ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.02
14:53
Дивлюсь у туман непроглядний, дівочий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
2025.12.02
12:01
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
10:58
Дехто, хто де.
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
2025.12.01
23:04
Закінчує справи свої листопад,
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
2025.12.01
12:00
Двадцять літ минає від часів
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
2025.12.01
05:52
Бушувала ніч прибоєм,
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
2025.12.01
02:53
Зима прийшла й теплішає усе,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
2025.11.30
22:20
У минуле не відправити листа:
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
2025.11.30
21:25
Очей незнана глибина…
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
2025.11.30
19:21
Докоряла одна жінка часто чоловіку,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
2025.11.30
15:15
Стоїть під вікном чоловік
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Редакція Майстерень (1963) /
Критика | Аналітика
/
Мистецтвознавчі розшуки
Ubi vita, ibi Poesis
Тут, на сторінках "Поетичних Майстерень" ми взяли на себе величезне нахабство звузити безмежний поетичний простір рамками наших далеко не досконалих поглядів. Вірніше, звузити не сам простір, а наші розшуки у ньому і розшуки, звичайно, самих себе. В цьому, напевно, і суть назви "Майстерень".
А щоб це саме "себе" знаходити, певно, потрібно розпочати дорогу від означень.
Наприклад, що таке поезія?
Хто такі "поети" - це більш-менш відомо (наприклад, див. "Проектування віршів" ) Найправильніше, напевно, поети - це вірнопіддані громадяни Поезії, і як версії, це - люди з витонченим смаком, люди, що передають свої відчуття через рими, медіуми гармоній ( передавачі автентичності) навколишнього видимого-невидимого багатовимірного Життя.
"Медіуми історії"(від Ліни Костенко) звучить ніби зрозуміліше, однак чи існує явище "історії" у нинішньому чи там майбутньому для наших "я" часі? Та й чи існує сама історія, як світ перебування поетів? Вже, швидше за все, вона сама - предмет людської творчості. Особливо це помітно на прикладі таких осіб як Гомер, Геродот, Нестор, чи там тисяч інших авторів "служанки влад" - історії.
І все таки, що то є - поезія? В широкому розумінні поезія - це ... художнє словесне образотворення, що відрізняється, скажімо, від прози віршованою, ритмічно побудованою мовою. Так пишуть в енциклопедіях і різних тлумачниках.
А що не пишуть у словниках? Ну, наприклад, те, що поезія - є мистецтво, а мистецтво - це, ніби, експериментальне продовження деяких актуальних і не дуже традицій виживання і гармонійного життя (культури) певного народу на певній території, у певному обсягу життя, так? Такий собі передовий фронт на межі, а частіше за межею, усталеного і добре перевіреного минулими поколіннями. Тобто, (таке собі примітивне для приматів) поетичне мистецтво зобов'язане охоплювати величезні обсяги живих гармоній поза особою конкретного митця конкретної культури і виходити, при цьому, ще за межі відомого. Можливо комусь не подобається слово "зобов'язане", мовляв, нікому і нічого ми не зобов'язані, але скажіть таке в крамниці, як продавець, або в школі, як учитель, або батькам, як син, або хворим, як лікар... Якщо кимсь називаєш себе, то якісь обов'язки на себе таки береш. :)
А що значить охоплювати обсяги гармоній? Це значить співпадати за багатьма характеристиками зі світом живого поза собою, поза своїм "я", співпадати за створюваним власним "звучанням" із звучанням інших об'єктів. Це напевно і є ідеальною поезією, - складовою і, водночас, безмежним оточенням такого собі комплексного образу. Образу живого великого, чи нескінченого ряду дрібніших образів. "Ubi vita, ibi poesis" - де життя, там і поезія, вважали латиняни.
Найцікавіше, що такий образ Живого ми у нашому тривимірному матеріальнім світі бачимо, відчуваємо, осягаємо - фрагментарно, не повністю. Чому не повністю? Тільки, виходячи з концепції, що життя не в цьому світі почалося і не тут закінчується. Напевно, Поезія є і самим дослідженням Живого.
Узагалі образ можна досліджувати на слух, на запах, на дотик, на смак, вивчати поглядом, і, звичайно, всім тим, що нас усе більше відрізняє від простішого тваринного світу - наприклад авторською співпрацею з мовою. Що, напевно, зовсім не зводиться до описання того, що сталося з автором чи його оточенням за допомогою мови, а проявляється саме через максимальне використання можливостей мови за її вищим призначенням, з одного боку, а з іншого, через гармонійне проголошення обсягів власного я в її межах, і трохи за межами, де мистецтво, так? :)
Добре, значить маємо обсяг земних координат X,Y,Z і динаміку мовних змін у цьому обсязі в часі, і себе десь тут, як крапочку свого відліку.І де тут мистецтво поезії?
Можливо справа в тому, що мова заходить далеко за наші, земні виміри. І поезія тоді є нашою спробою через мову долучитись не зовсім (чи зовсім не) земних об'єктів і явищ? Долучитись
гармонією, що пульсує і вловлюється поетом (через минулий мовний досвід людства) в чомусь Живому, і відтвореною автором (вірша) суттю, характером і якістю цього образу - смаком, виглядом, відчуттям, врешті-решт, і звучанням - на межі мовного досвіду?
Вловлюється і відтворюється що саме?
Напевно, справжнє таке відтворення і є Поезією, і це відтворення є швидше відкритим духовним, розумовим доступом до чогось, а не продуктом для споживання, як то, наприклад, бачиться мені проза.
Тобто, через поезію проникаєш у вище за земне, між тим, абсолютно реальне, існування цілісного образу, у його вищу комплексність.
А проза є тоді проекцією цього всього вищого на X,Y,Z нашого світу, майстерним описанням відбитку образу, його тримірною тінню (творенням описовим, добре зрозумілим - куди не глянь - образу усвідомленого, готового для споживання слабопідготовленим користувачем)?
А якщо поезія стосується тільки живого, то, принаймні у цьому світі, однією з її характеристик, одначе загальнообов'язкових, має бути рух (зміни, ріст, темп). Рух, який вибудовується за правилами і пульсує гармонійним (наприклад, сердечним) ритмом.
Тобто, все те, у чому не спостерігається биття живого, гармонійного, ритмічного - не може бути пов'язане з Поезією?
Можна й простіше, - прозі достатньо для існування тримірного обсягу людського буття, без усього такого "тут беззмістовного", в той час, як поезія починається за межами "тільки людського" і туди ж і направлена, - до "тут беззмістовного".
Звісно, у древні часи, коли скарбниця загальнолюдської (і мовної) свідомості була незрівнянно меншою, достатнього обсягу прози для відкидування "тут беззмістовного" не було, як не має її і нині у природі. І, можливо, у природі повсюди поезія? Не даремно ледь не всі найдревніші джерела бачаться, як поетичні. І Біблія поетична. Хоча, можливо, рівень її "правди" відповідає рівню її поетичності, а звідси і її комплексності. І міра поетичності Біблії все таки добре нами відчувається, і чим далі, тим гостріше...
Тому нам з вами, шановні автори, варто піклуватися нашою гармонією, - можливо задля доступу до чогось такого завтрашнього, але, головне, аби не псувати видиму і невидиму природу несмаком, неприродністю нашої закритості від Безкінечності.
І було би бажання,- вміння до нас таки прийде. :)
Якщо в нас прибуватиме Життя, то і Поезія теж - UBI VITA, IBI POESIS!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ubi vita, ibi Poesis
А щоб це саме "себе" знаходити, певно, потрібно розпочати дорогу від означень.
Наприклад, що таке поезія?
Хто такі "поети" - це більш-менш відомо (наприклад, див. "Проектування віршів" ) Найправильніше, напевно, поети - це вірнопіддані громадяни Поезії, і як версії, це - люди з витонченим смаком, люди, що передають свої відчуття через рими, медіуми гармоній ( передавачі автентичності) навколишнього видимого-невидимого багатовимірного Життя.
"Медіуми історії"(від Ліни Костенко) звучить ніби зрозуміліше, однак чи існує явище "історії" у нинішньому чи там майбутньому для наших "я" часі? Та й чи існує сама історія, як світ перебування поетів? Вже, швидше за все, вона сама - предмет людської творчості. Особливо це помітно на прикладі таких осіб як Гомер, Геродот, Нестор, чи там тисяч інших авторів "служанки влад" - історії.
І все таки, що то є - поезія? В широкому розумінні поезія - це ... художнє словесне образотворення, що відрізняється, скажімо, від прози віршованою, ритмічно побудованою мовою. Так пишуть в енциклопедіях і різних тлумачниках.
А що не пишуть у словниках? Ну, наприклад, те, що поезія - є мистецтво, а мистецтво - це, ніби, експериментальне продовження деяких актуальних і не дуже традицій виживання і гармонійного життя (культури) певного народу на певній території, у певному обсягу життя, так? Такий собі передовий фронт на межі, а частіше за межею, усталеного і добре перевіреного минулими поколіннями. Тобто, (таке собі примітивне для приматів) поетичне мистецтво зобов'язане охоплювати величезні обсяги живих гармоній поза особою конкретного митця конкретної культури і виходити, при цьому, ще за межі відомого. Можливо комусь не подобається слово "зобов'язане", мовляв, нікому і нічого ми не зобов'язані, але скажіть таке в крамниці, як продавець, або в школі, як учитель, або батькам, як син, або хворим, як лікар... Якщо кимсь називаєш себе, то якісь обов'язки на себе таки береш. :)
А що значить охоплювати обсяги гармоній? Це значить співпадати за багатьма характеристиками зі світом живого поза собою, поза своїм "я", співпадати за створюваним власним "звучанням" із звучанням інших об'єктів. Це напевно і є ідеальною поезією, - складовою і, водночас, безмежним оточенням такого собі комплексного образу. Образу живого великого, чи нескінченого ряду дрібніших образів. "Ubi vita, ibi poesis" - де життя, там і поезія, вважали латиняни.
Найцікавіше, що такий образ Живого ми у нашому тривимірному матеріальнім світі бачимо, відчуваємо, осягаємо - фрагментарно, не повністю. Чому не повністю? Тільки, виходячи з концепції, що життя не в цьому світі почалося і не тут закінчується. Напевно, Поезія є і самим дослідженням Живого.
Узагалі образ можна досліджувати на слух, на запах, на дотик, на смак, вивчати поглядом, і, звичайно, всім тим, що нас усе більше відрізняє від простішого тваринного світу - наприклад авторською співпрацею з мовою. Що, напевно, зовсім не зводиться до описання того, що сталося з автором чи його оточенням за допомогою мови, а проявляється саме через максимальне використання можливостей мови за її вищим призначенням, з одного боку, а з іншого, через гармонійне проголошення обсягів власного я в її межах, і трохи за межами, де мистецтво, так? :)
Добре, значить маємо обсяг земних координат X,Y,Z і динаміку мовних змін у цьому обсязі в часі, і себе десь тут, як крапочку свого відліку.І де тут мистецтво поезії?
Можливо справа в тому, що мова заходить далеко за наші, земні виміри. І поезія тоді є нашою спробою через мову долучитись не зовсім (чи зовсім не) земних об'єктів і явищ? Долучитись
гармонією, що пульсує і вловлюється поетом (через минулий мовний досвід людства) в чомусь Живому, і відтвореною автором (вірша) суттю, характером і якістю цього образу - смаком, виглядом, відчуттям, врешті-решт, і звучанням - на межі мовного досвіду?
Вловлюється і відтворюється що саме?
Напевно, справжнє таке відтворення і є Поезією, і це відтворення є швидше відкритим духовним, розумовим доступом до чогось, а не продуктом для споживання, як то, наприклад, бачиться мені проза.
Тобто, через поезію проникаєш у вище за земне, між тим, абсолютно реальне, існування цілісного образу, у його вищу комплексність.
А проза є тоді проекцією цього всього вищого на X,Y,Z нашого світу, майстерним описанням відбитку образу, його тримірною тінню (творенням описовим, добре зрозумілим - куди не глянь - образу усвідомленого, готового для споживання слабопідготовленим користувачем)?
А якщо поезія стосується тільки живого, то, принаймні у цьому світі, однією з її характеристик, одначе загальнообов'язкових, має бути рух (зміни, ріст, темп). Рух, який вибудовується за правилами і пульсує гармонійним (наприклад, сердечним) ритмом.
Тобто, все те, у чому не спостерігається биття живого, гармонійного, ритмічного - не може бути пов'язане з Поезією?
Можна й простіше, - прозі достатньо для існування тримірного обсягу людського буття, без усього такого "тут беззмістовного", в той час, як поезія починається за межами "тільки людського" і туди ж і направлена, - до "тут беззмістовного".
Звісно, у древні часи, коли скарбниця загальнолюдської (і мовної) свідомості була незрівнянно меншою, достатнього обсягу прози для відкидування "тут беззмістовного" не було, як не має її і нині у природі. І, можливо, у природі повсюди поезія? Не даремно ледь не всі найдревніші джерела бачаться, як поетичні. І Біблія поетична. Хоча, можливо, рівень її "правди" відповідає рівню її поетичності, а звідси і її комплексності. І міра поетичності Біблії все таки добре нами відчувається, і чим далі, тим гостріше...
Тому нам з вами, шановні автори, варто піклуватися нашою гармонією, - можливо задля доступу до чогось такого завтрашнього, але, головне, аби не псувати видиму і невидиму природу несмаком, неприродністю нашої закритості від Безкінечності.
І було би бажання,- вміння до нас таки прийде. :)
Якщо в нас прибуватиме Життя, то і Поезія теж - UBI VITA, IBI POESIS!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.324 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.324 seconds