Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гроб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гроб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Струмок надій змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Струмок надій змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
2026.04.27
11:45
Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
2026.04.27
10:59
Хто постіль розстеляє?
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
2026.04.27
10:34
Знайди розраду, де її нема в помині.
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
2026.04.27
06:34
гуляти із батьками в парк роззиратися на каруселі на інших людей із дітьми скриньки із морозивом а ще там сухий лід · оркестр із репродукторів виконує щось життєстверджувальне чим не едем але морозива ніколи не досить · роззиратися на газетний автомат 60х
2026.04.27
05:51
Там немає ні вікон, ні стін,
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється гучно в руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється гучно в руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
2026.04.26
23:37
На свято життя абонемент не купиш.
Старечий маразм правителів успішно пережив часи СРСР і досі в світовому тренді.
Кремлівський медвежатник міняє пуйло на бухло.
Заполоханий диктатор міняє клаустрофобію на бункерофілію.
Хто панічно боїться ни
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анастасія Поліщук /
Публіцистика
Земля – наша спільна домівка: на шляху збереження біорізноманіття та зближення культур
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Земля – наша спільна домівка: на шляху збереження біорізноманіття та зближення культур
Наша домівка – планета Земля – має поважний вік: уже 4,6 мільярда років вона обертається навколо Сонця у своєму космічному шляху. За цей величезний час біло-блакитна планета встигла стати оселею для мільйонів живих організмів, зокрема і для людини, яка тепер почуває себе повновладним господарем світу. Забуваючи свою колиску, в якій людство провело тисячоліття, Homo sapiens знищує лоно природи, з якого й бере свої початки. А з ним і всіх його мешканців, яких людина покликана захищати, а не вбивати, вважаючи себе властителем природи.
Намагаючись покращити, спростити життя, люди надають перевагу технологіям, для виробництва яких будують величезні заводи та фабрики, комбінати та концерни. Такі форми діяльності людини уже від свого народження несуть небезпеку довкіллю: спочатку знищуються квітучі луги, родючі поля, зелені ліси (під площі для зведення будівель), а потім ці ж заводи забруднюють повітря, воду, ґрунти … Людина шкодить сама собі: не в змозі відмовитись від зручностей та комфорту, вона викорчовує власне ж коріння, підриває цим свою ж могутність …
Тисячі різноманітних рослин, мільярди видів тварини, грибів зникли з нашої планети відтоді, як людина стала на ноги і почала мислити. Заради трофеїв та слави знищувались рідкісні птахи, риби, звірі – мешканці повітря, морів та суходолу. Для вишуканих прикрас та атрибутів безжально вбивали слонів, китів, черепах … Люди за якусь красиву дрібничку забирали життя у ні в чому невинних тварин! Криваві сліди зоставило людство у біографії довкілля, занапастило і себе, і все навкруги. Заради розваг та веселощів воно надумало поміщати тварин в клітки та вольєри, позбавляючи своїх братів менших найціннішого в їхньому житті – волі. Хіба ж для цього природа дала людині розум?
Земля – спільний літак, на якому мандрують бактерії та рослини, тварини та люди. Кожен з них має непорушне право подорожувати по Чумацькому Шляху, квиток на рейс – життя пасажира. Завдаючи планеті шкоду, майже смертельних ран, люди почали задумуватись на її лікуванням. І у 19 столітті з’явилась думка, одна з найцінніших в історії, - створити Червону книгу для захисту зникаючих організмів. 20 століття ознаменувалося народженням не лише світової берегині рослин та тварин, а й багатьох національних книг, зокрема і України. Завдяки такому “біословнику” збереглися численні види і братів наших менших, і зелених друзів людини. Не вирвати із книг чорних сторінок, але ж можна захистити червоні листи і цим спокутувати забризкані кров’ю гріхи перед природою…
Адже з самого початку люди єдналися один з одним, намагалися зрозуміти мову всього живого. Наші пращури поважали сусідні народи, переймали все найкраще з їхнього побуту та культури, створювали пам’ятки, іноді й шедевральні, для поколінь сучасних та прийдешніх. І навіть у Нові часи звичка ушановувати культурні надбання інших, допомагати розвиватися світовому мистецтву та наукам не звелася нанівець. Ще великий Кобзар сказав: “ І чужого научайтесь, і свого не цурайтесь…” Різні навчальні заклади проводять обмін студентами з іноземними країнами, наукові делегації з розвинутих держав діляться досвідом з менш прогресивними сусідами. Відбувається схрещення мов: так на світ з’явилися креольська, англофранцузька… А мова, як нам відомо, - душа народу. Отже, переплітаються не лише слова, не лише знання, не лише культура, а й духовність народів, їхня ментальність, їхня свідомість…
Єднаймось! Адже кожній нації, кожній людині буде чому повчитись у іншої: черпати нові знання та підкорювати ще недосягнуті вершини – мета людства. Пам’ятаючи, хто ми є, не зашкоджуючи природі, а оберігаючи довкілля, - тільки так! – зможемо подолати труднощі, здійснити заповітні мрії… У мирі та злагоді, без воєн та насильства, живімо на планеті, що гордо носить ім’я Земля! Бережімо нашу оселю, бо вона у нас така одна, і кожен на ній такий унікальний!
Намагаючись покращити, спростити життя, люди надають перевагу технологіям, для виробництва яких будують величезні заводи та фабрики, комбінати та концерни. Такі форми діяльності людини уже від свого народження несуть небезпеку довкіллю: спочатку знищуються квітучі луги, родючі поля, зелені ліси (під площі для зведення будівель), а потім ці ж заводи забруднюють повітря, воду, ґрунти … Людина шкодить сама собі: не в змозі відмовитись від зручностей та комфорту, вона викорчовує власне ж коріння, підриває цим свою ж могутність …
Тисячі різноманітних рослин, мільярди видів тварини, грибів зникли з нашої планети відтоді, як людина стала на ноги і почала мислити. Заради трофеїв та слави знищувались рідкісні птахи, риби, звірі – мешканці повітря, морів та суходолу. Для вишуканих прикрас та атрибутів безжально вбивали слонів, китів, черепах … Люди за якусь красиву дрібничку забирали життя у ні в чому невинних тварин! Криваві сліди зоставило людство у біографії довкілля, занапастило і себе, і все навкруги. Заради розваг та веселощів воно надумало поміщати тварин в клітки та вольєри, позбавляючи своїх братів менших найціннішого в їхньому житті – волі. Хіба ж для цього природа дала людині розум?
Земля – спільний літак, на якому мандрують бактерії та рослини, тварини та люди. Кожен з них має непорушне право подорожувати по Чумацькому Шляху, квиток на рейс – життя пасажира. Завдаючи планеті шкоду, майже смертельних ран, люди почали задумуватись на її лікуванням. І у 19 столітті з’явилась думка, одна з найцінніших в історії, - створити Червону книгу для захисту зникаючих організмів. 20 століття ознаменувалося народженням не лише світової берегині рослин та тварин, а й багатьох національних книг, зокрема і України. Завдяки такому “біословнику” збереглися численні види і братів наших менших, і зелених друзів людини. Не вирвати із книг чорних сторінок, але ж можна захистити червоні листи і цим спокутувати забризкані кров’ю гріхи перед природою…
Адже з самого початку люди єдналися один з одним, намагалися зрозуміти мову всього живого. Наші пращури поважали сусідні народи, переймали все найкраще з їхнього побуту та культури, створювали пам’ятки, іноді й шедевральні, для поколінь сучасних та прийдешніх. І навіть у Нові часи звичка ушановувати культурні надбання інших, допомагати розвиватися світовому мистецтву та наукам не звелася нанівець. Ще великий Кобзар сказав: “ І чужого научайтесь, і свого не цурайтесь…” Різні навчальні заклади проводять обмін студентами з іноземними країнами, наукові делегації з розвинутих держав діляться досвідом з менш прогресивними сусідами. Відбувається схрещення мов: так на світ з’явилися креольська, англофранцузька… А мова, як нам відомо, - душа народу. Отже, переплітаються не лише слова, не лише знання, не лише культура, а й духовність народів, їхня ментальність, їхня свідомість…
Єднаймось! Адже кожній нації, кожній людині буде чому повчитись у іншої: черпати нові знання та підкорювати ще недосягнуті вершини – мета людства. Пам’ятаючи, хто ми є, не зашкоджуючи природі, а оберігаючи довкілля, - тільки так! – зможемо подолати труднощі, здійснити заповітні мрії… У мирі та злагоді, без воєн та насильства, живімо на планеті, що гордо носить ім’я Земля! Бережімо нашу оселю, бо вона у нас така одна, і кожен на ній такий унікальний!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
