
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.13
20:49
Моя поезія - сумна,
Бо в мене доля невесела.
Мої пегасові джерела -
Не квіточки та не весна,
А смерть, самотність і війна,
Скорботи вбивчі децибели.
Моя поезія - сумна,
Бо в мене доля невесела.
Мої пегасові джерела -
Не квіточки та не весна,
А смерть, самотність і війна,
Скорботи вбивчі децибели.
Моя поезія - сумна,
2025.08.13
19:00
Серпня шовковий дотик,
Літа дарунок теплий
Пахне посохлим зіллям.
В обрію теракотах
Зрілі пониклі стебла
Вправно насіння сіють:
Степу руда лямівка
Літа дарунок теплий
Пахне посохлим зіллям.
В обрію теракотах
Зрілі пониклі стебла
Вправно насіння сіють:
Степу руда лямівка
2025.08.13
13:43
Адверза* тактика –
є така практика.
Мабуть і нині
щось в Україні.
Пройдено гірше все –
зась коїть більше це,
поруч нам жити –
є така практика.
Мабуть і нині
щось в Україні.
Пройдено гірше все –
зась коїть більше це,
поруч нам жити –
2025.08.13
07:25
День щезає за днем,
Наче зерна в ріллі,
А ми далі живем
На поверхні землі.
Повні мріями вщерть,
Любим радість і сміх, –
І дівається смерть
Із майбутніх доріг.
Наче зерна в ріллі,
А ми далі живем
На поверхні землі.
Повні мріями вщерть,
Любим радість і сміх, –
І дівається смерть
Із майбутніх доріг.
2025.08.13
00:31
Голос розбився об скелі німі,
Тиша гнітюча тримає за горло.
Думи блукають в молочній пітьмі,
Мовчки стіна виростає з безодні.
Сіті незримі сплітають слова
І розчиняються в тінях пониклих.
Десь у глибинах дрімає душа,
Тиша гнітюча тримає за горло.
Думи блукають в молочній пітьмі,
Мовчки стіна виростає з безодні.
Сіті незримі сплітають слова
І розчиняються в тінях пониклих.
Десь у глибинах дрімає душа,
2025.08.12
23:09
Із Бориса Заходера
– Дайте півкіло усмішки,
банку сміху, хмарки трішки,
три столових ложки вітру
та зірниць чотири літра!
Писку-виску двісті грамів,
десять метрів шумів-гамів,
– Дайте півкіло усмішки,
банку сміху, хмарки трішки,
три столових ложки вітру
та зірниць чотири літра!
Писку-виску двісті грамів,
десять метрів шумів-гамів,
2025.08.12
22:40
Без кори й коріння
Про дерево не варто говорить.
Кора як одянка надійна:
Зірвуть плоди, лист облетить
І дерева, як близнюків родина.
Кора і в чоловіка, певно ж, є:
Засмагла й ніжна шкіра.
Плоди, як і в деревв,-різні:
Про дерево не варто говорить.
Кора як одянка надійна:
Зірвуть плоди, лист облетить
І дерева, як близнюків родина.
Кора і в чоловіка, певно ж, є:
Засмагла й ніжна шкіра.
Плоди, як і в деревв,-різні:
2025.08.12
21:49
На стадіоні перемог і втрат
Стоїш, як початківець перед боєм,
І дивишся на сонце із-за брам,
Що не дають наповнитись собою.
Попереду ще стільки рубежів,
Поразок, зрад, тріумфів і трагедій.
І доля піднімає на ножі
Стоїш, як початківець перед боєм,
І дивишся на сонце із-за брам,
Що не дають наповнитись собою.
Попереду ще стільки рубежів,
Поразок, зрад, тріумфів і трагедій.
І доля піднімає на ножі
2025.08.12
17:09
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Наголоси позна
Наголоси позна
2025.08.12
17:00
Промені сонця пестливо
Перебирають листя груші.
Поблизу рясніє слива
Гілками необтрушеними
І персики на осонні.
Рум’яняться гордовито.
Немов пастораль-симфонія,
Перебирають листя груші.
Поблизу рясніє слива
Гілками необтрушеними
І персики на осонні.
Рум’яняться гордовито.
Немов пастораль-симфонія,
2025.08.12
13:47
Загубились удвох,
як волошки у полі пшеничнім.
Чи це яв, а чи, може, їм сниться.
Гріє сонце обох.
Доторкнувсь до чола
і ні слова, ні звуку, цілунки.
Ніби той же юнак, і та юнка.
як волошки у полі пшеничнім.
Чи це яв, а чи, може, їм сниться.
Гріє сонце обох.
Доторкнувсь до чола
і ні слова, ні звуку, цілунки.
Ніби той же юнак, і та юнка.
2025.08.12
10:06
У червні 2023 року російські окупанти в Бердянську вбили двох підлітків - 16-річних Тиграна Оганнісяна
та Микиту Ханганова, яких підозрювали у підготовці диверсії на залізниці.
Відважних друзів застрелили снайпери: Микита був вбитий пострілом у голову,
та Микиту Ханганова, яких підозрювали у підготовці диверсії на залізниці.
Відважних друзів застрелили снайпери: Микита був вбитий пострілом у голову,
2025.08.12
07:33
на годиннику час коли зачиняють
і треба йти і я це знаю
але оттак сидів би до ранку
повзуть автівки усі в очах
сяє ліхтарний порожній блиск
замер у мозку німий одчай
це ж єдине місце
це ж єдине місце
і треба йти і я це знаю
але оттак сидів би до ранку
повзуть автівки усі в очах
сяє ліхтарний порожній блиск
замер у мозку німий одчай
це ж єдине місце
це ж єдине місце
2025.08.12
07:30
МАГІСТРАЛ
Ось тут, на майданчику, серед панельних будинків,
Зустріли ми квітень. Хай стане він принцом казковим!
Легким амфібрахієм, ніжним, замріяним словом
Альтанку весна подарує, неначе з картинки.
В реальності лавки нема і тепла - ні краплинк
Ось тут, на майданчику, серед панельних будинків,
Зустріли ми квітень. Хай стане він принцом казковим!
Легким амфібрахієм, ніжним, замріяним словом
Альтанку весна подарує, неначе з картинки.
В реальності лавки нема і тепла - ні краплинк
2025.08.12
01:23
Асю - в сільмазі і на матраці.
Касю - де Асю, відходячи з каси.
Валю - на валі і сіновалі.
Віку - без ліку та без базіку.
Ніку - як Віку, тільки з базіком.
Жанну - у ванні дуже старанно.
Янку - у ґанку ще з позаранку.
Іру - так щиро, без... і без м
Касю - де Асю, відходячи з каси.
Валю - на валі і сіновалі.
Віку - без ліку та без базіку.
Ніку - як Віку, тільки з базіком.
Жанну - у ванні дуже старанно.
Янку - у ґанку ще з позаранку.
Іру - так щиро, без... і без м
2025.08.12
01:16
Не кажи, не проси, не кляни --
Знову осінь іде до порога.
Як від миру йдемо до війни --
Так підемо в свій час і до Бога.
Може нам, навпаки, порадіть,
Що у пору достиглу вступаєм.
Мудродумання в нас мимохіть
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Знову осінь іде до порога.
Як від миру йдемо до війни --
Так підемо в свій час і до Бога.
Може нам, навпаки, порадіть,
Що у пору достиглу вступаєм.
Мудродумання в нас мимохіть
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Анастасія Поліщук /
Публіцистика
Земля – наша спільна домівка: на шляху збереження біорізноманіття та зближення культур
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Земля – наша спільна домівка: на шляху збереження біорізноманіття та зближення культур
Наша домівка – планета Земля – має поважний вік: уже 4,6 мільярда років вона обертається навколо Сонця у своєму космічному шляху. За цей величезний час біло-блакитна планета встигла стати оселею для мільйонів живих організмів, зокрема і для людини, яка тепер почуває себе повновладним господарем світу. Забуваючи свою колиску, в якій людство провело тисячоліття, Homo sapiens знищує лоно природи, з якого й бере свої початки. А з ним і всіх його мешканців, яких людина покликана захищати, а не вбивати, вважаючи себе властителем природи.
Намагаючись покращити, спростити життя, люди надають перевагу технологіям, для виробництва яких будують величезні заводи та фабрики, комбінати та концерни. Такі форми діяльності людини уже від свого народження несуть небезпеку довкіллю: спочатку знищуються квітучі луги, родючі поля, зелені ліси (під площі для зведення будівель), а потім ці ж заводи забруднюють повітря, воду, ґрунти … Людина шкодить сама собі: не в змозі відмовитись від зручностей та комфорту, вона викорчовує власне ж коріння, підриває цим свою ж могутність …
Тисячі різноманітних рослин, мільярди видів тварини, грибів зникли з нашої планети відтоді, як людина стала на ноги і почала мислити. Заради трофеїв та слави знищувались рідкісні птахи, риби, звірі – мешканці повітря, морів та суходолу. Для вишуканих прикрас та атрибутів безжально вбивали слонів, китів, черепах … Люди за якусь красиву дрібничку забирали життя у ні в чому невинних тварин! Криваві сліди зоставило людство у біографії довкілля, занапастило і себе, і все навкруги. Заради розваг та веселощів воно надумало поміщати тварин в клітки та вольєри, позбавляючи своїх братів менших найціннішого в їхньому житті – волі. Хіба ж для цього природа дала людині розум?
Земля – спільний літак, на якому мандрують бактерії та рослини, тварини та люди. Кожен з них має непорушне право подорожувати по Чумацькому Шляху, квиток на рейс – життя пасажира. Завдаючи планеті шкоду, майже смертельних ран, люди почали задумуватись на її лікуванням. І у 19 столітті з’явилась думка, одна з найцінніших в історії, - створити Червону книгу для захисту зникаючих організмів. 20 століття ознаменувалося народженням не лише світової берегині рослин та тварин, а й багатьох національних книг, зокрема і України. Завдяки такому “біословнику” збереглися численні види і братів наших менших, і зелених друзів людини. Не вирвати із книг чорних сторінок, але ж можна захистити червоні листи і цим спокутувати забризкані кров’ю гріхи перед природою…
Адже з самого початку люди єдналися один з одним, намагалися зрозуміти мову всього живого. Наші пращури поважали сусідні народи, переймали все найкраще з їхнього побуту та культури, створювали пам’ятки, іноді й шедевральні, для поколінь сучасних та прийдешніх. І навіть у Нові часи звичка ушановувати культурні надбання інших, допомагати розвиватися світовому мистецтву та наукам не звелася нанівець. Ще великий Кобзар сказав: “ І чужого научайтесь, і свого не цурайтесь…” Різні навчальні заклади проводять обмін студентами з іноземними країнами, наукові делегації з розвинутих держав діляться досвідом з менш прогресивними сусідами. Відбувається схрещення мов: так на світ з’явилися креольська, англофранцузька… А мова, як нам відомо, - душа народу. Отже, переплітаються не лише слова, не лише знання, не лише культура, а й духовність народів, їхня ментальність, їхня свідомість…
Єднаймось! Адже кожній нації, кожній людині буде чому повчитись у іншої: черпати нові знання та підкорювати ще недосягнуті вершини – мета людства. Пам’ятаючи, хто ми є, не зашкоджуючи природі, а оберігаючи довкілля, - тільки так! – зможемо подолати труднощі, здійснити заповітні мрії… У мирі та злагоді, без воєн та насильства, живімо на планеті, що гордо носить ім’я Земля! Бережімо нашу оселю, бо вона у нас така одна, і кожен на ній такий унікальний!
Намагаючись покращити, спростити життя, люди надають перевагу технологіям, для виробництва яких будують величезні заводи та фабрики, комбінати та концерни. Такі форми діяльності людини уже від свого народження несуть небезпеку довкіллю: спочатку знищуються квітучі луги, родючі поля, зелені ліси (під площі для зведення будівель), а потім ці ж заводи забруднюють повітря, воду, ґрунти … Людина шкодить сама собі: не в змозі відмовитись від зручностей та комфорту, вона викорчовує власне ж коріння, підриває цим свою ж могутність …
Тисячі різноманітних рослин, мільярди видів тварини, грибів зникли з нашої планети відтоді, як людина стала на ноги і почала мислити. Заради трофеїв та слави знищувались рідкісні птахи, риби, звірі – мешканці повітря, морів та суходолу. Для вишуканих прикрас та атрибутів безжально вбивали слонів, китів, черепах … Люди за якусь красиву дрібничку забирали життя у ні в чому невинних тварин! Криваві сліди зоставило людство у біографії довкілля, занапастило і себе, і все навкруги. Заради розваг та веселощів воно надумало поміщати тварин в клітки та вольєри, позбавляючи своїх братів менших найціннішого в їхньому житті – волі. Хіба ж для цього природа дала людині розум?
Земля – спільний літак, на якому мандрують бактерії та рослини, тварини та люди. Кожен з них має непорушне право подорожувати по Чумацькому Шляху, квиток на рейс – життя пасажира. Завдаючи планеті шкоду, майже смертельних ран, люди почали задумуватись на її лікуванням. І у 19 столітті з’явилась думка, одна з найцінніших в історії, - створити Червону книгу для захисту зникаючих організмів. 20 століття ознаменувалося народженням не лише світової берегині рослин та тварин, а й багатьох національних книг, зокрема і України. Завдяки такому “біословнику” збереглися численні види і братів наших менших, і зелених друзів людини. Не вирвати із книг чорних сторінок, але ж можна захистити червоні листи і цим спокутувати забризкані кров’ю гріхи перед природою…
Адже з самого початку люди єдналися один з одним, намагалися зрозуміти мову всього живого. Наші пращури поважали сусідні народи, переймали все найкраще з їхнього побуту та культури, створювали пам’ятки, іноді й шедевральні, для поколінь сучасних та прийдешніх. І навіть у Нові часи звичка ушановувати культурні надбання інших, допомагати розвиватися світовому мистецтву та наукам не звелася нанівець. Ще великий Кобзар сказав: “ І чужого научайтесь, і свого не цурайтесь…” Різні навчальні заклади проводять обмін студентами з іноземними країнами, наукові делегації з розвинутих держав діляться досвідом з менш прогресивними сусідами. Відбувається схрещення мов: так на світ з’явилися креольська, англофранцузька… А мова, як нам відомо, - душа народу. Отже, переплітаються не лише слова, не лише знання, не лише культура, а й духовність народів, їхня ментальність, їхня свідомість…
Єднаймось! Адже кожній нації, кожній людині буде чому повчитись у іншої: черпати нові знання та підкорювати ще недосягнуті вершини – мета людства. Пам’ятаючи, хто ми є, не зашкоджуючи природі, а оберігаючи довкілля, - тільки так! – зможемо подолати труднощі, здійснити заповітні мрії… У мирі та злагоді, без воєн та насильства, живімо на планеті, що гордо носить ім’я Земля! Бережімо нашу оселю, бо вона у нас така одна, і кожен на ній такий унікальний!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію