Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.15
16:58
Були часи Троянові,
Були часи трояндові,
А були часи ковили,
Коли печаль міняли на шмати
Волової шкіри шляхетної втоми,
Коли печаль заплітали в загубленість,
А тихим землям привозили дзвони -
Посріблені, зі знаком сокола
Були часи трояндові,
А були часи ковили,
Коли печаль міняли на шмати
Волової шкіри шляхетної втоми,
Коли печаль заплітали в загубленість,
А тихим землям привозили дзвони -
Посріблені, зі знаком сокола
2026.10.15
16:38
Держслужбовцям у місті Валенсії
Дуже гарно живеться на пенсії.
Безкоштовне кіно,
Казино і вино -
Фантастичне життя у Валенсії.
Із поклоном в російську столицю
Мчить, мов птах, вірнопідданий фіцо
Дуже гарно живеться на пенсії.
Безкоштовне кіно,
Казино і вино -
Фантастичне життя у Валенсії.
Із поклоном в російську столицю
Мчить, мов птах, вірнопідданий фіцо
2026.10.15
15:58
Небесний меч над нами висне,
Непізнаний, як чисте зло.
Його вкриває, наче віспа,
Іржа і мудрості чоло.
Небесний меч - небесна правда,
Небесна істина блищить
У гострім лезі. Кожен практик
Відчує силу зброї вмить.
Непізнаний, як чисте зло.
Його вкриває, наче віспа,
Іржа і мудрості чоло.
Небесний меч - небесна правда,
Небесна істина блищить
У гострім лезі. Кожен практик
Відчує силу зброї вмить.
2026.10.15
15:15
Які б рядки про тебе не писав я,
Освідчення, поеми - все не те.
Ловлю твоє натхнення золоте
І прикрашаю віршів різнотрав'я.
Твій сум - така близька мені природа!
Самотність - наш одвічний спільний стиль.
Ти - незаміжня жінка, я - бобиль.
Освідчення, поеми - все не те.
Ловлю твоє натхнення золоте
І прикрашаю віршів різнотрав'я.
Твій сум - така близька мені природа!
Самотність - наш одвічний спільний стиль.
Ти - незаміжня жінка, я - бобиль.
2026.10.15
14:27
Історія – учителька життя.
Але одних вона навчити може,
А інші до навчання неспроможні.
Живуть на білім світі, як сміття.
Самі по-людськи не навчились жить,
Нормально жити іншим заважають,
І розуміти того не бажають,
Що ті уроки треба все ж учить,
Але одних вона навчити може,
А інші до навчання неспроможні.
Живуть на білім світі, як сміття.
Самі по-людськи не навчились жить,
Нормально жити іншим заважають,
І розуміти того не бажають,
Що ті уроки треба все ж учить,
2026.10.15
12:37
Бра над софою схилилось уклінно...
Ніч підглядає в зашторені вікна...
В тиші блукають розгублені тіні,
книга тремтить у руках непомітно,
як пелюстки білорунних гортензій.
Слово до слова, складаються в пазли,
ллється мелодія дивних поезій —
образи с
Ніч підглядає в зашторені вікна...
В тиші блукають розгублені тіні,
книга тремтить у руках непомітно,
як пелюстки білорунних гортензій.
Слово до слова, складаються в пазли,
ллється мелодія дивних поезій —
образи с
2026.10.15
10:24
Військовослужбовець, хореограф і танцівник.
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втратив ногу, підірвавшись на російській міні. Але після реабілітації повернувся до св
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втратив ногу, підірвавшись на російській міні. Але після реабілітації повернувся до св
2026.10.15
06:04
Пригадую часто сипучі піски
На березі річки стрімкої,
І дотики ніжні тремкої руки
У лозах порою нічною.
Тьмяніли і знов яскравіли зірки,
І шурхоти в тиші тонули, -
Донині вертаю крізь довгі роки
Туди, де дрімає минуле.
На березі річки стрімкої,
І дотики ніжні тремкої руки
У лозах порою нічною.
Тьмяніли і знов яскравіли зірки,
І шурхоти в тиші тонули, -
Донині вертаю крізь довгі роки
Туди, де дрімає минуле.
2026.10.14
23:17
“Ей, уваж мою чарку, бармене
Це мій дрінк, еге, це мій дрінк, гаразд
Доливай, до верху
Хтось має співати
Чи хто співатиме?
Хтось має співати, вірно?
Ну а що”
Це мій дрінк, еге, це мій дрінк, гаразд
Доливай, до верху
Хтось має співати
Чи хто співатиме?
Хтось має співати, вірно?
Ну а що”
2026.10.14
20:43
Ще ловить сонце хитрим неводом своїм
В’юнкі мальки облич ледь-ледь осінніх.
А риби хмар шубовсь у неба течії,
Вітри плетуть із трав човни старинні.
І птахи швидко літо бабине крадуть.
Полюють нас журба, страхи та холод.
А жовтень днів листки жене,
В’юнкі мальки облич ледь-ледь осінніх.
А риби хмар шубовсь у неба течії,
Вітри плетуть із трав човни старинні.
І птахи швидко літо бабине крадуть.
Полюють нас журба, страхи та холод.
А жовтень днів листки жене,
2026.10.14
19:35
Коли б то можна утаїть
В найглибшім серця сховку
І навіть ти не здогадалась,
Що стискує в один тугий пучок,
Від чого ні на мить позбутися не можу,
І кожне твоє слово, усміх, ласку,
І кожну мить буття твойого
Неподільно хочу взять собі...
В найглибшім серця сховку
І навіть ти не здогадалась,
Що стискує в один тугий пучок,
Від чого ні на мить позбутися не можу,
І кожне твоє слово, усміх, ласку,
І кожну мить буття твойого
Неподільно хочу взять собі...
2026.10.14
14:20
Не спіши у час важких прозрінь,
Як хвилина переплавить вічність.
Крізь важезну кригу сновидінь
Проривається забута вірність.
Не спіши. Впіймай за хвіст момент,
Феєрверк палкий і незабутній.
Не сльозливий, ніжний сентимент,
Як хвилина переплавить вічність.
Крізь важезну кригу сновидінь
Проривається забута вірність.
Не спіши. Впіймай за хвіст момент,
Феєрверк палкий і незабутній.
Не сльозливий, ніжний сентимент,
2026.10.14
12:08
щось написати я хотів
прийшла сусідка інна
і настрій елегійний мій
став радше мізогінним
феміна вжеж незгірша так
напевне це важливо
лібідо тут не при ділах
її цікавить пиво
прийшла сусідка інна
і настрій елегійний мій
став радше мізогінним
феміна вжеж незгірша так
напевне це важливо
лібідо тут не при ділах
її цікавить пиво
2026.10.14
11:19
Вірш «Кукувала зозуленька» Володимира Мацюцького (Мацуцького) — це сучасна патріотична поезія, написана в червні 2025 року та присвячена полеглим українським воїнам і пам'яті героїв. У творі переплітаються мотиви трагічної втрати, незламності та відсилки
2026.10.14
06:43
Не думав я, що чутиму колись
Виття сирен і вибухи "шахедів", -
Ще й дні з ночами так переплелись,
Що радощів прийдешніх не розгледіть.
Повсюди морок, втома і обман,
Який уперто убиває віру
У те, що здохне прОклятий тиран,
Або собі учинить харакір
Виття сирен і вибухи "шахедів", -
Ще й дні з ночами так переплелись,
Що радощів прийдешніх не розгледіть.
Повсюди морок, втома і обман,
Який уперто убиває віру
У те, що здохне прОклятий тиран,
Або собі учинить харакір
2026.10.13
20:55
Я розчинюсь у вечері осіннім -
Така вже доля мрійників самотніх.
В моїх розчаруваннях незворотних
І натяку нема на воскресіння.
Всі "вчора" й "завтра" - тьмяне мерехтіння.
Лишається загрозливе "сьогодні".
Я розчинюсь у вечері осіннім -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Така вже доля мрійників самотніх.
В моїх розчаруваннях незворотних
І натяку нема на воскресіння.
Всі "вчора" й "завтра" - тьмяне мерехтіння.
Лишається загрозливе "сьогодні".
Я розчинюсь у вечері осіннім -
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Яаков та Есав
Той день був пам’ятний для Яакова
День, коли Аврагам помер.
Як і велять звичаї роду,
В час скорботи слід їсти щось округле.
То ж чечевицю на обід зварив онук.
Тільки-но намірився покуштувать,
Як на порозі зависочів Есав.
«Мабуть, ще віддалеки винюхав те,
Що зготував я»,- подумав Яаков.-
Недарма ж був неабияким мисливцем –
Мало якій звірині вдавалося сховатись.
Та ж і сам був більше схожий на звіра:
Увесь у волосні...Лоба не видно...
Запалі очі світять хижацьким блиском...
Так і здається, що готовий вчепитися в горлянку...»
«Нагодуй мене!»- не сказав, а скорше прогарчав Есав.
«У мене тільки чечевиця. І ти ж напевне знаєш, чому...»
«Нічого знать не хочу! Голодний я і стомлений!..
Дай мені оте червоне, що в горшку парує!..»
«Задля дня такого сам би мав зварити отаке...»
«Не маю сил підняти руку... Отож, у рот клади мені!»
«Мабуть, таки дійшло й до нього, про що йдеться.-
Подумав Яаков.- Крихти совісті
Пробилися-таки і напоумили напівзвіра:
Не варто так-от осоружно порушувати звичай –
Зі скорботи робити свято шлунку».
«Зроблю, як просиш. Щоправда, за умови»,- сказав уголос.
«На все я згоден, аби не буть голодним! Не зволікай же!»
«Поклянись, що первородство віддаси мені цієї ж миті!»
«Нащо мені це первородство?- пронеслося в голові Есава.-
Щоденні молитви...Пости...В шабат сидіти вдома
Замість загнати звіра і крові свіжої напитись вдосталь!..»
«Згода!- проревів Есав.- А тепер у рот клади! Та якомога більше!»
...Наївся волохань, лапою рот витер і почвалав у свій намет.
А Яаков тої ж часини пішов до матері розповісти, що сталось.
...Відтепер Рівка знала, що робить, аби здобуте первородство
Перетворить на батьківське благословення.
Та вирішила все ж порадитися із Всевишнім.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Яаков та Есав
Той день був пам’ятний для Яакова
День, коли Аврагам помер.
Як і велять звичаї роду,
В час скорботи слід їсти щось округле.
То ж чечевицю на обід зварив онук.
Тільки-но намірився покуштувать,
Як на порозі зависочів Есав.
«Мабуть, ще віддалеки винюхав те,
Що зготував я»,- подумав Яаков.-
Недарма ж був неабияким мисливцем –
Мало якій звірині вдавалося сховатись.
Та ж і сам був більше схожий на звіра:
Увесь у волосні...Лоба не видно...
Запалі очі світять хижацьким блиском...
Так і здається, що готовий вчепитися в горлянку...»
«Нагодуй мене!»- не сказав, а скорше прогарчав Есав.
«У мене тільки чечевиця. І ти ж напевне знаєш, чому...»
«Нічого знать не хочу! Голодний я і стомлений!..
Дай мені оте червоне, що в горшку парує!..»
«Задля дня такого сам би мав зварити отаке...»
«Не маю сил підняти руку... Отож, у рот клади мені!»
«Мабуть, таки дійшло й до нього, про що йдеться.-
Подумав Яаков.- Крихти совісті
Пробилися-таки і напоумили напівзвіра:
Не варто так-от осоружно порушувати звичай –
Зі скорботи робити свято шлунку».
«Зроблю, як просиш. Щоправда, за умови»,- сказав уголос.
«На все я згоден, аби не буть голодним! Не зволікай же!»
«Поклянись, що первородство віддаси мені цієї ж миті!»
«Нащо мені це первородство?- пронеслося в голові Есава.-
Щоденні молитви...Пости...В шабат сидіти вдома
Замість загнати звіра і крові свіжої напитись вдосталь!..»
«Згода!- проревів Есав.- А тепер у рот клади! Та якомога більше!»
...Наївся волохань, лапою рот витер і почвалав у свій намет.
А Яаков тої ж часини пішов до матері розповісти, що сталось.
...Відтепер Рівка знала, що робить, аби здобуте первородство
Перетворить на батьківське благословення.
Та вирішила все ж порадитися із Всевишнім.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"На інших звалюєм гріхи свої охоче (з Езопа)"
• Перейти на сторінку •
"Лікування чи пограбування (з Езопа)"
• Перейти на сторінку •
"Лікування чи пограбування (з Езопа)"
Про публікацію
