ДІЙОВІ ОСОБИ

ІННОКЕНТІЙ IV - Папа Римський (1243-1254), в миру Синібальді Фієска, граф де Лаванья

АБАТ ОПІЗО - Опізо ді Кастелла, настоятель монастиря св.Павла в Меццано

МАТВІЙ КРАКІВСЬКИЙ - Матвій, Краківський єпископ

АЛЬБЕРТ ПРУСЬКИЙ - Альберт Суєрбеєр, Архієпископ Пруссії та Естонії

ПАПСЬКИЙ КАМЕРАРIЙ - отець Лоренцо Віллібальді, скарбник Римської курії

Травень 1246 року. Резиденція Папи Римського Його Святості Іннокентія IV. Таємне зібрання на якому Папа та кардинали
обговорюють східну політику апостольського престолу.
На раді присутній також скарбник Римської курії (камерарій), дивовижно схожий на Блазня.

КАМЕРАРIЙ:
Подвiйний обруч, густо перевитий
листками, стеблами та квітами аканта.
Два фунти золота. Дванадцять діамантів,
оправлених прегарно у суцвіття
смарагдів та рубінів. (Архитвір
штудерника Джанфранко Торріджані -
золотаря з Тоскани.) Помістив
між стеблами та листям - піврельєфи
птахів, мисливців, гончаків, оленя -
учвал, галопом! Кругаля пустив
повчальне гасло на лункій латині:
“Як колесо Фортуни не крутнеться -
стоїть Чеснота твердо”.

АБАТ ОПІЗО:
Фра Лоренцо,
ти не сказав нам про ціну... Сукупно?

КАМЕРАРIЙ:
Шістнадцять тисяч золотих флоринів:
за самоцвіти, золото й роботу.

(Шелест зачудування)
ПАПА ІННОКЕНТІЙ:
Дванадцять років, браття во Христі,
відтоді, як орда осатаніла,
спустошивши Куманію і Русь,
вламалась до Європи. Гидь і скверна
залили володіння королів
Богемії, Моравії та Польщі,
і землю диких угрів. Нечестиві,
узявши Краків, Вроцлав, Буду, Пешт,
удерлись до Кампаньї. Чаклуни
провадили безбожників: пороки
трощили мури міст, мов шкаралупу
горіхів грецьких. Ні смола, ні вар,
ні меч гартований,
ні щит, залізом кутий,
не стримали навали. Видавалось -
ніщо не порятує християн
від видимої смерті, тільки диво.
І - сталося! Архангел засурмив.
Упав Сатурн. Зійшла зоря кривава.
Поблизу Геркулесових Стовпів -
розверзлась брама пекла.
Твань Тартару
поглинула поріддя сатани -
монгольського каґана, і погани,
відхлинули, покинувши пороки,
від Заґреба. Розтанули, мов дим...

МАТВІЙ:
Щоразу, Споживаючи Дари,
благаєм: “Від татарського нашестя
спаси нас, Господи!”

ПРЕЛАТИ:
Спаси і сохрани...

ПАПА ІННОКЕНТІЙ:
Не будемо в безпеці, поки ворог
біля воріт. Ерцгерцоґ Даніель,
володар русів, пише, що Орда
прийде до нас із першою травою.

ОПІЗО:
Відомо достеменно?

КАМЕРАРІЙ:
Підкупив
посланника каґана Уґедея.

ОПІЗО:
Орда нахлине, мов весняна повінь,
і звітріє, немов квітневий сніг.

АЛЬБЕРТ:
Безумець той,
котрий недбальством ницим
Господнє випробовує терпіння,
не чинячи нічого для спасіння
душі і тіла!

МАТВІЙ:
Доброчесний пастир
подбає, щоб найменша із овечок
урятувалась.

ПАПА ІННОКЕНТІЙ:
Волею Творця,
котрий усе таємне виявляє,
відкрилося, що принци-чинґізиди
заприсяглись не сходити з коней,
допоки християнські королівства,
на південь і на захід від Дунаю -
не скоряться каґанові. Корона
є символом державної еґіди
над землями, котрі межують з краєм
язичників. Вказати непомильно
на мужа, котрий стане заборолом
Святої церкви та земель Христових,
окормлених Апостольським престолом.

АЛЬБЕРТ ПРУСЬКИЙ:
Король мадьярський, Бéла, Ваша Святість.
Могутній воїн, що Карпатські гори
залізними полками підпирає.

МАТВІЙ:
Болéслав Кривоустий - князь опольський,
уславлений зразковим благочестям.

ОПІЗО:
Володар русів - princeps Даніель.

АЛЬБЕРТ:
Наприкінці свого понтифікату
отець-владика Іннокентій Третій,
єпископ римський, доручив Арпáдам
опікуватись руссю. Коломáна
коронували в Галичі. Вінець
належить передати спадкоємцю.

ОПІЗО:
Володар спадкоємний - у сторонніх
вінця не вимагає.

АЛЬБЕРТ:
Дивовижно,
що Ваша Еміненція стороннім
себе вважає!

МАТВІЙ:
На раменах Церкви -
склепіння світу.

ПАПА ІННОКЕНТІЙ:
Брат наш во Христі,
отець Лоренцо знає родовід
державної династії Арпадів.

ПАПСЬКИЙ КАМЕРАРІЙ:
Мадьярські принци? Двоє, Ваша Святість,
урядували руссю. Коломана
коронував у Галичі єпископ
Адáльберт з Естерґóма, а Андрій
успадкував клейноди.

ОПІЗО:
Тінь клейнодів!
Барвистий сон, ошурки сухозлотні.
Пшоно в сильці лукавої Фортуни,
котра рамена кволі полюбляє
спокусливим трофеєм розчавити.

АЛЬБЕРТ:
У русів править своєвільна чернь.
Юрба роззяв - звичайні городяни,
самі собі владику обирають,
зібравшись на майдані! Крики, регіт,
розбиті голови, роз'юшені носи:
вертеп, та й годі. Будь-який заброда,
порозумівшись з лігою вельмож,
цілком спроможний виграти у кості
півроку слави. Легковірний демос -
шалітиме від щастя, “тріумфатор” -
в'їжджатиме до міста, а ворони
і дикі пси справлятимуть поминки
при трупі попереднього “державця”.

ОПІЗО:
Флоренцію здобути забажавши,
німецький кесар, Фрідріх Віроломний,
підкинув дров на вигасле кострище
суперництва між давніми родами
Убéрті та Баньєзе. Розтроюдив
старі болячки та розворушив
жар честолюбства. Полум'я розбрату -
загуготіло. Партія Уберті -
покликала рейтарів. Імператор -
тріумфував... Минуло кілька років,
і жителі Флоренції, тотально -
старі й малі, вельможні й посполиті -
озброїлись супроти чужоземців,
зібравшись на майдані. Розгромили
німецький гарнізон. Повісили подесту,
поставленого Фрідріхом. Затятих
прихильників Уберті, упізнавши, -
каменували. (Декого, по тому,
знаходили у ямах вигрібних.)

ПАПА ІННОКЕНТІЙ:
Породження єхидни - підлий Фрідріх!
відлучений від церкви за нечестя.

МАТВІЙ:
Слуга гріха: плюгавством содомітським
заплямив гідність мужа і державця!

АЛЬБЕРТ:
Чи ж дивина, що добрі християни
прогнали геть безбожного монарха?


ОПІЗО:
Не дивина, бо ні один володар -
лихий чи добрий, ниций чи шляхетний -
союзників захланних не зуміє
наситити. Байдужих роздратують
побори на залогу чужоземну,
а вороги, відчувши переміну
у настроях народу, не змарнують
нагоди збунтувати простолюд,
зруйнований грабунками й постоєм
чужого війська.

АЛЬБЕРТ:
Герцог Даніель
ріс при дворі Арпадів.

ОПІЗО:
Я не вірю
у вдячність повелителів.

МАТВІЙ:
А в чесність
татарського васала? Ваша Святість,
із гіркотою, з болем у душі
посвідчую, що герцог Даніель
утратив право на корону, сан
і гідність християнського монарха.

ПАПА ІННОКЕНТІЙ:
Хай Ваша Еміненція пояснить.

МАТВІЙ:
З мізерним почтом, крадькома, відвідав
столицю варварів. На вимогу каґана -
ушанував нечистого. Отримав
перґамен на умовне володіння
посілостями, землями та людом
Червоної Русі.

ОПІЗО:
Які умови?

МАТВІЙ:
Данина, військо, безумовний послух
каґанові.

АЛЬБЕРТ:
Якого роду демон?

МАТВІЙ:
Володар мух, котрий прийняв подобу
двоглавої змії. Боговідступник,
упавши ниць, проповз між головами
гидотної почвари. Обпекло
пекельним полум'ям, що бухнуло одразу
з обох пащек. Погани нечестиві -
забили в бубни та заверещали
від радості.

АЛЬБЕРТ:
У чому, Eccellénza,
могутність демона?

МАТВІЙ:
Роздувшись непомірно,
пекельний гад звивається в кільце,
оточуючи військо, й вивергає
потоки бісів верхи на єхиднах,
драконах, мулах та єдинорогах.

АЛЬБЕРТ:
Я бачив це! Їм ім'я - леґіон!
Метали стріли. Князь силезький Генріх,
та сорок тисяч лицарів добірних,
з Моравії, Саксонії та Польщі,
наклали головою, Ваша Святість,
під Ліґницею.

ПАПА ІННОКЕНТІЙ:
Змовмо “Отче наш”,
щоб відігнати ангелів безодні.

(Прелати проказують молитву)

ПАПСЬКИЙ КАМЕРАРIЙ:
Брат-францисканин Плано де Карпіні,
вертаючи з місійної мандрівки
до варварів, у Галичі застав
ридання слізні: princeps Даніель
лежав на смертнім ложі. Городяни -
молились ревно. Укріпивши дух,
отець Карпіні став просити Бога
за лицаря. На всенощній, у церкві
Косми і Даміана, перед світом,
видіння мав: архангел Михаїл
ударив змія списом вогняним,
розтявши навпіл. Тої ж таки ночі
відкрилась давня рана: чорна кров
упереміш із гноєм, і шматок
татарського заліза. Вдячний герцоґ,
одужавши, обдарував обитель
прещедрими дарами, і поклявся,
що “виб'є православних християн
з-під бéрла нечестивого каґана”.

АЛЬБЕРТ:
Хвилевий настрій?

ПАПСЬКИЙ КАМЕРАРIЙ:
Надіслав листа.

(Показує перґамен з печаткою на шворці)
МАТВІЙ:
Пекельний підступ!

ПАПСЬКИЙ КАМЕРАРIЙ:
Цілував хреста!

МАТВІЙ КРАКІВСЬКИЙ:
Схизмат? Язичник?! Грецьке духовенство -
неблагочинне! Грецька літургія -
неблагодатна! Клятва на хресті -
неважна перед Господом!

ПАПА ІННОКЕНТІЙ:
Прелати!
Так, руси, ризикуючи спасінням,
наслідували греків при служінні
святої меси. Але для Творця -
немає неможливого! Прозрів
сліпорождéнний Тóвія: Кирило,
єпископ русів, герцоґ, духовенство
листовно визнали,
що католицька церква -
є мати всіх церков, що Папа Римський -
глава всіх християн, що Мати Божа
єдиним омофóром покриває
усі язики. Що - один Господь,
єдина Віра і єдина Церква!

(До отця Лоренцо, камерарія)

Тому всечесний отче, приготуйте
приладдя для писання... “Іннокентій,
єпископ Римський - королю Руси,
світлійшому владиці Даніелю.

Дорогоцінний сину во Христі!
Із благодаттю в серці вдовольняю
Твоє прохання: відтепер - довіку
бере Святий Апостольський Престол
Тебе й Твою державу - під опіку.”

ПРЕЛАТИ:
Во ім'я Господа - віднині і довіку!
Во славу Господа - до Стрáшного Судá!

ПАПА ІННОКЕНТІЙ (продовжує):
“Ти просиш, щоб пресвітерам Руси
дозволити служити, причащати,
і уділяти решту Тайн Святих -
звичаєм грецьким. Прихилившись серцем
до ниви Божої, де щедро колоситься
любов до Господа і ревне благочестя, -
охоче дозволяю. Хай ніхто
не сміє легковажити велінням
намісника Христового! важка
десниця Вседержителя.” Амінь.

(Папа благословляє усіх присутніх.}
Виходячи, прелати цілують руку Святійшого Отця.)