Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.01
20:47
Не шкодуй для радості
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
2026.04.01
19:54
мені радісно терпко
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги
2026.04.01
13:53
Емігранту в далекій країні
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.
Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.
Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,
2026.04.01
13:52
Над тим хто суд чинити буде,
котрий в молитві за народ,
кому життя простого люду
як лебедям простори вод?
Молитва хоч на грецькій мові* –
на часі ж Київський ізвод,
тож маєм бути вже готові
котрий в молитві за народ,
кому життя простого люду
як лебедям простори вод?
Молитва хоч на грецькій мові* –
на часі ж Київський ізвод,
тож маєм бути вже готові
2026.04.01
11:32
Схоже на те, що Ви спробували піднести читача одразу до "небесних шкіл", де пророки викладають щось середнє між метафізикою й профілактикою паніки. Вірш відкривається настільки урочисто, що хочеться зняти взуття і говорити пошепки. Але вже у другій ст
2026.03.31
21:55
Триноги поставили серед пустки*:
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
2026.03.31
21:40
Пірнув алконавт у глибезну пляшину.
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.
Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.
Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
2026.03.31
19:24
Не дивуюсь видиву нічному,
наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.
І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,
наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.
І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,
2026.03.31
16:16
мене огудять
і засудять
не тема це щоб
ґуґлити з нужди
допитувати ші
наскільки ші у змозі
за думкою
спам усякчасний чи
і засудять
не тема це щоб
ґуґлити з нужди
допитувати ші
наскільки ші у змозі
за думкою
спам усякчасний чи
2026.03.31
16:02
Багато хто із мешканців Європи її, стареньку, не люблять. І, мабуть, не варто дивуватися новочасним мігрантам, які відчувають пекучу тугу за звичним середовищем і час від часу пориваються запровадити рідні мусульманські, індуїстські чи інші традиції за м
2026.03.31
12:46
Тиша в небесних школах.
Саме у ній пророки
Вчать визначати сполох
І почуття високе.
Шибеники, почуйте
Нас до своїх повішень -
Киньте трагічні бунти,
Саме у ній пророки
Вчать визначати сполох
І почуття високе.
Шибеники, почуйте
Нас до своїх повішень -
Киньте трагічні бунти,
2026.03.31
11:43
Ніч у оголеність штовхає,
Коли беззахисним стаєш.
Іде барвистість небокраю,
Приходить сірість без одеж.
Приходить страх у масці фата,
Ідуть тривога і абсурд.
Приходить смерть в плащі рогата,
Коли беззахисним стаєш.
Іде барвистість небокраю,
Приходить сірість без одеж.
Приходить страх у масці фата,
Ідуть тривога і абсурд.
Приходить смерть в плащі рогата,
2026.03.31
11:24
Моя мама Світлана Вікторівна Єрмакова родом із Північного Кавказу - з лермонтовського Пятигорська. З дитинства маючи гарний голос (у своєму розквіті він нагадував тембр Монсеррат Кабальє), вона співала завжди і всюди - у школі, на конкурсах, у госпіталях
2026.03.31
06:12
Весняний ранок прохолодний,
Хоч сонце сяє над Дніпром
І так безвітряно сьогодні,
Що білий світ застиг кругом.
Впиваюсь сонцем і повітрям,
На повні груди вдих роблю, -
Виймаю пензлі та палітру
І волю вмілості даю.
Хоч сонце сяє над Дніпром
І так безвітряно сьогодні,
Що білий світ застиг кругом.
Впиваюсь сонцем і повітрям,
На повні груди вдих роблю, -
Виймаю пензлі та палітру
І волю вмілості даю.
2026.03.31
02:06
Вкрилася земля попелом і кров'ю,
І наша незалежність задушена з любов'ю.
Земля, яка розорена, спотворена і скривджена ганьбою,
Вже зайнята ордою: червоною, новою.
Й остання та надія розстріляна в Поліссі,
І сотні легіонів поховано у лісі.
І ще сті
І наша незалежність задушена з любов'ю.
Земля, яка розорена, спотворена і скривджена ганьбою,
Вже зайнята ордою: червоною, новою.
Й остання та надія розстріляна в Поліссі,
І сотні легіонів поховано у лісі.
І ще сті
2026.03.31
01:19
Шукаючи себе випадково знайшов логіку.
Носієві традиційних цінностей знесло дах.
Корисні ідіоти користалися зі свого статусу небезкорисливо.
Чужа історія – як випадкова коханка. Історію, як і дружину, треба мати свою.
Найлегше у підвищенні тис
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Малігон (1984) /
Вірші
ПАРВЕНЮ
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПАРВЕНЮ
1.
Кришаться сходинки: перша, друга… десята…
Там, де тобі уривається небо і починається свято,
конверти уперто приносять перший французький іній,
сподіваючись на швидке прочитання і розуміння
того, що ніколи ніде не знаходило адресата.
Мама, зібравши волосся докупи, старанно кришить салати,
а сестри малі видихають на вікна зайчиків
та ведмежат,
Не розуміючи значення (і призначення)
тих червоних кімнат,
де вони рано стануть дорослими…
І десь на дванадцятій сходинці вам зіпсуються відносини,
наче забута вівсянка…
Мам, але ж бувало по-всякому!
Ну зупини мене, мам, не дай перетнути кордони…
Я мову шовкову не хочу на мову картонну…
Поранься об кинуте необережно “Пора!”,
згадай, як плаче під снігом кора…
2.
Щоб не залитися чаєм, щоб не дрижали пальці,
так, під столом, тримаючись нервом за нерв,
заводимо дохлу розмову, аби не попасти
губами у пастку поганих манер.
Беремо по черзі на руки скрипучі альбоми,
мов безнадійно хворих дітей, і дорога із дому
десь намальована там, на обкладинці, збоку.
Більше не буде великих бантів і коротких уроків,
коротших за найкоротший постріл…
І раптом запахне вашої спільної крові палена карамель,
і чорно-біле совкове щастя, летюче, мов корабель,
що вбило тебе, відлітаючи в передостанню осінь.
3.
Довго, болісно йду, як укріп соломинкою.
Хомути перешито на німби, а міряти нікому.
І дорога від мене іде, камінці черепахові
розкидає, мов руни, і хоче землею пахнути.
Я тікаю, до місця мені авеню, парвеню,
прориваючи дощ, набираю, дзвоню, -
а по той бік – собача нудьга нависає,
і кусає. До крові кусає…
…Між іншим, спитаю, чи рукавиці почато,
чи довшають наші шарфи і якою ниткою,
про все на світі, аби лише промовчати
про те, що нас ще досі не троє. Бо ніколи.
(Та скоро все виправлю, винувата!)
Я молюся за їхнє нове цуценя. Я майже його люблю.
Я їхні червоні шпалери хвалю й червонію, і знову хвалю,
читаючи настрою, тембру її кожен порух ,
як старий кардіолог
читає безмовно-нерівну історію хворих.
Хтозна, скільки зубатого сміху посіяно там, де невесело.
Скільки звикати, щоб гордо вважатися звиклою.
Кров по камінню біжить, євро біжить по вестерну, –
кажуть, тепліше із євровікнами.
4.
Жадний трамвай пожирає себе по колу.
Ми виходимо, не озираючись, не вибачаючи
погляди перехожих та глибину підкалюжного неба .
Я саджаю його на гойдалку, обережно,
ніби скляного янгола на ялинку.
Він усміхається і цитує Гауфа,
а ті його ямочки на щоках, наче теплі воронки
від свіжого вибуху…
І телебашта нам світить, рідніша за всякі вежі.
І світить тортом крізь біль десяте дитяче свято…
5.
Ми саджаємо кинуті яблуні. Син пожалів.
Висять над весною скелетики журавлів
горді, тому й високі.
Ямку – водою, щільно, не омину…
Крізь візерунки моху і полину
з мене зціловано соки.
Пес доганяє хвоста, дурнувато живий,
а у самої – долоні пусті, хоч завий:
ліва – потріскана, права - то вся в землі…
І знову – по колу – яблуні, журавлі...
А він регоче, наводить камеру: "Ма, веселіш!
Ну що ти як вкопана там стоїш!"
І здається, ростуть не по дням ті дерева, з одного - по два,
наче з чернетки – густі іноземні слова…
6.
Він вислав мені шкатулку - знак порожнечі…
Нетлі, голови оленів, всяка інша нещасна нечисть,
непідвладна ні часу, ні пилу.
Спочатку відкрити було несила.
Потім, одного разу, коли не спала…
…Без нутрощів, без прикрас,
отже, доречна якраз
для всякого спаму.
Тільки на дні – як підстилка до всіх спільно прожитих зим –
лист із проханням не кидати пам'ять за ним…
14/10/2010
Кришаться сходинки: перша, друга… десята…
Там, де тобі уривається небо і починається свято,
конверти уперто приносять перший французький іній,
сподіваючись на швидке прочитання і розуміння
того, що ніколи ніде не знаходило адресата.
Мама, зібравши волосся докупи, старанно кришить салати,
а сестри малі видихають на вікна зайчиків
та ведмежат,
Не розуміючи значення (і призначення)
тих червоних кімнат,
де вони рано стануть дорослими…
І десь на дванадцятій сходинці вам зіпсуються відносини,
наче забута вівсянка…
Мам, але ж бувало по-всякому!
Ну зупини мене, мам, не дай перетнути кордони…
Я мову шовкову не хочу на мову картонну…
Поранься об кинуте необережно “Пора!”,
згадай, як плаче під снігом кора…
2.
Щоб не залитися чаєм, щоб не дрижали пальці,
так, під столом, тримаючись нервом за нерв,
заводимо дохлу розмову, аби не попасти
губами у пастку поганих манер.
Беремо по черзі на руки скрипучі альбоми,
мов безнадійно хворих дітей, і дорога із дому
десь намальована там, на обкладинці, збоку.
Більше не буде великих бантів і коротких уроків,
коротших за найкоротший постріл…
І раптом запахне вашої спільної крові палена карамель,
і чорно-біле совкове щастя, летюче, мов корабель,
що вбило тебе, відлітаючи в передостанню осінь.
3.
Довго, болісно йду, як укріп соломинкою.
Хомути перешито на німби, а міряти нікому.
І дорога від мене іде, камінці черепахові
розкидає, мов руни, і хоче землею пахнути.
Я тікаю, до місця мені авеню, парвеню,
прориваючи дощ, набираю, дзвоню, -
а по той бік – собача нудьга нависає,
і кусає. До крові кусає…
…Між іншим, спитаю, чи рукавиці почато,
чи довшають наші шарфи і якою ниткою,
про все на світі, аби лише промовчати
про те, що нас ще досі не троє. Бо ніколи.
(Та скоро все виправлю, винувата!)
Я молюся за їхнє нове цуценя. Я майже його люблю.
Я їхні червоні шпалери хвалю й червонію, і знову хвалю,
читаючи настрою, тембру її кожен порух ,
як старий кардіолог
читає безмовно-нерівну історію хворих.
Хтозна, скільки зубатого сміху посіяно там, де невесело.
Скільки звикати, щоб гордо вважатися звиклою.
Кров по камінню біжить, євро біжить по вестерну, –
кажуть, тепліше із євровікнами.
4.
Жадний трамвай пожирає себе по колу.
Ми виходимо, не озираючись, не вибачаючи
погляди перехожих та глибину підкалюжного неба .
Я саджаю його на гойдалку, обережно,
ніби скляного янгола на ялинку.
Він усміхається і цитує Гауфа,
а ті його ямочки на щоках, наче теплі воронки
від свіжого вибуху…
І телебашта нам світить, рідніша за всякі вежі.
І світить тортом крізь біль десяте дитяче свято…
5.
Ми саджаємо кинуті яблуні. Син пожалів.
Висять над весною скелетики журавлів
горді, тому й високі.
Ямку – водою, щільно, не омину…
Крізь візерунки моху і полину
з мене зціловано соки.
Пес доганяє хвоста, дурнувато живий,
а у самої – долоні пусті, хоч завий:
ліва – потріскана, права - то вся в землі…
І знову – по колу – яблуні, журавлі...
А він регоче, наводить камеру: "Ма, веселіш!
Ну що ти як вкопана там стоїш!"
І здається, ростуть не по дням ті дерева, з одного - по два,
наче з чернетки – густі іноземні слова…
6.
Він вислав мені шкатулку - знак порожнечі…
Нетлі, голови оленів, всяка інша нещасна нечисть,
непідвладна ні часу, ні пилу.
Спочатку відкрити було несила.
Потім, одного разу, коли не спала…
…Без нутрощів, без прикрас,
отже, доречна якраз
для всякого спаму.
Тільки на дні – як підстилка до всіх спільно прожитих зим –
лист із проханням не кидати пам'ять за ним…
14/10/2010
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
