Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
2026.04.29
21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
2026.04.29
10:34
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
2026.04.29
10:08
Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Шломо (Соломон)
Не крові ворогів, ні багатств, а лиш розумне серце,
Аби судить народ мій многоликий, попросив я в Бога.
Квітне моя держава.
Від Дану і до Беер-Шеви,- зусібіч мир зо мною.
Безпечно сидять Юдея та Ізраїль
Кожен під своєю виноградною лозою...
Звідусюд потоками пливе в Єрусалим багатство.
Срібло вже ніщо, бо золота доволі.
Можновладці всього світу з’їжджаються,
Аби почути мудре моє слово,
Побачить вочевидь, як без воєн
Я зміцнюю набуте кривавицею Давидом.
Та ось цієї ночі, уже вдруге, з’явивсь Господь.
Але не так, як вперше, коли я сів на трон,
А з осудом. Ні, не за те, що
Податками обклав я свій народ.
Що за непослух б’ю його
(Попереджав же Бог юдеїв, як захотіли собі царя,
Що не медом буде їх владика).
Осуджує мене за те Він,
Що начебто я відвернувсь од Нього,
Служу всіляким там чужим божкам –
Аштортам, Мілкомам, Камошу, Молеху,
Всіляким деревам, кущам, камінню,-
Всьому, що сам Господь вважає за мерзоту.
А я ж бо тільки сповняю волю моїх жінок.
700 княгинь-чужинок в мене.
І це чомусь дратує Бога.
Занадто ревнивий мій Господь!
Невже не можна служити водночас
Йому й моїм жінкам-красуням?
Годжу і догоджаю всім їм і в усьому,
Бо ж і на старості понад усе люблю
Їх голубині очі... Мов стадо кіз – волосся...
Немовби оленята – перса...
І шию на башту Давида схожу...
Ось і тепер тільки-но згадаю про все те,
Так і хочеться «Пісню пісень» продовжить...
Та мушу завершити для дітей «Мішлей» .
Не тільки тілом служать жінки мені.
Перед колишніми Давидовими ворогами
Вони тепер немовби нездоланний щит,
Аби надійно я втримував усе те,
Що в битвах батькових було здобуто.
Не міг же я із іменем моїм
Вершити справипід брязкіт зброї.
То ж вирішив за краще поріднитись з ними,
Взявши в дружини їхніх доньок.
Чи ж зміг би я Храм Божий зводить,
Заюшений, як батько мій, в потоках крові?!
І, зрештою, невже не можна служить
Всевишньому і час од часу іншим?
Виходить, що ні, бо ж готовий Він,
Одібрать хоч зараз у мене царство,
Та втримує од цього обіцянка Давидові.
А що зробить наміривсь, так це лишити
Спадкоємцю тільки одне з колін,
А решту...віддать рабу моєму...
Тільки за те, що приліпивсь я серцем до чужинок.
І за провину мізерну таку
Господь наміривсь зруйнувати
Все, чим дивував я цілий світ.
На глум сусідам показати, що всі мої старання –
Суєта суєт. Гонитва за невловимим вітром.
І не комусь там Всевишній мстить,
А тому, кого Він ще в колисці назвав Єдідьєю –
Себто улюбленцем своїм.
І ось тепер Йому я ненависний...
О, суєта суєт!
Цар Шломо відсторонив «Мішлей»
І в розпачі почав писать «Когелет» .
----------
Книга приповістей Соломонових.
Еклезіаст.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Шломо (Соломон)
Не крові ворогів, ні багатств, а лиш розумне серце,
Аби судить народ мій многоликий, попросив я в Бога.
Квітне моя держава.
Від Дану і до Беер-Шеви,- зусібіч мир зо мною.
Безпечно сидять Юдея та Ізраїль
Кожен під своєю виноградною лозою...
Звідусюд потоками пливе в Єрусалим багатство.
Срібло вже ніщо, бо золота доволі.
Можновладці всього світу з’їжджаються,
Аби почути мудре моє слово,
Побачить вочевидь, як без воєн
Я зміцнюю набуте кривавицею Давидом.
Та ось цієї ночі, уже вдруге, з’явивсь Господь.
Але не так, як вперше, коли я сів на трон,
А з осудом. Ні, не за те, що
Податками обклав я свій народ.
Що за непослух б’ю його
(Попереджав же Бог юдеїв, як захотіли собі царя,
Що не медом буде їх владика).
Осуджує мене за те Він,
Що начебто я відвернувсь од Нього,
Служу всіляким там чужим божкам –
Аштортам, Мілкомам, Камошу, Молеху,
Всіляким деревам, кущам, камінню,-
Всьому, що сам Господь вважає за мерзоту.
А я ж бо тільки сповняю волю моїх жінок.
700 княгинь-чужинок в мене.
І це чомусь дратує Бога.
Занадто ревнивий мій Господь!
Невже не можна служити водночас
Йому й моїм жінкам-красуням?
Годжу і догоджаю всім їм і в усьому,
Бо ж і на старості понад усе люблю
Їх голубині очі... Мов стадо кіз – волосся...
Немовби оленята – перса...
І шию на башту Давида схожу...
Ось і тепер тільки-но згадаю про все те,
Так і хочеться «Пісню пісень» продовжить...
Та мушу завершити для дітей «Мішлей» .
Не тільки тілом служать жінки мені.
Перед колишніми Давидовими ворогами
Вони тепер немовби нездоланний щит,
Аби надійно я втримував усе те,
Що в битвах батькових було здобуто.
Не міг же я із іменем моїм
Вершити справипід брязкіт зброї.
То ж вирішив за краще поріднитись з ними,
Взявши в дружини їхніх доньок.
Чи ж зміг би я Храм Божий зводить,
Заюшений, як батько мій, в потоках крові?!
І, зрештою, невже не можна служить
Всевишньому і час од часу іншим?
Виходить, що ні, бо ж готовий Він,
Одібрать хоч зараз у мене царство,
Та втримує од цього обіцянка Давидові.
А що зробить наміривсь, так це лишити
Спадкоємцю тільки одне з колін,
А решту...віддать рабу моєму...
Тільки за те, що приліпивсь я серцем до чужинок.
І за провину мізерну таку
Господь наміривсь зруйнувати
Все, чим дивував я цілий світ.
На глум сусідам показати, що всі мої старання –
Суєта суєт. Гонитва за невловимим вітром.
І не комусь там Всевишній мстить,
А тому, кого Він ще в колисці назвав Єдідьєю –
Себто улюбленцем своїм.
І ось тепер Йому я ненависний...
О, суєта суєт!
Цар Шломо відсторонив «Мішлей»
І в розпачі почав писать «Когелет» .
----------
Книга приповістей Соломонових.
Еклезіаст.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
