Скрізь говорять про кохання Ромео і Джульєти, Трістана та Ізольди, Осіріса та Ісіди, - а де живе те заангажоване, затерте, зашарпане, зачитане людське почуття про яке всі так говорять?
А живе воно на пожовклих сторінках книг, що скніють, припадають пилом в старих будівлях, забутих Богом, назва яким бібліотеки, живе воно в далекому спекотному Єгипті, в гробниці муміфікованого, ніким не визнаного, нереалізованого фараона, поселилось в побитих міллю, гнилих бинтах і грає зі скарабеями в покер на гроші.
Про кохання не говорять – його відчувають. Кому прийде в голову пробивати об’єкт анатомії, запліснявіле в формаліні чотирикамерне серце, залізною стрілою, поїденою корозією з присмаком крові та смерті, якщо у нього є здоровий глузд? Корозія проникає глибше, в підсвідомість, захоплює найсвятіше – душу, обвиває її павутиною, неначе чорна вдова, висотує все, спустошує, поселяючи там страшну недовіру. А далі що? Неврози, психози і передавай привіт скарабеям.
Бути розіпнутим на воротах пекла, закатованим чертівнею з відчуттям повної ейфорії від упоїнням коктейлем зі смоли і абсенту. Реальність з міфом сплітається в одне, мов дві змії на жезлі святої Софії, і ти вже не розбереш де щире почуття, а де лише продукт акторської майстерності з рожевими зайчиками та дешевими серенадами під твоїми вікнами, виконавця яких, сусіди потрохи закидають похапцем взятими з холодильника яйцями і проведуть овацією нецензурщини.
То може та смертоносна медична змія і є коханням? Тихо підкрадається, кусаючи передає отруту в кров, а далі вже по всьому тілу. Обрії крихкі та розмиті, кров шалено пульсує, серце б’ється в гарячці, молиться про пощаду, схлипує тихо : «Help me», - та якби ж ти to speak English, то може б і допомогла, надала першу медичну допомогу, та коли серце бігало на курси англійської – ти зібрала речі і переїхала жити у віртуальну реальність, не розпаковуючи валізи, цілодобово оновлювала сторінку соціальної мережі, щось на зразок vkontakte.ru.
То що таке кохання? Кохання – це щось із фантастики Роджера Желязни, чи Стівена Кінга, ілюзорне почуття, що віками зводить з розуму людство, знищує цілі народи, витирає гумкою з історичної карти цивілізації, це примара Лондонського Тауера, про яку всі говорять, та мало хто бачив, це спраглий мандрівник невизначеного віку, який з`являється нізвідки і стукає до вашого будинку, щоб попрохати ковток води. Тож як побачите його, передавайте мої найщиріші вітання і запрошення на чашку гарячої кави. Чекатиму з нетерпінням!
14.02.2011