
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.01.28
08:49
Січень. Війна.
Свіча, як сльоза – черлена…
Серце від болю вижбухує,
Дев’ятим валом – ненависть…
Хата затаєно слухає –
Устя грає Шопена…
Сладосте незбагненна,
Вічна любовна парость…
Свіча, як сльоза – черлена…
Серце від болю вижбухує,
Дев’ятим валом – ненависть…
Хата затаєно слухає –
Устя грає Шопена…
Сладосте незбагненна,
Вічна любовна парость…
2023.01.28
06:16
Чи слави схотілось хисткої,
Що стрімко здійнявся в політ
Цей місяць, який над рікою
Наповнює сяєвом світ?
Чи сяйво нічне надихає
Світінням отак солов’їв,
Що звилася пісня над гаєм
І двох нас позбавила снів?
Що стрімко здійнявся в політ
Цей місяць, який над рікою
Наповнює сяєвом світ?
Чи сяйво нічне надихає
Світінням отак солов’їв,
Що звилася пісня над гаєм
І двох нас позбавила снів?
2023.01.28
01:11
Минають в тривозі і ночі, і дні.
Спустошені землі, у небі вогні…
Не віримо досі,
Що це саме з нами.
Ненависть та сльози, -
На жаль, так буває.
Хтось іще не награвся в війну,
Спустошені землі, у небі вогні…
Не віримо досі,
Що це саме з нами.
Ненависть та сльози, -
На жаль, так буває.
Хтось іще не награвся в війну,
2023.01.27
22:07
Відчуй, як морозне повітря
пронизує до кісток.
Як завиває сильний вітер,
вихором несучи сніг.
Подивись на нічне небо,
вкрите зірками.
Гігантське їхнє сяйво
здається крихітним.
пронизує до кісток.
Як завиває сильний вітер,
вихором несучи сніг.
Подивись на нічне небо,
вкрите зірками.
Гігантське їхнє сяйво
здається крихітним.
2023.01.27
21:12
Петрарці заздримо і Норвіду, й Шевченку:
«Які слова! Таж то сама любов!..»
...Нажаль, слова.
Не загніздилися в серцях
Лаур, Марій, Ликер.
Так і літають нічиї.
Невже на те, шоб справджувавсь
Одвічний парадокс:
«Які слова! Таж то сама любов!..»
...Нажаль, слова.
Не загніздилися в серцях
Лаур, Марій, Ликер.
Так і літають нічиї.
Невже на те, шоб справджувавсь
Одвічний парадокс:
2023.01.27
19:00
Я була б твоєю самотою
В опівнічних серця закавулках,
Зігрівала б будні простотою,
Відреклась від імені та думки.
Я сіріла б стінами важкими
І скрипіла старістю підлоги,
Пролягала тінями чіткими,
В опівнічних серця закавулках,
Зігрівала б будні простотою,
Відреклась від імені та думки.
Я сіріла б стінами важкими
І скрипіла старістю підлоги,
Пролягала тінями чіткими,
2023.01.27
18:09
йшло за серцем
віяло
і дорогу всіяло
срібними підковами
дивними розмовами
про краї небачені
кроками несвячені
про тумани
віяло
і дорогу всіяло
срібними підковами
дивними розмовами
про краї небачені
кроками несвячені
про тумани
2023.01.27
18:06
мої думоньки
серце чисте
є куди летіти вам
є де сісти
не жалійте
крилонька
скоро осінь
серце чисте
є куди летіти вам
є де сісти
не жалійте
крилонька
скоро осінь
2023.01.27
18:04
трішки зусилля
і можна подолати
земне тяжіння
як це робить
крапля дощу
що повзе угору
по лобовому шклі авто
коли воно бореться з вітром
і можна подолати
земне тяжіння
як це робить
крапля дощу
що повзе угору
по лобовому шклі авто
коли воно бореться з вітром
2023.01.27
17:58
Не той неумний, хто не знає…
Причин у тому безмір є:
один себе лише кохає,
а інший інших пізнає…
Хто повертає свої очі
туди, де краще чи п’янке,
а хтось і слухати не хоче
Причин у тому безмір є:
один себе лише кохає,
а інший інших пізнає…
Хто повертає свої очі
туди, де краще чи п’янке,
а хтось і слухати не хоче
2023.01.27
14:28
На птахофермі піднялася буча –
зчинився лемент, гам, переполох…
Чому у нас планида невезуча? –
волали кури. – Курячий наш бог!
Несемо яйця без перепочинку
на корм Рябку, щоб захищати міг,
а косолапе стерво за хвилинку
зчинився лемент, гам, переполох…
Чому у нас планида невезуча? –
волали кури. – Курячий наш бог!
Несемо яйця без перепочинку
на корм Рябку, щоб захищати міг,
а косолапе стерво за хвилинку
2023.01.27
10:55
День починався так,
Як і ти, — розмружуючись од тягучого сну.
Зоря розливалась лазуровим глибоким полотном,
А його лоскотали білі хвилі розімлілих пір'їнок.
Тінь, ще не торкалась предметів, і світ
Мов приховував сонливу непокору пожадливого супоко
Як і ти, — розмружуючись од тягучого сну.
Зоря розливалась лазуровим глибоким полотном,
А його лоскотали білі хвилі розімлілих пір'їнок.
Тінь, ще не торкалась предметів, і світ
Мов приховував сонливу непокору пожадливого супоко
2023.01.27
06:23
Обступили юрбою берези
Кущ калини так щільно, мов той
Їм по праву сильніших належить,
Хоч пручається вік, як герой.
Оточили, пристали, насіли, –
Полонити схотіли живцем,
Та нещасна рослина зуміла
Зупинити нахабниць вогнем.
Кущ калини так щільно, мов той
Їм по праву сильніших належить,
Хоч пручається вік, як герой.
Оточили, пристали, насіли, –
Полонити схотіли живцем,
Та нещасна рослина зуміла
Зупинити нахабниць вогнем.
2023.01.27
00:50
Покинути все й летіти, летіти… Куди?
У вирій – далеко, не здужають відстані крила.
Приймають укотре суворі ухвали суди.
Боротись несила.
І чим боронитись? Паде безпорадно з душі
Обскубане пір'я мого голосного прозріння.
Це слабкість – тікати від
У вирій – далеко, не здужають відстані крила.
Приймають укотре суворі ухвали суди.
Боротись несила.
І чим боронитись? Паде безпорадно з душі
Обскубане пір'я мого голосного прозріння.
Це слабкість – тікати від
2023.01.26
22:56
Борони нас Боже від розпуття
І від прийшлих, зрощених пітьмою…
Зроби так, щоб кожен вова путін
До зачаття встрітився зі мною…
Я би їх кастрірував охоче
Даби не плодилась тая нечисть
Від ідеї серце вже цвіркоче…
І це тільки ще, скажу, не вечір…
І від прийшлих, зрощених пітьмою…
Зроби так, щоб кожен вова путін
До зачаття встрітився зі мною…
Я би їх кастрірував охоче
Даби не плодилась тая нечисть
Від ідеї серце вже цвіркоче…
І це тільки ще, скажу, не вечір…
2023.01.26
21:41
Вдихну. І не відчую того вдиху.
В легенях закарбовано зими
льодисті списи. Підступає стиха
завія перкалевими слізьми.
Крадеться. На жорстких кігтистих лапах
судинами тиняється хижак.
Поновлені подряпини – ознака
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В легенях закарбовано зими
льодисті списи. Підступає стиха
завія перкалевими слізьми.
Крадеться. На жорстких кігтистих лапах
судинами тиняється хижак.
Поновлені подряпини – ознака
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.02.03
2020.01.12
2019.11.07
2019.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Любов Бенедишин (1964) /
Поеми
/
Зі збірки "По той кінець веселки"
Народження
***
І досі кровоточить пуповина,
Важкі у Революції пологи.
Така ще безпорадна Перемога,
Немов новонароджена дитина.
Ще правосуддя кліпає невинно
І правда ледь зіп'ялася на ноги.
...Тікала геть новітня Катерина,
Свій згорток залишивши край дороги.
На люднім місці. Може, хто наткнеться.
Хтось небайдужий. Як не раз бувало.
Чого воно у світі так ведеться?
Казав, що любить... Та й вона кохала.
Нехай та ніч у невідь западеться,
Що мить щасливу з горем пов'язала.
***
Що мить щасливу з горем пов'язала, -
Хай не проститься ночі тій пекучій.
Рої сніжинок, мов дроти колючі,
Під ноги слались, руки обвивали.
Чи ще сирітських доль у світі мало?
Ніж множити страждання, краще - з кручі.
Любові серце битись перестало,
А сироти на цій землі - живучі.
Заручниця причини? Чи причинна?
На ковдру снігу згорток свій поклала...
А може, просто мріяла про сина?
І Віктором в думках вже називала?
...Вітала перемогу Україна.
Народження дівчатко святкувало.
***
Народження дівчатко святкувало.
Уперше. Просто неба. На узбіччі.
Дивилась вічність крихітці у вічі -
І ще ні дивувала, ні лякала.
Зима їй біле крижмо дарувала,
Пророчили вік довгий зорі віщі.
...А тій, що свого щастя відцуралась,
Зреклась, немов Христа (хоч і не тричі), -
Чи їй колись кольне у серці, тенькне?
Навіє тугу видиво предивне? -
На теплім лоні лагідної неньки,
Явившись світу, в перший сон порине
Дитя жадане... А воно, бідненьке, -
Мов з пуп'янка, з'явившись із ряднини.
***
Мов з пуп'янка, з'явившись із ряднини,
Тендітне тільце за життя боролось.
Одне-однісіньке. Лиш ніч навколо.
І час лічив небайдуже хвилини.
І місяць хмарки підбивав перину,
Він звик не перейматись людським болем.
І поміж зір котилось без упину -
Чумацьким Шляхом - снів фатальне коло.
І небо, наче перемерзла квітка,
Ронило долу білі пелюстини.
І до замерзлих рученят сирітки
Стурбовано хилилась горобина:
"Де ж матінка? Щось матінки не видко!"
...За матінку їй стала хуртовина.
***
За матінку їй стала хуртовина.
Захоче - то й навіки приголубить.
Як рідна ненька донечку не любить,
То що ж тут вдієш? Совість - не світлина.
А в хуртовин - любов не половинна,
Обійми ніжні і душа - не груба:
"Чия ж ти будеш, дівчинко-перлино,
Загублена печаль чи долі згуба?
Злочинниця - твоя нещасна мати,
Вона тебе сама у себе вкрала.
А я тобі дам все: скарби і шати.
І затишок, якого ти не знала", -
Голубила маленькі ноженята.
Снігами пеленала. Цілувала.
***
Снігами пеленала. Цілувала.
І пестила покинуте дівчатко,
Так ніби починалася спочатку,
Від власної любові завмирала.
Мов зводила усі кінці й начала
І знов тонула в милім безпорядку:
То колискову місячну співала,
То десь почуту зоряну колядку.
- Не дам тобі загинути даремно.
Ти виростеш. І станеш, мов царівна.
Світ в тебе закохається шалено.
Прийде весна в твій дім на уродини.
І пригадає разом люд хрещений -
Була їй за хрещену Україна.
***
Була їй за хрещену Україна.
Ім'я подарувала і надію.
...А я тобі ще й на добро засію,
Покличу Перемогу на хрестини.
(Ви з нею - діти світлої години).
Планету в біле приберу, як вмію,
Спокутую усі чужі провини, -
Пробач свою матусеньку-завію.
Судилося тобі ім'я красиве,
Воно, немов саме тебе обрало.
Рости мерщій на радість і на диво.
Тебе дбайливі руки підібрали.
... Дівчатком милувалась чорнобривим,
До серця пригортала, колихала.
***
До серця пригортала, колихала
На мозолястих лагідних долонях.
Майдану помаранчеве осоння
Стрічками і надіями квітчала.
Весни, як вітру свіжого чекала.
Як сонечка перед світанком - сонях.
В колиску мрії спатоньки вкладала
Не падчерку чужу, а рідну доню:
- Хай нескінченним буде твій початок.
І помста зроду спогадам не муляє.
...Солодкі снива линуть до дівчаток.
І ніч повіки стомлено вже стулює,
А ти ще не зімкнула оченяток.
Засни, сирітко, люлі-люлі, Юліє...
***
Засни, сирітко, люлі-люлі, Юліє...
Твій рідний дім - гостинний сиротинець.
А від порога - довгий шлях-гостинець
В майбутнє, де і недруги, і друзі є.
Під вікнами сад сонно іній струшує,
Ждучи морозний ранок на гостину.
Й ніщо застиглу тишу не порушує.
І ти засни, засни, моя дитино.
Хай буде сном всі чорні вроки змовлено,
Прийде в притулок казочка запрошена.
Їх стільки у цих стінах перемовлено,
Скількох стрічала стежка запорошена.
...А може, твоїй матінці пороблено?
Десь тужить твоя мати, заворожена?
***
Десь тужить твоя мати, заворожена,
Навіки перекинувшись зозулею.
Любується здаля своєю Юлею,
Спокутою і відстанню знеможена.
Душа її до болю приморожена,
А може, і до втіхи - злою долею.
Живе собі нічим не потривожена
І любить борщ чи сало із цибулею.
Хто знає, чи за доньку Богу молиться,
Чи грішні мрії у думках вигулюює?
Покинута небес її околиця.
Підкинуте дитя в гніздечку люляє.
...Руйнуються світи і знову творяться.
Десь батько-вітер по світах розгулює.
***
Десь батько-вітер по світах розгулює.
Гуляй-душа. Весь світ - як гуляй-поле.
Стерня сумління мертві сни не коле
І тогорішній спогад - не розчулює.
Ріка життя... Такого в ній намулу є,
До дна вже не розчистити ніколи.
Крутне з розгону час земною кулею...
Не татко поведе тебе до школи.
І перейматись буде не тобою -
Твоя матуся. На роки помножений
Не стихне біль під сумнівів лузгою.
Душевна сліпота - як вада вроджена.
Та рану в серці співчуття загоїть.
Не плач, рідненька, плакати не гоже нам.
***
Не плач, рідненька, плакати не гоже нам.
Такі відкрились далі перед нами,
Ясними помережані стежками.
Між них - одна твоя, ніким неходжена.
Для вічних почуттів ти Богом створена,
Дарма, що недолюблена батьками.
Ще будуть в тебе: мрій трава нескошена
І спогади, порослі споришами.
Роки біжать, мов коні буйногриві.
Ми разом, тож незгоди всі подужаєм.
Ще будуть в нас з тобою дні щасливі.
Хай зустріч з нелюбов'ю не засмучує,
В житті, як на безмежній щедрій ниві -
Є люди темні, але й світлі й чулі є.
***
Є люди темні, але й світлі, й чулі є.
Є влада темноти - і світло Влади.
Зійшло вже незагасне сонце Правди,
Хоч ранок сніжні брови ще нахмурює.
Свободи пісня у серцях відлунює, -
Прийдешньої весни й любові ради:
Щоб ти росла на втіху світу, Юліє,
Щоб світ не знав ні підлості, ні зради.
Майбутнє нам з тобою будувати.
Вродила рясно нація відроджена
І незнищенні - добрих справ загати.
А хлЮпне відчай в душі, не дай, Боже, нам -
Собі й тобі наважусь нагадати:
Ти - Переможна. Тож - не переможена.
***
Ти - Переможна. Тож - не переможена.
Повік-віків не буде переводу
Твоєму неподоланому роду.
І віра не знесилиться, здорожена.
Надія, мов зоря новонароджена,
Зове увись доньку свого народу.
Різдво любові над Майданом, отже нам
Зійде з небес ще й Мудрість - в нагороду.
Всі покручі пощезнуть й поторочі.
І будеш ти. І буде Батьківщина.
І будуть Кобзаря рядки пророчі.
Одна мета і доля в нас - єдина.
...А правди слово й досі кровоточить.
І досі кровоточить пуповина.
***
І досі кровоточить пуповина,
Що мить щасливу з горем пов'язала.
Народження дівчатко святкувало,
Мов з пуп'янка, з'явившись із ряднини.
За матінку їй стала хуртовина, -
Снігами пеленала, цілувала.
Була їй за хрещену - Україна,
До серця пригортала, колихала:
- Засни, сирітко, люлі-люлі, Юліє...
Десь тужить твоя мати, заворожена,
Десь батько-вітер по світах розгулює.
Не плач, рідненька, плакати не гоже нам.
Є люди темні, але й світлі, й чулі є.
Ти - Переможна. Тож - не переможена.
25.02.-09.03.2005
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Народження
...А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі...
Т.Г.Шевченко
Юлія Вікторівна Переможна - так добрі люди назвали знайдене на одній із вранішніх вулиць Дрогобича новонароджене дитя, яке чудом вижило у доволі морозяну ніч, саме тоді, коли Помаранчева революція святкувала перемогу.

І досі кровоточить пуповина,
Важкі у Революції пологи.
Така ще безпорадна Перемога,
Немов новонароджена дитина.
Ще правосуддя кліпає невинно
І правда ледь зіп'ялася на ноги.
...Тікала геть новітня Катерина,
Свій згорток залишивши край дороги.
На люднім місці. Може, хто наткнеться.
Хтось небайдужий. Як не раз бувало.
Чого воно у світі так ведеться?
Казав, що любить... Та й вона кохала.
Нехай та ніч у невідь западеться,
Що мить щасливу з горем пов'язала.
***
Що мить щасливу з горем пов'язала, -
Хай не проститься ночі тій пекучій.
Рої сніжинок, мов дроти колючі,
Під ноги слались, руки обвивали.
Чи ще сирітських доль у світі мало?
Ніж множити страждання, краще - з кручі.
Любові серце битись перестало,
А сироти на цій землі - живучі.
Заручниця причини? Чи причинна?
На ковдру снігу згорток свій поклала...
А може, просто мріяла про сина?
І Віктором в думках вже називала?
...Вітала перемогу Україна.
Народження дівчатко святкувало.
***
Народження дівчатко святкувало.
Уперше. Просто неба. На узбіччі.
Дивилась вічність крихітці у вічі -
І ще ні дивувала, ні лякала.
Зима їй біле крижмо дарувала,
Пророчили вік довгий зорі віщі.
...А тій, що свого щастя відцуралась,
Зреклась, немов Христа (хоч і не тричі), -
Чи їй колись кольне у серці, тенькне?
Навіє тугу видиво предивне? -
На теплім лоні лагідної неньки,
Явившись світу, в перший сон порине
Дитя жадане... А воно, бідненьке, -
Мов з пуп'янка, з'явившись із ряднини.
***
Мов з пуп'янка, з'явившись із ряднини,
Тендітне тільце за життя боролось.
Одне-однісіньке. Лиш ніч навколо.
І час лічив небайдуже хвилини.
І місяць хмарки підбивав перину,
Він звик не перейматись людським болем.
І поміж зір котилось без упину -
Чумацьким Шляхом - снів фатальне коло.
І небо, наче перемерзла квітка,
Ронило долу білі пелюстини.
І до замерзлих рученят сирітки
Стурбовано хилилась горобина:
"Де ж матінка? Щось матінки не видко!"
...За матінку їй стала хуртовина.
***
За матінку їй стала хуртовина.
Захоче - то й навіки приголубить.
Як рідна ненька донечку не любить,
То що ж тут вдієш? Совість - не світлина.
А в хуртовин - любов не половинна,
Обійми ніжні і душа - не груба:
"Чия ж ти будеш, дівчинко-перлино,
Загублена печаль чи долі згуба?
Злочинниця - твоя нещасна мати,
Вона тебе сама у себе вкрала.
А я тобі дам все: скарби і шати.
І затишок, якого ти не знала", -
Голубила маленькі ноженята.
Снігами пеленала. Цілувала.
***
Снігами пеленала. Цілувала.
І пестила покинуте дівчатко,
Так ніби починалася спочатку,
Від власної любові завмирала.
Мов зводила усі кінці й начала
І знов тонула в милім безпорядку:
То колискову місячну співала,
То десь почуту зоряну колядку.
- Не дам тобі загинути даремно.
Ти виростеш. І станеш, мов царівна.
Світ в тебе закохається шалено.
Прийде весна в твій дім на уродини.
І пригадає разом люд хрещений -
Була їй за хрещену Україна.
***
Була їй за хрещену Україна.
Ім'я подарувала і надію.
...А я тобі ще й на добро засію,
Покличу Перемогу на хрестини.
(Ви з нею - діти світлої години).
Планету в біле приберу, як вмію,
Спокутую усі чужі провини, -
Пробач свою матусеньку-завію.
Судилося тобі ім'я красиве,
Воно, немов саме тебе обрало.
Рости мерщій на радість і на диво.
Тебе дбайливі руки підібрали.
... Дівчатком милувалась чорнобривим,
До серця пригортала, колихала.
***
До серця пригортала, колихала
На мозолястих лагідних долонях.
Майдану помаранчеве осоння
Стрічками і надіями квітчала.
Весни, як вітру свіжого чекала.
Як сонечка перед світанком - сонях.
В колиску мрії спатоньки вкладала
Не падчерку чужу, а рідну доню:
- Хай нескінченним буде твій початок.
І помста зроду спогадам не муляє.
...Солодкі снива линуть до дівчаток.
І ніч повіки стомлено вже стулює,
А ти ще не зімкнула оченяток.
Засни, сирітко, люлі-люлі, Юліє...
***
Засни, сирітко, люлі-люлі, Юліє...
Твій рідний дім - гостинний сиротинець.
А від порога - довгий шлях-гостинець
В майбутнє, де і недруги, і друзі є.
Під вікнами сад сонно іній струшує,
Ждучи морозний ранок на гостину.
Й ніщо застиглу тишу не порушує.
І ти засни, засни, моя дитино.
Хай буде сном всі чорні вроки змовлено,
Прийде в притулок казочка запрошена.
Їх стільки у цих стінах перемовлено,
Скількох стрічала стежка запорошена.
...А може, твоїй матінці пороблено?
Десь тужить твоя мати, заворожена?
***
Десь тужить твоя мати, заворожена,
Навіки перекинувшись зозулею.
Любується здаля своєю Юлею,
Спокутою і відстанню знеможена.
Душа її до болю приморожена,
А може, і до втіхи - злою долею.
Живе собі нічим не потривожена
І любить борщ чи сало із цибулею.
Хто знає, чи за доньку Богу молиться,
Чи грішні мрії у думках вигулюює?
Покинута небес її околиця.
Підкинуте дитя в гніздечку люляє.
...Руйнуються світи і знову творяться.
Десь батько-вітер по світах розгулює.
***
Десь батько-вітер по світах розгулює.
Гуляй-душа. Весь світ - як гуляй-поле.
Стерня сумління мертві сни не коле
І тогорішній спогад - не розчулює.
Ріка життя... Такого в ній намулу є,
До дна вже не розчистити ніколи.
Крутне з розгону час земною кулею...
Не татко поведе тебе до школи.
І перейматись буде не тобою -
Твоя матуся. На роки помножений
Не стихне біль під сумнівів лузгою.
Душевна сліпота - як вада вроджена.
Та рану в серці співчуття загоїть.
Не плач, рідненька, плакати не гоже нам.
***
Не плач, рідненька, плакати не гоже нам.
Такі відкрились далі перед нами,
Ясними помережані стежками.
Між них - одна твоя, ніким неходжена.
Для вічних почуттів ти Богом створена,
Дарма, що недолюблена батьками.
Ще будуть в тебе: мрій трава нескошена
І спогади, порослі споришами.
Роки біжать, мов коні буйногриві.
Ми разом, тож незгоди всі подужаєм.
Ще будуть в нас з тобою дні щасливі.
Хай зустріч з нелюбов'ю не засмучує,
В житті, як на безмежній щедрій ниві -
Є люди темні, але й світлі й чулі є.
***
Є люди темні, але й світлі, й чулі є.
Є влада темноти - і світло Влади.
Зійшло вже незагасне сонце Правди,
Хоч ранок сніжні брови ще нахмурює.
Свободи пісня у серцях відлунює, -
Прийдешньої весни й любові ради:
Щоб ти росла на втіху світу, Юліє,
Щоб світ не знав ні підлості, ні зради.
Майбутнє нам з тобою будувати.
Вродила рясно нація відроджена
І незнищенні - добрих справ загати.
А хлЮпне відчай в душі, не дай, Боже, нам -
Собі й тобі наважусь нагадати:
Ти - Переможна. Тож - не переможена.
***
Ти - Переможна. Тож - не переможена.
Повік-віків не буде переводу
Твоєму неподоланому роду.
І віра не знесилиться, здорожена.
Надія, мов зоря новонароджена,
Зове увись доньку свого народу.
Різдво любові над Майданом, отже нам
Зійде з небес ще й Мудрість - в нагороду.
Всі покручі пощезнуть й поторочі.
І будеш ти. І буде Батьківщина.
І будуть Кобзаря рядки пророчі.
Одна мета і доля в нас - єдина.
...А правди слово й досі кровоточить.
І досі кровоточить пуповина.
***
І досі кровоточить пуповина,
Що мить щасливу з горем пов'язала.
Народження дівчатко святкувало,
Мов з пуп'янка, з'явившись із ряднини.
За матінку їй стала хуртовина, -
Снігами пеленала, цілувала.
Була їй за хрещену - Україна,
До серця пригортала, колихала:
- Засни, сирітко, люлі-люлі, Юліє...
Десь тужить твоя мати, заворожена,
Десь батько-вітер по світах розгулює.
Не плач, рідненька, плакати не гоже нам.
Є люди темні, але й світлі, й чулі є.
Ти - Переможна. Тож - не переможена.
25.02.-09.03.2005
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію