Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.02
16:17
Коли квітень тільки почався і дні неочікувано стали холодними і дощавими мене запросив у свою самотню хижку старий хайдзін, що підписує свої прозорі хоку іменем Ейєн-но Котокутобіто () і вирощує в своєму саду ожину. Ми пили чай, заварюючи заміть традиційн
2026.04.02
13:27
Відтисками, схожими на зліпки,
Сходяться й розходяться сліди.
Тягнуться вони і вийшли звідки,
І які ознаки у ходи,
Про поспішно кинуті осідки,
І про те, хто як веде й куди,
Знає тільки Він, Отець Верховний,
З вершниками гиблої біди.
Сходяться й розходяться сліди.
Тягнуться вони і вийшли звідки,
І які ознаки у ходи,
Про поспішно кинуті осідки,
І про те, хто як веде й куди,
Знає тільки Він, Отець Верховний,
З вершниками гиблої біди.
2026.04.02
13:10
Пожовкле листя опадає,
Як невблаганності потік.
Пожовклий смуток небокраю.
Схилився ніжний базилік.
Пожовкле листя промовляє
До совісті і глибини.
На місце радості розмаю
Як невблаганності потік.
Пожовклий смуток небокраю.
Схилився ніжний базилік.
Пожовкле листя промовляє
До совісті і глибини.
На місце радості розмаю
2026.04.02
09:43
У Житомирі незабаром з’явиться вулиця братів Шевчуків – Валерія та Анатолія, видатних письменників і видатних патріотів. Коли старший брат Анатолій був засуджений до п’яти років мордовських таборів, молодший брат Валерій не побоявся його провідати…
Бра
Бра
2026.04.02
05:50
До психолога звернулась
Скромна молодичка:
Подивіться на ці гулі
На померхлім личці.
Ці опухлості з'явились
Від неспання й страху,
Що потрапити в немилість
Можу, бідолаха.
Скромна молодичка:
Подивіться на ці гулі
На померхлім личці.
Ці опухлості з'явились
Від неспання й страху,
Що потрапити в немилість
Можу, бідолаха.
2026.04.02
05:34
Не можу я ніяк запам'ятати
Мелодію, що снилась навесні.
А загадкові звуки голосні
Лунають вокалізом від сонати.
Оновлень час, жаги пора строката
Дарує наяву свої пісні.
Не можу я ніяк запам'ятати
Мелодію, що снилась навесні.
А загадкові звуки голосні
Лунають вокалізом від сонати.
Оновлень час, жаги пора строката
Дарує наяву свої пісні.
Не можу я ніяк запам'ятати
2026.04.01
21:50
Думав про поїздки наші, в мустангу
Мабуть, завіз тебе я далеко занадто
І я думав про любов, що поклали на мій стіл
Казав тобі, в пітьмі не ходити без пари
Про лебедів іще, котрі жили у парку
І про нашого сина, з Мейбел він одружився
Мабуть, завіз тебе я далеко занадто
І я думав про любов, що поклали на мій стіл
Казав тобі, в пітьмі не ходити без пари
Про лебедів іще, котрі жили у парку
І про нашого сина, з Мейбел він одружився
2026.04.01
20:47
Не шкодуй для радості
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
2026.04.01
19:54
мені радісно терпко
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги
2026.04.01
13:53
Емігранту в далекій країні
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.
Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.
Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,
2026.04.01
13:52
Над тим хто суд чинити буде,
котрий в молитві за народ,
кому життя простого люду
як лебедям простори вод?
Молитва хоч на грецькій мові* –
на часі ж Київський ізвод,
тож маєм бути вже готові
котрий в молитві за народ,
кому життя простого люду
як лебедям простори вод?
Молитва хоч на грецькій мові* –
на часі ж Київський ізвод,
тож маєм бути вже готові
2026.04.01
11:32
Схоже на те, що Ви спробували піднести читача одразу до "небесних шкіл", де пророки викладають щось середнє між метафізикою й профілактикою паніки. Вірш відкривається настільки урочисто, що хочеться зняти взуття і говорити пошепки. Але вже у другій ст
2026.03.31
21:55
Триноги поставили серед пустки*:
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
2026.03.31
21:40
Пірнув алконавт у глибезну пляшину.
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.
Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.
Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
2026.03.31
19:24
Не дивуюсь видиву нічному,
наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.
І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,
наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.
І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,
2026.03.31
16:16
мене огудять
і засудять
не тема це щоб
ґуґлити з нужди
допитувати ші
наскільки ші у змозі
за думкою
спам усякчасний чи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і засудять
не тема це щоб
ґуґлити з нужди
допитувати ші
наскільки ші у змозі
за думкою
спам усякчасний чи
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
А солому можна кинути і при дорозі...
Було це давно. Академік, директор Всесоюзного інституту селекції і насінництва пшениці запросив одного року з усіх кінців Союзу три десятки вузівських випускників, молодих спеціалістів. Потрібно було багато “свіжої крові” для реанімації морально застарілого (і не тільки) велетенського довгобуду – другого за величиною в Європі фітотрону. Це такий собі комплекс теплиць, оранжерей, кліматичних камер тощо для прискореного виведення нових високоврожайних сортів злакових рослин.
Височезні стелі приміщень з отворами в нікуди, хижі, іржаві металеві конструкції, що стирчали їжаками звідусіль, стіни сірого кольору і брудні вікна, заплутані цівками павутиння, та ще зграї демонічних кажанів, що поселилися у фітотроні – наводили жах на кожного, хто відкривав скрипучу браму. Одного разу хтось із молодих фахівців пожартував: серед нас не вистачає лише фізика-ядерника, щоб фітотрон переобладнати на циклофазотрон, а потім усе це, до дідька, зірвати...
Молоде подружжя Савицьких – талановитий фотокор і його дружина-художниця – прибули із сонячного Криму теж за державним розподілом. Перед ними було поставлено завдання увічнювати у картинах і світлинах досягнення інституту, а також мить запуску фітотрону. Через два місяці Савицький запив від неробства, бо фітотрон так і не запрацював, а фотографувати процес перманентного вручення всіляких нагород академікові набридло. Це було надто примітивним заняттям для його творчої особистості. Так він вважав.
Коли ж почала дошкуляти осіння негода (дощі, холодні тумани і суцільна багнюка), фотокор зовсім повісив носа, згадуючи рідні краї і оксамитовий сезон на морі. Було нестерпно жити в степу за десять кілометрів від райцентру на території інституту в умовах безгрошів’я, “сухого закону” і цілковитої відсутності культурного дозвілля.
Алкоголь вбиває особистість і породжує дивні бізнес-проекти. Використовуючи казенні, дорогі і якісні фотокамери, плівку і папір, фотокор друкував еротично-сексуальні фотографії своєї дружини (вона мала прекрасні, майже ідеальні форми тіла) і себе з нею та продавав їх охочим у Києві або райцентрі. За отримані кошти там же купував собі спиртне, а дружині – вишуканий одяг і косметику. Бізнес процвітав і все було б тихо і мирно, якби одного разу поблизу місцевої школи нетверезий Савицький не згубив фотоплівку. Старшокласники знайшли її і розповсюдили вже у вигляді фотографій у школі. Обуренню академіка, коли секретар парткому поклав ті знімки йому на стіл, не було меж. Присуд був миттєвим і жорстоким. Удосвіта перелякану і сонну сім’ю Савицьких разом із небагатим скарбом у вантажівці вивезли під Корсунь і там залишили при дорозі. “Це не люди, а солома!” – волав видатний селекціонер.
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
А солому можна кинути і при дорозі...
Було це давно. Академік, директор Всесоюзного інституту селекції і насінництва пшениці запросив одного року з усіх кінців Союзу три десятки вузівських випускників, молодих спеціалістів. Потрібно було багато “свіжої крові” для реанімації морально застарілого (і не тільки) велетенського довгобуду – другого за величиною в Європі фітотрону. Це такий собі комплекс теплиць, оранжерей, кліматичних камер тощо для прискореного виведення нових високоврожайних сортів злакових рослин.Височезні стелі приміщень з отворами в нікуди, хижі, іржаві металеві конструкції, що стирчали їжаками звідусіль, стіни сірого кольору і брудні вікна, заплутані цівками павутиння, та ще зграї демонічних кажанів, що поселилися у фітотроні – наводили жах на кожного, хто відкривав скрипучу браму. Одного разу хтось із молодих фахівців пожартував: серед нас не вистачає лише фізика-ядерника, щоб фітотрон переобладнати на циклофазотрон, а потім усе це, до дідька, зірвати...
Молоде подружжя Савицьких – талановитий фотокор і його дружина-художниця – прибули із сонячного Криму теж за державним розподілом. Перед ними було поставлено завдання увічнювати у картинах і світлинах досягнення інституту, а також мить запуску фітотрону. Через два місяці Савицький запив від неробства, бо фітотрон так і не запрацював, а фотографувати процес перманентного вручення всіляких нагород академікові набридло. Це було надто примітивним заняттям для його творчої особистості. Так він вважав.
Коли ж почала дошкуляти осіння негода (дощі, холодні тумани і суцільна багнюка), фотокор зовсім повісив носа, згадуючи рідні краї і оксамитовий сезон на морі. Було нестерпно жити в степу за десять кілометрів від райцентру на території інституту в умовах безгрошів’я, “сухого закону” і цілковитої відсутності культурного дозвілля.
Алкоголь вбиває особистість і породжує дивні бізнес-проекти. Використовуючи казенні, дорогі і якісні фотокамери, плівку і папір, фотокор друкував еротично-сексуальні фотографії своєї дружини (вона мала прекрасні, майже ідеальні форми тіла) і себе з нею та продавав їх охочим у Києві або райцентрі. За отримані кошти там же купував собі спиртне, а дружині – вишуканий одяг і косметику. Бізнес процвітав і все було б тихо і мирно, якби одного разу поблизу місцевої школи нетверезий Савицький не згубив фотоплівку. Старшокласники знайшли її і розповсюдили вже у вигляді фотографій у школі. Обуренню академіка, коли секретар парткому поклав ті знімки йому на стіл, не було меж. Присуд був миттєвим і жорстоким. Удосвіта перелякану і сонну сім’ю Савицьких разом із небагатим скарбом у вантажівці вивезли під Корсунь і там залишили при дорозі. “Це не люди, а солома!” – волав видатний селекціонер.
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
