Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска,
Ти життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска,
Ти життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Струмок надій змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Струмок надій змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
2026.04.27
11:45
Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
2026.04.27
10:59
Хто постіль розстеляє?
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
2026.04.27
10:34
Знайди розраду, де її нема в помині.
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
А солому можна кинути і при дорозі...
Було це давно. Академік, директор Всесоюзного інституту селекції і насінництва пшениці запросив одного року з усіх кінців Союзу три десятки вузівських випускників, молодих спеціалістів. Потрібно було багато “свіжої крові” для реанімації морально застарілого (і не тільки) велетенського довгобуду – другого за величиною в Європі фітотрону. Це такий собі комплекс теплиць, оранжерей, кліматичних камер тощо для прискореного виведення нових високоврожайних сортів злакових рослин.
Височезні стелі приміщень з отворами в нікуди, хижі, іржаві металеві конструкції, що стирчали їжаками звідусіль, стіни сірого кольору і брудні вікна, заплутані цівками павутиння, та ще зграї демонічних кажанів, що поселилися у фітотроні – наводили жах на кожного, хто відкривав скрипучу браму. Одного разу хтось із молодих фахівців пожартував: серед нас не вистачає лише фізика-ядерника, щоб фітотрон переобладнати на циклофазотрон, а потім усе це, до дідька, зірвати...
Молоде подружжя Савицьких – талановитий фотокор і його дружина-художниця – прибули із сонячного Криму теж за державним розподілом. Перед ними було поставлено завдання увічнювати у картинах і світлинах досягнення інституту, а також мить запуску фітотрону. Через два місяці Савицький запив від неробства, бо фітотрон так і не запрацював, а фотографувати процес перманентного вручення всіляких нагород академікові набридло. Це було надто примітивним заняттям для його творчої особистості. Так він вважав.
Коли ж почала дошкуляти осіння негода (дощі, холодні тумани і суцільна багнюка), фотокор зовсім повісив носа, згадуючи рідні краї і оксамитовий сезон на морі. Було нестерпно жити в степу за десять кілометрів від райцентру на території інституту в умовах безгрошів’я, “сухого закону” і цілковитої відсутності культурного дозвілля.
Алкоголь вбиває особистість і породжує дивні бізнес-проекти. Використовуючи казенні, дорогі і якісні фотокамери, плівку і папір, фотокор друкував еротично-сексуальні фотографії своєї дружини (вона мала прекрасні, майже ідеальні форми тіла) і себе з нею та продавав їх охочим у Києві або райцентрі. За отримані кошти там же купував собі спиртне, а дружині – вишуканий одяг і косметику. Бізнес процвітав і все було б тихо і мирно, якби одного разу поблизу місцевої школи нетверезий Савицький не згубив фотоплівку. Старшокласники знайшли її і розповсюдили вже у вигляді фотографій у школі. Обуренню академіка, коли секретар парткому поклав ті знімки йому на стіл, не було меж. Присуд був миттєвим і жорстоким. Удосвіта перелякану і сонну сім’ю Савицьких разом із небагатим скарбом у вантажівці вивезли під Корсунь і там залишили при дорозі. “Це не люди, а солома!” – волав видатний селекціонер.
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
А солому можна кинути і при дорозі...
Було це давно. Академік, директор Всесоюзного інституту селекції і насінництва пшениці запросив одного року з усіх кінців Союзу три десятки вузівських випускників, молодих спеціалістів. Потрібно було багато “свіжої крові” для реанімації морально застарілого (і не тільки) велетенського довгобуду – другого за величиною в Європі фітотрону. Це такий собі комплекс теплиць, оранжерей, кліматичних камер тощо для прискореного виведення нових високоврожайних сортів злакових рослин.Височезні стелі приміщень з отворами в нікуди, хижі, іржаві металеві конструкції, що стирчали їжаками звідусіль, стіни сірого кольору і брудні вікна, заплутані цівками павутиння, та ще зграї демонічних кажанів, що поселилися у фітотроні – наводили жах на кожного, хто відкривав скрипучу браму. Одного разу хтось із молодих фахівців пожартував: серед нас не вистачає лише фізика-ядерника, щоб фітотрон переобладнати на циклофазотрон, а потім усе це, до дідька, зірвати...
Молоде подружжя Савицьких – талановитий фотокор і його дружина-художниця – прибули із сонячного Криму теж за державним розподілом. Перед ними було поставлено завдання увічнювати у картинах і світлинах досягнення інституту, а також мить запуску фітотрону. Через два місяці Савицький запив від неробства, бо фітотрон так і не запрацював, а фотографувати процес перманентного вручення всіляких нагород академікові набридло. Це було надто примітивним заняттям для його творчої особистості. Так він вважав.
Коли ж почала дошкуляти осіння негода (дощі, холодні тумани і суцільна багнюка), фотокор зовсім повісив носа, згадуючи рідні краї і оксамитовий сезон на морі. Було нестерпно жити в степу за десять кілометрів від райцентру на території інституту в умовах безгрошів’я, “сухого закону” і цілковитої відсутності культурного дозвілля.
Алкоголь вбиває особистість і породжує дивні бізнес-проекти. Використовуючи казенні, дорогі і якісні фотокамери, плівку і папір, фотокор друкував еротично-сексуальні фотографії своєї дружини (вона мала прекрасні, майже ідеальні форми тіла) і себе з нею та продавав їх охочим у Києві або райцентрі. За отримані кошти там же купував собі спиртне, а дружині – вишуканий одяг і косметику. Бізнес процвітав і все було б тихо і мирно, якби одного разу поблизу місцевої школи нетверезий Савицький не згубив фотоплівку. Старшокласники знайшли її і розповсюдили вже у вигляді фотографій у школі. Обуренню академіка, коли секретар парткому поклав ті знімки йому на стіл, не було меж. Присуд був миттєвим і жорстоким. Удосвіта перелякану і сонну сім’ю Савицьких разом із небагатим скарбом у вантажівці вивезли під Корсунь і там залишили при дорозі. “Це не люди, а солома!” – волав видатний селекціонер.
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
