ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2023.02.01 18:47
ІНастає глобальне потепління,
тонуть у морях материки,
люди захищають володіння
і... воюють. Людям невтямки,
що потоп великої ріки
буде не по щучому велінню.
Це сама земля уже віки,
поки гавкотіли пустомелі,

Юрій Лазірко
2023.02.01 17:31
Левандівка
не Монмартр
Сихів
не Бродвей
вже мене давно нема
там
де п‘ють
глінтвейн

Юрій Лазірко
2023.02.01 17:29
вітер гілочкою вишеньки
розгойдав колиску-віршенька

поділився тою втіхою
з ластів’ятами під стріхою

ті літали і втішалися
небо в римах колисалося

Юрій Лазірко
2023.02.01 17:27
ця історія
без хвоста
дощ не йшов
рахував до ста
невідкриті ще
парасолі
і кидав
ніби дрібку солі

Гриць Янківська
2023.02.01 16:53
Приходь в мій дім біду заколихати.
Надворі дощ – злякає і собаку.
Свистять вітри, аж дах зриває з хати.
Добро – дрібне, як насінина маку.

Добро дрібне не стукає у двері, –
Прибились грози знову до порогу.
А ти приходь словами на папері,

Софія Цимбалиста
2023.02.01 12:50
Ти мрієш про квиток у невагомість.
Про дорогу в один кінець
до чогось неозореного.
Ти мрієш про єднання
з природою.
Ти мрієш почути
тихий плескіт води.
Мрієш відчути

Олександр Сушко
2023.02.01 10:11
Грішу щоночі. А уранці каюсь,
Бо змалку не байдужий до краси.
Без грішників монахи б не рождались,
Монашки теж пощезли би усі.

Та що монашки! Не було б пророків,
Апостолів та сонмища святих!
О, зохен вей, русалі кароокі!

Хельґі Йогансен
2023.02.01 00:14
Життя завмерло, хоч іще не осінь.
Колись гуляла пристрасна жара,
Палка, жагуча, змінюючись зливою.
Тепер нудьга спішить до мене в гості.
Момент прощання... а мої слова
Тремтять ледь чутно нотами тужливими.

Сумую, сам на себе я сердитий,

Володимир Каразуб
2023.01.31 21:29
Так густо, гучно
До сліз і крику,
До гупоту тисяч що кинулись в танець,
"Скажи мені люба, чому не танцюєш,
Скажи, мені люба, що з голосом сталось?"
Так густо і гучно,
До темного крику,
До гупоту тисяч підкинутих грудок,

Ольга Олеандра
2023.01.31 20:26
Дихає темрява вогкою довгою піснею.
Слів не розчути, бубніння лірично сумне.
Шепче у вухо, стискає виски доброзичливо.
Все це мине, ось подивишся, все це мине.

Чому ти, темряво, лізеш до мене в розрадниці?
Чому вважаєш минання доречним кінцем?
Чут

Нічия Муза
2023.01.31 17:10
Жили ми у союзі як брати,
а от окремо... кожне пам’ятає,
як партія вела до висоти
із низини болотяного краю.

Тоді ділив усе великий брат –
і їжу, і продукцію – пайками...
а нині лиш народний депутат

Ігор Деркач
2023.01.31 17:03
Усе, необхідне сьогодні – на часі,
та обрана каста одне визнає –
украдене – це уже їхнє наразі,
допоки керують лакеї-рантьє.

Минули майдани, настала розруха
у серці держави, в її голові...
Феміда клепає(ні слуху, ні духу

Сергій Губерначук
2023.01.31 15:35
Ми – нація. Нам слід добре пам’ятати все минуле. Нам слід читати себе без помилок. Людина, будь-яка, повинна жити з собою в майбутньому прогресі цілої нації і зараз з усієї глибини свого невеличкого людського серця – я повертаю до Вас усіх, мої лю

Володимир Бойко
2023.01.31 14:49
Прощай, убитая россия,
Страна запуганных рабов.
Ты бредишь манией мессии,
Ты вечно в поиске врагов.

Прощайте, дикие уроды,
Исчадья дьявольских болот.
Исконно мерзкому народу

Гриць Янківська
2023.01.31 11:48
Де дві дороги сходяться в одну,
Щоби з'єднати заблукалі долі,
Де вічність і буття настільки кволі,
Що і найменший подих вітру руйнує їхні мури –
Туди злітаються прокинувшись Амури,
Проспавши і сніданки, і полуденки, й вечері,
Вистежують народжен

Іван Потьомкін
2023.01.31 11:36
В каждом старом городе есть несколько мест, без которых просто немыслим сам его образ. В Иерусалиме – это Стена плача и шук Махане Егуда. Как ни парадоксально прозвучит, но обе эти достопримечательности эмоционально как бы дополняют одна другую. Стена
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Михайло Карасьов (1949) / Критика | Аналітика

 Сто років самотності Євгена Пашковського.
Трапилася на очі стаття Євгена Пашковського «Пір’яні леви». В ній автор з притаманною йому майстерністю паплюжить українську владу за те, що «протринькали – каліч каліччю – два премогутніх Богонатхнення! пустили на себеславлення й себевдоволення два превеликих Духозішестя, у вісімдесятих і нуль четвертому, продаремнили те, що дається рази на століття!...».
Однак, це окрема розмова. Мою ж увагу привернула його згадка про свій «Щоденний жезл» - велику книгу в українській літературі, справедливо відзначену державною шевченківською премією. «П.А. Загребельний, - пише Пашковський, - так схарактеризував : «Щоденний жезл» - це твір про наше життя. … це твір потрібний на щоденний вжиток українцям». І далі Пашковський каже: «твір, на думку класика потрібний для щоденного вжитку українцям, так і не дійшов до них; … де, коли, у якій країні забули покласти до книгозбірень сторінки, відзначені держпремією? … як у поштові скриньки, іди й в могили вкладай послання вічності». Все сказане, без сумніву, вірно. Прикро, що такий глибоко національний письменник, котрий десь в Польщі чи в Латинській Америці давно б став культовим, у нас залишається, образно кажучи, недосяжною Фудзіямою, про яку всі чули, але рідко хто побував на її вершині.
Однак, в непрочитанні широким загалом Євгена Пашковського є, на мою думку, глибші причини, аніж байдужість державних чиновників.

На перший погляд, відповідь на питання лежить на поверхні. Пашковського не читають, бо не осилять. Читацький загал важко сприймає модерне письмо, яким бавляться українські літератори: потік свідомості, довжелезні речення, відсутність сюжету і героя в традиційному їх розумінні.
Але у випадку з Пашковським не все так просто. Він не бавиться – стиль письма, усвідомлено чи ні, послуговує для нього єдиній цілі – якомога правдивіше відтворити реальність.

Насамперед, письменник зводить до мінімуму традиційну дистанцію між автором, який розповідає історію, та самою історією. Для цього він описує не річ, а згадку про неї. Пашковський доводить цей прийом до абсолюту. Він розчиняє одну в одній свідомість персонажа і автора, запрошуючи до компанії ще й третього – читача. І коли ця трійця дивиться на описуваний світ своїми шестиєдиними очима – створюється дивовижно правдиве відображення дійсного. Візьмемо епізод з «Вовчої зорі». (Тут і далі цитуються твори Є. Пашковського «Вовча зоря» та «Щоденний жезл»). За кухлем пива чоловік розказує історію, яка сталася з його сином. Хлопці поспорили, хто влежить на шпалах під проїжджаючим поїздом. Згодився син. Він ліг і «…гуркіт накочувався, стугоніла земля, буцім силкуючись одірвати чоловіка, вітер смердів лайном, здибив комір сорочки в мить, як колеса змусили щулитись на грудку чорного жаху, потяг пискляво пригальмував, машиніст завбачив лихе і оглухлому синові марилась тиша, звівся на лікті і занімів від тупого болю в хребтині: пальці дерли вислизаючі шпали, хололи від щебеню, приятель навприсядки дріботів поряд, горлаючи, штрикав тичкою між коліс, де як лантух полови, волочилося безживне об’юшене тіло». З першого разу читач (як і хлопець під поїздом!) не розуміє, що поїзд ще рухається, тому і весь епізод видається незрозумілим: якщо той став, то чому приятель дріботить поряд і звідки взялося безживне об’юшене тіло? Доклавши зусиль, усвідомлюєш суть – і вражаєшся несподіваністю і справжністю смерті!
Крім того, навколишнє заповнюється найдрібнішими деталями, стає щільним, без жодної білої цятки, заповнюється і значущим, і зовсім стороннім, аж до павутини на гілці дерева і слимака, який «смакує» грибом. А вкраплена в такий текст пряма мова, як просвітлина в реальність на похмареному небі спогадів, раптом дає ефект голограмної глибини.

І ось тут злиття свідомості автора, персонажа і читача, доведене до рубежу можливого, починає грати роль троянського коня. З твору зникає герой – не будеш же героєм сам для себе, а інших немає! А оскільки, за великим рахунком, вся вартісна література – це література характеру, то відсутність характерного героя робить твір важким і нецікавим. До того ж, описуючи сьогомиттєвий процес думання, письменник змушений ламати традиційну структуру тексту, звичні норми синтаксису, вживати несподівані і двозначні мовні звороти. Та ще надмір деталей – і текст Пашковського перетворюється у непрохідні нетрі.

Письменник розуміє, що проти нього діє закон, сильніший за людину – закон переходу кількості в якість: чим правдивіше він пише, тим складнішим стає його текст. «… та сила, котра церберить вічність … затялася мстити йому» - пише він. Та в гонитві за істиною Пашковський, уже бачачи перед собою стіну непрочитання, включає на всю потужність ще один небезпечний засіб. Він переносить у свої твори плин реального часу. З байдужим непоспіхом, як безкінечний день серед літньої спеки в степу, рухається розповідь. Значні події не виділяються серед буденних фраз навіть крапкою і початком нового речення. Герой «Вовчої зорі», щоб дізнатися про долю вагітної від нього жінки, приходить до її сестри і та розказує: «да-а, посадили мого за мордобой, погода сказилася, городина вив’ялена вщент, горілчаний магазин на жнива закрили, поросят продала, маю козу, да-а, сестричка преставилась, на шостому місяці здушила юрба в автобусі, врачі послухали трубкою, заспокоїли, що здоровий плід, а всередині загнилося, опухла, бідна, волаючи, аж до Бога чути було, то поховали на зелені свята, а ти як?».
Частіше ж зміни в творі проходять непомітно, як рух годинникової стрілки, і тому іноді здається, що сюжету там зовсім немає. Та ось уже автор-герой «Щоденного жезлу» без собаки, якого отруїли, і ті миттєвості, котрі він описував до смерті собаки, і на які читач не звертав особливої уваги – такі вони були одноманітні і вічні – раптом стають минулим.
В реальному часі крім минулого є ще те, що було з нами, але забулося і існує поза нашою пам’яттю. Пашковський використовує властивість читача вибірково запам’ятовувати прочитане, як і дійсні події. В кульмінаційній частині письменник знаходить таке речення, коли «в останній рядок, як в щойно підключену електромережу, вливається епічна сила», речення, яке освітлює все раніш описане. Тоді оглядаєшся назад, ловиш себе на думці, що з міріад деталей згадуються далеко не всі, і не завжди найважливіші – і прочитане починає сприйматися вже не як текст, а як жива дійсність.

Але для цього попереду мусили бути оті міріади деталей, а зчитувати їх сторінку за сторінкою під силу не кожному.

Окремо слід сказати про мову Пашковського. Після читання його творів зникає відчуття меншовартості і українського хуторянства. Звідти не тхне мертвою латиною словників; природно, мов дихання, входять на його сторінки слова і звороти, до яких ми звикли з дитинства, якими розмовляємо з домашніми і які чуємо на вулиці. Однак, з точки зору поставленого на початку статті питання, його мова теж ускладнює сприйняття твору. Слово в нього об’ємне само в собі, крім інформаційної ролі у фразі воно має окремий внутрішній зміст. За «затишним щастям маминих дорікань» бачиш дитинство, а у «покривавленому на колоді пір’ї» - господаря дому. Читаєш про «ковбойський задерихвостий оптимізм» - і зринає в уяві теляче щастя американської ситості і здоров’я. Та коли ти взяв книжку не лише як гурман слова, спробуй-но не втратити нитку оповіді, якщо підтекст і образність, немов підгрунтові води, розлиті тут скрізь.

У «Щоденному жезлі» теж є фраза, яка підключає до електромережі розуміння весь роман. Щоб підключення сталося, треба знати дві речі. Перше те, що Пашковський багато разів згадує у романі свій почерк «на косину». По-друге, він бачить завдання письменника в тому, щоб наблизити пришестя Бога у людські душі. Тепер читаємо останню фразу роману: «йдеш і чекаєш, коли вечір з’яскравіє блискавками на косину через небо; явися, Господи» - і висвітлюється: пришестя Бога – це і є сама письменницька праця. Все прочитане попереду: роздуми про людей і державу, полювання і рибалка, роздуми про власну долю автора – стає лише тлом, матеріалом, з якого побудована розповідь про одне – про працю письменника. На цій стезі Євген Пашковський впритул наблизився до істини – до об’єктивної правди життя. Як виявилося, це було все одно, що наблизитися до Сонця. Істина зажадала непомірної дані – складності письма, зробила сторінки його творів «подібними на туман, в якому видзвонюють коні». Та все ж він вибрав саме цей шлях, щиро вірячи, що знайде «своїх читачів, своїх улюблених, своїх званих, своїх обраних, своїх єдиних, своїх спраглих відповіді». Тож хай буде йому по вірі його.


* * *

2010.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-10-26 19:27:52
Переглядів сторінки твору 10688
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.875 / 5.5  (4.656 / 5.34)
* Рейтинг "Майстерень" 4.713 / 5.5  (4.518 / 5.36)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.752
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
Автор востаннє на сайті 2018.04.18 07:08
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2010-10-28 01:20:57 ]
Цікаво. Знаю Євгена давно і шаную, а от вчитати "Щоденний жезл" не вистачило витримки. Так звик до
традиційної прози - Бальзака, Гюго, Панаса Мирного, Стефаника, Григора Тютюнника, Євгена Гуцала...
Те саме було і з "Кров"ю по соломі" С.Медвідя.
Дві сторінки прочитав і відклав. Не йде, хоч ти трісни.
Може, після Вашої статті повернусь таки до Пашковського.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2010-10-29 09:46:53 ]
Дякую, Ярославе. Радий, що стаття прислужилася для доброї справи.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Гончаренко (Л.П./Л.П.) [ 2010-10-30 19:11:51 ]
Гарна аналітика, Михайле.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2010-11-05 16:26:43 ]
Дякую, Маріє. Зараз буду читати твої твори і щось напишу.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2010-11-01 09:18:16 ]
Класна стаття, Михайле.
Поважаю Пашковського.
І Вас.

Удачі.



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2010-11-05 16:25:29 ]
Дякую, Ігоре. Щось робиться на Поетичних Майстернях - твій відгук не надійшов на мою пошту, натрапив на нього, лише переглядаючи свою сторінку. Так що звиняй за запізнілу трохи відповідь. Радий теж слідкувать, як ти рухаєшся все вгору! Удачі.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2010-11-06 09:42:39 ]
Техніка не встигає за нами...:)
Будьмо і тримаймося, Михайле!
до зустрічі.

Ігор.