...А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі...

Т.Г.Шевченко

Юлія Вікторівна Переможна - так добрі люди назвали знайдене на одній із вранішніх вулиць Дрогобича новонароджене дитя, яке чудом вижило у доволі морозяну ніч, саме тоді, коли Помаранчева революція святкувала перемогу.

***
І досі кровоточить пуповина,
Важкі у Революції пологи.
Така ще безпорадна Перемога,
Немов новонароджена дитина.

Ще правосуддя кліпає невинно
І правда ледь зіп'ялася на ноги.
...Тікала геть новітня Катерина,
Свій згорток залишивши край дороги.

На люднім місці. Може, хто наткнеться.
Хтось небайдужий. Як не раз бувало.
Чого воно у світі так ведеться?

Казав, що любить... Та й вона кохала.
Нехай та ніч у невідь западеться,
Що мить щасливу з горем пов'язала.

***
Що мить щасливу з горем пов'язала, -
Хай не проститься ночі тій пекучій.
Рої сніжинок, мов дроти колючі,
Під ноги слались, руки обвивали.

Чи ще сирітських доль у світі мало?
Ніж множити страждання, краще - з кручі.
Любові серце битись перестало,
А сироти на цій землі - живучі.

Заручниця причини? Чи причинна?
На ковдру снігу згорток свій поклала...
А може, просто мріяла про сина?

І Віктором в думках вже називала?
...Вітала перемогу Україна.
Народження дівчатко святкувало.

***
Народження дівчатко святкувало.
Уперше. Просто неба. На узбіччі.
Дивилась вічність крихітці у вічі -
І ще ні дивувала, ні лякала.

Зима їй біле крижмо дарувала,
Пророчили вік довгий зорі віщі.
...А тій, що свого щастя відцуралась,
Зреклась, немов Христа (хоч і не тричі), -

Чи їй колись кольне у серці, тенькне?
Навіє тугу видиво предивне? -
На теплім лоні лагідної неньки,

Явившись світу, в перший сон порине
Дитя жадане... А воно, бідненьке, -
Мов з пуп'янка, з'явившись із ряднини.

***
Мов з пуп'янка, з'явившись із ряднини,
Тендітне тільце за життя боролось.
Одне-однісіньке. Лиш ніч навколо.
І час лічив небайдуже хвилини.

І місяць хмарки підбивав перину,
Він звик не перейматись людським болем.
І поміж зір котилось без упину -
Чумацьким Шляхом - снів фатальне коло.

І небо, наче перемерзла квітка,
Ронило долу білі пелюстини.
І до замерзлих рученят сирітки

Стурбовано хилилась горобина:
"Де ж матінка? Щось матінки не видко!"
...За матінку їй стала хуртовина.

***
За матінку їй стала хуртовина.
Захоче - то й навіки приголубить.
Як рідна ненька донечку не любить,
То що ж тут вдієш? Совість - не світлина.

А в хуртовин - любов не половинна,
Обійми ніжні і душа - не груба:
"Чия ж ти будеш, дівчинко-перлино,
Загублена печаль чи долі згуба?

Злочинниця - твоя нещасна мати,
Вона тебе сама у себе вкрала.
А я тобі дам все: скарби і шати.

І затишок, якого ти не знала", -
Голубила маленькі ноженята.
Снігами пеленала. Цілувала.

***
Снігами пеленала. Цілувала.
І пестила покинуте дівчатко,
Так ніби починалася спочатку,
Від власної любові завмирала.

Мов зводила усі кінці й начала
І знов тонула в милім безпорядку:
То колискову місячну співала,
То десь почуту зоряну колядку.

- Не дам тобі загинути даремно.
Ти виростеш. І станеш, мов царівна.
Світ в тебе закохається шалено.

Прийде весна в твій дім на уродини.
І пригадає разом люд хрещений -
Була їй за хрещену Україна.

***
Була їй за хрещену Україна.
Ім'я подарувала і надію.
...А я тобі ще й на добро засію,
Покличу Перемогу на хрестини.

(Ви з нею - діти світлої години).
Планету в біле приберу, як вмію,
Спокутую усі чужі провини, -
Пробач свою матусеньку-завію.

Судилося тобі ім'я красиве,
Воно, немов саме тебе обрало.
Рости мерщій на радість і на диво.

Тебе дбайливі руки підібрали.
... Дівчатком милувалась чорнобривим,
До серця пригортала, колихала.

***
До серця пригортала, колихала
На мозолястих лагідних долонях.
Майдану помаранчеве осоння
Стрічками і надіями квітчала.

Весни, як вітру свіжого чекала.
Як сонечка перед світанком - сонях.
В колиску мрії спатоньки вкладала
Не падчерку чужу, а рідну доню:

- Хай нескінченним буде твій початок.
І помста зроду спогадам не муляє.
...Солодкі снива линуть до дівчаток.

І ніч повіки стомлено вже стулює,
А ти ще не зімкнула оченяток.
Засни, сирітко, люлі-люлі, Юліє...

***
Засни, сирітко, люлі-люлі, Юліє...
Твій рідний дім - гостинний сиротинець.
А від порога - довгий шлях-гостинець
В майбутнє, де і недруги, і друзі є.

Під вікнами сад сонно іній струшує,
Ждучи морозний ранок на гостину.
Й ніщо застиглу тишу не порушує.
І ти засни, засни, моя дитино.

Хай буде сном всі чорні вроки змовлено,
Прийде в притулок казочка запрошена.
Їх стільки у цих стінах перемовлено,

Скількох стрічала стежка запорошена.
...А може, твоїй матінці пороблено?
Десь тужить твоя мати, заворожена?

***
Десь тужить твоя мати, заворожена,
Навіки перекинувшись зозулею.
Любується здаля своєю Юлею,
Спокутою і відстанню знеможена.

Душа її до болю приморожена,
А може, і до втіхи - злою долею.
Живе собі нічим не потривожена
І любить борщ чи сало із цибулею.

Хто знає, чи за доньку Богу молиться,
Чи грішні мрії у думках вигулюює?
Покинута небес її околиця.

Підкинуте дитя в гніздечку люляє.
...Руйнуються світи і знову творяться.
Десь батько-вітер по світах розгулює.

***
Десь батько-вітер по світах розгулює.
Гуляй-душа. Весь світ - як гуляй-поле.
Стерня сумління мертві сни не коле
І тогорішній спогад - не розчулює.

Ріка життя... Такого в ній намулу є,
До дна вже не розчистити ніколи.
Крутне з розгону час земною кулею...
Не татко поведе тебе до школи.

І перейматись буде не тобою -
Твоя матуся. На роки помножений
Не стихне біль під сумнівів лузгою.

Душевна сліпота - як вада вроджена.
Та рану в серці співчуття загоїть.
Не плач, рідненька, плакати не гоже нам.

***
Не плач, рідненька, плакати не гоже нам.
Такі відкрились далі перед нами,
Ясними помережані стежками.
Між них - одна твоя, ніким неходжена.

Для вічних почуттів ти Богом створена,
Дарма, що недолюблена батьками.
Ще будуть в тебе: мрій трава нескошена
І спогади, порослі споришами.

Роки біжать, мов коні буйногриві.
Ми разом, тож незгоди всі подужаєм.
Ще будуть в нас з тобою дні щасливі.

Хай зустріч з нелюбов'ю не засмучує,
В житті, як на безмежній щедрій ниві -
Є люди темні, але й світлі й чулі є.

***
Є люди темні, але й світлі, й чулі є.
Є влада темноти - і світло Влади.
Зійшло вже незагасне сонце Правди,
Хоч ранок сніжні брови ще нахмурює.

Свободи пісня у серцях відлунює, -
Прийдешньої весни й любові ради:
Щоб ти росла на втіху світу, Юліє,
Щоб світ не знав ні підлості, ні зради.

Майбутнє нам з тобою будувати.
Вродила рясно нація відроджена
І незнищенні - добрих справ загати.

А хлЮпне відчай в душі, не дай, Боже, нам -
Собі й тобі наважусь нагадати:
Ти - Переможна. Тож - не переможена.

***
Ти - Переможна. Тож - не переможена.
Повік-віків не буде переводу
Твоєму неподоланому роду.
І віра не знесилиться, здорожена.

Надія, мов зоря новонароджена,
Зове увись доньку свого народу.
Різдво любові над Майданом, отже нам
Зійде з небес ще й Мудрість - в нагороду.

Всі покручі пощезнуть й поторочі.
І будеш ти. І буде Батьківщина.
І будуть Кобзаря рядки пророчі.

Одна мета і доля в нас - єдина.
...А правди слово й досі кровоточить.
І досі кровоточить пуповина.

***
І досі кровоточить пуповина,
Що мить щасливу з горем пов'язала.
Народження дівчатко святкувало,
Мов з пуп'янка, з'явившись із ряднини.

За матінку їй стала хуртовина, -
Снігами пеленала, цілувала.
Була їй за хрещену - Україна,
До серця пригортала, колихала:

- Засни, сирітко, люлі-люлі, Юліє...
Десь тужить твоя мати, заворожена,
Десь батько-вітер по світах розгулює.

Не плач, рідненька, плакати не гоже нам.
Є люди темні, але й світлі, й чулі є.
Ти - Переможна. Тож - не переможена.

25.02.-09.03.2005