Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.24
22:14
Останній осінній листок
лежить на лавочці,
мов корабель на мілині.
Він самотній,
як стрімкий метеорит
у космосі.
Осінній листок лежить,
як перебендя край села,
лежить на лавочці,
мов корабель на мілині.
Він самотній,
як стрімкий метеорит
у космосі.
Осінній листок лежить,
як перебендя край села,
2025.11.24
12:28
Мій любий щоденнику!
Я лежав у стаціонарі тоді вже, мабуть, четвертий день, із депресією. Лікарі ставилися до мене добре, медсестри й санітари теж. Самогоспіталізувався і порядку не порушував. До мене навіть людську товариську зацікавленість виявляли. Ч
2025.11.24
10:47
Цей дощ солоний простір студить,
нестерпну тугу в душу ллє.
Болять землі налиті груди,
тло душить — золоте кольє.
Лякає ніч холодна злива,
у блискавиці переляк.
Та раптом вчухла, затужила,
затуманіла у полях.
нестерпну тугу в душу ллє.
Болять землі налиті груди,
тло душить — золоте кольє.
Лякає ніч холодна злива,
у блискавиці переляк.
Та раптом вчухла, затужила,
затуманіла у полях.
2025.11.24
06:12
Ксенії Кучерук
Хай сумнів душу не шкребе,
Що смак поганий маєш досі, -
Тобі пасує голубе
До золотистого волосся.
Тобі, онуко, до лиця
Оцей блакитно-білий колір,
Хай сумнів душу не шкребе,
Що смак поганий маєш досі, -
Тобі пасує голубе
До золотистого волосся.
Тобі, онуко, до лиця
Оцей блакитно-білий колір,
2025.11.24
00:00
Поки два українці чубляться за гетьманську булаву, їхню долю вирішує хтось третій.
Ті, що облаштовують місце собі в Україні, здебільшого мають мало України в собі.
Жадоба влади нестерпніша за сверблячку.
Ніщо так не дістає, як чужі достатки.
2025.11.23
22:14
Я прийшов на пустир, де немає коханих зітхань.
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
2025.11.23
20:03
Батько гойдає біленьку труну.
Реквієм сенсу життя - колискова.
Світом несуться порожні розмови,
Як не помітити підлу війну.
Милий малюк не побачить весну,
Білій зимі не всміхнеться казковій.
Батько гойдає біленьку труну.
Реквієм сенсу життя - колискова.
Світом несуться порожні розмови,
Як не помітити підлу війну.
Милий малюк не побачить весну,
Білій зимі не всміхнеться казковій.
Батько гойдає біленьку труну.
2025.11.23
17:27
Осінь, що тільки торкнулась перону,
потягом ночі примчала в Париж.
Сонну, сторонню і геть безборонну,
ледь оглянувшись, її ти уздриш.
Давнє кафе мандрівницю полонить.
В ньому судилося бути усім,
в кого на столику кава холоне
й очі зволожені вельми
потягом ночі примчала в Париж.
Сонну, сторонню і геть безборонну,
ледь оглянувшись, її ти уздриш.
Давнє кафе мандрівницю полонить.
В ньому судилося бути усім,
в кого на столику кава холоне
й очі зволожені вельми
2025.11.23
14:44
о ці вилиски у твоїх очах
мов габаритки на літачках
по вінця сповнюєш не уві сні
прийду іще чому би ні
мої душа і серце ти
у тебе срібні & золоті
а ще алмази із темних шахт
купляй лиш час усе інше прах
мов габаритки на літачках
по вінця сповнюєш не уві сні
прийду іще чому би ні
мої душа і серце ти
у тебе срібні & золоті
а ще алмази із темних шахт
купляй лиш час усе інше прах
2025.11.23
14:12
У разі скупчення проблем,
Відразу так і не відчуєш…
У курки з півнем свій тотем,
А їх чомусь не рекламуєш…
Бодай би проса їм сипнув
Із тих проблем, що втаємничив.
Хіба утихомирить… ну,
А курку з півнем спантеличив…
Відразу так і не відчуєш…
У курки з півнем свій тотем,
А їх чомусь не рекламуєш…
Бодай би проса їм сипнув
Із тих проблем, що втаємничив.
Хіба утихомирить… ну,
А курку з півнем спантеличив…
2025.11.23
13:17
Дванадцять років з тих часів пройшло,
Як москалі, застосувавши силу,
Угорський дух свободи задушили,
Щоби в других бажання не було.
Та дух свободи, як не закривай,
Як не загвинчуй крани – все ж прорветься.
Знов у страху трястися доведеться,
Що пану
Як москалі, застосувавши силу,
Угорський дух свободи задушили,
Щоби в других бажання не було.
Та дух свободи, як не закривай,
Як не загвинчуй крани – все ж прорветься.
Знов у страху трястися доведеться,
Що пану
2025.11.23
12:39
Хоча багряне листя впало,
й далеко до весни,
свята любов ярить опалом
у серця таїни.
Вливає музику журливу
жовтневий листопад,
а я закохана, щаслива
й далеко до весни,
свята любов ярить опалом
у серця таїни.
Вливає музику журливу
жовтневий листопад,
а я закохана, щаслива
2025.11.22
22:10
На перехресті ста доріг
Стою, розіп'ятий вітрами.
І підпирає мій поріг
Пролог до неземної драми.
На перехресті ста розлук,
Ста болів, ста смертей, ста криків,
Стою на перехресті мук,
Стою, розіп'ятий вітрами.
І підпирає мій поріг
Пролог до неземної драми.
На перехресті ста розлук,
Ста болів, ста смертей, ста криків,
Стою на перехресті мук,
2025.11.22
20:29
На теренах родючих земель,
Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.
Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –
Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.
Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –
2025.11.22
20:00
«Ось нарешті й крайня хата.
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
2025.11.22
19:21
Пам’яті Василя Неділька,
12 років, с. Любарці
«Озброєні загони, керовані енкаведистами*,
оточили голодну Україну.
Затримано 270000 втікачів.
У селах померли всі діти віком до 8 років***»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...12 років, с. Любарці
«Озброєні загони, керовані енкаведистами*,
оточили голодну Україну.
Затримано 270000 втікачів.
У селах померли всі діти віком до 8 років***»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анастасія Поліщук /
Публіцистика
Земля – наша спільна домівка: на шляху збереження біорізноманіття та зближення культур
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Земля – наша спільна домівка: на шляху збереження біорізноманіття та зближення культур
Наша домівка – планета Земля – має поважний вік: уже 4,6 мільярда років вона обертається навколо Сонця у своєму космічному шляху. За цей величезний час біло-блакитна планета встигла стати оселею для мільйонів живих організмів, зокрема і для людини, яка тепер почуває себе повновладним господарем світу. Забуваючи свою колиску, в якій людство провело тисячоліття, Homo sapiens знищує лоно природи, з якого й бере свої початки. А з ним і всіх його мешканців, яких людина покликана захищати, а не вбивати, вважаючи себе властителем природи.
Намагаючись покращити, спростити життя, люди надають перевагу технологіям, для виробництва яких будують величезні заводи та фабрики, комбінати та концерни. Такі форми діяльності людини уже від свого народження несуть небезпеку довкіллю: спочатку знищуються квітучі луги, родючі поля, зелені ліси (під площі для зведення будівель), а потім ці ж заводи забруднюють повітря, воду, ґрунти … Людина шкодить сама собі: не в змозі відмовитись від зручностей та комфорту, вона викорчовує власне ж коріння, підриває цим свою ж могутність …
Тисячі різноманітних рослин, мільярди видів тварини, грибів зникли з нашої планети відтоді, як людина стала на ноги і почала мислити. Заради трофеїв та слави знищувались рідкісні птахи, риби, звірі – мешканці повітря, морів та суходолу. Для вишуканих прикрас та атрибутів безжально вбивали слонів, китів, черепах … Люди за якусь красиву дрібничку забирали життя у ні в чому невинних тварин! Криваві сліди зоставило людство у біографії довкілля, занапастило і себе, і все навкруги. Заради розваг та веселощів воно надумало поміщати тварин в клітки та вольєри, позбавляючи своїх братів менших найціннішого в їхньому житті – волі. Хіба ж для цього природа дала людині розум?
Земля – спільний літак, на якому мандрують бактерії та рослини, тварини та люди. Кожен з них має непорушне право подорожувати по Чумацькому Шляху, квиток на рейс – життя пасажира. Завдаючи планеті шкоду, майже смертельних ран, люди почали задумуватись на її лікуванням. І у 19 столітті з’явилась думка, одна з найцінніших в історії, - створити Червону книгу для захисту зникаючих організмів. 20 століття ознаменувалося народженням не лише світової берегині рослин та тварин, а й багатьох національних книг, зокрема і України. Завдяки такому “біословнику” збереглися численні види і братів наших менших, і зелених друзів людини. Не вирвати із книг чорних сторінок, але ж можна захистити червоні листи і цим спокутувати забризкані кров’ю гріхи перед природою…
Адже з самого початку люди єдналися один з одним, намагалися зрозуміти мову всього живого. Наші пращури поважали сусідні народи, переймали все найкраще з їхнього побуту та культури, створювали пам’ятки, іноді й шедевральні, для поколінь сучасних та прийдешніх. І навіть у Нові часи звичка ушановувати культурні надбання інших, допомагати розвиватися світовому мистецтву та наукам не звелася нанівець. Ще великий Кобзар сказав: “ І чужого научайтесь, і свого не цурайтесь…” Різні навчальні заклади проводять обмін студентами з іноземними країнами, наукові делегації з розвинутих держав діляться досвідом з менш прогресивними сусідами. Відбувається схрещення мов: так на світ з’явилися креольська, англофранцузька… А мова, як нам відомо, - душа народу. Отже, переплітаються не лише слова, не лише знання, не лише культура, а й духовність народів, їхня ментальність, їхня свідомість…
Єднаймось! Адже кожній нації, кожній людині буде чому повчитись у іншої: черпати нові знання та підкорювати ще недосягнуті вершини – мета людства. Пам’ятаючи, хто ми є, не зашкоджуючи природі, а оберігаючи довкілля, - тільки так! – зможемо подолати труднощі, здійснити заповітні мрії… У мирі та злагоді, без воєн та насильства, живімо на планеті, що гордо носить ім’я Земля! Бережімо нашу оселю, бо вона у нас така одна, і кожен на ній такий унікальний!
Намагаючись покращити, спростити життя, люди надають перевагу технологіям, для виробництва яких будують величезні заводи та фабрики, комбінати та концерни. Такі форми діяльності людини уже від свого народження несуть небезпеку довкіллю: спочатку знищуються квітучі луги, родючі поля, зелені ліси (під площі для зведення будівель), а потім ці ж заводи забруднюють повітря, воду, ґрунти … Людина шкодить сама собі: не в змозі відмовитись від зручностей та комфорту, вона викорчовує власне ж коріння, підриває цим свою ж могутність …
Тисячі різноманітних рослин, мільярди видів тварини, грибів зникли з нашої планети відтоді, як людина стала на ноги і почала мислити. Заради трофеїв та слави знищувались рідкісні птахи, риби, звірі – мешканці повітря, морів та суходолу. Для вишуканих прикрас та атрибутів безжально вбивали слонів, китів, черепах … Люди за якусь красиву дрібничку забирали життя у ні в чому невинних тварин! Криваві сліди зоставило людство у біографії довкілля, занапастило і себе, і все навкруги. Заради розваг та веселощів воно надумало поміщати тварин в клітки та вольєри, позбавляючи своїх братів менших найціннішого в їхньому житті – волі. Хіба ж для цього природа дала людині розум?
Земля – спільний літак, на якому мандрують бактерії та рослини, тварини та люди. Кожен з них має непорушне право подорожувати по Чумацькому Шляху, квиток на рейс – життя пасажира. Завдаючи планеті шкоду, майже смертельних ран, люди почали задумуватись на її лікуванням. І у 19 столітті з’явилась думка, одна з найцінніших в історії, - створити Червону книгу для захисту зникаючих організмів. 20 століття ознаменувалося народженням не лише світової берегині рослин та тварин, а й багатьох національних книг, зокрема і України. Завдяки такому “біословнику” збереглися численні види і братів наших менших, і зелених друзів людини. Не вирвати із книг чорних сторінок, але ж можна захистити червоні листи і цим спокутувати забризкані кров’ю гріхи перед природою…
Адже з самого початку люди єдналися один з одним, намагалися зрозуміти мову всього живого. Наші пращури поважали сусідні народи, переймали все найкраще з їхнього побуту та культури, створювали пам’ятки, іноді й шедевральні, для поколінь сучасних та прийдешніх. І навіть у Нові часи звичка ушановувати культурні надбання інших, допомагати розвиватися світовому мистецтву та наукам не звелася нанівець. Ще великий Кобзар сказав: “ І чужого научайтесь, і свого не цурайтесь…” Різні навчальні заклади проводять обмін студентами з іноземними країнами, наукові делегації з розвинутих держав діляться досвідом з менш прогресивними сусідами. Відбувається схрещення мов: так на світ з’явилися креольська, англофранцузька… А мова, як нам відомо, - душа народу. Отже, переплітаються не лише слова, не лише знання, не лише культура, а й духовність народів, їхня ментальність, їхня свідомість…
Єднаймось! Адже кожній нації, кожній людині буде чому повчитись у іншої: черпати нові знання та підкорювати ще недосягнуті вершини – мета людства. Пам’ятаючи, хто ми є, не зашкоджуючи природі, а оберігаючи довкілля, - тільки так! – зможемо подолати труднощі, здійснити заповітні мрії… У мирі та злагоді, без воєн та насильства, живімо на планеті, що гордо носить ім’я Земля! Бережімо нашу оселю, бо вона у нас така одна, і кожен на ній такий унікальний!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
