
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.18
22:26
Краще говорити мовою жестів,
на дні якої - крик, відчай.
Ліпше говорити мовою очей,
на дні якої - пристрасть.
Худий, виснажений ізгой
гримить кайданами
порожніми вулицями.
І його ніхто не чує.
на дні якої - крик, відчай.
Ліпше говорити мовою очей,
на дні якої - пристрасть.
Худий, виснажений ізгой
гримить кайданами
порожніми вулицями.
І його ніхто не чує.
2025.09.18
21:16
Тендітні вії додолу опускаю,
У подумках з тобою я лечу.
Мені до болю тебе не вистачає,
Я, ніби полум'я свічі, тремчу.
Чекаю, що покличеш знову ти мене.
І без вагань я швидко прибіжу
Кохання , мов іскринка, до душі торкне.
У подумках з тобою я лечу.
Мені до болю тебе не вистачає,
Я, ніби полум'я свічі, тремчу.
Чекаю, що покличеш знову ти мене.
І без вагань я швидко прибіжу
Кохання , мов іскринка, до душі торкне.
2025.09.18
19:05
Жив в одного пана старець, ходив, побирався
Доки й помер і до Бога чи в пекло подався.
Залишилась після нього тільки одна свита.
Та погана, що і бідний погидує вдіти.
Двірник свиту, навіть, в руки не схотів узяти,
Тож підняв її на вила й закинув на х
Доки й помер і до Бога чи в пекло подався.
Залишилась після нього тільки одна свита.
Та погана, що і бідний погидує вдіти.
Двірник свиту, навіть, в руки не схотів узяти,
Тож підняв її на вила й закинув на х
2025.09.18
18:13
Байдуже – до пекла чи до раю.
Рішення приймати не мені.
Нині лиш на тебе я чекаю –
Наяву чекаю і у сні.
За плечами сорок вісім років –
І вони злетіли, наче мить.
Я збагнув, наскільки світ широкий,
Рішення приймати не мені.
Нині лиш на тебе я чекаю –
Наяву чекаю і у сні.
За плечами сорок вісім років –
І вони злетіли, наче мить.
Я збагнув, наскільки світ широкий,
2025.09.18
12:14
Чоловіче шо ти як ти
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди
Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди
Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить
2025.09.18
11:46
Осінь починається з цілунків
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
2025.09.18
09:21
СІМ ЧУДЕС ЮВІЛЯРА
Отже, мені виповнилося 70 років!
З огляду на цю поважну цифру хотів би поділитися деяким нагромадженим досвідом. Можливо, він зацікавить когось із тих моїх читачів, хто лише наближається до такого далекого рубежу, який у дитинстві ч
2025.09.18
07:12
В'язень мрій і невільник турбот,
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
2025.09.18
01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
2025.09.17
22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
2025.09.17
18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
2025.09.17
18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
2025.09.17
17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
2025.09.17
16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
2025.09.17
11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
2025.09.17
08:56
вересня - День народження видатного українського письменника
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Любов Бенедишин (1964) /
Поеми
/
Зі збірки "По той кінець веселки"
Народження
***
І досі кровоточить пуповина,
Важкі у Революції пологи.
Така ще безпорадна Перемога,
Немов новонароджена дитина.
Ще правосуддя кліпає невинно
І правда ледь зіп'ялася на ноги.
...Тікала геть новітня Катерина,
Свій згорток залишивши край дороги.
На люднім місці. Може, хто наткнеться.
Хтось небайдужий. Як не раз бувало.
Чого воно у світі так ведеться?
Казав, що любить... Та й вона кохала.
Нехай та ніч у невідь западеться,
Що мить щасливу з горем пов'язала.
***
Що мить щасливу з горем пов'язала, -
Хай не проститься ночі тій пекучій.
Рої сніжинок, мов дроти колючі,
Під ноги слались, руки обвивали.
Чи ще сирітських доль у світі мало?
Ніж множити страждання, краще - з кручі.
Любові серце битись перестало,
А сироти на цій землі - живучі.
Заручниця причини? Чи причинна?
На ковдру снігу згорток свій поклала...
А може, просто мріяла про сина?
І Віктором в думках вже називала?
...Вітала перемогу Україна.
Народження дівчатко святкувало.
***
Народження дівчатко святкувало.
Уперше. Просто неба. На узбіччі.
Дивилась вічність крихітці у вічі -
І ще ні дивувала, ні лякала.
Зима їй біле крижмо дарувала,
Пророчили вік довгий зорі віщі.
...А тій, що свого щастя відцуралась,
Зреклась, немов Христа (хоч і не тричі), -
Чи їй колись кольне у серці, тенькне?
Навіє тугу видиво предивне? -
На теплім лоні лагідної неньки,
Явившись світу, в перший сон порине
Дитя жадане... А воно, бідненьке, -
Мов з пуп'янка, з'явившись із ряднини.
***
Мов з пуп'янка, з'явившись із ряднини,
Тендітне тільце за життя боролось.
Одне-однісіньке. Лиш ніч навколо.
І час лічив небайдуже хвилини.
І місяць хмарки підбивав перину,
Він звик не перейматись людським болем.
І поміж зір котилось без упину -
Чумацьким Шляхом - снів фатальне коло.
І небо, наче перемерзла квітка,
Ронило долу білі пелюстини.
І до замерзлих рученят сирітки
Стурбовано хилилась горобина:
"Де ж матінка? Щось матінки не видко!"
...За матінку їй стала хуртовина.
***
За матінку їй стала хуртовина.
Захоче - то й навіки приголубить.
Як рідна ненька донечку не любить,
То що ж тут вдієш? Совість - не світлина.
А в хуртовин - любов не половинна,
Обійми ніжні і душа - не груба:
"Чия ж ти будеш, дівчинко-перлино,
Загублена печаль чи долі згуба?
Злочинниця - твоя нещасна мати,
Вона тебе сама у себе вкрала.
А я тобі дам все: скарби і шати.
І затишок, якого ти не знала", -
Голубила маленькі ноженята.
Снігами пеленала. Цілувала.
***
Снігами пеленала. Цілувала.
І пестила покинуте дівчатко,
Так ніби починалася спочатку,
Від власної любові завмирала.
Мов зводила усі кінці й начала
І знов тонула в милім безпорядку:
То колискову місячну співала,
То десь почуту зоряну колядку.
- Не дам тобі загинути даремно.
Ти виростеш. І станеш, мов царівна.
Світ в тебе закохається шалено.
Прийде весна в твій дім на уродини.
І пригадає разом люд хрещений -
Була їй за хрещену Україна.
***
Була їй за хрещену Україна.
Ім'я подарувала і надію.
...А я тобі ще й на добро засію,
Покличу Перемогу на хрестини.
(Ви з нею - діти світлої години).
Планету в біле приберу, як вмію,
Спокутую усі чужі провини, -
Пробач свою матусеньку-завію.
Судилося тобі ім'я красиве,
Воно, немов саме тебе обрало.
Рости мерщій на радість і на диво.
Тебе дбайливі руки підібрали.
... Дівчатком милувалась чорнобривим,
До серця пригортала, колихала.
***
До серця пригортала, колихала
На мозолястих лагідних долонях.
Майдану помаранчеве осоння
Стрічками і надіями квітчала.
Весни, як вітру свіжого чекала.
Як сонечка перед світанком - сонях.
В колиску мрії спатоньки вкладала
Не падчерку чужу, а рідну доню:
- Хай нескінченним буде твій початок.
І помста зроду спогадам не муляє.
...Солодкі снива линуть до дівчаток.
І ніч повіки стомлено вже стулює,
А ти ще не зімкнула оченяток.
Засни, сирітко, люлі-люлі, Юліє...
***
Засни, сирітко, люлі-люлі, Юліє...
Твій рідний дім - гостинний сиротинець.
А від порога - довгий шлях-гостинець
В майбутнє, де і недруги, і друзі є.
Під вікнами сад сонно іній струшує,
Ждучи морозний ранок на гостину.
Й ніщо застиглу тишу не порушує.
І ти засни, засни, моя дитино.
Хай буде сном всі чорні вроки змовлено,
Прийде в притулок казочка запрошена.
Їх стільки у цих стінах перемовлено,
Скількох стрічала стежка запорошена.
...А може, твоїй матінці пороблено?
Десь тужить твоя мати, заворожена?
***
Десь тужить твоя мати, заворожена,
Навіки перекинувшись зозулею.
Любується здаля своєю Юлею,
Спокутою і відстанню знеможена.
Душа її до болю приморожена,
А може, і до втіхи - злою долею.
Живе собі нічим не потривожена
І любить борщ чи сало із цибулею.
Хто знає, чи за доньку Богу молиться,
Чи грішні мрії у думках вигулюює?
Покинута небес її околиця.
Підкинуте дитя в гніздечку люляє.
...Руйнуються світи і знову творяться.
Десь батько-вітер по світах розгулює.
***
Десь батько-вітер по світах розгулює.
Гуляй-душа. Весь світ - як гуляй-поле.
Стерня сумління мертві сни не коле
І тогорішній спогад - не розчулює.
Ріка життя... Такого в ній намулу є,
До дна вже не розчистити ніколи.
Крутне з розгону час земною кулею...
Не татко поведе тебе до школи.
І перейматись буде не тобою -
Твоя матуся. На роки помножений
Не стихне біль під сумнівів лузгою.
Душевна сліпота - як вада вроджена.
Та рану в серці співчуття загоїть.
Не плач, рідненька, плакати не гоже нам.
***
Не плач, рідненька, плакати не гоже нам.
Такі відкрились далі перед нами,
Ясними помережані стежками.
Між них - одна твоя, ніким неходжена.
Для вічних почуттів ти Богом створена,
Дарма, що недолюблена батьками.
Ще будуть в тебе: мрій трава нескошена
І спогади, порослі споришами.
Роки біжать, мов коні буйногриві.
Ми разом, тож незгоди всі подужаєм.
Ще будуть в нас з тобою дні щасливі.
Хай зустріч з нелюбов'ю не засмучує,
В житті, як на безмежній щедрій ниві -
Є люди темні, але й світлі й чулі є.
***
Є люди темні, але й світлі, й чулі є.
Є влада темноти - і світло Влади.
Зійшло вже незагасне сонце Правди,
Хоч ранок сніжні брови ще нахмурює.
Свободи пісня у серцях відлунює, -
Прийдешньої весни й любові ради:
Щоб ти росла на втіху світу, Юліє,
Щоб світ не знав ні підлості, ні зради.
Майбутнє нам з тобою будувати.
Вродила рясно нація відроджена
І незнищенні - добрих справ загати.
А хлЮпне відчай в душі, не дай, Боже, нам -
Собі й тобі наважусь нагадати:
Ти - Переможна. Тож - не переможена.
***
Ти - Переможна. Тож - не переможена.
Повік-віків не буде переводу
Твоєму неподоланому роду.
І віра не знесилиться, здорожена.
Надія, мов зоря новонароджена,
Зове увись доньку свого народу.
Різдво любові над Майданом, отже нам
Зійде з небес ще й Мудрість - в нагороду.
Всі покручі пощезнуть й поторочі.
І будеш ти. І буде Батьківщина.
І будуть Кобзаря рядки пророчі.
Одна мета і доля в нас - єдина.
...А правди слово й досі кровоточить.
І досі кровоточить пуповина.
***
І досі кровоточить пуповина,
Що мить щасливу з горем пов'язала.
Народження дівчатко святкувало,
Мов з пуп'янка, з'явившись із ряднини.
За матінку їй стала хуртовина, -
Снігами пеленала, цілувала.
Була їй за хрещену - Україна,
До серця пригортала, колихала:
- Засни, сирітко, люлі-люлі, Юліє...
Десь тужить твоя мати, заворожена,
Десь батько-вітер по світах розгулює.
Не плач, рідненька, плакати не гоже нам.
Є люди темні, але й світлі, й чулі є.
Ти - Переможна. Тож - не переможена.
25.02.-09.03.2005
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Народження
...А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі...
Т.Г.Шевченко
Юлія Вікторівна Переможна - так добрі люди назвали знайдене на одній із вранішніх вулиць Дрогобича новонароджене дитя, яке чудом вижило у доволі морозяну ніч, саме тоді, коли Помаранчева революція святкувала перемогу.

І досі кровоточить пуповина,
Важкі у Революції пологи.
Така ще безпорадна Перемога,
Немов новонароджена дитина.
Ще правосуддя кліпає невинно
І правда ледь зіп'ялася на ноги.
...Тікала геть новітня Катерина,
Свій згорток залишивши край дороги.
На люднім місці. Може, хто наткнеться.
Хтось небайдужий. Як не раз бувало.
Чого воно у світі так ведеться?
Казав, що любить... Та й вона кохала.
Нехай та ніч у невідь западеться,
Що мить щасливу з горем пов'язала.
***
Що мить щасливу з горем пов'язала, -
Хай не проститься ночі тій пекучій.
Рої сніжинок, мов дроти колючі,
Під ноги слались, руки обвивали.
Чи ще сирітських доль у світі мало?
Ніж множити страждання, краще - з кручі.
Любові серце битись перестало,
А сироти на цій землі - живучі.
Заручниця причини? Чи причинна?
На ковдру снігу згорток свій поклала...
А може, просто мріяла про сина?
І Віктором в думках вже називала?
...Вітала перемогу Україна.
Народження дівчатко святкувало.
***
Народження дівчатко святкувало.
Уперше. Просто неба. На узбіччі.
Дивилась вічність крихітці у вічі -
І ще ні дивувала, ні лякала.
Зима їй біле крижмо дарувала,
Пророчили вік довгий зорі віщі.
...А тій, що свого щастя відцуралась,
Зреклась, немов Христа (хоч і не тричі), -
Чи їй колись кольне у серці, тенькне?
Навіє тугу видиво предивне? -
На теплім лоні лагідної неньки,
Явившись світу, в перший сон порине
Дитя жадане... А воно, бідненьке, -
Мов з пуп'янка, з'явившись із ряднини.
***
Мов з пуп'янка, з'явившись із ряднини,
Тендітне тільце за життя боролось.
Одне-однісіньке. Лиш ніч навколо.
І час лічив небайдуже хвилини.
І місяць хмарки підбивав перину,
Він звик не перейматись людським болем.
І поміж зір котилось без упину -
Чумацьким Шляхом - снів фатальне коло.
І небо, наче перемерзла квітка,
Ронило долу білі пелюстини.
І до замерзлих рученят сирітки
Стурбовано хилилась горобина:
"Де ж матінка? Щось матінки не видко!"
...За матінку їй стала хуртовина.
***
За матінку їй стала хуртовина.
Захоче - то й навіки приголубить.
Як рідна ненька донечку не любить,
То що ж тут вдієш? Совість - не світлина.
А в хуртовин - любов не половинна,
Обійми ніжні і душа - не груба:
"Чия ж ти будеш, дівчинко-перлино,
Загублена печаль чи долі згуба?
Злочинниця - твоя нещасна мати,
Вона тебе сама у себе вкрала.
А я тобі дам все: скарби і шати.
І затишок, якого ти не знала", -
Голубила маленькі ноженята.
Снігами пеленала. Цілувала.
***
Снігами пеленала. Цілувала.
І пестила покинуте дівчатко,
Так ніби починалася спочатку,
Від власної любові завмирала.
Мов зводила усі кінці й начала
І знов тонула в милім безпорядку:
То колискову місячну співала,
То десь почуту зоряну колядку.
- Не дам тобі загинути даремно.
Ти виростеш. І станеш, мов царівна.
Світ в тебе закохається шалено.
Прийде весна в твій дім на уродини.
І пригадає разом люд хрещений -
Була їй за хрещену Україна.
***
Була їй за хрещену Україна.
Ім'я подарувала і надію.
...А я тобі ще й на добро засію,
Покличу Перемогу на хрестини.
(Ви з нею - діти світлої години).
Планету в біле приберу, як вмію,
Спокутую усі чужі провини, -
Пробач свою матусеньку-завію.
Судилося тобі ім'я красиве,
Воно, немов саме тебе обрало.
Рости мерщій на радість і на диво.
Тебе дбайливі руки підібрали.
... Дівчатком милувалась чорнобривим,
До серця пригортала, колихала.
***
До серця пригортала, колихала
На мозолястих лагідних долонях.
Майдану помаранчеве осоння
Стрічками і надіями квітчала.
Весни, як вітру свіжого чекала.
Як сонечка перед світанком - сонях.
В колиску мрії спатоньки вкладала
Не падчерку чужу, а рідну доню:
- Хай нескінченним буде твій початок.
І помста зроду спогадам не муляє.
...Солодкі снива линуть до дівчаток.
І ніч повіки стомлено вже стулює,
А ти ще не зімкнула оченяток.
Засни, сирітко, люлі-люлі, Юліє...
***
Засни, сирітко, люлі-люлі, Юліє...
Твій рідний дім - гостинний сиротинець.
А від порога - довгий шлях-гостинець
В майбутнє, де і недруги, і друзі є.
Під вікнами сад сонно іній струшує,
Ждучи морозний ранок на гостину.
Й ніщо застиглу тишу не порушує.
І ти засни, засни, моя дитино.
Хай буде сном всі чорні вроки змовлено,
Прийде в притулок казочка запрошена.
Їх стільки у цих стінах перемовлено,
Скількох стрічала стежка запорошена.
...А може, твоїй матінці пороблено?
Десь тужить твоя мати, заворожена?
***
Десь тужить твоя мати, заворожена,
Навіки перекинувшись зозулею.
Любується здаля своєю Юлею,
Спокутою і відстанню знеможена.
Душа її до болю приморожена,
А може, і до втіхи - злою долею.
Живе собі нічим не потривожена
І любить борщ чи сало із цибулею.
Хто знає, чи за доньку Богу молиться,
Чи грішні мрії у думках вигулюює?
Покинута небес її околиця.
Підкинуте дитя в гніздечку люляє.
...Руйнуються світи і знову творяться.
Десь батько-вітер по світах розгулює.
***
Десь батько-вітер по світах розгулює.
Гуляй-душа. Весь світ - як гуляй-поле.
Стерня сумління мертві сни не коле
І тогорішній спогад - не розчулює.
Ріка життя... Такого в ній намулу є,
До дна вже не розчистити ніколи.
Крутне з розгону час земною кулею...
Не татко поведе тебе до школи.
І перейматись буде не тобою -
Твоя матуся. На роки помножений
Не стихне біль під сумнівів лузгою.
Душевна сліпота - як вада вроджена.
Та рану в серці співчуття загоїть.
Не плач, рідненька, плакати не гоже нам.
***
Не плач, рідненька, плакати не гоже нам.
Такі відкрились далі перед нами,
Ясними помережані стежками.
Між них - одна твоя, ніким неходжена.
Для вічних почуттів ти Богом створена,
Дарма, що недолюблена батьками.
Ще будуть в тебе: мрій трава нескошена
І спогади, порослі споришами.
Роки біжать, мов коні буйногриві.
Ми разом, тож незгоди всі подужаєм.
Ще будуть в нас з тобою дні щасливі.
Хай зустріч з нелюбов'ю не засмучує,
В житті, як на безмежній щедрій ниві -
Є люди темні, але й світлі й чулі є.
***
Є люди темні, але й світлі, й чулі є.
Є влада темноти - і світло Влади.
Зійшло вже незагасне сонце Правди,
Хоч ранок сніжні брови ще нахмурює.
Свободи пісня у серцях відлунює, -
Прийдешньої весни й любові ради:
Щоб ти росла на втіху світу, Юліє,
Щоб світ не знав ні підлості, ні зради.
Майбутнє нам з тобою будувати.
Вродила рясно нація відроджена
І незнищенні - добрих справ загати.
А хлЮпне відчай в душі, не дай, Боже, нам -
Собі й тобі наважусь нагадати:
Ти - Переможна. Тож - не переможена.
***
Ти - Переможна. Тож - не переможена.
Повік-віків не буде переводу
Твоєму неподоланому роду.
І віра не знесилиться, здорожена.
Надія, мов зоря новонароджена,
Зове увись доньку свого народу.
Різдво любові над Майданом, отже нам
Зійде з небес ще й Мудрість - в нагороду.
Всі покручі пощезнуть й поторочі.
І будеш ти. І буде Батьківщина.
І будуть Кобзаря рядки пророчі.
Одна мета і доля в нас - єдина.
...А правди слово й досі кровоточить.
І досі кровоточить пуповина.
***
І досі кровоточить пуповина,
Що мить щасливу з горем пов'язала.
Народження дівчатко святкувало,
Мов з пуп'янка, з'явившись із ряднини.
За матінку їй стала хуртовина, -
Снігами пеленала, цілувала.
Була їй за хрещену - Україна,
До серця пригортала, колихала:
- Засни, сирітко, люлі-люлі, Юліє...
Десь тужить твоя мати, заворожена,
Десь батько-вітер по світах розгулює.
Не плач, рідненька, плакати не гоже нам.
Є люди темні, але й світлі, й чулі є.
Ти - Переможна. Тож - не переможена.
25.02.-09.03.2005
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію