ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.17
09:49
Дощ весняний цілує обличчя спросоння,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
2024.05.17
09:24
Ти людина-пригода,
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
2024.05.17
09:03
Укотре Микола Соболь починає першим. Незважаючи на свої постійні виправдовування: «Не я першим починаю!»…
Так, на мій вірш «Моя вишиванка», який 16 травня був опублікований на всіх провідних літературних порталах, зокрема урядовому, Соболь надіслав прово
2024.05.17
05:31
Припадаю до шиби
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
2024.05.17
04:22
Чому зима триває більше року?
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
2024.05.17
00:04
Мої сни - це апокриф, безцінне руно чорнокнижжя
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
2024.05.16
20:19
Розпалася Русь єдина після Ярослава.
Розділили брати землю Руську між собою,
Кожен у своїм уділі самостійно правив.
Щоби потім розділити уділ дітям своїм.
Розділилась на клаптики колись Русь єдина.
Князі правили в уділах й жадібно гляділи,
Як би зем
Розділили брати землю Руську між собою,
Кожен у своїм уділі самостійно правив.
Щоби потім розділити уділ дітям своїм.
Розділилась на клаптики колись Русь єдина.
Князі правили в уділах й жадібно гляділи,
Як би зем
2024.05.16
09:45
травня - День вишиванки
На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.
По ночах небо геть червоне,
На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.
По ночах небо геть червоне,
2024.05.16
05:48
Зморені та щасливі.
Чи спати вони хотіли?
Де зорепадів зливи
останні спивали сили.
Світанку не чекали
своє у ночі багаття,
день наступав помалу,
ніби відьмацьке прокляття.
Чи спати вони хотіли?
Де зорепадів зливи
останні спивали сили.
Світанку не чекали
своє у ночі багаття,
день наступав помалу,
ніби відьмацьке прокляття.
2024.05.16
05:15
Вітер розгойдує дзвоники,
Рве пелюстки голубі, –
Крильця розпрямивши коники
Тонко сюркочуть собі.
Ніби для слуху придумані,
Чи показової гри, –
Звуки не раз мною чувані
Й бачені вже кольори.
Рве пелюстки голубі, –
Крильця розпрямивши коники
Тонко сюркочуть собі.
Ніби для слуху придумані,
Чи показової гри, –
Звуки не раз мною чувані
Й бачені вже кольори.
2024.05.16
00:59
Дякую, Сонце, за те, що зі мною була.
Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
Зливою пристрасті, вічним джерельцем тепла.
І оберегом від чорного зла стати прагнула.
Дякую щиро за світлі та радісні дні.
Також за ночі - бо в кожній ти втілилась мріє
Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
Зливою пристрасті, вічним джерельцем тепла.
І оберегом від чорного зла стати прагнула.
Дякую щиро за світлі та радісні дні.
Також за ночі - бо в кожній ти втілилась мріє
2024.05.16
00:45
Дивуюсь... Невже це насправді?
Не в тихому, доброму сні?
Краплинки води на смарагді -
Наївні дощі весняні.
Повітря прозоро-зелене...
Нечутний, омріяний спів...
І в'яже мій квітень катрени,
Не в тихому, доброму сні?
Краплинки води на смарагді -
Наївні дощі весняні.
Повітря прозоро-зелене...
Нечутний, омріяний спів...
І в'яже мій квітень катрени,
2024.05.15
22:12
Подорожній іде невідомо куди.
Його кроки звучать передвістям біди.
Він іде ледь відчутно, немовби роса.
А надія в очах невимовно згаса.
Його жести і рухи, як згустки пітьми.
Він оточений міфами, болем, людьми.
Йдуть від нього енергії чорні круги,
Його кроки звучать передвістям біди.
Він іде ледь відчутно, немовби роса.
А надія в очах невимовно згаса.
Його жести і рухи, як згустки пітьми.
Він оточений міфами, болем, людьми.
Йдуть від нього енергії чорні круги,
2024.05.15
18:50
Скло ночі по лінії долі трісло.
Тіні облизують губи твої на кармін.
Сідай на скрипуче віденське крісло.
Пий свій чай, Семірамі.
Пий свій чай у холодній кімнаті театру.
За лаштунками тіней старих наче світ героїнь.
Актори позбулися п’ятого акту.
Пий
Тіні облизують губи твої на кармін.
Сідай на скрипуче віденське крісло.
Пий свій чай, Семірамі.
Пий свій чай у холодній кімнаті театру.
За лаштунками тіней старих наче світ героїнь.
Актори позбулися п’ятого акту.
Пий
2024.05.15
12:46
Імла водою заливає жар,
Дощі ідуть, зірок ясних не видно,
Раптово зблискує Волосожар*,
Сміється тайкома собі єхидно.
Хтось пан серед стихій, бува й бунтар --
Кому цариця -- рідина -- обридне.
Паливода породжує той згар --
Дощі ідуть, зірок ясних не видно,
Раптово зблискує Волосожар*,
Сміється тайкома собі єхидно.
Хтось пан серед стихій, бува й бунтар --
Кому цариця -- рідина -- обридне.
Паливода породжує той згар --
2024.05.15
10:14
Прокидається ніжне проміння,
Проникає крізь гілля посадки,
І щоразу дивуюся вмінню:
Світло сонячне ллється з горнятка.
І не хочу ні чаю, ні кави,
Лиш би ласка ця Божа не меркла,
І війна не торкалась заграви,
Гул сирен не впивався у серце.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Проникає крізь гілля посадки,
І щоразу дивуюся вмінню:
Світло сонячне ллється з горнятка.
І не хочу ні чаю, ні кави,
Лиш би ласка ця Божа не меркла,
І війна не торкалась заграви,
Гул сирен не впивався у серце.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Єфіменко (1988) /
Проза
Ґудзик
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ґудзик
О, який сьогодні туман, навіть дахів не видно. Якби я була деінде, він би до цього міг звикнути, як, наприклад, інколи люди звикають до «останніх разів» або недочитаних книг. Якби я була деінде. Він зараз повертається додому, я впевнена. Якраз у цей момент він перетинає сквер навпроти собору. На соборі в цю пору завжди світиться кругле біле вікно. Ніби всевидяче око, воно спрямоване на головну алею, і тому часом буває моторошно повертатися до храму спиною – відчуття отого білого ока змушує притримувати капелюха і втягувати голову в комір. Влітку в цьому сквері чомусь завжди багато вагітних жінок. Здається, вони починають сюди приходити, щойно їхня вагітність стає помітною – сидять на жовтих лавках, читають, часом вони кидають камінці у собак. Але тепер тут лише він сам. Ймовірно, зараз він міг би зустріти мене, але нехай краще звикає до туману.
Зараз він зверне праворуч і вийде на міст. Здається, він зажди любив це місце, оскільки за ним зупинка двадцять шостого автобусу.
Тепер назустріч йому йде жінка у сірому пальто, і він не зможе утримати на ній свій погляд. У наступної перехожої губи червоні, тому вона нагадала йому Лондон. Червоний крізь туман – зовсім Лондон – думає він і впускає їй під ноги свою парасолю. Вона зупиняється.
– Обережно, – каже вона, і червоні губи смикаються лівим куточком – так нервово не посміхалася навіть його колишня.
– Перепрошую, – відповідає він залежаним голосом, яким зазвичай відповідає на запитання «котра година». Зараз він нахилиться до її ніг і подумає, що дуже давно не схилявся перед жінками. Але ця так схожа на Лондон – вона не зрушить з місця, доки він не підійме свою парасолю, хоча він ніколи в Лондоні не був.
Я чекаю, доки він прийде додому, але він затримується. Він тримає пані Лондон за руку в під’їзді її будинку, іншою витирає помаду зі свого обличчя, вона робить те ж саме, але на нього не дивиться. Запах під’їзду вологий і знайомий, а запах парфумів – ні; кажуть, за своє життя чоловіки з’їдають у поцілунках до шести кілограмів помади, і зараз він згадає це вголос, і вона викине з вуст нервове «ха». Здається, він щось згадує, оглядається на прочинені двері під’їзду, за ними снігове місиво і туман, далекий гул дороги і шубуршання пакетів у смітнику – хтось щось шукає, можливо, це собака з перебитою лапою вишукує недоїдки для чотирьох цуциків у коробці під сходами. Він переступає поріг її квартири й вигукує, що прийшов, йде мити руки, на кухні вже гріється чай. Пані Лондон заглядає до ванни, і він дивиться на неї у запітніле дзеркало з матовою рамою. Зараз він обернеться і скаже, який задьорганий сьогодні був день, піде до кімнати і дістане з шафи байкову сорочку, застібаючи її на останній ґудзик вигляне у вікно. А зараз він прочинить вікно і впустить до кімнати вологу. Холод смикає тіло. Позаду нього велике ліжко і два зелених крісла, на них розвішаний його одяг, кімната пахне валеріанкою і парфумами. Сто разів вона казала йому не палити у кімнаті. Він освічує своє обличчя вогником запальнички і на кілька митей нічого не бачить, просто мружить очі у пітьму. Зараз він відірве верхнього ґудзика від сорочки і викине його в туман. Я підбираю ґудзик з мокрого снігу. Щоразу він так робить, коли не знає, що саме йому хочеться згадати, а я таким чином знаю, що сьогодні він затримується, і мені варто зачекати.
Вона заходить до кімнати і мовчки стає поряд.
– Який туман, – промовляє він.
– Хіба ти ще не звик? – питається вона навіть не глянувши на нього, її каштанове волосся гойдається і нагадує йому серпантин, як у дитинстві.
– Я мушу йти, – промовляє він. – Шкода, що за весь цей час у нас не було дітей.
– Зовсім ні, – відказує вона. – Зовсім ні.
– До туману неможливо звикнути, – каже він після невеликої паузи, і дивиться на мене крізь туман. Я кладу круглого білого ґудзика до кишені – пора додому.
– А я звикла давно, – каже вона, фарбує губи і йде до скверу – якраз у цей час він повинен повертатися додому, притримуючи капелюха і підійнявши комір пальто.
2011
Зараз він зверне праворуч і вийде на міст. Здається, він зажди любив це місце, оскільки за ним зупинка двадцять шостого автобусу.
Тепер назустріч йому йде жінка у сірому пальто, і він не зможе утримати на ній свій погляд. У наступної перехожої губи червоні, тому вона нагадала йому Лондон. Червоний крізь туман – зовсім Лондон – думає він і впускає їй під ноги свою парасолю. Вона зупиняється.
– Обережно, – каже вона, і червоні губи смикаються лівим куточком – так нервово не посміхалася навіть його колишня.
– Перепрошую, – відповідає він залежаним голосом, яким зазвичай відповідає на запитання «котра година». Зараз він нахилиться до її ніг і подумає, що дуже давно не схилявся перед жінками. Але ця так схожа на Лондон – вона не зрушить з місця, доки він не підійме свою парасолю, хоча він ніколи в Лондоні не був.
Я чекаю, доки він прийде додому, але він затримується. Він тримає пані Лондон за руку в під’їзді її будинку, іншою витирає помаду зі свого обличчя, вона робить те ж саме, але на нього не дивиться. Запах під’їзду вологий і знайомий, а запах парфумів – ні; кажуть, за своє життя чоловіки з’їдають у поцілунках до шести кілограмів помади, і зараз він згадає це вголос, і вона викине з вуст нервове «ха». Здається, він щось згадує, оглядається на прочинені двері під’їзду, за ними снігове місиво і туман, далекий гул дороги і шубуршання пакетів у смітнику – хтось щось шукає, можливо, це собака з перебитою лапою вишукує недоїдки для чотирьох цуциків у коробці під сходами. Він переступає поріг її квартири й вигукує, що прийшов, йде мити руки, на кухні вже гріється чай. Пані Лондон заглядає до ванни, і він дивиться на неї у запітніле дзеркало з матовою рамою. Зараз він обернеться і скаже, який задьорганий сьогодні був день, піде до кімнати і дістане з шафи байкову сорочку, застібаючи її на останній ґудзик вигляне у вікно. А зараз він прочинить вікно і впустить до кімнати вологу. Холод смикає тіло. Позаду нього велике ліжко і два зелених крісла, на них розвішаний його одяг, кімната пахне валеріанкою і парфумами. Сто разів вона казала йому не палити у кімнаті. Він освічує своє обличчя вогником запальнички і на кілька митей нічого не бачить, просто мружить очі у пітьму. Зараз він відірве верхнього ґудзика від сорочки і викине його в туман. Я підбираю ґудзик з мокрого снігу. Щоразу він так робить, коли не знає, що саме йому хочеться згадати, а я таким чином знаю, що сьогодні він затримується, і мені варто зачекати.
Вона заходить до кімнати і мовчки стає поряд.
– Який туман, – промовляє він.
– Хіба ти ще не звик? – питається вона навіть не глянувши на нього, її каштанове волосся гойдається і нагадує йому серпантин, як у дитинстві.
– Я мушу йти, – промовляє він. – Шкода, що за весь цей час у нас не було дітей.
– Зовсім ні, – відказує вона. – Зовсім ні.
– До туману неможливо звикнути, – каже він після невеликої паузи, і дивиться на мене крізь туман. Я кладу круглого білого ґудзика до кишені – пора додому.
– А я звикла давно, – каже вона, фарбує губи і йде до скверу – якраз у цей час він повинен повертатися додому, притримуючи капелюха і підійнявши комір пальто.
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію