Ой невдахо-невдашечко, ти невдашная жена,
Ти невдашная жена, ти сухотонько моя.
Ти не вдалась, невдашечко, ані спекти, ні зварить.
Ані спекти, ні зварить, ні покраять, ні пошить,
Ні покраять, ні пошить, ні до людей говорить.
Українська народна пісня

Та й надумав чоловік-вереда
Зжить зо світу невдашечку без труда:
Посадив у човен, відштовхнув веслом,
Сам надвечір вернувся в село.
«А де ж наша матусенька, тату?», –
Стали діти з порога питати.
«Пішла ваша мати ягід нащипати».
«А ми третю днину в нетопленій хаті».
Сидимо голодні. Час би їй вертати».
Не сказав ні слова, подавсь до Дунаю.
«Де моя дружина?»–в рибалок питає.
«Ти ж послав небогу в гості до русалок,
То ж на дно спускайся»,–радить хтось з рибалок.
«Я б таки й спустився, але ж дома діти.
Корова недоєна, свині здичавіли.
Кінь, немов скажений, гарцює у стайні.
Кури на городі хазяями стали...
Чим мені зарадите, добродії, нині?..»
...І тут з-за намету виходить дружина:
«Рушаймо додому, горе пелехате,
Дамо разом ради і дітям, і хаті».
«Та хоч на край світа піду я з тобою.
Будем жить, удашечко, як риба з водою».
...Ллються меди-вина за столом тесовим.
Ллються меди-вина і ласкаве слово:
«Ти ж моя, удашечко, все вмієш робити:
І спекти, і зварить, і покраять, і пошить,
І покраять, і пошить, і до людей говорить».