Та я взагалі про це більше не думаю. Комусь захотілося зняти стрес, можливо, чи щось інше. Пан Олексій розібрався у ситуації, за що я йому вдячна, і потихеньку собі рухаюся далі. Може, не як караван, а як слимачок, та рухаюся.
Щодо пародії, то я би, може, не звернула увагу на цей твір як на матеріал для пародії, проте сама пані Зоряна у своїй відповіді пані Патарі Бачії написала те, що я винесла на сам початок епіграфу, а саме "Хто може сказати напевно, що добре, а що погано". Саме ці слова, а не вірш, і стали поштовхом до написання пародії. Раз людина так глибокодумно філософськи мислить, то вона сприйме і таке трактування її одкровень.

Ну є багато випадків, коли автори поезій ображаються на пародії, і що робити? Перестати писати? Особисто для себе я керуюся двома правилами "кожне твоє слово може бути використане проти тебе", "пиши, що думаєш, але думай, що пишеш". І хто сказав, що пародія повинна тільки робити легкий еротичний масаж? Хто може сказати напевно, що добре, а що погано? ФІлософія свободи чи вседозволеності, де грань між ними?

А як щодо того, що будь-яке страждання, яке заподіяв комусь, отримаєш колись і сам? Так, якщо пародії виходять образливі, то, напевно, краще їх не писати.

Помінялася місцями - уявила себе авторкою такого вірша, котра отримала таку пародію. Витримала би без жодних образ. Та й не збиралася нікого ображати, тим більше людину, котру направду зовсім не знаю і не заподіяла їй ніякої шкоди досі. І на мою думку, оригінал таки проситься на пародію, бо містить як граматичну помилку, так і деякі закрутаси, котрі захотілося обіграти. А особливо надихнула впевненість авторки у відносності добра і зла.

В кожного є свій больовий поріг. Я побачив у коментарі Зоряни гірку образу. А Ви - ні? Ви б не образились. Але ж вона сказала, що Ви не можете за неї думати, а, отже, і відчувати. А граматична помилка - це така дурниця... Можливо, це просто одруківка.

Звісно, больовий поріг є у кожного свій. І я не збираюся думати чи відчувати за когось, дай Боже за себе думати. Просто я вважаю, що людина, котра не хоче пародій і ображається на кожне слово, може сміливо писати про лисички-косички-синички, і це будуть чудові вірші, і їх не підніметься рука перекрутити, бо вони викличуть тільки замилування. А коли ти собі пишеш щось таке типу під кокою, не плутати з паном Кокою, то можеш сподіватися, що поряд з твоєю іронією думки хтось теж має глюк. Звісно, граматична помилка дурниця, та вона органічно вплелася в тло вірша, тому і була обіграна.

Чогось не бачу дерева((
До Валерія: якщо автор впевнений, що ніхто не може відчувати за нього - то для кого він пише? хіба вірш не спрямований на відчуття?
А якщо автор так драждиво ставиться до критики, без гумору до пародій - в цьому є щось неправильне, хибні настанови, когнітивні спотворення чи що

Кожен робить свій вибір, і несе за нього персональну відповідальність. Так має бути, принаймні. Звісно, тягар, як кажуть, а хто обіцяв, що буде легко?