Ти бачив ці вибухи фарби і бажання креативу ?...
Кожен райтер сприймає місто - як альтернативне сучасне інформаційне поле, і використовує його територію - як художнє полотно для ідеологічної війни. Війни із сірістю, буденністю та безликістю. Головною зброєю в руках графітярів є не лише балончик з фарбою чи трафарет - головною зброєю масової діяльності є світобачення, вміння передати на нерівних темних поверхнях урбаністичного пейзажу мрію та заклик до знищення безбарвності та смутку. Кожна стіна до того, як її торкнулися перші теги, була просто стіною, без імені, покритою товстим шаром пилу.
Художня війна проти системи, проти вирівнювання світобачення та й взагалі… А для чого це все? Більшість добропорядних громадян у процесі засудження такого «нищення матеріальних цінностей та муніципального майна» не утруднює себе розумінням цього диверсійного підліткового самовираження... Для більшості ж графітярів їх екстримальна кольорова діяльність є пошуком самоствердження та самовираження. Вони підняли можливості спрею до рівня, рівнозначного пензлю. Графіті, з його безмежними креативними можливостями, не має права переростати у просто вуличне хулігансто… На початках райтери поєднуючи гідну візуальну експресію з не менш гідною вербальною - «викрикували» у натовп про постіндустріальний неокульт молоді у суспільстві. То що ж являє собою стріт-арт графіті? Графіті. Це поняття і стосується, і не стосується вуличного малювання. Одне з понять цього терміну має безпосередній зв’язок із вуличним живописом. Адже всі відразу асоціативно пов’язують його з яскравими написами на безликих поверхнях вулиць. А от інше значення абсолютно протилежне. Адже слово італійського походження «graffito» означає шкрябання здебільшого з безпосереднім позбавленням мистецької цінності (хоча часто наділене й не тільки цим значенням) такого собі примітивного міського фольклору, з напилком візуального забруднення. Негативізм та протестний жест нанесення шкоди – лише один з методів естетизації, і має позитивне значення. Вандалізм ні в якому випадку не є самоціллю. Тому райтинг не є графіті. Якби це не було так, то, напевно, ніколи б не виникло протистояння всередині субкультури райтерів: між райтерами (цей титул треба ще заслужити) і тойерами (невмілими та недосвідченими рейтерами). Естетичний активізм тінейджерів, досягнувши моралізму та галерейних виставок, остаточно сформувався у райтерську субкультуру зі своїм сленгом, етичними та естетичними цінностями. Графіті, ставши універсальним міським комунікативним кодом, доріс до (не зовсім загального) визнання. Так, в Україні навіть є школа стріт-арту. У місті Тернополі 70 щасливчиків відвідують заняття з техніки малюнку (щоправда, поки що на папері). Дрібниці, та приємно, тішать такі спроби «вуличне хуліганство» скерувати у «благородне русло», тим паче, що причетне до цього і управління освіти міста, яке навіть виділило приміщення для занять… можна уявити, як зміниться місто після випускного у цій школі… Для роботи використовується фарба для фарбування авто (вона класно чіпляється і нічим не змивається), яку можна придбати практично у кожному місті України. На стіну йде приблизно 2 балончики, та від 30 хвилин до 1,5 години. Специфіка професійного графіті потребує чітких ліній, а роботи з розмитими контурами говорять швидше про «зеленість» автора у цій царині. А головне - майже у кожного майстра графіті є своя фотосесія. Але… Як скрізь, присутнє «але»… райтерсто не просто мистецтво самовираження в цьому світі собі подібних – воно ще й злочин. Реальний злочин. Відповідно до нашого законодавства, розписи графіті караються. Переважно високохудожні твори мистецтва підлягають під «псування майна» та «хуліганство», за які в «нагороду» дають термін від 15 днів до 5 місяців, або, як варіант – досить-таки відчутний штраф (який можна витратити на фарбу, за умови, що не впіймають). От і напрошується висновок: мистецтво графіті – швидкісний вид спорту (кого не піймали – той не миє стіни за всіх).