
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
мов брунька
вибухне
в сім хіросім
смерті іуди-цілунки –
зими завжди
на часі
крила
він любив її стан
і світ
і обожнював слово
мила
у казковому
є капуста добра у мене
зелену капусту насічу
і волам хвоста я накручу
зелено я хлопець зелений
є капуста добра у мене
зелену капусту заслужив
Ловив солодкий подих на устах.
В жарких обіймах (справді чи здалося?)
Сказала ти, що повністю моя.
Легенький блюз у темряві кімнати
І твій тонкий напівприкритий стан…
Спинився час і простір розірвався,
Бо мені на роботу.
Ой, Оксанко, ти тужишся, силишся –
і народжуєш … ноту.
А я? Орю, сію, мелю.
Тим не менше, кого я люблю.
Тим, хто бачить мої вчинки,
не менше розцвітуть барвінки,
Сняться добрі, гарні сни.
Де зцілити можна втому.
Не лежить тягар вини.
Де зустрінуть на порозі.
Рушничок, гарячий чай…
Де душа спочити зможе
В чорній картатій сукні з пряжкою
Місяця бляклого в сизому поясі
Скупчення зір на шляху Чумацькому.
Вона ступала тихцем заглядаючи
В блискучі люстерка озер і босою
Ходила по чорному полі травами —
Пелюстки, стеблинки с
Помисли-стіни розкрадені в снах по цеглині.
Тільки без думки як збудуватись людині?
Тиша – непевність. Тиша завжди застережна.
Осені таїнство кислим кагором сповнить
Душі зів'ялі, тавруючи землю смутком.
Пі
на вершини гірські одчайдушно вилазять.
Гірськолижникам заздрю, що в космічному леті
здатні творить неймовірні й в уяві свої піруети.
Тірольцям заздрю, котрі гадки не мають,
що їм пощастило оселитись в такому раю…
Мжичка по землі, –
Вишгород вечірній
Заховавсь в імлі.
Ні вогню, ні звуку,
Сиро без ладу, –
Милу взяв за руку
Й бережно веду.
Не соромся розкішного тіла
І не бійся уважних очей, -
Вже від збудження позолотіли
Соковиті сосочки грудей.
Ледве видиме лоно, мов квітка
Дивлюсь, не вірю і сумую...
Я чув, казали, Лютий - звір
Навіє свіжого. Згуртує…
Зітхнув. За вухом почесав
Піду до хати досипати,
Де сотні раз я воскресав…
І що цікаво - без оплати.
Повен горя і сліз, –
Я свої сподівання
Не втрачаючи ніс.
Хоч відчув і побачив
Біль численний від мук,
Я тримався одначе
І міцнів, наче бук.
То навідаються турки, то прийдуть татари.
І палають міста, села, женуть люд ясиром.
Нема спокою Вкраїні, бо немає миру.
Від сусідів отих клятих, що дивляться ласо,
Нема життя в Україні, нема від них спасу.
так яро в небі блискає Стожар,
немовби вітер роздуває згар
і розвіває сяйво над землею.
Несміло місяць вигляда з-за хмар,
Ведмедиці звисає хвіст петлею
й здається, падають, як божий дар,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Не забирайте мене із весни
Весна ще на підході,
чекання у природі,
але душа вже повна чимсь п’янким...
Та враз прийшли за мною -
з конвоєм, з конвоєм:
«За спину руки, - кажуть, - і ходім!»
Я так тоді просився в старшини:
«Не забирайте мене із весни!..»
До квітня промотали,
зізнання вимагали;
але я місяць дурня грав як слід.
Та враз - як ніж у спину -
забрали Катерину,
і слідчий підвернув мене під спід.
Я зрозумів, що зовсім я тону...
Хоч краєм покажіть мені весну!
І ось - путі, вагони,
роз’їзди, перегони,
і стук коліс вганяє у відчай.
А за вікном зеленим -
тополі та клени
немовби шепотять: «Не забувай!»
А з насипу махають пацани...
Чому мене вивозять із весни!
Я глянув Катрі в очі:
«Тікаймо?» - «Ускочим!»
«Ні, Катре, без весни мені - заріз!»
Й сказала Катря: «Згода,
свобода - так свобода!»
І з нею ми вночі пішли у ліс.
Так ось, так ось яка вона, весна!
Так приязно зустріла нас вона...
А через день усюди
шукали нас паскуди,
гарчали пси шалені із імли,
по сліду нас здогнали,
звалили, пов’язали,
назад у табір в путах потягли.
І стало зрозуміло тут мені:
мене не буде зовсім у весні.
(2009)
*** ОРИГИНАЛ ***
Весна еще в начале,
еще не загуляли,
Но уж душа рвалася из груди,
Но вдруг приходят двое,
с конвоем, с конвоем,
«Оденься, - говорят, - и выходи».
Я так тогда просил у старшины:
«Не уводите меня из весны!»
До мая пропотели,
все расколоть хотели,
Но, нате вам - темню я сорок дней,
И вдруг, как нож мне в спину -
забрали Катерину,
И следователь стал меня главней.
Я понял, понял, что тону.
Покажьте мне хоть в форточку весну.
И вот опять вагоны,
перегоны, перегоны,
И стыки рельс отсчитывают путь,
А за окном зеленым -
березки и клены,
Как будто говорят: «Не позабудь».
А с насыпи мне машут пацаны.
Зачем меня увозят от весны?
Спросил я Катю взглядом:
«Уходим?» - «Не надо».
«Нет, Катя, без весны я не могу!»
И мне сказала Катя:
«Что ж, хватит, так хватит».
И в ту же ночь мы с ней ушли в тайгу.
Как ласково нас встретила она!
Так вот, так вот какая ты, весна.
А на вторые сутки
на след напали суки,
Как псы, на след напали и нашли,
И завязали суки
и ноги, и руки,
Как падаль, по грязи поволокли.
Я понял, мне не видеть больше сны,
Совсем меня убрали из весны.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)