Дуже добре, що Янукович зустрівся з Марією Матіос. Нарешті, ГПУ та МВС залишать письменницю у спокої. Можливо, бо учасники податкового Майдану мали слово В. Ф., що їх не чіпатимуть, але як справжній хазяїн свого слова, сам дав, сам і забрав.

Дуже добре, що на зустрічі була присутня пані Герман, бо, власне кажучи, з попередньої зустрічі з Януковичем, Герман та Скорик і почалися неприємності Матіос – неприємності, які, треба сказати, виявилися доволі позитивними.

8 березня минулого року на вручення Шевченківської премії не змогла приїхати Оксана Пахльовська, завідувачка кафедри україністики факультету літератури і філософії Римського університету "Ла Сап'єнца". А зачитати свій виступ вона попросила Марію Матіос, на той час заступницю Голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Саме на той час, бо через виголошену нею чужу промову пані Матіос позбавилися роботи. Ні, спочатку, кажуть, на неї лише трохи посичали дві високопосадові фанатички Януковича, а згодом вони подбали про те, щоб у новому складі комітету прізвища людини, яка читала неприємні для Самого слова, не було.

Марія вийшла переможницею з цієї історії – нині з нею знову радяться, як краще відзначити Шевченківські дні. Тим більше що до Канева тепер можна полетіти і на вертольоті.

А ось витяги із тієї самої промови Пахльовської-Матіос

Нагорода, що має ім'я Шевченка, – це не так премія, як моральний імператив, вага відповідальності перед вічністю – і сучасністю – цього Поета.

Україна – вкотре! – знаходиться в облозі. В облозі риторики. Імітації. Обману. Насилля над її історією.

В облозі фальшивої любові до України і реальної до неї зненависті.

Основна цьому причина: як і в XVII столітті, XIX чи ХХ-му, Україна перебуває в епіцентрі протистояння Росії та Європи.

Тому в день народження великого поета України ми насамперед маємо почути його Слово, – те Слово, яке Поет, як старозавітний пророк, поставив "на сторожі" нації. До цього нас змушує інтелектуальна чесність.

Поет, якого російська держава боялася так, що заборонила не лише писати, а й малювати, із засланських своїх степів бачив не лише нову Україну, а й майбутню Європу. В тодішній Європі – поряд з Міцкевичам і Байроном, Гайне і Леопарді – Шевченко був одним з найрадикальніших поборників свободи – свободи кожної окремої людини, свободи кожного народу - від Фінляндії до Кавказу, від азійських країн до Молдови, Чехії, Польщі. А свобода – це базова цінність європейської цивілізації.

Шевченко ніколи не пішов на компроміс із владою, сказавши словами царя Давида:

Блаженний муж на лукаву Не вступає раду...

Тому його Голос розхитав фундамент Імпе¬рії. Тому його Голос розколював мури в'язниці під назвою СРСР. Ці дві антилюдські системи впали. Поет сьогодні з нами. Але нещадне його бачення сьогоднішнього суспільства:

...Оглухли, не чують; Кайданами міняються, Правдою торгують.

Презирливий його лазерний погляд на український політикум:

Раби, підніжки, грязь Москви...

Непримиренний його моральний вирок одєржавленому православ'ю:

...І візантійський Саваоф Одурить! Не одурить Бог, Карать і милувать не буде: Ми не раби його – ми люде!

Тривожне його питання.;

...коли

Ми діждемося Вашингтона З новим, і праведним, законом.?

Ствердна його відповідь:

А діждемось-таки колись.

Вергілій українського Пекла, нам з вами Шевченко залишив заповіт:

... будьте люди, Бо лихо вам буде.

Лише це дасть нам право на надію:

Діла добрих оновляться, Діла злих загинуть.

Вогненна печать Генія на сувої національної Історії:

Борітеся – поборете!