Дякую, Патарочко!
Пречудовий вірш!
Звичайно, є привід для песимізму і розчарувань.
Однак,як на мене, ще не все втрачено.
Надія помирає останньою.

Дякую, Михайле.
Є байдужі люди, є - не байдужі. Маємо те, що маємо. Народ має зрости до того, аби відстоювати власну гідність і свободу. Окрім цього, мають бути лідери, герої, які очолять, згуртують і поведуть за собою.
Так само, мають бути і поети,які надихатимуть на боротьбу.

Дякую, Патарочко, за спывчуття!
Однак, Харків не такий уже й бідний. Нам лише крапельку не вистачило для перемоги і це вселяє оптимізм. Залякані потихеньку перестануть боятись, а байдужі зрозуміють, що від них теж щось залежить.
На це потрібен час, але тенденція вже є.
То ж не варто опускати руки.
Наша доля в наших руках:)

Мне как человеку, близкому к земле, по которой хожу, и к работе, которой занимаюсь, ситуация видится следующей: это ничто иное как спираль.
Ведь был период НЭПа (новой экономической политики, провозглашенной вождем всемирного пролетариата), а затем - индустриализации и коллективизации, в результате наша тогда единая и неделимая страна превратилась мощную аграрно-индустриальную державу.
Ведь не все нынешние лавочники хотели бы торчать за своими прилавками и в торговых палатках. Куда спокойнее и почетнее стоять у токарного станка или кульмана. Или работать в животноводстве, применяя современнейшее супер-пупер оборудование для кормления птиц, доения коров и уборки помета или коровьих лепешек.
Наверное, заводы, фабрики и колхозы дожидаются своих рабочих, инженеров и служащих.

Спасибон.

Дякую, Ярославе!
Здається мені, основна проблема все ж таки в народові, який ще не дозрів для рішучого захисту своїх прав і свобод.
А лідери - знайдуться!