ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
2024.04.21
21:09
Ти була всім, чим я дихав і дихаю.
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.04.15
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Зелененька /
Критика | Аналітика
Образи української психоісторії в ліриці Тараса Мельничука
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Образи української психоісторії в ліриці Тараса Мельничука
Українська психоісторія в інтерпретації поета-дисидента Тараса Мельничука – це пошук національної органічності в, так би мовити, гуцульському-дисидентському ключі, без якого масив української історії в діахронному зрізі не є ваговитим для поета. Модель української психоісторії поета-мольфара, Князя роси (так часто називали цього митця за аналогією до провідних образів його лірики) постає в досить чітких образах, на ґрунті кількох збірок, головним чином “Із-за ґрат”, “Чаґи”, “Князя роси”. Вона не спирається на запозичені моделі, не керована правилом суворої послідовності, не є монолітною. Разом з тим поет шукає у віршах не власне українську психоісторію, а її символічний закон (код). Чітко “працює” принцип наслідку: клаптикова Україна на тлі розвитку європейських імперій – клаптикова історія [1].
Фундаментальною частиною української психоісторії є широка система антитез, протиставлень, контрастів, архетипних-символічних зіткнень: “своя чужина”, “чужа чужина”, “ніч моєї ночі”. Вони створюють психологічні характеристики, “відчиняють двері” у підтекст, мають найширшу системність, “мережу” систем. Систему образів-домінант у ліриці Т.Мельничука формують психоісторичні образи. Це надобраз Україна (як дислокована й не дислокована система образів), власне історичні образи (образи національної та європейської історії), образи семантичного поля родинності. Психоісторичні образи часто мають, так би мовити, біблійну “тінь”, вони певним чином пов’язуються з Євангелієм, життям Ісуса Христа, історія козаччини через ХХ століття “перетікає” в Апокаліпсис. Проте Т.Мельничук, шукаючи символічний закон (батьківський код), тобто код психоісторії, уникнув будь-яких паралелей та протиставлень з популярним для З.Фройда, І.Франка державотворчим законом Мойсея [1].
Українська психоісторія Князя роси містить, крім власне національних, західноєвропейські (Польща, Німеччина), азійські (Росія, Туреччина) акценти. Ці акценти представлені різнонаціональними кодами, що конфліктують на основі інтересу до денаціоналізованої ландшафтної України. Звідси – широкий-ландшафтний і навіть вузький-ландшафтний образ сприймаємо як історичний, як образ, що містить код (Дніпро, Діл, Черемош, Карпати, Чорногірський масив, курган, хрест, яр). “Чужі” коди містять нейтральну динаміку, образам, що пов’язані з ними, властиві семантичні пустоти. Тому численні спроби осмислити “чужинські” коди у ліриці “Князя роси”, “Із-за ґрат” та “Чаґи” закінчуються набуттям нескінченної парадигми фрагментарних значень з негативною експресією [1].
Історичні образи у Т.Мельничука – це здебільшого вузькі системотворчі психоісторичні образи, оскільки психоісторія зосереджена на проблемі, а історія – на періоді. Аналізуючи в психоісторичних образах минуле, поет намагається зрозуміти теперішнє і навпаки. А трагізм теперішнього – ключ до розуміння так чи інакше апокаліпсичного майбутнього. Зв’язки образів “минулого-майбутнього” формують символ української історії в ліриці Т.Мельничука як психосистему:
було було
й взяло з собою
щільники медові.
Найчастіше цей символ трагічний, в ньому закодовано якийсь моторошний сюжет, трагічну сторінку історії України, в якій ліричний герой – трагічний хроніст, як от у поезії “Дзвін”:
і я і Гомер мій осліп [...]
і їде моя Україна
сліпа на сліпому ослі
Саме такі образи утворюють абстрактні, ірреальні, хаотичні, романтичні
системи:
гримлять по моїх порогах
ординські колеса чужі
або:
я хочу стати ордою
один проти всіх і за всіх.
Проаналізовані особливості формування символів на основі історичних образів та персонажів української історії дають нам підстави висунути гіпотезу про те, що поет-дисидент Тарас Мельничук, здебільшого у “Князі роси” та “Чазі”, рідше в “Із-за ґрат” моделював власну психоісторію як історію України. У кожній такій моделі ми зафіксували наявність більш чи менш стійкого коду, що впливає на формування системи образів навколо. Намагання поета викінчено осмислити українську психоісторію, “залучаючи” до неї сюжети з Євангелія, кваліфікуємо як “синівську психоматеріальну спробу” .
Моделювання психоісторії відбувається на основі дотримання традиції Едіпового комплексу як головного коду психоаналізу. В основі коду кожної окремої психоісторії є страх перед авторитетом батьківства, страх чи комплекс наслідування (за Н.Зборовською). Саме страх формує історичні коди лірики Т.Мельничука. Цей страх ми можемо “розчленувати” й кваліфікувати як страх-незвідане, страх перед експансією, страх перед фальсифікованим минулим. Все це є так чи інакше усвідомленістю чи неусвідомленістю перед патріархальним-історичним (скіфами, козаччиною, Д.Байдою-Вишневецьким, П.Сагайдачним, Б.Хмельницьким, Січчю, Т.Шевченком, І.Франком, Лесею Українкою, В.Симоненком) та проблемою відродження (збереження історичної пам’яті, якісної трансформації форм). Також це є похідна від Едіпового комплексу (сексуально-любовної проекції на матір та батька):
Далекі предки,
ви над водами схилили темні лиця.
Сині води... жовті води [...]
Хміль та Хміль, та Остряниця.
Хміль та біль...
В образах легендарних українських лицарів Т.Мельничук шукав батьківства (захисту). Екзистенційна спазматичність “вертає” ці образи в річище трагічно-іронічного:
і я й козак голота
і навіть довбушева дзвінка
сидить в тюрмі за підколінки.
Материнство (як елементарний і навіть сакральний захист) поет знаходить в образі жінки, матері, породіллі, природи. Т.Мельничук створює у вірші поєднаний часопростір у формах “козацьке давноминуле – сучасне”:
а постав на місце
золоті ворота.
Для цього ж він використовує образ Козака-Мамая:
В полумиску відпочива
козак Мамай
з чужою молодицею...
Загалом не дивно, що Мамай зображений у полумиску, його зображення як святого донедавна зберігалося в кожній українській хаті. Тому читаємо далі у тому ж вірші ніби першопричину:
...бо біла хата
скупалася в барвінку.
В творах народного мистецтва Козак Мамай – медитуючий у позі Будди на землі воїн-провидець (Будда і Козак Мамай – первинні орійські духовні типи), він – козак-характерник, який забезпечує енергетичний та фізичний захист основної верстви – хліборобів, господарів-автохтонів України. Чому ж тоді він в інтерпретації Т.Мельничука відпочиває “з чужою молодицею”? Це авторська візія поета, де він намагається поєднати ерос і мужність на субстантивній основі безсмертного воїна-відуна. Лицар-чарівник відпочиває у білій, тобто мирній хаті, війну змінює ерос, небезпеку і смерть – любощі. Для завершеності української ідилії, перенесеної у ХХ століття (з огляду на модель діалектної форми дієслова в теперішньому часі – “відпочива”), у кінці поезії Т.Мельничук виводить поєднаний часопростір як ейдичний та міфічний, начебто він такий, як і характерник Мамай:
На світ звисають китиці дощу
й козак Мамай, як і раніш,
в полумиску відпочива.
І все. І ви живі. І я живий.
І молодиця ще жива.
Отже, мітичне доводить циклічність історичного: історії дуже часто повторюються. Той самий тип події може застосовуватися кілька разів для пояснення “різного”, “різноплановості” явища, події, образу (у цьому сенсі ми й скористалися образом Козака Мамая та міфом про нього).
Отже, для поета-дисидента Тараса Мельничука, що пережив у віршах найтрагічніші сторінки нашої історії й у формі полісемантичних метафор поєднав їх із сучасністю, основою психоісторії стала психологічна таємниця, фатум в національному характері українців, в їх долі та у власному житті, житті митця і політв’язня.
2008
Фундаментальною частиною української психоісторії є широка система антитез, протиставлень, контрастів, архетипних-символічних зіткнень: “своя чужина”, “чужа чужина”, “ніч моєї ночі”. Вони створюють психологічні характеристики, “відчиняють двері” у підтекст, мають найширшу системність, “мережу” систем. Систему образів-домінант у ліриці Т.Мельничука формують психоісторичні образи. Це надобраз Україна (як дислокована й не дислокована система образів), власне історичні образи (образи національної та європейської історії), образи семантичного поля родинності. Психоісторичні образи часто мають, так би мовити, біблійну “тінь”, вони певним чином пов’язуються з Євангелієм, життям Ісуса Христа, історія козаччини через ХХ століття “перетікає” в Апокаліпсис. Проте Т.Мельничук, шукаючи символічний закон (батьківський код), тобто код психоісторії, уникнув будь-яких паралелей та протиставлень з популярним для З.Фройда, І.Франка державотворчим законом Мойсея [1].
Українська психоісторія Князя роси містить, крім власне національних, західноєвропейські (Польща, Німеччина), азійські (Росія, Туреччина) акценти. Ці акценти представлені різнонаціональними кодами, що конфліктують на основі інтересу до денаціоналізованої ландшафтної України. Звідси – широкий-ландшафтний і навіть вузький-ландшафтний образ сприймаємо як історичний, як образ, що містить код (Дніпро, Діл, Черемош, Карпати, Чорногірський масив, курган, хрест, яр). “Чужі” коди містять нейтральну динаміку, образам, що пов’язані з ними, властиві семантичні пустоти. Тому численні спроби осмислити “чужинські” коди у ліриці “Князя роси”, “Із-за ґрат” та “Чаґи” закінчуються набуттям нескінченної парадигми фрагментарних значень з негативною експресією [1].
Історичні образи у Т.Мельничука – це здебільшого вузькі системотворчі психоісторичні образи, оскільки психоісторія зосереджена на проблемі, а історія – на періоді. Аналізуючи в психоісторичних образах минуле, поет намагається зрозуміти теперішнє і навпаки. А трагізм теперішнього – ключ до розуміння так чи інакше апокаліпсичного майбутнього. Зв’язки образів “минулого-майбутнього” формують символ української історії в ліриці Т.Мельничука як психосистему:
Найчастіше цей символ трагічний, в ньому закодовано якийсь моторошний сюжет, трагічну сторінку історії України, в якій ліричний герой – трагічний хроніст, як от у поезії “Дзвін”:
Саме такі образи утворюють абстрактні, ірреальні, хаотичні, романтичні
системи:
або:
Проаналізовані особливості формування символів на основі історичних образів та персонажів української історії дають нам підстави висунути гіпотезу про те, що поет-дисидент Тарас Мельничук, здебільшого у “Князі роси” та “Чазі”, рідше в “Із-за ґрат” моделював власну психоісторію як історію України. У кожній такій моделі ми зафіксували наявність більш чи менш стійкого коду, що впливає на формування системи образів навколо. Намагання поета викінчено осмислити українську психоісторію, “залучаючи” до неї сюжети з Євангелія, кваліфікуємо як “синівську психоматеріальну спробу” .
Моделювання психоісторії відбувається на основі дотримання традиції Едіпового комплексу як головного коду психоаналізу. В основі коду кожної окремої психоісторії є страх перед авторитетом батьківства, страх чи комплекс наслідування (за Н.Зборовською). Саме страх формує історичні коди лірики Т.Мельничука. Цей страх ми можемо “розчленувати” й кваліфікувати як страх-незвідане, страх перед експансією, страх перед фальсифікованим минулим. Все це є так чи інакше усвідомленістю чи неусвідомленістю перед патріархальним-історичним (скіфами, козаччиною, Д.Байдою-Вишневецьким, П.Сагайдачним, Б.Хмельницьким, Січчю, Т.Шевченком, І.Франком, Лесею Українкою, В.Симоненком) та проблемою відродження (збереження історичної пам’яті, якісної трансформації форм). Також це є похідна від Едіпового комплексу (сексуально-любовної проекції на матір та батька):
В образах легендарних українських лицарів Т.Мельничук шукав батьківства (захисту). Екзистенційна спазматичність “вертає” ці образи в річище трагічно-іронічного:
сидить в тюрмі за підколінки.
Материнство (як елементарний і навіть сакральний захист) поет знаходить в образі жінки, матері, породіллі, природи. Т.Мельничук створює у вірші поєднаний часопростір у формах “козацьке давноминуле – сучасне”:
Для цього ж він використовує образ Козака-Мамая:
Загалом не дивно, що Мамай зображений у полумиску, його зображення як святого донедавна зберігалося в кожній українській хаті. Тому читаємо далі у тому ж вірші ніби першопричину:
В творах народного мистецтва Козак Мамай – медитуючий у позі Будди на землі воїн-провидець (Будда і Козак Мамай – первинні орійські духовні типи), він – козак-характерник, який забезпечує енергетичний та фізичний захист основної верстви – хліборобів, господарів-автохтонів України. Чому ж тоді він в інтерпретації Т.Мельничука відпочиває “з чужою молодицею”? Це авторська візія поета, де він намагається поєднати ерос і мужність на субстантивній основі безсмертного воїна-відуна. Лицар-чарівник відпочиває у білій, тобто мирній хаті, війну змінює ерос, небезпеку і смерть – любощі. Для завершеності української ідилії, перенесеної у ХХ століття (з огляду на модель діалектної форми дієслова в теперішньому часі – “відпочива”), у кінці поезії Т.Мельничук виводить поєднаний часопростір як ейдичний та міфічний, начебто він такий, як і характерник Мамай:
Отже, мітичне доводить циклічність історичного: історії дуже часто повторюються. Той самий тип події може застосовуватися кілька разів для пояснення “різного”, “різноплановості” явища, події, образу (у цьому сенсі ми й скористалися образом Козака Мамая та міфом про нього).
Отже, для поета-дисидента Тараса Мельничука, що пережив у віршах найтрагічніші сторінки нашої історії й у формі полісемантичних метафор поєднав їх із сучасністю, основою психоісторії стала психологічна таємниця, фатум в національному характері українців, в їх долі та у власному житті, житті митця і політв’язня.
2008
Із першої в Україні наукової монографії про творчість поета-дисидента, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка (за поетичну книгу "Князь роси") Тараса Мельничука.
Список використаних джерел:
1. Зелененька І. “Чиї це ілюзії стенають плечима – якого народу?”: Тарас Мельничук і літературний процес 60-х – 90-х років ХХ століття в Україні. Монографія. Вінниця: ПП “Едельвейс і К”, 2008. 152 с.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію