Він кружляв у безхмарному небі
Так високо,як більше ніхто,
Любовався собою "Це ж треба!
Я-цар неба,повелитель всього!"
З висоти озирав сині далі,
Заглядав в потойбіччя світів,
І пишався ще більше.Надалі
Степом теж керувать захотів.
Оглядав уже землі звисока,
Як свої володіння,рубіж,
Дикі трави,наповнені соком,
І росинки,мов крапельки сліз.
Від його нишпорливого зору
Не сховатись було,не втекти.
Він - цар неба,і степу,і моря,
І живого всього навіки!
Раптом щось там мелькнуло у травах-
Стрепенувся орел,чуть завис...
"Хто посмів?Хто яке має право?!"
І він каменем кинувся вниз.

Руда кішка звивалася вправно.
Треба щось вполювати,знайти.
Щось поїсти,знайти якусь страву,
Ну а потім до діток іти.
Бо вони десь,маленькі,голодні
Там шукають матусю уже.
Попоїла,ще й діткам сьогодні
У зубах якусь здобич несе.
Ось гніздечко -маленькі котята
Виглядають матусю,пищать...
Раптом з неба щось коршуном клятим,
Тінню чорною вкрило котят.

Різко вигнулась кішка дугою,
Полишила і здобич з зубів,
І стрілою метнулась до бою,
Ще не бачучи тих ворогів.
Чорна тінь обернулася в птаха,
Що на крилах могутніх навис.
Гострі кігті і дзьоб,наче бляха,
Впились в неї як стріли,як спис.
Ті удари,що майже смертельні,
Пробивали її геть наскрізь,
Пазурі рвали тіло пекельно...
Кішка враз обернулася в рись!
Мов нещадний той звір вона стала.
Усі сили зібравши в комок.
І комок той з орлом в диких травах
Розпочав свій смертельний танок.
Все.Здавалось останнії сили
Покидають її назавжди,
Та зібралась ще раз і вчепилась
Прямо в горло орлу...Потекли
Теплі струмені царської крові
На зелені стебельця трави
І завмерли обоє багрові
Від тих ран у пилу боротьби.

Хто там бігає в гущі отави,
Хто тривожно попискує там?
Це котята, шукаючи маму,
Розповзлися по різним кутам.
Ось побачили,жалібно плачуть,
Аж проймає той плач все живе.
Щось зарухалось...От дітки бачать-
Їхня мама з під птаха повзе.
Піднялася,сердешна,вся в ранах,
Озирнула побоїще вмить,
Облизала котят і почала
Їх назад у гніздечко носить.

А повержений птах мертвим зором
Десь у небо дивився повік,
Ніби з жалем,а ніби з докором-
"Хто посмів?Хто мене переміг?"
Був могучий-а вже і немає,
Був всесильний-а зараз ніщо,
Материнську любов не здолає
Ані цар,ані воїн- ніхто!
Не судилось,не було,не буде,
Нема сили у світі сильніш.
Так, як мати, ніхто не полюбить,
Не пожертвує так ніхто більш.
Невмируща любов окриляє,
Дає сили все зло побороть.
Мати любить і перемагає,
В цій любові і сила,і плоть.
Воздадім же у кожному слові,
В кожнім вчинку,в пориві душі
Вдячність цій материнській любові,
Що з дітей нас возвела в мужі!