Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Шломо (Соломон)
Не крові ворогів, ні багатств, а лиш розумне серце,
Аби судить народ мій многоликий, попросив я в Бога.
Квітне моя держава.
Від Дану і до Беер-Шеви,- зусібіч мир зо мною.
Безпечно сидять Юдея та Ізраїль
Кожен під своєю виноградною лозою...
Звідусюд потоками пливе в Єрусалим багатство.
Срібло вже ніщо, бо золота доволі.
Можновладці всього світу з’їжджаються,
Аби почути мудре моє слово,
Побачить вочевидь, як без воєн
Я зміцнюю набуте кривавицею Давидом.
Та ось цієї ночі, уже вдруге, з’явивсь Господь.
Але не так, як вперше, коли я сів на трон,
А з осудом. Ні, не за те, що
Податками обклав я свій народ.
Що за непослух б’ю його
(Попереджав же Бог юдеїв, як захотіли собі царя,
Що не медом буде їх владика).
Осуджує мене за те Він,
Що начебто я відвернувсь од Нього,
Служу всіляким там чужим божкам –
Аштортам, Мілкомам, Камошу, Молеху,
Всіляким деревам, кущам, камінню,-
Всьому, що сам Господь вважає за мерзоту.
А я ж бо тільки сповняю волю моїх жінок.
700 княгинь-чужинок в мене.
І це чомусь дратує Бога.
Занадто ревнивий мій Господь!
Невже не можна служити водночас
Йому й моїм жінкам-красуням?
Годжу і догоджаю всім їм і в усьому,
Бо ж і на старості понад усе люблю
Їх голубині очі... Мов стадо кіз – волосся...
Немовби оленята – перса...
І шию на башту Давида схожу...
Ось і тепер тільки-но згадаю про все те,
Так і хочеться «Пісню пісень» продовжить...
Та мушу завершити для дітей «Мішлей» .
Не тільки тілом служать жінки мені.
Перед колишніми Давидовими ворогами
Вони тепер немовби нездоланний щит,
Аби надійно я втримував усе те,
Що в битвах батькових було здобуто.
Не міг же я із іменем моїм
Вершити справипід брязкіт зброї.
То ж вирішив за краще поріднитись з ними,
Взявши в дружини їхніх доньок.
Чи ж зміг би я Храм Божий зводить,
Заюшений, як батько мій, в потоках крові?!
І, зрештою, невже не можна служить
Всевишньому і час од часу іншим?
Виходить, що ні, бо ж готовий Він,
Одібрать хоч зараз у мене царство,
Та втримує од цього обіцянка Давидові.
А що зробить наміривсь, так це лишити
Спадкоємцю тільки одне з колін,
А решту...віддать рабу моєму...
Тільки за те, що приліпивсь я серцем до чужинок.
І за провину мізерну таку
Господь наміривсь зруйнувати
Все, чим дивував я цілий світ.
На глум сусідам показати, що всі мої старання –
Суєта суєт. Гонитва за невловимим вітром.
І не комусь там Всевишній мстить,
А тому, кого Він ще в колисці назвав Єдідьєю –
Себто улюбленцем своїм.
І ось тепер Йому я ненависний...
О, суєта суєт!
Цар Шломо відсторонив «Мішлей»
І в розпачі почав писать «Когелет» .
----------
Книга приповістей Соломонових.
Еклезіаст.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Шломо (Соломон)
Не крові ворогів, ні багатств, а лиш розумне серце,
Аби судить народ мій многоликий, попросив я в Бога.
Квітне моя держава.
Від Дану і до Беер-Шеви,- зусібіч мир зо мною.
Безпечно сидять Юдея та Ізраїль
Кожен під своєю виноградною лозою...
Звідусюд потоками пливе в Єрусалим багатство.
Срібло вже ніщо, бо золота доволі.
Можновладці всього світу з’їжджаються,
Аби почути мудре моє слово,
Побачить вочевидь, як без воєн
Я зміцнюю набуте кривавицею Давидом.
Та ось цієї ночі, уже вдруге, з’явивсь Господь.
Але не так, як вперше, коли я сів на трон,
А з осудом. Ні, не за те, що
Податками обклав я свій народ.
Що за непослух б’ю його
(Попереджав же Бог юдеїв, як захотіли собі царя,
Що не медом буде їх владика).
Осуджує мене за те Він,
Що начебто я відвернувсь од Нього,
Служу всіляким там чужим божкам –
Аштортам, Мілкомам, Камошу, Молеху,
Всіляким деревам, кущам, камінню,-
Всьому, що сам Господь вважає за мерзоту.
А я ж бо тільки сповняю волю моїх жінок.
700 княгинь-чужинок в мене.
І це чомусь дратує Бога.
Занадто ревнивий мій Господь!
Невже не можна служити водночас
Йому й моїм жінкам-красуням?
Годжу і догоджаю всім їм і в усьому,
Бо ж і на старості понад усе люблю
Їх голубині очі... Мов стадо кіз – волосся...
Немовби оленята – перса...
І шию на башту Давида схожу...
Ось і тепер тільки-но згадаю про все те,
Так і хочеться «Пісню пісень» продовжить...
Та мушу завершити для дітей «Мішлей» .
Не тільки тілом служать жінки мені.
Перед колишніми Давидовими ворогами
Вони тепер немовби нездоланний щит,
Аби надійно я втримував усе те,
Що в битвах батькових було здобуто.
Не міг же я із іменем моїм
Вершити справипід брязкіт зброї.
То ж вирішив за краще поріднитись з ними,
Взявши в дружини їхніх доньок.
Чи ж зміг би я Храм Божий зводить,
Заюшений, як батько мій, в потоках крові?!
І, зрештою, невже не можна служить
Всевишньому і час од часу іншим?
Виходить, що ні, бо ж готовий Він,
Одібрать хоч зараз у мене царство,
Та втримує од цього обіцянка Давидові.
А що зробить наміривсь, так це лишити
Спадкоємцю тільки одне з колін,
А решту...віддать рабу моєму...
Тільки за те, що приліпивсь я серцем до чужинок.
І за провину мізерну таку
Господь наміривсь зруйнувати
Все, чим дивував я цілий світ.
На глум сусідам показати, що всі мої старання –
Суєта суєт. Гонитва за невловимим вітром.
І не комусь там Всевишній мстить,
А тому, кого Він ще в колисці назвав Єдідьєю –
Себто улюбленцем своїм.
І ось тепер Йому я ненависний...
О, суєта суєт!
Цар Шломо відсторонив «Мішлей»
І в розпачі почав писать «Когелет» .
----------
Книга приповістей Соломонових.
Еклезіаст.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
