Коли в 1990-х спали завіси замовчувань про Конотопську битву, здавалося, нарешті українці матимуть змогу переосмислити історію й розгорнути незнану, але таку дорогу сторінку своєї історії. Коли 2009-го на державному рівні відсвяткували етнокультурним фестивалем «Козацький родослав» 350-ту річницю битви, здавалося, нарешті розвінчано стереотип українця – нещасного й приреченого на плачі й поразки, як-от під Крутами, Полтавою чи Берестечком, адже таки зазнало нищівної поразки московське військо під Конотопом гарячого літа 1659-го. Коли б козацькому роду справді не було переводу…


Отож 350-ту річницю Конотопської битви відзначили гучно, 351-у – тихо, а 352-у – пошепки, точніше ніяк не відзначати подію й не організовувати традиційний фестиваль вирішила місцева влада, мовляв «власть меняется», мовляв образимо «старшого брата», мовляв немає на такі заходи коштів… Ідеальне пояснення, от тільки з присмаком посттоталітарної залежності й неповаги до себе самих.

Може б, і проковтнули відмовку мешканці села Шаповалівки, де з 1992 року відбуваються урочистості в дні битви, якби не провокативні заявки про організацію 9 липня одразу двох акцій. Красномовно словами офіційних сайтів. Акція перша: «…Изменник Выговский навсегда останется в истории палачом своего народа. Сожженная не казаками, а наемниками Выговского из немцев, поляков и татар Полтава, вырезанные им же Миргород, Глухов, Лубны и Зеньков сохранят историческую память. Современные казаки Верного и Вольного казачеств проведут День Памяти погибших православных казаков и воинов русской армии при Конотопской Битве…» Акція друга: «Всеукраїнське обєднання «Свобода» разом з іншими патріотичними організаціями розпочне святкові заходи з нагоди 352-ї річниці перемоги в Конотопській битві». Різними мовами, але й різним духом писано.

«Приступили к восстановлению исторической памяти» спершу представники підрозділів православного козацтва, зокрема міжнародної громадської організації «Верное казацтво» із Харкова та Борисполя, вінницькі козаки з Бого-Дністровського куреня Архистратига Михаїла. Перед хресною ходою під козацькими хоругвами і з благословенням Московського патріархату – «предварительный инструктаж, на котором атаманы довели программу праздника и порядок действий». Зідно з інструкцією і вирушили з молитвами на вустах і тільки їм відомо з чим на думці до Поклонного хреста, встановленого в Шаповалівці на честь полеглих православних воїнів (дивуючись, за які заслуги встановлено пам’ятник Іванові Виговському в центрі села). Після молебня – провели «казачий круг», на якому «обсудили насущные вопросы и договорились о дальнейшем взаимодействии». А на завершення – традиційна нескромна «трапеза». За словами «атамана Конотопского казачества» Сергія Козирєва (спробую перекласти їх зрозумілою мовою), козаки тісно співпрацюють з Московським патріархатом, оскільки їхня церква має всесвітнє визнання, а хресною ходою вони поминули православних воїнів, які загинули в Конотопській битві. З учасниками ходи «Верного и Вольного казачества» говорити непросто: вони не в темі, як сліпі виконавці вказівок інструкцій від отаманів не бачать потреби розбиратися в історії й релігійних суперечках, а в організацію потрапили переважно методом «куди всі, туди і я». Отамани ж від підлеглих вирізняються більшою красномовністю й обізнаністю: скажімо, порівнюють Івана Виговського з Іваном Мазепою, мовляв, обоє – зрадники. Аргументів – ніяких, але з яким пафосом заявлено, що ідею незалежності українцям, виявляється, нав’язують націоналісти, які сьогодні окуповують Україну, будучи при владі. (Невідомо, відколи Партія регіонів стала націоналістичного спрямування?) До того ж, козаки переконані, що патріотичні організації організували паралельну акцію до 352-ї річниці Конотопської битви навмисно. Хоча ні агресії, ні сутичок не було й не могло бути. Хресна хода «Верного и Вольного Казачества» почалася рівно о дев’ятій ранку під пильною опікою міліції, коли націоналісти тільки-но почали збиратися. Та й траєкторії руху не перетнулися: кому Поклонний хрест і «трапеза», кому все-таки пам’ять про переможну баталію. Так, патріотичні сили, організувавши мітинг біля пам’ятного знаку на честь героїчної оборони Конотопа, а також урочисту молитву хресною ходою вирушили в центр Шаповалівки, де мали змогу не лише виступити з приводу вшанування події біля монументу Іванові Виговському, який так подивував козаків «верных» і «вольних», а й поспілкуватися із селянами про давно наболіле провладне свавілля – захоплення земель місцевим латифундистом.

Відзначили річницю переможної битви над Москвою всеукраїнське об’єднання «Свобода» (осередки Конотопа, Сум, Харкова, Києва, Одеси), Українська національна асамблея (УНА-УНСО), Прилуцький курінь імені Івана Сірка, Окремий прилуцький козацький полк імені Петра Сагайдачного та представники місцевих козацьких організацій, щоправда прихильників Київського патріархату. Погляди патріотичних організацій кардинально розходяться з розвіюваннями конотопського міфу, про яке демонстративно заявлено на сайтах «Верного и Вольного Казачества».

Біля пам’ятного знаку на честь оборони Конотопа лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок зауважив, наприклад, що на меморіальній табличці бракує інформації про те, над ким саме здобули перемогу війська Івана Виговського в Конотопській битві, оскільки влада, переймаючись думкою Москви, догоджає сусідам і зводить історію до цінностей «русского мира». «Відповідно й у місцевої влади хоч і тече в жилах та сама козацька кров, відчуття лакейства, прислужництва перед Москвою бере гору. А Москва, натомість, не соромиться святкувати своїх перемог. Їм абсолютно байдуже, толерантно чи політкоректно приїхати в Полтаву, грандіозно відсвяткувати за наш рахунок свою перемогу, оспівуючи царя Петра І, сприяти щоб в Україні відкривали пам’ятники Катерині ІІ, яка знищила українське козацтво, перетворила українців на кріпаків. Росіяни не думають, ображають нас чи ні. І в цьому з них варто брати приклад», – переконаний Олег Тягнибок.

Цього року ніхто чи не єдиного доброго прикладу Москви брати не збирається. Традиційний фестиваль скасовано: виявляється, нічого славити козацький рід. Героїчний епізод історії, вартий розголосу лише тому, що робить нас свідомими, зведено до немодного. А козацька звитяга в Конотопській битві могла би послужити прикладом для молоді, як боронити рідну землю від ворога, як давати відкоша окупантам, як не переводити рід козацький, не перетворювати волю й віру на «вольное и верное» озирання на сусіда. І можливо, не соромно було б написати, над ким здобули перемогу війська на чолі з гетьманом Іваном Виговським. І можливо, поклонялися б не московським хрестам, а звитязі пращурів. І не заливали б «горе» втрат і море нереалізованих амбіцій алкоголем…

Над осяяними сонцем козацькими шаблями, що розбивають московські щити (це монумент до 350-річчя Конотопської битви) – розсічене навпіл небо. Без провокацій і сутичок, виразно пронизане розпеченим променем-шаблею світла. Хочеться вірити: збудуться натхненні Конотопською битвою слова Олега Ольжича:
Ще пройдуть по вулицях Москви
Наші сотні пружною ходою!

2011