
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.10
21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний
2025.10.10
19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
2025.10.10
18:58
Під завалами, що на «львівщині»,
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
2025.10.10
17:14
Танцює дощ легенький знов,
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
2025.10.10
15:36
Потік бажаного тепла
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
2025.10.10
15:20
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.10
15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.10
15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.09
22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
2025.10.09
21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
2025.10.09
20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
2025.10.09
20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
2025.10.09
15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
2025.10.09
13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
2025.10.09
12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
2025.10.09
12:18
Ти вмієш слухати мене роками поспіль.
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Анастасія Поліщук /
Публіцистика
Земля – наша спільна домівка: на шляху збереження біорізноманіття та зближення культур
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Земля – наша спільна домівка: на шляху збереження біорізноманіття та зближення культур
Наша домівка – планета Земля – має поважний вік: уже 4,6 мільярда років вона обертається навколо Сонця у своєму космічному шляху. За цей величезний час біло-блакитна планета встигла стати оселею для мільйонів живих організмів, зокрема і для людини, яка тепер почуває себе повновладним господарем світу. Забуваючи свою колиску, в якій людство провело тисячоліття, Homo sapiens знищує лоно природи, з якого й бере свої початки. А з ним і всіх його мешканців, яких людина покликана захищати, а не вбивати, вважаючи себе властителем природи.
Намагаючись покращити, спростити життя, люди надають перевагу технологіям, для виробництва яких будують величезні заводи та фабрики, комбінати та концерни. Такі форми діяльності людини уже від свого народження несуть небезпеку довкіллю: спочатку знищуються квітучі луги, родючі поля, зелені ліси (під площі для зведення будівель), а потім ці ж заводи забруднюють повітря, воду, ґрунти … Людина шкодить сама собі: не в змозі відмовитись від зручностей та комфорту, вона викорчовує власне ж коріння, підриває цим свою ж могутність …
Тисячі різноманітних рослин, мільярди видів тварини, грибів зникли з нашої планети відтоді, як людина стала на ноги і почала мислити. Заради трофеїв та слави знищувались рідкісні птахи, риби, звірі – мешканці повітря, морів та суходолу. Для вишуканих прикрас та атрибутів безжально вбивали слонів, китів, черепах … Люди за якусь красиву дрібничку забирали життя у ні в чому невинних тварин! Криваві сліди зоставило людство у біографії довкілля, занапастило і себе, і все навкруги. Заради розваг та веселощів воно надумало поміщати тварин в клітки та вольєри, позбавляючи своїх братів менших найціннішого в їхньому житті – волі. Хіба ж для цього природа дала людині розум?
Земля – спільний літак, на якому мандрують бактерії та рослини, тварини та люди. Кожен з них має непорушне право подорожувати по Чумацькому Шляху, квиток на рейс – життя пасажира. Завдаючи планеті шкоду, майже смертельних ран, люди почали задумуватись на її лікуванням. І у 19 столітті з’явилась думка, одна з найцінніших в історії, - створити Червону книгу для захисту зникаючих організмів. 20 століття ознаменувалося народженням не лише світової берегині рослин та тварин, а й багатьох національних книг, зокрема і України. Завдяки такому “біословнику” збереглися численні види і братів наших менших, і зелених друзів людини. Не вирвати із книг чорних сторінок, але ж можна захистити червоні листи і цим спокутувати забризкані кров’ю гріхи перед природою…
Адже з самого початку люди єдналися один з одним, намагалися зрозуміти мову всього живого. Наші пращури поважали сусідні народи, переймали все найкраще з їхнього побуту та культури, створювали пам’ятки, іноді й шедевральні, для поколінь сучасних та прийдешніх. І навіть у Нові часи звичка ушановувати культурні надбання інших, допомагати розвиватися світовому мистецтву та наукам не звелася нанівець. Ще великий Кобзар сказав: “ І чужого научайтесь, і свого не цурайтесь…” Різні навчальні заклади проводять обмін студентами з іноземними країнами, наукові делегації з розвинутих держав діляться досвідом з менш прогресивними сусідами. Відбувається схрещення мов: так на світ з’явилися креольська, англофранцузька… А мова, як нам відомо, - душа народу. Отже, переплітаються не лише слова, не лише знання, не лише культура, а й духовність народів, їхня ментальність, їхня свідомість…
Єднаймось! Адже кожній нації, кожній людині буде чому повчитись у іншої: черпати нові знання та підкорювати ще недосягнуті вершини – мета людства. Пам’ятаючи, хто ми є, не зашкоджуючи природі, а оберігаючи довкілля, - тільки так! – зможемо подолати труднощі, здійснити заповітні мрії… У мирі та злагоді, без воєн та насильства, живімо на планеті, що гордо носить ім’я Земля! Бережімо нашу оселю, бо вона у нас така одна, і кожен на ній такий унікальний!
Намагаючись покращити, спростити життя, люди надають перевагу технологіям, для виробництва яких будують величезні заводи та фабрики, комбінати та концерни. Такі форми діяльності людини уже від свого народження несуть небезпеку довкіллю: спочатку знищуються квітучі луги, родючі поля, зелені ліси (під площі для зведення будівель), а потім ці ж заводи забруднюють повітря, воду, ґрунти … Людина шкодить сама собі: не в змозі відмовитись від зручностей та комфорту, вона викорчовує власне ж коріння, підриває цим свою ж могутність …
Тисячі різноманітних рослин, мільярди видів тварини, грибів зникли з нашої планети відтоді, як людина стала на ноги і почала мислити. Заради трофеїв та слави знищувались рідкісні птахи, риби, звірі – мешканці повітря, морів та суходолу. Для вишуканих прикрас та атрибутів безжально вбивали слонів, китів, черепах … Люди за якусь красиву дрібничку забирали життя у ні в чому невинних тварин! Криваві сліди зоставило людство у біографії довкілля, занапастило і себе, і все навкруги. Заради розваг та веселощів воно надумало поміщати тварин в клітки та вольєри, позбавляючи своїх братів менших найціннішого в їхньому житті – волі. Хіба ж для цього природа дала людині розум?
Земля – спільний літак, на якому мандрують бактерії та рослини, тварини та люди. Кожен з них має непорушне право подорожувати по Чумацькому Шляху, квиток на рейс – життя пасажира. Завдаючи планеті шкоду, майже смертельних ран, люди почали задумуватись на її лікуванням. І у 19 столітті з’явилась думка, одна з найцінніших в історії, - створити Червону книгу для захисту зникаючих організмів. 20 століття ознаменувалося народженням не лише світової берегині рослин та тварин, а й багатьох національних книг, зокрема і України. Завдяки такому “біословнику” збереглися численні види і братів наших менших, і зелених друзів людини. Не вирвати із книг чорних сторінок, але ж можна захистити червоні листи і цим спокутувати забризкані кров’ю гріхи перед природою…
Адже з самого початку люди єдналися один з одним, намагалися зрозуміти мову всього живого. Наші пращури поважали сусідні народи, переймали все найкраще з їхнього побуту та культури, створювали пам’ятки, іноді й шедевральні, для поколінь сучасних та прийдешніх. І навіть у Нові часи звичка ушановувати культурні надбання інших, допомагати розвиватися світовому мистецтву та наукам не звелася нанівець. Ще великий Кобзар сказав: “ І чужого научайтесь, і свого не цурайтесь…” Різні навчальні заклади проводять обмін студентами з іноземними країнами, наукові делегації з розвинутих держав діляться досвідом з менш прогресивними сусідами. Відбувається схрещення мов: так на світ з’явилися креольська, англофранцузька… А мова, як нам відомо, - душа народу. Отже, переплітаються не лише слова, не лише знання, не лише культура, а й духовність народів, їхня ментальність, їхня свідомість…
Єднаймось! Адже кожній нації, кожній людині буде чому повчитись у іншої: черпати нові знання та підкорювати ще недосягнуті вершини – мета людства. Пам’ятаючи, хто ми є, не зашкоджуючи природі, а оберігаючи довкілля, - тільки так! – зможемо подолати труднощі, здійснити заповітні мрії… У мирі та злагоді, без воєн та насильства, живімо на планеті, що гордо носить ім’я Земля! Бережімо нашу оселю, бо вона у нас така одна, і кожен на ній такий унікальний!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію