Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.18
21:13
Якби міг я спростувати
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз
2026.09.18
20:46
Звільняючи пам’ять від клопотів сажі,
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
2026.09.18
18:50
розмінний ендшпіль затяжний
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
2026.09.18
17:10
Він любив, коли місто стихало,
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
2026.09.18
14:18
Хлопчаки ішли зі школи.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
2026.09.18
13:32
Я хочу прийти, та закриті ворота.
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
2026.09.18
12:09
Брешуть завжди, а правду кажуть тоді, коли вигідно.
Для законослухняних закони, а для всіх інших - підзаконні акти.
Чесні судді здебільшого є малочесними і малочисельними.
Фіговий листок запровадили, аби захиститися від голої правди.
У панібра
2026.09.18
09:52
У кістки, що вище лоба,
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
2026.09.18
07:05
сюжетів з життя мешканців римського міста,
навіяних знаменитим полотном КАРЛА БРЮЛЛОВА «ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ»
ПЕРЕДСЛОВО: Заклинання тіней
(задум авторки)
Коли ми дивимося на величне і трагічне полотно Карла Брюллова «Останній день Помпеї», нас з
2026.09.18
05:57
Вже осінню пахнуть тумани,
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
2026.09.17
23:52
атож до чого ми прийшли
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
2026.09.17
21:49
Ти моя спрага -
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
2026.09.17
19:28
Ти йдеш в осінню світлу казку ранку,
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
2026.09.17
19:19
Скільки було тих «героїв» всілякого штибу,
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
2026.09.17
16:48
Цей светрик червоний я бачу у снах,
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
2026.09.17
15:22
Згадай мене у білосніжнім січні,
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
А солому можна кинути і при дорозі...
Було це давно. Академік, директор Всесоюзного інституту селекції і насінництва пшениці запросив одного року з усіх кінців Союзу три десятки вузівських випускників, молодих спеціалістів. Потрібно було багато “свіжої крові” для реанімації морально застарілого (і не тільки) велетенського довгобуду – другого за величиною в Європі фітотрону. Це такий собі комплекс теплиць, оранжерей, кліматичних камер тощо для прискореного виведення нових високоврожайних сортів злакових рослин.
Височезні стелі приміщень з отворами в нікуди, хижі, іржаві металеві конструкції, що стирчали їжаками звідусіль, стіни сірого кольору і брудні вікна, заплутані цівками павутиння, та ще зграї демонічних кажанів, що поселилися у фітотроні – наводили жах на кожного, хто відкривав скрипучу браму. Одного разу хтось із молодих фахівців пожартував: серед нас не вистачає лише фізика-ядерника, щоб фітотрон переобладнати на циклофазотрон, а потім усе це, до дідька, зірвати...
Молоде подружжя Савицьких – талановитий фотокор і його дружина-художниця – прибули із сонячного Криму теж за державним розподілом. Перед ними було поставлено завдання увічнювати у картинах і світлинах досягнення інституту, а також мить запуску фітотрону. Через два місяці Савицький запив від неробства, бо фітотрон так і не запрацював, а фотографувати процес перманентного вручення всіляких нагород академікові набридло. Це було надто примітивним заняттям для його творчої особистості. Так він вважав.
Коли ж почала дошкуляти осіння негода (дощі, холодні тумани і суцільна багнюка), фотокор зовсім повісив носа, згадуючи рідні краї і оксамитовий сезон на морі. Було нестерпно жити в степу за десять кілометрів від райцентру на території інституту в умовах безгрошів’я, “сухого закону” і цілковитої відсутності культурного дозвілля.
Алкоголь вбиває особистість і породжує дивні бізнес-проекти. Використовуючи казенні, дорогі і якісні фотокамери, плівку і папір, фотокор друкував еротично-сексуальні фотографії своєї дружини (вона мала прекрасні, майже ідеальні форми тіла) і себе з нею та продавав їх охочим у Києві або райцентрі. За отримані кошти там же купував собі спиртне, а дружині – вишуканий одяг і косметику. Бізнес процвітав і все було б тихо і мирно, якби одного разу поблизу місцевої школи нетверезий Савицький не згубив фотоплівку. Старшокласники знайшли її і розповсюдили вже у вигляді фотографій у школі. Обуренню академіка, коли секретар парткому поклав ті знімки йому на стіл, не було меж. Присуд був миттєвим і жорстоким. Удосвіта перелякану і сонну сім’ю Савицьких разом із небагатим скарбом у вантажівці вивезли під Корсунь і там залишили при дорозі. “Це не люди, а солома!” – волав видатний селекціонер.
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
А солому можна кинути і при дорозі...
Було це давно. Академік, директор Всесоюзного інституту селекції і насінництва пшениці запросив одного року з усіх кінців Союзу три десятки вузівських випускників, молодих спеціалістів. Потрібно було багато “свіжої крові” для реанімації морально застарілого (і не тільки) велетенського довгобуду – другого за величиною в Європі фітотрону. Це такий собі комплекс теплиць, оранжерей, кліматичних камер тощо для прискореного виведення нових високоврожайних сортів злакових рослин.Височезні стелі приміщень з отворами в нікуди, хижі, іржаві металеві конструкції, що стирчали їжаками звідусіль, стіни сірого кольору і брудні вікна, заплутані цівками павутиння, та ще зграї демонічних кажанів, що поселилися у фітотроні – наводили жах на кожного, хто відкривав скрипучу браму. Одного разу хтось із молодих фахівців пожартував: серед нас не вистачає лише фізика-ядерника, щоб фітотрон переобладнати на циклофазотрон, а потім усе це, до дідька, зірвати...
Молоде подружжя Савицьких – талановитий фотокор і його дружина-художниця – прибули із сонячного Криму теж за державним розподілом. Перед ними було поставлено завдання увічнювати у картинах і світлинах досягнення інституту, а також мить запуску фітотрону. Через два місяці Савицький запив від неробства, бо фітотрон так і не запрацював, а фотографувати процес перманентного вручення всіляких нагород академікові набридло. Це було надто примітивним заняттям для його творчої особистості. Так він вважав.
Коли ж почала дошкуляти осіння негода (дощі, холодні тумани і суцільна багнюка), фотокор зовсім повісив носа, згадуючи рідні краї і оксамитовий сезон на морі. Було нестерпно жити в степу за десять кілометрів від райцентру на території інституту в умовах безгрошів’я, “сухого закону” і цілковитої відсутності культурного дозвілля.
Алкоголь вбиває особистість і породжує дивні бізнес-проекти. Використовуючи казенні, дорогі і якісні фотокамери, плівку і папір, фотокор друкував еротично-сексуальні фотографії своєї дружини (вона мала прекрасні, майже ідеальні форми тіла) і себе з нею та продавав їх охочим у Києві або райцентрі. За отримані кошти там же купував собі спиртне, а дружині – вишуканий одяг і косметику. Бізнес процвітав і все було б тихо і мирно, якби одного разу поблизу місцевої школи нетверезий Савицький не згубив фотоплівку. Старшокласники знайшли її і розповсюдили вже у вигляді фотографій у школі. Обуренню академіка, коли секретар парткому поклав ті знімки йому на стіл, не було меж. Присуд був миттєвим і жорстоким. Удосвіта перелякану і сонну сім’ю Савицьких разом із небагатим скарбом у вантажівці вивезли під Корсунь і там залишили при дорозі. “Це не люди, а солома!” – волав видатний селекціонер.
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
