Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.12
19:50
По грудках їхав грудень,
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
2025.12.12
14:44
Є чуття у моєму серці
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
2025.12.12
14:03
У мене на грудях ти стогнеш, і довго,
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
2025.12.12
12:51
Марія Лавренюк. Улиянка. Роман. —Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2024. —216 с.
Чи не кожен автор рецензії замислюється над тим, чому не оминув увагою твір того чи іншого письменника, що підштовхнуло його до роздумів про прочитане і, власне, якими б
2025.12.12
07:59
ця присутність незримо гріє
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
2025.12.12
07:34
Дзвінок бентежний тишу зранив —
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
2025.12.12
06:55
Заспаний ранок туманиться
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
2025.12.12
01:13
Чому спізнивсь у школу ти? –
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
2025.12.11
21:42
Відколоситься, відголоситься,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
2025.12.11
21:24
Ітимеш у лютий мороз
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
2025.12.11
21:00
Розлючений Куремса у шатрі
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
2025.12.11
20:24
Де безмежність засяяла спалахом зірки новОї
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.
А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.
А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру
2025.12.11
13:19
Зима безсніжна оселилась
У час оголених дерев,
І десь далеко чути рев,
Пропаща рветься гірко сила.
Для попелищ нема різниці.
За роком рік одне і теж.
Червоне ллють сповна без меж
У час оголених дерев,
І десь далеко чути рев,
Пропаща рветься гірко сила.
Для попелищ нема різниці.
За роком рік одне і теж.
Червоне ллють сповна без меж
2025.12.11
11:25
Ніч стелила сиві сни
на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.
на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.
2025.12.11
07:14
Десь отам за видноколом
Край спокою і добра, -
Там в яскраво-синій колір
Вбрані лагідні моря.
Там хмариночки прозорі
Не затінюють блакить
І немає вбитих горем,
І стривожених щомить...
Край спокою і добра, -
Там в яскраво-синій колір
Вбрані лагідні моря.
Там хмариночки прозорі
Не затінюють блакить
І немає вбитих горем,
І стривожених щомить...
2025.12.10
23:47
Поповзла завіса, схоже,
Зал готує очі й слух.
Ми удвох. Затишна ложа
І легкий парфумів дух.
У житті ми ті ж актори.
Не на сцені хоч, але
Почуттів примхливе море
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Зал готує очі й слух.
Ми удвох. Затишна ложа
І легкий парфумів дух.
У житті ми ті ж актори.
Не на сцені хоч, але
Почуттів примхливе море
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
А солому можна кинути і при дорозі...
Було це давно. Академік, директор Всесоюзного інституту селекції і насінництва пшениці запросив одного року з усіх кінців Союзу три десятки вузівських випускників, молодих спеціалістів. Потрібно було багато “свіжої крові” для реанімації морально застарілого (і не тільки) велетенського довгобуду – другого за величиною в Європі фітотрону. Це такий собі комплекс теплиць, оранжерей, кліматичних камер тощо для прискореного виведення нових високоврожайних сортів злакових рослин.
Височезні стелі приміщень з отворами в нікуди, хижі, іржаві металеві конструкції, що стирчали їжаками звідусіль, стіни сірого кольору і брудні вікна, заплутані цівками павутиння, та ще зграї демонічних кажанів, що поселилися у фітотроні – наводили жах на кожного, хто відкривав скрипучу браму. Одного разу хтось із молодих фахівців пожартував: серед нас не вистачає лише фізика-ядерника, щоб фітотрон переобладнати на циклофазотрон, а потім усе це, до дідька, зірвати...
Молоде подружжя Савицьких – талановитий фотокор і його дружина-художниця – прибули із сонячного Криму теж за державним розподілом. Перед ними було поставлено завдання увічнювати у картинах і світлинах досягнення інституту, а також мить запуску фітотрону. Через два місяці Савицький запив від неробства, бо фітотрон так і не запрацював, а фотографувати процес перманентного вручення всіляких нагород академікові набридло. Це було надто примітивним заняттям для його творчої особистості. Так він вважав.
Коли ж почала дошкуляти осіння негода (дощі, холодні тумани і суцільна багнюка), фотокор зовсім повісив носа, згадуючи рідні краї і оксамитовий сезон на морі. Було нестерпно жити в степу за десять кілометрів від райцентру на території інституту в умовах безгрошів’я, “сухого закону” і цілковитої відсутності культурного дозвілля.
Алкоголь вбиває особистість і породжує дивні бізнес-проекти. Використовуючи казенні, дорогі і якісні фотокамери, плівку і папір, фотокор друкував еротично-сексуальні фотографії своєї дружини (вона мала прекрасні, майже ідеальні форми тіла) і себе з нею та продавав їх охочим у Києві або райцентрі. За отримані кошти там же купував собі спиртне, а дружині – вишуканий одяг і косметику. Бізнес процвітав і все було б тихо і мирно, якби одного разу поблизу місцевої школи нетверезий Савицький не згубив фотоплівку. Старшокласники знайшли її і розповсюдили вже у вигляді фотографій у школі. Обуренню академіка, коли секретар парткому поклав ті знімки йому на стіл, не було меж. Присуд був миттєвим і жорстоким. Удосвіта перелякану і сонну сім’ю Савицьких разом із небагатим скарбом у вантажівці вивезли під Корсунь і там залишили при дорозі. “Це не люди, а солома!” – волав видатний селекціонер.
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
А солому можна кинути і при дорозі...
Було це давно. Академік, директор Всесоюзного інституту селекції і насінництва пшениці запросив одного року з усіх кінців Союзу три десятки вузівських випускників, молодих спеціалістів. Потрібно було багато “свіжої крові” для реанімації морально застарілого (і не тільки) велетенського довгобуду – другого за величиною в Європі фітотрону. Це такий собі комплекс теплиць, оранжерей, кліматичних камер тощо для прискореного виведення нових високоврожайних сортів злакових рослин.Височезні стелі приміщень з отворами в нікуди, хижі, іржаві металеві конструкції, що стирчали їжаками звідусіль, стіни сірого кольору і брудні вікна, заплутані цівками павутиння, та ще зграї демонічних кажанів, що поселилися у фітотроні – наводили жах на кожного, хто відкривав скрипучу браму. Одного разу хтось із молодих фахівців пожартував: серед нас не вистачає лише фізика-ядерника, щоб фітотрон переобладнати на циклофазотрон, а потім усе це, до дідька, зірвати...
Молоде подружжя Савицьких – талановитий фотокор і його дружина-художниця – прибули із сонячного Криму теж за державним розподілом. Перед ними було поставлено завдання увічнювати у картинах і світлинах досягнення інституту, а також мить запуску фітотрону. Через два місяці Савицький запив від неробства, бо фітотрон так і не запрацював, а фотографувати процес перманентного вручення всіляких нагород академікові набридло. Це було надто примітивним заняттям для його творчої особистості. Так він вважав.
Коли ж почала дошкуляти осіння негода (дощі, холодні тумани і суцільна багнюка), фотокор зовсім повісив носа, згадуючи рідні краї і оксамитовий сезон на морі. Було нестерпно жити в степу за десять кілометрів від райцентру на території інституту в умовах безгрошів’я, “сухого закону” і цілковитої відсутності культурного дозвілля.
Алкоголь вбиває особистість і породжує дивні бізнес-проекти. Використовуючи казенні, дорогі і якісні фотокамери, плівку і папір, фотокор друкував еротично-сексуальні фотографії своєї дружини (вона мала прекрасні, майже ідеальні форми тіла) і себе з нею та продавав їх охочим у Києві або райцентрі. За отримані кошти там же купував собі спиртне, а дружині – вишуканий одяг і косметику. Бізнес процвітав і все було б тихо і мирно, якби одного разу поблизу місцевої школи нетверезий Савицький не згубив фотоплівку. Старшокласники знайшли її і розповсюдили вже у вигляді фотографій у школі. Обуренню академіка, коли секретар парткому поклав ті знімки йому на стіл, не було меж. Присуд був миттєвим і жорстоким. Удосвіта перелякану і сонну сім’ю Савицьких разом із небагатим скарбом у вантажівці вивезли під Корсунь і там залишили при дорозі. “Це не люди, а солома!” – волав видатний селекціонер.
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
