Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.18
02:38
Чи не кожен шнурок уявляє себе великим змієм.
Насвинячити здатна лише людина.
У собачої радості людське обличчя.
Не все те зелень, що у салаті.
Ціна питання зняла питання ціни.
Від зайвої чарки ніхто не застрахований.
Гірше за погану гор
2026.05.17
23:32
Бузок розквіт у травні.
Сусід його -- каштан
також в оздобі гарній.
Не знищив вітрюган.
Занадто в небі хмарно.
Пливучі острови.
у просторі старанно
Сусід його -- каштан
також в оздобі гарній.
Не знищив вітрюган.
Занадто в небі хмарно.
Пливучі острови.
у просторі старанно
2026.05.17
22:24
Я прийшов у травень - він мені не радий,
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Змучений, самотній, усіма забутий,
Стелить нескінченний безнадійни
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Змучений, самотній, усіма забутий,
Стелить нескінченний безнадійни
2026.05.17
19:38
Тремтить на взгір’ї стиха яворина,
здригається, мов плаче, – хлип та хлип.
А мати жде з війни додому сина,
пече ізрання для синочка хліб.
Ось прийде він, а тут – і хліб, і ненька.
Молитва й віра сина вбереже.
То молиться, а то зітхне тихенько:
«Мож
здригається, мов плаче, – хлип та хлип.
А мати жде з війни додому сина,
пече ізрання для синочка хліб.
Ось прийде він, а тут – і хліб, і ненька.
Молитва й віра сина вбереже.
То молиться, а то зітхне тихенько:
«Мож
2026.05.17
17:44
Втомився украй, не спавши, зовсім не
Втомився украй, мій розум блимає
Не знаю, чи то встати і випити іще
О, не то
Втомився украй робити щось впусту
Втомився украй, про тебе думав тут
Тебе покликати міг би, але знаю цю майбуть
Кажеш, я дратую тебе
Втомився украй, мій розум блимає
Не знаю, чи то встати і випити іще
О, не то
Втомився украй робити щось впусту
Втомився украй, про тебе думав тут
Тебе покликати міг би, але знаю цю майбуть
Кажеш, я дратую тебе
2026.05.17
17:02
Нелегко живеться бідним жебракам на світі.
Не завжди є, що поїсти чи вдосталь попити.
Живе, наче та билина у чистому полі,
Котиться, куди занести здатна гірка доля,
Куди вітер життя котить й прихистку немає.
Жебраючи по дорогах, по шляхах блукає.
Де
Не завжди є, що поїсти чи вдосталь попити.
Живе, наче та билина у чистому полі,
Котиться, куди занести здатна гірка доля,
Куди вітер життя котить й прихистку немає.
Жебраючи по дорогах, по шляхах блукає.
Де
2026.05.17
11:34
Я хочу заховатись у світах,
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.
Я хочу прямувати у світи
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.
Я хочу прямувати у світи
2026.05.17
11:17
Забери мене туди,
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
2026.05.17
11:14
Ми, буває, від себе втікаєм,
кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.
Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.
Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
2026.05.17
10:14
не мав ні статків ні хатів
не мав і звиклої автівки
хтось оббирав мене до нитки
всіляк однак і я хотів
у цій намарній боротьбі
де нас оточують примари
іще якийсь вампір кумарить
жадає крови та ганьби
не мав і звиклої автівки
хтось оббирав мене до нитки
всіляк однак і я хотів
у цій намарній боротьбі
де нас оточують примари
іще якийсь вампір кумарить
жадає крови та ганьби
2026.05.17
08:48
Як закриєш очі вночі зі скрипом,
Катеринку розкрутиш з думок звичайних,
Наче зернятко проса щуром трамвайним
По дзвінкому сталевому лабіринту,
Без кінця і краю, без насолоди,
За дурними законами злої карми -
Не у тебе ж суд чи скрипти свободи -
Катеринку розкрутиш з думок звичайних,
Наче зернятко проса щуром трамвайним
По дзвінкому сталевому лабіринту,
Без кінця і краю, без насолоди,
За дурними законами злої карми -
Не у тебе ж суд чи скрипти свободи -
2026.05.17
06:19
І. Г...
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
2026.05.17
00:42
Я більше не почую голос Ваш,
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
2026.05.16
18:41
Дійові особи:
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
2026.05.16
18:30
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
2026.05.16
15:31
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
А солому можна кинути і при дорозі...
Було це давно. Академік, директор Всесоюзного інституту селекції і насінництва пшениці запросив одного року з усіх кінців Союзу три десятки вузівських випускників, молодих спеціалістів. Потрібно було багато “свіжої крові” для реанімації морально застарілого (і не тільки) велетенського довгобуду – другого за величиною в Європі фітотрону. Це такий собі комплекс теплиць, оранжерей, кліматичних камер тощо для прискореного виведення нових високоврожайних сортів злакових рослин.
Височезні стелі приміщень з отворами в нікуди, хижі, іржаві металеві конструкції, що стирчали їжаками звідусіль, стіни сірого кольору і брудні вікна, заплутані цівками павутиння, та ще зграї демонічних кажанів, що поселилися у фітотроні – наводили жах на кожного, хто відкривав скрипучу браму. Одного разу хтось із молодих фахівців пожартував: серед нас не вистачає лише фізика-ядерника, щоб фітотрон переобладнати на циклофазотрон, а потім усе це, до дідька, зірвати...
Молоде подружжя Савицьких – талановитий фотокор і його дружина-художниця – прибули із сонячного Криму теж за державним розподілом. Перед ними було поставлено завдання увічнювати у картинах і світлинах досягнення інституту, а також мить запуску фітотрону. Через два місяці Савицький запив від неробства, бо фітотрон так і не запрацював, а фотографувати процес перманентного вручення всіляких нагород академікові набридло. Це було надто примітивним заняттям для його творчої особистості. Так він вважав.
Коли ж почала дошкуляти осіння негода (дощі, холодні тумани і суцільна багнюка), фотокор зовсім повісив носа, згадуючи рідні краї і оксамитовий сезон на морі. Було нестерпно жити в степу за десять кілометрів від райцентру на території інституту в умовах безгрошів’я, “сухого закону” і цілковитої відсутності культурного дозвілля.
Алкоголь вбиває особистість і породжує дивні бізнес-проекти. Використовуючи казенні, дорогі і якісні фотокамери, плівку і папір, фотокор друкував еротично-сексуальні фотографії своєї дружини (вона мала прекрасні, майже ідеальні форми тіла) і себе з нею та продавав їх охочим у Києві або райцентрі. За отримані кошти там же купував собі спиртне, а дружині – вишуканий одяг і косметику. Бізнес процвітав і все було б тихо і мирно, якби одного разу поблизу місцевої школи нетверезий Савицький не згубив фотоплівку. Старшокласники знайшли її і розповсюдили вже у вигляді фотографій у школі. Обуренню академіка, коли секретар парткому поклав ті знімки йому на стіл, не було меж. Присуд був миттєвим і жорстоким. Удосвіта перелякану і сонну сім’ю Савицьких разом із небагатим скарбом у вантажівці вивезли під Корсунь і там залишили при дорозі. “Це не люди, а солома!” – волав видатний селекціонер.
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
А солому можна кинути і при дорозі...
Було це давно. Академік, директор Всесоюзного інституту селекції і насінництва пшениці запросив одного року з усіх кінців Союзу три десятки вузівських випускників, молодих спеціалістів. Потрібно було багато “свіжої крові” для реанімації морально застарілого (і не тільки) велетенського довгобуду – другого за величиною в Європі фітотрону. Це такий собі комплекс теплиць, оранжерей, кліматичних камер тощо для прискореного виведення нових високоврожайних сортів злакових рослин.Височезні стелі приміщень з отворами в нікуди, хижі, іржаві металеві конструкції, що стирчали їжаками звідусіль, стіни сірого кольору і брудні вікна, заплутані цівками павутиння, та ще зграї демонічних кажанів, що поселилися у фітотроні – наводили жах на кожного, хто відкривав скрипучу браму. Одного разу хтось із молодих фахівців пожартував: серед нас не вистачає лише фізика-ядерника, щоб фітотрон переобладнати на циклофазотрон, а потім усе це, до дідька, зірвати...
Молоде подружжя Савицьких – талановитий фотокор і його дружина-художниця – прибули із сонячного Криму теж за державним розподілом. Перед ними було поставлено завдання увічнювати у картинах і світлинах досягнення інституту, а також мить запуску фітотрону. Через два місяці Савицький запив від неробства, бо фітотрон так і не запрацював, а фотографувати процес перманентного вручення всіляких нагород академікові набридло. Це було надто примітивним заняттям для його творчої особистості. Так він вважав.
Коли ж почала дошкуляти осіння негода (дощі, холодні тумани і суцільна багнюка), фотокор зовсім повісив носа, згадуючи рідні краї і оксамитовий сезон на морі. Було нестерпно жити в степу за десять кілометрів від райцентру на території інституту в умовах безгрошів’я, “сухого закону” і цілковитої відсутності культурного дозвілля.
Алкоголь вбиває особистість і породжує дивні бізнес-проекти. Використовуючи казенні, дорогі і якісні фотокамери, плівку і папір, фотокор друкував еротично-сексуальні фотографії своєї дружини (вона мала прекрасні, майже ідеальні форми тіла) і себе з нею та продавав їх охочим у Києві або райцентрі. За отримані кошти там же купував собі спиртне, а дружині – вишуканий одяг і косметику. Бізнес процвітав і все було б тихо і мирно, якби одного разу поблизу місцевої школи нетверезий Савицький не згубив фотоплівку. Старшокласники знайшли її і розповсюдили вже у вигляді фотографій у школі. Обуренню академіка, коли секретар парткому поклав ті знімки йому на стіл, не було меж. Присуд був миттєвим і жорстоким. Удосвіта перелякану і сонну сім’ю Савицьких разом із небагатим скарбом у вантажівці вивезли під Корсунь і там залишили при дорозі. “Це не люди, а солома!” – волав видатний селекціонер.
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
