
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Любов Бенедишин (1964) /
Поеми
/
Зі збірки "По той кінець веселки"
Народження
***
І досі кровоточить пуповина,
Важкі у Революції пологи.
Така ще безпорадна Перемога,
Немов новонароджена дитина.
Ще правосуддя кліпає невинно
І правда ледь зіп'ялася на ноги.
...Тікала геть новітня Катерина,
Свій згорток залишивши край дороги.
На люднім місці. Може, хто наткнеться.
Хтось небайдужий. Як не раз бувало.
Чого воно у світі так ведеться?
Казав, що любить... Та й вона кохала.
Нехай та ніч у невідь западеться,
Що мить щасливу з горем пов'язала.
***
Що мить щасливу з горем пов'язала, -
Хай не проститься ночі тій пекучій.
Рої сніжинок, мов дроти колючі,
Під ноги слались, руки обвивали.
Чи ще сирітських доль у світі мало?
Ніж множити страждання, краще - з кручі.
Любові серце битись перестало,
А сироти на цій землі - живучі.
Заручниця причини? Чи причинна?
На ковдру снігу згорток свій поклала...
А може, просто мріяла про сина?
І Віктором в думках вже називала?
...Вітала перемогу Україна.
Народження дівчатко святкувало.
***
Народження дівчатко святкувало.
Уперше. Просто неба. На узбіччі.
Дивилась вічність крихітці у вічі -
І ще ні дивувала, ні лякала.
Зима їй біле крижмо дарувала,
Пророчили вік довгий зорі віщі.
...А тій, що свого щастя відцуралась,
Зреклась, немов Христа (хоч і не тричі), -
Чи їй колись кольне у серці, тенькне?
Навіє тугу видиво предивне? -
На теплім лоні лагідної неньки,
Явившись світу, в перший сон порине
Дитя жадане... А воно, бідненьке, -
Мов з пуп'янка, з'явившись із ряднини.
***
Мов з пуп'янка, з'явившись із ряднини,
Тендітне тільце за життя боролось.
Одне-однісіньке. Лиш ніч навколо.
І час лічив небайдуже хвилини.
І місяць хмарки підбивав перину,
Він звик не перейматись людським болем.
І поміж зір котилось без упину -
Чумацьким Шляхом - снів фатальне коло.
І небо, наче перемерзла квітка,
Ронило долу білі пелюстини.
І до замерзлих рученят сирітки
Стурбовано хилилась горобина:
"Де ж матінка? Щось матінки не видко!"
...За матінку їй стала хуртовина.
***
За матінку їй стала хуртовина.
Захоче - то й навіки приголубить.
Як рідна ненька донечку не любить,
То що ж тут вдієш? Совість - не світлина.
А в хуртовин - любов не половинна,
Обійми ніжні і душа - не груба:
"Чия ж ти будеш, дівчинко-перлино,
Загублена печаль чи долі згуба?
Злочинниця - твоя нещасна мати,
Вона тебе сама у себе вкрала.
А я тобі дам все: скарби і шати.
І затишок, якого ти не знала", -
Голубила маленькі ноженята.
Снігами пеленала. Цілувала.
***
Снігами пеленала. Цілувала.
І пестила покинуте дівчатко,
Так ніби починалася спочатку,
Від власної любові завмирала.
Мов зводила усі кінці й начала
І знов тонула в милім безпорядку:
То колискову місячну співала,
То десь почуту зоряну колядку.
- Не дам тобі загинути даремно.
Ти виростеш. І станеш, мов царівна.
Світ в тебе закохається шалено.
Прийде весна в твій дім на уродини.
І пригадає разом люд хрещений -
Була їй за хрещену Україна.
***
Була їй за хрещену Україна.
Ім'я подарувала і надію.
...А я тобі ще й на добро засію,
Покличу Перемогу на хрестини.
(Ви з нею - діти світлої години).
Планету в біле приберу, як вмію,
Спокутую усі чужі провини, -
Пробач свою матусеньку-завію.
Судилося тобі ім'я красиве,
Воно, немов саме тебе обрало.
Рости мерщій на радість і на диво.
Тебе дбайливі руки підібрали.
... Дівчатком милувалась чорнобривим,
До серця пригортала, колихала.
***
До серця пригортала, колихала
На мозолястих лагідних долонях.
Майдану помаранчеве осоння
Стрічками і надіями квітчала.
Весни, як вітру свіжого чекала.
Як сонечка перед світанком - сонях.
В колиску мрії спатоньки вкладала
Не падчерку чужу, а рідну доню:
- Хай нескінченним буде твій початок.
І помста зроду спогадам не муляє.
...Солодкі снива линуть до дівчаток.
І ніч повіки стомлено вже стулює,
А ти ще не зімкнула оченяток.
Засни, сирітко, люлі-люлі, Юліє...
***
Засни, сирітко, люлі-люлі, Юліє...
Твій рідний дім - гостинний сиротинець.
А від порога - довгий шлях-гостинець
В майбутнє, де і недруги, і друзі є.
Під вікнами сад сонно іній струшує,
Ждучи морозний ранок на гостину.
Й ніщо застиглу тишу не порушує.
І ти засни, засни, моя дитино.
Хай буде сном всі чорні вроки змовлено,
Прийде в притулок казочка запрошена.
Їх стільки у цих стінах перемовлено,
Скількох стрічала стежка запорошена.
...А може, твоїй матінці пороблено?
Десь тужить твоя мати, заворожена?
***
Десь тужить твоя мати, заворожена,
Навіки перекинувшись зозулею.
Любується здаля своєю Юлею,
Спокутою і відстанню знеможена.
Душа її до болю приморожена,
А може, і до втіхи - злою долею.
Живе собі нічим не потривожена
І любить борщ чи сало із цибулею.
Хто знає, чи за доньку Богу молиться,
Чи грішні мрії у думках вигулюює?
Покинута небес її околиця.
Підкинуте дитя в гніздечку люляє.
...Руйнуються світи і знову творяться.
Десь батько-вітер по світах розгулює.
***
Десь батько-вітер по світах розгулює.
Гуляй-душа. Весь світ - як гуляй-поле.
Стерня сумління мертві сни не коле
І тогорішній спогад - не розчулює.
Ріка життя... Такого в ній намулу є,
До дна вже не розчистити ніколи.
Крутне з розгону час земною кулею...
Не татко поведе тебе до школи.
І перейматись буде не тобою -
Твоя матуся. На роки помножений
Не стихне біль під сумнівів лузгою.
Душевна сліпота - як вада вроджена.
Та рану в серці співчуття загоїть.
Не плач, рідненька, плакати не гоже нам.
***
Не плач, рідненька, плакати не гоже нам.
Такі відкрились далі перед нами,
Ясними помережані стежками.
Між них - одна твоя, ніким неходжена.
Для вічних почуттів ти Богом створена,
Дарма, що недолюблена батьками.
Ще будуть в тебе: мрій трава нескошена
І спогади, порослі споришами.
Роки біжать, мов коні буйногриві.
Ми разом, тож незгоди всі подужаєм.
Ще будуть в нас з тобою дні щасливі.
Хай зустріч з нелюбов'ю не засмучує,
В житті, як на безмежній щедрій ниві -
Є люди темні, але й світлі й чулі є.
***
Є люди темні, але й світлі, й чулі є.
Є влада темноти - і світло Влади.
Зійшло вже незагасне сонце Правди,
Хоч ранок сніжні брови ще нахмурює.
Свободи пісня у серцях відлунює, -
Прийдешньої весни й любові ради:
Щоб ти росла на втіху світу, Юліє,
Щоб світ не знав ні підлості, ні зради.
Майбутнє нам з тобою будувати.
Вродила рясно нація відроджена
І незнищенні - добрих справ загати.
А хлЮпне відчай в душі, не дай, Боже, нам -
Собі й тобі наважусь нагадати:
Ти - Переможна. Тож - не переможена.
***
Ти - Переможна. Тож - не переможена.
Повік-віків не буде переводу
Твоєму неподоланому роду.
І віра не знесилиться, здорожена.
Надія, мов зоря новонароджена,
Зове увись доньку свого народу.
Різдво любові над Майданом, отже нам
Зійде з небес ще й Мудрість - в нагороду.
Всі покручі пощезнуть й поторочі.
І будеш ти. І буде Батьківщина.
І будуть Кобзаря рядки пророчі.
Одна мета і доля в нас - єдина.
...А правди слово й досі кровоточить.
І досі кровоточить пуповина.
***
І досі кровоточить пуповина,
Що мить щасливу з горем пов'язала.
Народження дівчатко святкувало,
Мов з пуп'янка, з'явившись із ряднини.
За матінку їй стала хуртовина, -
Снігами пеленала, цілувала.
Була їй за хрещену - Україна,
До серця пригортала, колихала:
- Засни, сирітко, люлі-люлі, Юліє...
Десь тужить твоя мати, заворожена,
Десь батько-вітер по світах розгулює.
Не плач, рідненька, плакати не гоже нам.
Є люди темні, але й світлі, й чулі є.
Ти - Переможна. Тож - не переможена.
25.02.-09.03.2005
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Народження
...А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі...
Т.Г.Шевченко
Юлія Вікторівна Переможна - так добрі люди назвали знайдене на одній із вранішніх вулиць Дрогобича новонароджене дитя, яке чудом вижило у доволі морозяну ніч, саме тоді, коли Помаранчева революція святкувала перемогу.

І досі кровоточить пуповина,
Важкі у Революції пологи.
Така ще безпорадна Перемога,
Немов новонароджена дитина.
Ще правосуддя кліпає невинно
І правда ледь зіп'ялася на ноги.
...Тікала геть новітня Катерина,
Свій згорток залишивши край дороги.
На люднім місці. Може, хто наткнеться.
Хтось небайдужий. Як не раз бувало.
Чого воно у світі так ведеться?
Казав, що любить... Та й вона кохала.
Нехай та ніч у невідь западеться,
Що мить щасливу з горем пов'язала.
***
Що мить щасливу з горем пов'язала, -
Хай не проститься ночі тій пекучій.
Рої сніжинок, мов дроти колючі,
Під ноги слались, руки обвивали.
Чи ще сирітських доль у світі мало?
Ніж множити страждання, краще - з кручі.
Любові серце битись перестало,
А сироти на цій землі - живучі.
Заручниця причини? Чи причинна?
На ковдру снігу згорток свій поклала...
А може, просто мріяла про сина?
І Віктором в думках вже називала?
...Вітала перемогу Україна.
Народження дівчатко святкувало.
***
Народження дівчатко святкувало.
Уперше. Просто неба. На узбіччі.
Дивилась вічність крихітці у вічі -
І ще ні дивувала, ні лякала.
Зима їй біле крижмо дарувала,
Пророчили вік довгий зорі віщі.
...А тій, що свого щастя відцуралась,
Зреклась, немов Христа (хоч і не тричі), -
Чи їй колись кольне у серці, тенькне?
Навіє тугу видиво предивне? -
На теплім лоні лагідної неньки,
Явившись світу, в перший сон порине
Дитя жадане... А воно, бідненьке, -
Мов з пуп'янка, з'явившись із ряднини.
***
Мов з пуп'янка, з'явившись із ряднини,
Тендітне тільце за життя боролось.
Одне-однісіньке. Лиш ніч навколо.
І час лічив небайдуже хвилини.
І місяць хмарки підбивав перину,
Він звик не перейматись людським болем.
І поміж зір котилось без упину -
Чумацьким Шляхом - снів фатальне коло.
І небо, наче перемерзла квітка,
Ронило долу білі пелюстини.
І до замерзлих рученят сирітки
Стурбовано хилилась горобина:
"Де ж матінка? Щось матінки не видко!"
...За матінку їй стала хуртовина.
***
За матінку їй стала хуртовина.
Захоче - то й навіки приголубить.
Як рідна ненька донечку не любить,
То що ж тут вдієш? Совість - не світлина.
А в хуртовин - любов не половинна,
Обійми ніжні і душа - не груба:
"Чия ж ти будеш, дівчинко-перлино,
Загублена печаль чи долі згуба?
Злочинниця - твоя нещасна мати,
Вона тебе сама у себе вкрала.
А я тобі дам все: скарби і шати.
І затишок, якого ти не знала", -
Голубила маленькі ноженята.
Снігами пеленала. Цілувала.
***
Снігами пеленала. Цілувала.
І пестила покинуте дівчатко,
Так ніби починалася спочатку,
Від власної любові завмирала.
Мов зводила усі кінці й начала
І знов тонула в милім безпорядку:
То колискову місячну співала,
То десь почуту зоряну колядку.
- Не дам тобі загинути даремно.
Ти виростеш. І станеш, мов царівна.
Світ в тебе закохається шалено.
Прийде весна в твій дім на уродини.
І пригадає разом люд хрещений -
Була їй за хрещену Україна.
***
Була їй за хрещену Україна.
Ім'я подарувала і надію.
...А я тобі ще й на добро засію,
Покличу Перемогу на хрестини.
(Ви з нею - діти світлої години).
Планету в біле приберу, як вмію,
Спокутую усі чужі провини, -
Пробач свою матусеньку-завію.
Судилося тобі ім'я красиве,
Воно, немов саме тебе обрало.
Рости мерщій на радість і на диво.
Тебе дбайливі руки підібрали.
... Дівчатком милувалась чорнобривим,
До серця пригортала, колихала.
***
До серця пригортала, колихала
На мозолястих лагідних долонях.
Майдану помаранчеве осоння
Стрічками і надіями квітчала.
Весни, як вітру свіжого чекала.
Як сонечка перед світанком - сонях.
В колиску мрії спатоньки вкладала
Не падчерку чужу, а рідну доню:
- Хай нескінченним буде твій початок.
І помста зроду спогадам не муляє.
...Солодкі снива линуть до дівчаток.
І ніч повіки стомлено вже стулює,
А ти ще не зімкнула оченяток.
Засни, сирітко, люлі-люлі, Юліє...
***
Засни, сирітко, люлі-люлі, Юліє...
Твій рідний дім - гостинний сиротинець.
А від порога - довгий шлях-гостинець
В майбутнє, де і недруги, і друзі є.
Під вікнами сад сонно іній струшує,
Ждучи морозний ранок на гостину.
Й ніщо застиглу тишу не порушує.
І ти засни, засни, моя дитино.
Хай буде сном всі чорні вроки змовлено,
Прийде в притулок казочка запрошена.
Їх стільки у цих стінах перемовлено,
Скількох стрічала стежка запорошена.
...А може, твоїй матінці пороблено?
Десь тужить твоя мати, заворожена?
***
Десь тужить твоя мати, заворожена,
Навіки перекинувшись зозулею.
Любується здаля своєю Юлею,
Спокутою і відстанню знеможена.
Душа її до болю приморожена,
А може, і до втіхи - злою долею.
Живе собі нічим не потривожена
І любить борщ чи сало із цибулею.
Хто знає, чи за доньку Богу молиться,
Чи грішні мрії у думках вигулюює?
Покинута небес її околиця.
Підкинуте дитя в гніздечку люляє.
...Руйнуються світи і знову творяться.
Десь батько-вітер по світах розгулює.
***
Десь батько-вітер по світах розгулює.
Гуляй-душа. Весь світ - як гуляй-поле.
Стерня сумління мертві сни не коле
І тогорішній спогад - не розчулює.
Ріка життя... Такого в ній намулу є,
До дна вже не розчистити ніколи.
Крутне з розгону час земною кулею...
Не татко поведе тебе до школи.
І перейматись буде не тобою -
Твоя матуся. На роки помножений
Не стихне біль під сумнівів лузгою.
Душевна сліпота - як вада вроджена.
Та рану в серці співчуття загоїть.
Не плач, рідненька, плакати не гоже нам.
***
Не плач, рідненька, плакати не гоже нам.
Такі відкрились далі перед нами,
Ясними помережані стежками.
Між них - одна твоя, ніким неходжена.
Для вічних почуттів ти Богом створена,
Дарма, що недолюблена батьками.
Ще будуть в тебе: мрій трава нескошена
І спогади, порослі споришами.
Роки біжать, мов коні буйногриві.
Ми разом, тож незгоди всі подужаєм.
Ще будуть в нас з тобою дні щасливі.
Хай зустріч з нелюбов'ю не засмучує,
В житті, як на безмежній щедрій ниві -
Є люди темні, але й світлі й чулі є.
***
Є люди темні, але й світлі, й чулі є.
Є влада темноти - і світло Влади.
Зійшло вже незагасне сонце Правди,
Хоч ранок сніжні брови ще нахмурює.
Свободи пісня у серцях відлунює, -
Прийдешньої весни й любові ради:
Щоб ти росла на втіху світу, Юліє,
Щоб світ не знав ні підлості, ні зради.
Майбутнє нам з тобою будувати.
Вродила рясно нація відроджена
І незнищенні - добрих справ загати.
А хлЮпне відчай в душі, не дай, Боже, нам -
Собі й тобі наважусь нагадати:
Ти - Переможна. Тож - не переможена.
***
Ти - Переможна. Тож - не переможена.
Повік-віків не буде переводу
Твоєму неподоланому роду.
І віра не знесилиться, здорожена.
Надія, мов зоря новонароджена,
Зове увись доньку свого народу.
Різдво любові над Майданом, отже нам
Зійде з небес ще й Мудрість - в нагороду.
Всі покручі пощезнуть й поторочі.
І будеш ти. І буде Батьківщина.
І будуть Кобзаря рядки пророчі.
Одна мета і доля в нас - єдина.
...А правди слово й досі кровоточить.
І досі кровоточить пуповина.
***
І досі кровоточить пуповина,
Що мить щасливу з горем пов'язала.
Народження дівчатко святкувало,
Мов з пуп'янка, з'явившись із ряднини.
За матінку їй стала хуртовина, -
Снігами пеленала, цілувала.
Була їй за хрещену - Україна,
До серця пригортала, колихала:
- Засни, сирітко, люлі-люлі, Юліє...
Десь тужить твоя мати, заворожена,
Десь батько-вітер по світах розгулює.
Не плач, рідненька, плакати не гоже нам.
Є люди темні, але й світлі, й чулі є.
Ти - Переможна. Тож - не переможена.
25.02.-09.03.2005
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію