части", і сьогоднішня новина з самого раночку просто-таки ошелешила: Майдан знову "зайнятий"! Перефразовуючи вже радянського класика – червоно-сині знамена затріпотіли на станції знов... Тільки й лишається розвести руками: – Пацани! (сказати "панове" на адресу наших "червоно-синіх кукловодів" якось язик не повертається). Та невже ж ви до такої міри нездатні нічого навчитися?!
А може, це в них біологічна програма така – від самого 1917-го року не вимкнена і не "перезавантажена": тупо перти наперед себе, не рахуючись ні з чим, підгрібати під себе все, що рухається, й обертати на руїну? Як у народному прислів'ї – "лиха іскра поле спалить і сама щезне". Щезнути то вона, звичайно, щезне, як видно на прикладі того-таки СРСР... Але "поле", котре ще не до кінця обернулось на згарище, – це, як-не-як, наша країна. І на що вони здатні її перетворити, можна буде навіч пересвідчитися, прийшовши на Майдан, коли ці "кукловоди" приберуть із нього свою "масовку". "Куплений" ними Майдан – це саме метафора країни: такої, якою вони хочуть її зробити, бо іншою нездатні. І яку відмивати й провітрювати від морального смороду – ох як же непорівнянно довше, ніж від клозетних калюж на асфальті та перекочуваних під ногами пустих пляшок...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
