Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.27
21:12
Боже, як страшно, нестерпно, смертельно
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
2026.07.27
17:11
Гупають яблука гулко, і котяться шелестно,
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
2026.07.27
16:21
Випадаю з життя, випадаю.
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
2026.07.27
14:34
Закінчується двадцять п’ятий рік пошуків.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
2026.07.27
14:27
Величний колір кипарису
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
2026.07.27
13:16
Не знав я, що колись у цьому місті
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
2026.07.27
10:13
Шал емоцій! Гра у шахи!
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
2026.07.27
08:30
лови емоцію поете
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
2026.07.27
06:52
Лиш час німого супокою
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
2026.07.27
06:01
Штрих II: Маска великого імені
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Варіації на тему української народної пісні «У сусіда хата біла», ор. 18
Минуло кілька років, і містом покотилася чутка. Львівські музичні салони польської та австрійської ш
2026.07.27
01:40
Липню! Напишімо спільний вірш,
Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
2026.07.27
00:13
Теслярі із Антананаріву
Гемблювали і косо і криво,
Все валилося з рук –
Баобаб і бамбук
Із-за пива в Антананаріву.
Через джунглі до міста Кіншаси
Прокладали взимі теплотрасу,
Гемблювали і косо і криво,
Все валилося з рук –
Баобаб і бамбук
Із-за пива в Антананаріву.
Через джунглі до міста Кіншаси
Прокладали взимі теплотрасу,
2026.07.26
19:41
Москалі хвалитись люблять величним минулим,
Які ото їхні предки героїчні були.
Як вони на своїх нивах мирно працювали,
Та, коли була потреба, мечі в руки брали.
І громили супостата, і гнали, і били,
Аби ті до них «у гості» з мечем не ходили.
Не було
Які ото їхні предки героїчні були.
Як вони на своїх нивах мирно працювали,
Та, коли була потреба, мечі в руки брали.
І громили супостата, і гнали, і били,
Аби ті до них «у гості» з мечем не ходили.
Не було
2026.07.26
16:50
Пливу на тебе сонного дивитись,
крізь продихи стіни - в кімнатну глиб -
у мить, коли Душа твоя розкрита -
безназвана, безрольна, і безли...
безлика - вільно пущена на хвилю
сновидива - у просторі безчась.
Без дозволу прийшла, бо можу й смію
крізь продихи стіни - в кімнатну глиб -
у мить, коли Душа твоя розкрита -
безназвана, безрольна, і безли...
безлика - вільно пущена на хвилю
сновидива - у просторі безчась.
Без дозволу прийшла, бо можу й смію
2026.07.26
13:33
Штрихи до сюжету кіноповісті)
До 235-ліття маестро Ксавера Франца Моцарта і 270-ліття його геніального батька Вольфганга Амадея Моцарта
П.С. Сьогодні, 26 липня 2026 року виповнюється 235 років від дня народження КСАВЕРА МОЦАРТА
«КСАВЕР МОЦАРТ: С
2026.07.26
13:27
Сьогодні виспався на полі бою,
На полі парадоксів і пасток.
Схрестився я у лютому двобої
Із долею на згарищі думок.
І тільки так пребуду я собою,
Будуючи із космосом місток.
Там ворони невтомно голосили,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На полі парадоксів і пасток.
Схрестився я у лютому двобої
Із долею на згарищі думок.
І тільки так пребуду я собою,
Будуючи із космосом місток.
Там ворони невтомно голосили,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анастасія Поліщук /
Публіцистика
Земля – наша спільна домівка: на шляху збереження біорізноманіття та зближення культур
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Земля – наша спільна домівка: на шляху збереження біорізноманіття та зближення культур
Наша домівка – планета Земля – має поважний вік: уже 4,6 мільярда років вона обертається навколо Сонця у своєму космічному шляху. За цей величезний час біло-блакитна планета встигла стати оселею для мільйонів живих організмів, зокрема і для людини, яка тепер почуває себе повновладним господарем світу. Забуваючи свою колиску, в якій людство провело тисячоліття, Homo sapiens знищує лоно природи, з якого й бере свої початки. А з ним і всіх його мешканців, яких людина покликана захищати, а не вбивати, вважаючи себе властителем природи.
Намагаючись покращити, спростити життя, люди надають перевагу технологіям, для виробництва яких будують величезні заводи та фабрики, комбінати та концерни. Такі форми діяльності людини уже від свого народження несуть небезпеку довкіллю: спочатку знищуються квітучі луги, родючі поля, зелені ліси (під площі для зведення будівель), а потім ці ж заводи забруднюють повітря, воду, ґрунти … Людина шкодить сама собі: не в змозі відмовитись від зручностей та комфорту, вона викорчовує власне ж коріння, підриває цим свою ж могутність …
Тисячі різноманітних рослин, мільярди видів тварини, грибів зникли з нашої планети відтоді, як людина стала на ноги і почала мислити. Заради трофеїв та слави знищувались рідкісні птахи, риби, звірі – мешканці повітря, морів та суходолу. Для вишуканих прикрас та атрибутів безжально вбивали слонів, китів, черепах … Люди за якусь красиву дрібничку забирали життя у ні в чому невинних тварин! Криваві сліди зоставило людство у біографії довкілля, занапастило і себе, і все навкруги. Заради розваг та веселощів воно надумало поміщати тварин в клітки та вольєри, позбавляючи своїх братів менших найціннішого в їхньому житті – волі. Хіба ж для цього природа дала людині розум?
Земля – спільний літак, на якому мандрують бактерії та рослини, тварини та люди. Кожен з них має непорушне право подорожувати по Чумацькому Шляху, квиток на рейс – життя пасажира. Завдаючи планеті шкоду, майже смертельних ран, люди почали задумуватись на її лікуванням. І у 19 столітті з’явилась думка, одна з найцінніших в історії, - створити Червону книгу для захисту зникаючих організмів. 20 століття ознаменувалося народженням не лише світової берегині рослин та тварин, а й багатьох національних книг, зокрема і України. Завдяки такому “біословнику” збереглися численні види і братів наших менших, і зелених друзів людини. Не вирвати із книг чорних сторінок, але ж можна захистити червоні листи і цим спокутувати забризкані кров’ю гріхи перед природою…
Адже з самого початку люди єдналися один з одним, намагалися зрозуміти мову всього живого. Наші пращури поважали сусідні народи, переймали все найкраще з їхнього побуту та культури, створювали пам’ятки, іноді й шедевральні, для поколінь сучасних та прийдешніх. І навіть у Нові часи звичка ушановувати культурні надбання інших, допомагати розвиватися світовому мистецтву та наукам не звелася нанівець. Ще великий Кобзар сказав: “ І чужого научайтесь, і свого не цурайтесь…” Різні навчальні заклади проводять обмін студентами з іноземними країнами, наукові делегації з розвинутих держав діляться досвідом з менш прогресивними сусідами. Відбувається схрещення мов: так на світ з’явилися креольська, англофранцузька… А мова, як нам відомо, - душа народу. Отже, переплітаються не лише слова, не лише знання, не лише культура, а й духовність народів, їхня ментальність, їхня свідомість…
Єднаймось! Адже кожній нації, кожній людині буде чому повчитись у іншої: черпати нові знання та підкорювати ще недосягнуті вершини – мета людства. Пам’ятаючи, хто ми є, не зашкоджуючи природі, а оберігаючи довкілля, - тільки так! – зможемо подолати труднощі, здійснити заповітні мрії… У мирі та злагоді, без воєн та насильства, живімо на планеті, що гордо носить ім’я Земля! Бережімо нашу оселю, бо вона у нас така одна, і кожен на ній такий унікальний!
Намагаючись покращити, спростити життя, люди надають перевагу технологіям, для виробництва яких будують величезні заводи та фабрики, комбінати та концерни. Такі форми діяльності людини уже від свого народження несуть небезпеку довкіллю: спочатку знищуються квітучі луги, родючі поля, зелені ліси (під площі для зведення будівель), а потім ці ж заводи забруднюють повітря, воду, ґрунти … Людина шкодить сама собі: не в змозі відмовитись від зручностей та комфорту, вона викорчовує власне ж коріння, підриває цим свою ж могутність …
Тисячі різноманітних рослин, мільярди видів тварини, грибів зникли з нашої планети відтоді, як людина стала на ноги і почала мислити. Заради трофеїв та слави знищувались рідкісні птахи, риби, звірі – мешканці повітря, морів та суходолу. Для вишуканих прикрас та атрибутів безжально вбивали слонів, китів, черепах … Люди за якусь красиву дрібничку забирали життя у ні в чому невинних тварин! Криваві сліди зоставило людство у біографії довкілля, занапастило і себе, і все навкруги. Заради розваг та веселощів воно надумало поміщати тварин в клітки та вольєри, позбавляючи своїх братів менших найціннішого в їхньому житті – волі. Хіба ж для цього природа дала людині розум?
Земля – спільний літак, на якому мандрують бактерії та рослини, тварини та люди. Кожен з них має непорушне право подорожувати по Чумацькому Шляху, квиток на рейс – життя пасажира. Завдаючи планеті шкоду, майже смертельних ран, люди почали задумуватись на її лікуванням. І у 19 столітті з’явилась думка, одна з найцінніших в історії, - створити Червону книгу для захисту зникаючих організмів. 20 століття ознаменувалося народженням не лише світової берегині рослин та тварин, а й багатьох національних книг, зокрема і України. Завдяки такому “біословнику” збереглися численні види і братів наших менших, і зелених друзів людини. Не вирвати із книг чорних сторінок, але ж можна захистити червоні листи і цим спокутувати забризкані кров’ю гріхи перед природою…
Адже з самого початку люди єдналися один з одним, намагалися зрозуміти мову всього живого. Наші пращури поважали сусідні народи, переймали все найкраще з їхнього побуту та культури, створювали пам’ятки, іноді й шедевральні, для поколінь сучасних та прийдешніх. І навіть у Нові часи звичка ушановувати культурні надбання інших, допомагати розвиватися світовому мистецтву та наукам не звелася нанівець. Ще великий Кобзар сказав: “ І чужого научайтесь, і свого не цурайтесь…” Різні навчальні заклади проводять обмін студентами з іноземними країнами, наукові делегації з розвинутих держав діляться досвідом з менш прогресивними сусідами. Відбувається схрещення мов: так на світ з’явилися креольська, англофранцузька… А мова, як нам відомо, - душа народу. Отже, переплітаються не лише слова, не лише знання, не лише культура, а й духовність народів, їхня ментальність, їхня свідомість…
Єднаймось! Адже кожній нації, кожній людині буде чому повчитись у іншої: черпати нові знання та підкорювати ще недосягнуті вершини – мета людства. Пам’ятаючи, хто ми є, не зашкоджуючи природі, а оберігаючи довкілля, - тільки так! – зможемо подолати труднощі, здійснити заповітні мрії… У мирі та злагоді, без воєн та насильства, живімо на планеті, що гордо носить ім’я Земля! Бережімо нашу оселю, бо вона у нас така одна, і кожен на ній такий унікальний!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
