ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.17
22:04
Промерзла трава, як нові письмена.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
2025.11.17
20:06
Розірвала договір із сатаною —
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
2025.11.17
18:09
Нарешті, чиста прозоріє яв,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
2025.11.17
13:08
Заблокувався сонцемісяць на ПееМі!
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
2025.11.17
11:56
На фотографії під склом – портрет, подібний міражу.
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
2025.11.17
09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
2025.11.17
08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
2025.11.17
07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
2025.11.17
05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
2025.11.16
21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
2025.11.16
20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
2025.11.16
15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
2025.11.16
15:27
Тоді, коли пухнастим квітом
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
2025.11.16
14:56
Хмари, хмари примарні, зловісні,
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
2025.11.16
14:50
Вчитель Амок стояв біля прозорого чисто вимитого вікна і дивився на пейзаж пізньої глухої осені. Безнадійної, наче очі оленя, що побачив націлений на нього мушкет мисливця. Учні (капловухі та веснянкуваті, патлаті і закосичені, в чорній шкільній формі і з
2025.11.16
13:04
– Наші захисники та захисниці
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Редакція Майстерень (1963) /
Критика | Аналітика
/
Мистецтвознавчі розшуки
Ubi vita, ibi Poesis
Тут, на сторінках "Поетичних Майстерень" ми взяли на себе величезне нахабство звузити безмежний поетичний простір рамками наших далеко не досконалих поглядів. Вірніше, звузити не сам простір, а наші розшуки у ньому і розшуки, звичайно, самих себе. В цьому, напевно, і суть назви "Майстерень".
А щоб це саме "себе" знаходити, певно, потрібно розпочати дорогу від означень.
Наприклад, що таке поезія?
Хто такі "поети" - це більш-менш відомо (наприклад, див. "Проектування віршів" ) Найправильніше, напевно, поети - це вірнопіддані громадяни Поезії, і як версії, це - люди з витонченим смаком, люди, що передають свої відчуття через рими, медіуми гармоній ( передавачі автентичності) навколишнього видимого-невидимого багатовимірного Життя.
"Медіуми історії"(від Ліни Костенко) звучить ніби зрозуміліше, однак чи існує явище "історії" у нинішньому чи там майбутньому для наших "я" часі? Та й чи існує сама історія, як світ перебування поетів? Вже, швидше за все, вона сама - предмет людської творчості. Особливо це помітно на прикладі таких осіб як Гомер, Геродот, Нестор, чи там тисяч інших авторів "служанки влад" - історії.
І все таки, що то є - поезія? В широкому розумінні поезія - це ... художнє словесне образотворення, що відрізняється, скажімо, від прози віршованою, ритмічно побудованою мовою. Так пишуть в енциклопедіях і різних тлумачниках.
А що не пишуть у словниках? Ну, наприклад, те, що поезія - є мистецтво, а мистецтво - це, ніби, експериментальне продовження деяких актуальних і не дуже традицій виживання і гармонійного життя (культури) певного народу на певній території, у певному обсягу життя, так? Такий собі передовий фронт на межі, а частіше за межею, усталеного і добре перевіреного минулими поколіннями. Тобто, (таке собі примітивне для приматів) поетичне мистецтво зобов'язане охоплювати величезні обсяги живих гармоній поза особою конкретного митця конкретної культури і виходити, при цьому, ще за межі відомого. Можливо комусь не подобається слово "зобов'язане", мовляв, нікому і нічого ми не зобов'язані, але скажіть таке в крамниці, як продавець, або в школі, як учитель, або батькам, як син, або хворим, як лікар... Якщо кимсь називаєш себе, то якісь обов'язки на себе таки береш. :)
А що значить охоплювати обсяги гармоній? Це значить співпадати за багатьма характеристиками зі світом живого поза собою, поза своїм "я", співпадати за створюваним власним "звучанням" із звучанням інших об'єктів. Це напевно і є ідеальною поезією, - складовою і, водночас, безмежним оточенням такого собі комплексного образу. Образу живого великого, чи нескінченого ряду дрібніших образів. "Ubi vita, ibi poesis" - де життя, там і поезія, вважали латиняни.
Найцікавіше, що такий образ Живого ми у нашому тривимірному матеріальнім світі бачимо, відчуваємо, осягаємо - фрагментарно, не повністю. Чому не повністю? Тільки, виходячи з концепції, що життя не в цьому світі почалося і не тут закінчується. Напевно, Поезія є і самим дослідженням Живого.
Узагалі образ можна досліджувати на слух, на запах, на дотик, на смак, вивчати поглядом, і, звичайно, всім тим, що нас усе більше відрізняє від простішого тваринного світу - наприклад авторською співпрацею з мовою. Що, напевно, зовсім не зводиться до описання того, що сталося з автором чи його оточенням за допомогою мови, а проявляється саме через максимальне використання можливостей мови за її вищим призначенням, з одного боку, а з іншого, через гармонійне проголошення обсягів власного я в її межах, і трохи за межами, де мистецтво, так? :)
Добре, значить маємо обсяг земних координат X,Y,Z і динаміку мовних змін у цьому обсязі в часі, і себе десь тут, як крапочку свого відліку.І де тут мистецтво поезії?
Можливо справа в тому, що мова заходить далеко за наші, земні виміри. І поезія тоді є нашою спробою через мову долучитись не зовсім (чи зовсім не) земних об'єктів і явищ? Долучитись
гармонією, що пульсує і вловлюється поетом (через минулий мовний досвід людства) в чомусь Живому, і відтвореною автором (вірша) суттю, характером і якістю цього образу - смаком, виглядом, відчуттям, врешті-решт, і звучанням - на межі мовного досвіду?
Вловлюється і відтворюється що саме?
Напевно, справжнє таке відтворення і є Поезією, і це відтворення є швидше відкритим духовним, розумовим доступом до чогось, а не продуктом для споживання, як то, наприклад, бачиться мені проза.
Тобто, через поезію проникаєш у вище за земне, між тим, абсолютно реальне, існування цілісного образу, у його вищу комплексність.
А проза є тоді проекцією цього всього вищого на X,Y,Z нашого світу, майстерним описанням відбитку образу, його тримірною тінню (творенням описовим, добре зрозумілим - куди не глянь - образу усвідомленого, готового для споживання слабопідготовленим користувачем)?
А якщо поезія стосується тільки живого, то, принаймні у цьому світі, однією з її характеристик, одначе загальнообов'язкових, має бути рух (зміни, ріст, темп). Рух, який вибудовується за правилами і пульсує гармонійним (наприклад, сердечним) ритмом.
Тобто, все те, у чому не спостерігається биття живого, гармонійного, ритмічного - не може бути пов'язане з Поезією?
Можна й простіше, - прозі достатньо для існування тримірного обсягу людського буття, без усього такого "тут беззмістовного", в той час, як поезія починається за межами "тільки людського" і туди ж і направлена, - до "тут беззмістовного".
Звісно, у древні часи, коли скарбниця загальнолюдської (і мовної) свідомості була незрівнянно меншою, достатнього обсягу прози для відкидування "тут беззмістовного" не було, як не має її і нині у природі. І, можливо, у природі повсюди поезія? Не даремно ледь не всі найдревніші джерела бачаться, як поетичні. І Біблія поетична. Хоча, можливо, рівень її "правди" відповідає рівню її поетичності, а звідси і її комплексності. І міра поетичності Біблії все таки добре нами відчувається, і чим далі, тим гостріше...
Тому нам з вами, шановні автори, варто піклуватися нашою гармонією, - можливо задля доступу до чогось такого завтрашнього, але, головне, аби не псувати видиму і невидиму природу несмаком, неприродністю нашої закритості від Безкінечності.
І було би бажання,- вміння до нас таки прийде. :)
Якщо в нас прибуватиме Життя, то і Поезія теж - UBI VITA, IBI POESIS!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ubi vita, ibi Poesis
А щоб це саме "себе" знаходити, певно, потрібно розпочати дорогу від означень.
Наприклад, що таке поезія?
Хто такі "поети" - це більш-менш відомо (наприклад, див. "Проектування віршів" ) Найправильніше, напевно, поети - це вірнопіддані громадяни Поезії, і як версії, це - люди з витонченим смаком, люди, що передають свої відчуття через рими, медіуми гармоній ( передавачі автентичності) навколишнього видимого-невидимого багатовимірного Життя.
"Медіуми історії"(від Ліни Костенко) звучить ніби зрозуміліше, однак чи існує явище "історії" у нинішньому чи там майбутньому для наших "я" часі? Та й чи існує сама історія, як світ перебування поетів? Вже, швидше за все, вона сама - предмет людської творчості. Особливо це помітно на прикладі таких осіб як Гомер, Геродот, Нестор, чи там тисяч інших авторів "служанки влад" - історії.
І все таки, що то є - поезія? В широкому розумінні поезія - це ... художнє словесне образотворення, що відрізняється, скажімо, від прози віршованою, ритмічно побудованою мовою. Так пишуть в енциклопедіях і різних тлумачниках.
А що не пишуть у словниках? Ну, наприклад, те, що поезія - є мистецтво, а мистецтво - це, ніби, експериментальне продовження деяких актуальних і не дуже традицій виживання і гармонійного життя (культури) певного народу на певній території, у певному обсягу життя, так? Такий собі передовий фронт на межі, а частіше за межею, усталеного і добре перевіреного минулими поколіннями. Тобто, (таке собі примітивне для приматів) поетичне мистецтво зобов'язане охоплювати величезні обсяги живих гармоній поза особою конкретного митця конкретної культури і виходити, при цьому, ще за межі відомого. Можливо комусь не подобається слово "зобов'язане", мовляв, нікому і нічого ми не зобов'язані, але скажіть таке в крамниці, як продавець, або в школі, як учитель, або батькам, як син, або хворим, як лікар... Якщо кимсь називаєш себе, то якісь обов'язки на себе таки береш. :)
А що значить охоплювати обсяги гармоній? Це значить співпадати за багатьма характеристиками зі світом живого поза собою, поза своїм "я", співпадати за створюваним власним "звучанням" із звучанням інших об'єктів. Це напевно і є ідеальною поезією, - складовою і, водночас, безмежним оточенням такого собі комплексного образу. Образу живого великого, чи нескінченого ряду дрібніших образів. "Ubi vita, ibi poesis" - де життя, там і поезія, вважали латиняни.
Найцікавіше, що такий образ Живого ми у нашому тривимірному матеріальнім світі бачимо, відчуваємо, осягаємо - фрагментарно, не повністю. Чому не повністю? Тільки, виходячи з концепції, що життя не в цьому світі почалося і не тут закінчується. Напевно, Поезія є і самим дослідженням Живого.
Узагалі образ можна досліджувати на слух, на запах, на дотик, на смак, вивчати поглядом, і, звичайно, всім тим, що нас усе більше відрізняє від простішого тваринного світу - наприклад авторською співпрацею з мовою. Що, напевно, зовсім не зводиться до описання того, що сталося з автором чи його оточенням за допомогою мови, а проявляється саме через максимальне використання можливостей мови за її вищим призначенням, з одного боку, а з іншого, через гармонійне проголошення обсягів власного я в її межах, і трохи за межами, де мистецтво, так? :)
Добре, значить маємо обсяг земних координат X,Y,Z і динаміку мовних змін у цьому обсязі в часі, і себе десь тут, як крапочку свого відліку.І де тут мистецтво поезії?
Можливо справа в тому, що мова заходить далеко за наші, земні виміри. І поезія тоді є нашою спробою через мову долучитись не зовсім (чи зовсім не) земних об'єктів і явищ? Долучитись
гармонією, що пульсує і вловлюється поетом (через минулий мовний досвід людства) в чомусь Живому, і відтвореною автором (вірша) суттю, характером і якістю цього образу - смаком, виглядом, відчуттям, врешті-решт, і звучанням - на межі мовного досвіду?
Вловлюється і відтворюється що саме?
Напевно, справжнє таке відтворення і є Поезією, і це відтворення є швидше відкритим духовним, розумовим доступом до чогось, а не продуктом для споживання, як то, наприклад, бачиться мені проза.
Тобто, через поезію проникаєш у вище за земне, між тим, абсолютно реальне, існування цілісного образу, у його вищу комплексність.
А проза є тоді проекцією цього всього вищого на X,Y,Z нашого світу, майстерним описанням відбитку образу, його тримірною тінню (творенням описовим, добре зрозумілим - куди не глянь - образу усвідомленого, готового для споживання слабопідготовленим користувачем)?
А якщо поезія стосується тільки живого, то, принаймні у цьому світі, однією з її характеристик, одначе загальнообов'язкових, має бути рух (зміни, ріст, темп). Рух, який вибудовується за правилами і пульсує гармонійним (наприклад, сердечним) ритмом.
Тобто, все те, у чому не спостерігається биття живого, гармонійного, ритмічного - не може бути пов'язане з Поезією?
Можна й простіше, - прозі достатньо для існування тримірного обсягу людського буття, без усього такого "тут беззмістовного", в той час, як поезія починається за межами "тільки людського" і туди ж і направлена, - до "тут беззмістовного".
Звісно, у древні часи, коли скарбниця загальнолюдської (і мовної) свідомості була незрівнянно меншою, достатнього обсягу прози для відкидування "тут беззмістовного" не було, як не має її і нині у природі. І, можливо, у природі повсюди поезія? Не даремно ледь не всі найдревніші джерела бачаться, як поетичні. І Біблія поетична. Хоча, можливо, рівень її "правди" відповідає рівню її поетичності, а звідси і її комплексності. І міра поетичності Біблії все таки добре нами відчувається, і чим далі, тим гостріше...
Тому нам з вами, шановні автори, варто піклуватися нашою гармонією, - можливо задля доступу до чогось такого завтрашнього, але, головне, аби не псувати видиму і невидиму природу несмаком, неприродністю нашої закритості від Безкінечності.
І було би бажання,- вміння до нас таки прийде. :)
Якщо в нас прибуватиме Життя, то і Поезія теж - UBI VITA, IBI POESIS!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.4539 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.4539 seconds