Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.10
11:25
Заздрю Вам, Блаженний Феофілакте,
І часу, в якому Ви жили:
Сьогодні не частина, а все небо
Перетворилося на пекло,
І людина не може захисток знайти,
Аби спокійно за Божим заповітом
Квітчати Землю і багатства множить,
І розум, даний Всевишнім на пр
І часу, в якому Ви жили:
Сьогодні не частина, а все небо
Перетворилося на пекло,
І людина не може захисток знайти,
Аби спокійно за Божим заповітом
Квітчати Землю і багатства множить,
І розум, даний Всевишнім на пр
2026.03.10
10:51
Не буде яблук споважнілих,
Не буде вже дарів небес.
Ночей не буде спорожнілих,
Де вітер від краси воскрес.
Стихійне лихо нас накрило,
Як неба замисел лихий,
У таємниці потопило,
Не буде вже дарів небес.
Ночей не буде спорожнілих,
Де вітер від краси воскрес.
Стихійне лихо нас накрило,
Як неба замисел лихий,
У таємниці потопило,
2026.03.10
06:15
Весна несе не лиш турботи,
Є й задоволень аж надмір, -
Уже в саду кипить робота
І впорядковується двір.
Минає млявість безнастанна,
Коли біліє довго день, -
Весна-красна, як горда панна,
На чистоту й порядок жде.
Є й задоволень аж надмір, -
Уже в саду кипить робота
І впорядковується двір.
Минає млявість безнастанна,
Коли біліє довго день, -
Весна-красна, як горда панна,
На чистоту й порядок жде.
2026.03.09
22:56
Закоханими у себе бувають не лише політики.
Люби себе і хай тебе ревнують.
Якщо любов нерозділена, розділи її із собою.
Люби себе та не залюблюй.
У любові до себе, коханого, він позбувся усіх конкурентів.
Багато любові в одному тілі виявило
2026.03.09
22:03
Садки вишневі рідної Вкраїни
Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д
Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д
2026.03.09
19:49
Не кличу смерть, хоч бачити заважко,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
2026.03.09
16:25
Весна - велика вільна витівниця!
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
2026.03.09
15:59
Коротке наше літо промайнуло,
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
2026.03.09
12:43
Він не просто поет, не лише малював олівцем,
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
2026.03.09
12:26
І
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
2026.03.09
11:54
Шевченко - НАШ.
І цей НАШ складається з мільйонів МІЙ.
Присутність великого Кобзаря особливо відчутна сьогодні, коли наша багатостраждальна земля здригається під ракетними ударами московитських варварів…
Тарас - поруч.
Він, як і завжди, - на передовій
2026.03.09
10:07
Невже я цього літа не відчую
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.
Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.
Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,
2026.03.09
09:25
Борис Ласкін (1914-1983)
Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!
Із гуркотом, у лавах без прогалин,
Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!
Із гуркотом, у лавах без прогалин,
2026.03.09
08:36
В небесній черемсі, така чепурна,
журавка кружляє над звивистим плаєм.
У світлу кватирку проникла весна —
із сонячним зайчиком в піжмурки грає.
Нарешті діждалися, милий, тепла —
у копанці зникли холодні крижини
і пісня чудова на вістрі стебла
журавка кружляє над звивистим плаєм.
У світлу кватирку проникла весна —
із сонячним зайчиком в піжмурки грає.
Нарешті діждалися, милий, тепла —
у копанці зникли холодні крижини
і пісня чудова на вістрі стебла
2026.03.09
07:04
Серед лугу у копиці
Заховалася лисиця
І дрімала безтурботно
В ній красунечка самотня,
Поки ввечері з-за гаю
Не з'явивсь з візком хазяїн,
І відразу, ненароком
Наполохав лежебоку,
Заховалася лисиця
І дрімала безтурботно
В ній красунечка самотня,
Поки ввечері з-за гаю
Не з'явивсь з візком хазяїн,
І відразу, ненароком
Наполохав лежебоку,
2026.03.08
16:08
Наснись мені, кохана мамо,
Хоча б словечком обізвись…
Уже лелеки за морями
Полинули в холодну вись.
Погомони зі мною, рідна,
І розкажи, як далі жить,
І що тобі із неба видно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хоча б словечком обізвись…
Уже лелеки за морями
Полинули в холодну вись.
Погомони зі мною, рідна,
І розкажи, як далі жить,
І що тобі із неба видно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Шімшон (Самсон)
Рік уже ходжу сліпий і загнузданий по колу.
Як тії ж коні, кручу важчезні тепер для мене жорна.
Та не вони знесилюють мене щодня,
А глузи, що сильніш од гедзів жалять:
«Ну що, Шімшоне , вдаваний вояко, залишив тебе Бог,
Як дурну твою макітру Дліла поголила?»
Одмовчуюсь, бо й справді воно так.
Назіром, себто слугою тільки Господа Бога,
Вийшов я в цей світ, щоб визволить Ізраїль з-під пліштім .
Могуттям надлюдським Всевишній наділив мене,
І тисячі напасників були безсилі,
Допоки я їх бив у чеснім поєдинку.
Та не такі вони дурні, як думалось наївному мені,
Якщо зуміли врешті-решт знайти для мене пастку.
Хоч назорей, призначений лиш Богові,
Як інші грішні, пив я та ще гарних дівчат любив.
Піддався, як кажуть, очам і серцю.
Спокусила мене краса. Навіть одружувався на чужинках.
Та першу, коли я був відсутній, віддали за іншого,
А другу – живцем спалили уночі, щоб відомстить мені...
Відомстив і я належне: не сотні, тисячі лягли.
Але ж із помстою не житимеш, як з жінкою,
Тож і не зміг я чарів Дліли обійти.
Корчму вона тримала. Але не трунком,
А тілом і чарами невдовзі спокусила.
Любились ми. І то найкраща пора була в моїм житті.
Навіть юдейську віру перейняла Дліла.
Чого б і ще бажати чоловіку і судді Ізраїлю до того ж?!
І раптом щось сталося з коханою моєю:
Тільки-но до грищ любовних приступаю,
Як Даліла насурмиться й щовечора одне і те ж питає:
«Відки в тебе, Шімшоне, така нелюдська сила?»
Здогадатися було б тоді мені, що то не Дліла,
А вороги мої питають, аби нарешті впоратись зо мною.
Та хіть моя була сильніша за розум тої миті,
І ось тепер кручу осліплений трикляті оці жорна.
«Спинись, Шімшоне!- чую чийсь голос.-
Сьогодні свято бога нашого Дагона.
Громада, що зібралась в його храмі,
Побачить хоче того, хто збиткувавсь над нею».
І ось, закутого в залізо ведуть у цей поганський дім.
«Боже!- молюсь я по дорозі.- Дай змогу спокутувати гріх!
Це ж така нагода відомстить напасникам, котрі гадають,
Що я тепер безсилий, як і нещасний народ мій.
Дай знову силу і я належне ворогам віддам її».
І ось я в храмі. Прокльони, крик і сміх в одне злилися.
Нічого, кажу собі: як обіпруся зараз об стовпи,
То іншим криком заллєтесь навіки ви, погани.
«Готовий я вмерти, але тільки з вами!»-
Кричу й спираюсь об стовпи.
І рушаться вони, по хвилі пада й стеля...
І храм стає для тисяч домовиною.
Р.S.
То був останній бій Шімшона.
Полягло тоді пліштім удвічі більше,
Ніж це вдавалося богатиреві доти.
Усміхненого, знайшли його брати-юдеї
І понесли в Ізраїль свого захисника й суддю,
І поховали поруч батька.
-------------
Шімшон походить від івритського слова "шемеш" - сонце. Себто "сонячний". Таке ім'я суддя отримав за своє золотаве волосся.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Шімшон (Самсон)
Рік уже ходжу сліпий і загнузданий по колу.
Як тії ж коні, кручу важчезні тепер для мене жорна.
Та не вони знесилюють мене щодня,
А глузи, що сильніш од гедзів жалять:
«Ну що, Шімшоне , вдаваний вояко, залишив тебе Бог,
Як дурну твою макітру Дліла поголила?»
Одмовчуюсь, бо й справді воно так.
Назіром, себто слугою тільки Господа Бога,
Вийшов я в цей світ, щоб визволить Ізраїль з-під пліштім .
Могуттям надлюдським Всевишній наділив мене,
І тисячі напасників були безсилі,
Допоки я їх бив у чеснім поєдинку.
Та не такі вони дурні, як думалось наївному мені,
Якщо зуміли врешті-решт знайти для мене пастку.
Хоч назорей, призначений лиш Богові,
Як інші грішні, пив я та ще гарних дівчат любив.
Піддався, як кажуть, очам і серцю.
Спокусила мене краса. Навіть одружувався на чужинках.
Та першу, коли я був відсутній, віддали за іншого,
А другу – живцем спалили уночі, щоб відомстить мені...
Відомстив і я належне: не сотні, тисячі лягли.
Але ж із помстою не житимеш, як з жінкою,
Тож і не зміг я чарів Дліли обійти.
Корчму вона тримала. Але не трунком,
А тілом і чарами невдовзі спокусила.
Любились ми. І то найкраща пора була в моїм житті.
Навіть юдейську віру перейняла Дліла.
Чого б і ще бажати чоловіку і судді Ізраїлю до того ж?!
І раптом щось сталося з коханою моєю:
Тільки-но до грищ любовних приступаю,
Як Даліла насурмиться й щовечора одне і те ж питає:
«Відки в тебе, Шімшоне, така нелюдська сила?»
Здогадатися було б тоді мені, що то не Дліла,
А вороги мої питають, аби нарешті впоратись зо мною.
Та хіть моя була сильніша за розум тої миті,
І ось тепер кручу осліплений трикляті оці жорна.
«Спинись, Шімшоне!- чую чийсь голос.-
Сьогодні свято бога нашого Дагона.
Громада, що зібралась в його храмі,
Побачить хоче того, хто збиткувавсь над нею».
І ось, закутого в залізо ведуть у цей поганський дім.
«Боже!- молюсь я по дорозі.- Дай змогу спокутувати гріх!
Це ж така нагода відомстить напасникам, котрі гадають,
Що я тепер безсилий, як і нещасний народ мій.
Дай знову силу і я належне ворогам віддам її».
І ось я в храмі. Прокльони, крик і сміх в одне злилися.
Нічого, кажу собі: як обіпруся зараз об стовпи,
То іншим криком заллєтесь навіки ви, погани.
«Готовий я вмерти, але тільки з вами!»-
Кричу й спираюсь об стовпи.
І рушаться вони, по хвилі пада й стеля...
І храм стає для тисяч домовиною.
Р.S.
То був останній бій Шімшона.
Полягло тоді пліштім удвічі більше,
Ніж це вдавалося богатиреві доти.
Усміхненого, знайшли його брати-юдеї
І понесли в Ізраїль свого захисника й суддю,
І поховали поруч батька.
-------------
Шімшон походить від івритського слова "шемеш" - сонце. Себто "сонячний". Таке ім'я суддя отримав за своє золотаве волосся.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
