Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.09
13:21
Пробач, мій хороший, іще не готова
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
2026.09.09
12:53
«АХІЛЛЕС: Кров на вівтарі Стріловержця»
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
2026.09.09
12:31
Так не хоче мороз відступати
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
2026.09.09
12:01
Для меншої частки минулого серпня,
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
2026.09.09
08:50
Втікаємо — від поглядів байдужих круговерті,
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
2026.09.09
06:08
Ніжно і закохано дивлюся,
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
2026.09.09
01:17
Сопе і пише - все ніяк!
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
2026.09.09
00:44
Пілігрими із Хайфи до Умані
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
2026.09.08
21:50
Усе, що ухопиш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
2026.09.08
20:53
сни все не йдуть
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
2026.09.08
20:44
Незвичний біль душевної знесили
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
2026.09.08
19:47
А пам’ять, як стара в селі криниця,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
2026.09.08
18:17
Київ поринув у дронову січ :
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
2026.09.08
17:31
Підібралася тишком осінь,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
2026.09.08
13:39
Лишився Лишега у синім вогні,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
2026.09.08
12:32
Чи є вона, та чакра повноти?
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Шломо (Соломон)
Не крові ворогів, ні багатств, а лиш розумне серце,
Аби судить народ мій многоликий, попросив я в Бога.
Квітне моя держава.
Від Дану і до Беер-Шеви,- зусібіч мир зо мною.
Безпечно сидять Юдея та Ізраїль
Кожен під своєю виноградною лозою...
Звідусюд потоками пливе в Єрусалим багатство.
Срібло вже ніщо, бо золота доволі.
Можновладці всього світу з’їжджаються,
Аби почути мудре моє слово,
Побачить вочевидь, як без воєн
Я зміцнюю набуте кривавицею Давидом.
Та ось цієї ночі, уже вдруге, з’явивсь Господь.
Але не так, як вперше, коли я сів на трон,
А з осудом. Ні, не за те, що
Податками обклав я свій народ.
Що за непослух б’ю його
(Попереджав же Бог юдеїв, як захотіли собі царя,
Що не медом буде їх владика).
Осуджує мене за те Він,
Що начебто я відвернувсь од Нього,
Служу всіляким там чужим божкам –
Аштортам, Мілкомам, Камошу, Молеху,
Всіляким деревам, кущам, камінню,-
Всьому, що сам Господь вважає за мерзоту.
А я ж бо тільки сповняю волю моїх жінок.
700 княгинь-чужинок в мене.
І це чомусь дратує Бога.
Занадто ревнивий мій Господь!
Невже не можна служити водночас
Йому й моїм жінкам-красуням?
Годжу і догоджаю всім їм і в усьому,
Бо ж і на старості понад усе люблю
Їх голубині очі... Мов стадо кіз – волосся...
Немовби оленята – перса...
І шию на башту Давида схожу...
Ось і тепер тільки-но згадаю про все те,
Так і хочеться «Пісню пісень» продовжить...
Та мушу завершити для дітей «Мішлей» .
Не тільки тілом служать жінки мені.
Перед колишніми Давидовими ворогами
Вони тепер немовби нездоланний щит,
Аби надійно я втримував усе те,
Що в битвах батькових було здобуто.
Не міг же я із іменем моїм
Вершити справипід брязкіт зброї.
То ж вирішив за краще поріднитись з ними,
Взявши в дружини їхніх доньок.
Чи ж зміг би я Храм Божий зводить,
Заюшений, як батько мій, в потоках крові?!
І, зрештою, невже не можна служить
Всевишньому і час од часу іншим?
Виходить, що ні, бо ж готовий Він,
Одібрать хоч зараз у мене царство,
Та втримує од цього обіцянка Давидові.
А що зробить наміривсь, так це лишити
Спадкоємцю тільки одне з колін,
А решту...віддать рабу моєму...
Тільки за те, що приліпивсь я серцем до чужинок.
І за провину мізерну таку
Господь наміривсь зруйнувати
Все, чим дивував я цілий світ.
На глум сусідам показати, що всі мої старання –
Суєта суєт. Гонитва за невловимим вітром.
І не комусь там Всевишній мстить,
А тому, кого Він ще в колисці назвав Єдідьєю –
Себто улюбленцем своїм.
І ось тепер Йому я ненависний...
О, суєта суєт!
Цар Шломо відсторонив «Мішлей»
І в розпачі почав писать «Когелет» .
----------
Книга приповістей Соломонових.
Еклезіаст.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Шломо (Соломон)
Не крові ворогів, ні багатств, а лиш розумне серце,
Аби судить народ мій многоликий, попросив я в Бога.
Квітне моя держава.
Від Дану і до Беер-Шеви,- зусібіч мир зо мною.
Безпечно сидять Юдея та Ізраїль
Кожен під своєю виноградною лозою...
Звідусюд потоками пливе в Єрусалим багатство.
Срібло вже ніщо, бо золота доволі.
Можновладці всього світу з’їжджаються,
Аби почути мудре моє слово,
Побачить вочевидь, як без воєн
Я зміцнюю набуте кривавицею Давидом.
Та ось цієї ночі, уже вдруге, з’явивсь Господь.
Але не так, як вперше, коли я сів на трон,
А з осудом. Ні, не за те, що
Податками обклав я свій народ.
Що за непослух б’ю його
(Попереджав же Бог юдеїв, як захотіли собі царя,
Що не медом буде їх владика).
Осуджує мене за те Він,
Що начебто я відвернувсь од Нього,
Служу всіляким там чужим божкам –
Аштортам, Мілкомам, Камошу, Молеху,
Всіляким деревам, кущам, камінню,-
Всьому, що сам Господь вважає за мерзоту.
А я ж бо тільки сповняю волю моїх жінок.
700 княгинь-чужинок в мене.
І це чомусь дратує Бога.
Занадто ревнивий мій Господь!
Невже не можна служити водночас
Йому й моїм жінкам-красуням?
Годжу і догоджаю всім їм і в усьому,
Бо ж і на старості понад усе люблю
Їх голубині очі... Мов стадо кіз – волосся...
Немовби оленята – перса...
І шию на башту Давида схожу...
Ось і тепер тільки-но згадаю про все те,
Так і хочеться «Пісню пісень» продовжить...
Та мушу завершити для дітей «Мішлей» .
Не тільки тілом служать жінки мені.
Перед колишніми Давидовими ворогами
Вони тепер немовби нездоланний щит,
Аби надійно я втримував усе те,
Що в битвах батькових було здобуто.
Не міг же я із іменем моїм
Вершити справипід брязкіт зброї.
То ж вирішив за краще поріднитись з ними,
Взявши в дружини їхніх доньок.
Чи ж зміг би я Храм Божий зводить,
Заюшений, як батько мій, в потоках крові?!
І, зрештою, невже не можна служить
Всевишньому і час од часу іншим?
Виходить, що ні, бо ж готовий Він,
Одібрать хоч зараз у мене царство,
Та втримує од цього обіцянка Давидові.
А що зробить наміривсь, так це лишити
Спадкоємцю тільки одне з колін,
А решту...віддать рабу моєму...
Тільки за те, що приліпивсь я серцем до чужинок.
І за провину мізерну таку
Господь наміривсь зруйнувати
Все, чим дивував я цілий світ.
На глум сусідам показати, що всі мої старання –
Суєта суєт. Гонитва за невловимим вітром.
І не комусь там Всевишній мстить,
А тому, кого Він ще в колисці назвав Єдідьєю –
Себто улюбленцем своїм.
І ось тепер Йому я ненависний...
О, суєта суєт!
Цар Шломо відсторонив «Мішлей»
І в розпачі почав писать «Когелет» .
----------
Книга приповістей Соломонових.
Еклезіаст.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
