Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Шломо (Соломон)
Не крові ворогів, ні багатств, а лиш розумне серце,
Аби судить народ мій многоликий, попросив я в Бога.
Квітне моя держава.
Від Дану і до Беер-Шеви,- зусібіч мир зо мною.
Безпечно сидять Юдея та Ізраїль
Кожен під своєю виноградною лозою...
Звідусюд потоками пливе в Єрусалим багатство.
Срібло вже ніщо, бо золота доволі.
Можновладці всього світу з’їжджаються,
Аби почути мудре моє слово,
Побачить вочевидь, як без воєн
Я зміцнюю набуте кривавицею Давидом.
Та ось цієї ночі, уже вдруге, з’явивсь Господь.
Але не так, як вперше, коли я сів на трон,
А з осудом. Ні, не за те, що
Податками обклав я свій народ.
Що за непослух б’ю його
(Попереджав же Бог юдеїв, як захотіли собі царя,
Що не медом буде їх владика).
Осуджує мене за те Він,
Що начебто я відвернувсь од Нього,
Служу всіляким там чужим божкам –
Аштортам, Мілкомам, Камошу, Молеху,
Всіляким деревам, кущам, камінню,-
Всьому, що сам Господь вважає за мерзоту.
А я ж бо тільки сповняю волю моїх жінок.
700 княгинь-чужинок в мене.
І це чомусь дратує Бога.
Занадто ревнивий мій Господь!
Невже не можна служити водночас
Йому й моїм жінкам-красуням?
Годжу і догоджаю всім їм і в усьому,
Бо ж і на старості понад усе люблю
Їх голубині очі... Мов стадо кіз – волосся...
Немовби оленята – перса...
І шию на башту Давида схожу...
Ось і тепер тільки-но згадаю про все те,
Так і хочеться «Пісню пісень» продовжить...
Та мушу завершити для дітей «Мішлей» .
Не тільки тілом служать жінки мені.
Перед колишніми Давидовими ворогами
Вони тепер немовби нездоланний щит,
Аби надійно я втримував усе те,
Що в битвах батькових було здобуто.
Не міг же я із іменем моїм
Вершити справипід брязкіт зброї.
То ж вирішив за краще поріднитись з ними,
Взявши в дружини їхніх доньок.
Чи ж зміг би я Храм Божий зводить,
Заюшений, як батько мій, в потоках крові?!
І, зрештою, невже не можна служить
Всевишньому і час од часу іншим?
Виходить, що ні, бо ж готовий Він,
Одібрать хоч зараз у мене царство,
Та втримує од цього обіцянка Давидові.
А що зробить наміривсь, так це лишити
Спадкоємцю тільки одне з колін,
А решту...віддать рабу моєму...
Тільки за те, що приліпивсь я серцем до чужинок.
І за провину мізерну таку
Господь наміривсь зруйнувати
Все, чим дивував я цілий світ.
На глум сусідам показати, що всі мої старання –
Суєта суєт. Гонитва за невловимим вітром.
І не комусь там Всевишній мстить,
А тому, кого Він ще в колисці назвав Єдідьєю –
Себто улюбленцем своїм.
І ось тепер Йому я ненависний...
О, суєта суєт!
Цар Шломо відсторонив «Мішлей»
І в розпачі почав писать «Когелет» .
----------
Книга приповістей Соломонових.
Еклезіаст.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Шломо (Соломон)
Не крові ворогів, ні багатств, а лиш розумне серце,
Аби судить народ мій многоликий, попросив я в Бога.
Квітне моя держава.
Від Дану і до Беер-Шеви,- зусібіч мир зо мною.
Безпечно сидять Юдея та Ізраїль
Кожен під своєю виноградною лозою...
Звідусюд потоками пливе в Єрусалим багатство.
Срібло вже ніщо, бо золота доволі.
Можновладці всього світу з’їжджаються,
Аби почути мудре моє слово,
Побачить вочевидь, як без воєн
Я зміцнюю набуте кривавицею Давидом.
Та ось цієї ночі, уже вдруге, з’явивсь Господь.
Але не так, як вперше, коли я сів на трон,
А з осудом. Ні, не за те, що
Податками обклав я свій народ.
Що за непослух б’ю його
(Попереджав же Бог юдеїв, як захотіли собі царя,
Що не медом буде їх владика).
Осуджує мене за те Він,
Що начебто я відвернувсь од Нього,
Служу всіляким там чужим божкам –
Аштортам, Мілкомам, Камошу, Молеху,
Всіляким деревам, кущам, камінню,-
Всьому, що сам Господь вважає за мерзоту.
А я ж бо тільки сповняю волю моїх жінок.
700 княгинь-чужинок в мене.
І це чомусь дратує Бога.
Занадто ревнивий мій Господь!
Невже не можна служити водночас
Йому й моїм жінкам-красуням?
Годжу і догоджаю всім їм і в усьому,
Бо ж і на старості понад усе люблю
Їх голубині очі... Мов стадо кіз – волосся...
Немовби оленята – перса...
І шию на башту Давида схожу...
Ось і тепер тільки-но згадаю про все те,
Так і хочеться «Пісню пісень» продовжить...
Та мушу завершити для дітей «Мішлей» .
Не тільки тілом служать жінки мені.
Перед колишніми Давидовими ворогами
Вони тепер немовби нездоланний щит,
Аби надійно я втримував усе те,
Що в битвах батькових було здобуто.
Не міг же я із іменем моїм
Вершити справипід брязкіт зброї.
То ж вирішив за краще поріднитись з ними,
Взявши в дружини їхніх доньок.
Чи ж зміг би я Храм Божий зводить,
Заюшений, як батько мій, в потоках крові?!
І, зрештою, невже не можна служить
Всевишньому і час од часу іншим?
Виходить, що ні, бо ж готовий Він,
Одібрать хоч зараз у мене царство,
Та втримує од цього обіцянка Давидові.
А що зробить наміривсь, так це лишити
Спадкоємцю тільки одне з колін,
А решту...віддать рабу моєму...
Тільки за те, що приліпивсь я серцем до чужинок.
І за провину мізерну таку
Господь наміривсь зруйнувати
Все, чим дивував я цілий світ.
На глум сусідам показати, що всі мої старання –
Суєта суєт. Гонитва за невловимим вітром.
І не комусь там Всевишній мстить,
А тому, кого Він ще в колисці назвав Єдідьєю –
Себто улюбленцем своїм.
І ось тепер Йому я ненависний...
О, суєта суєт!
Цар Шломо відсторонив «Мішлей»
І в розпачі почав писать «Когелет» .
----------
Книга приповістей Соломонових.
Еклезіаст.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
