ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Лариса Омельченко (1967) / Вірші

 Чоботар своєї долі
Щоранку, майже о дев’ятій,
вона пришвидшувала крок -
по ожеледиці триклятій,
яку приховував сніжок…

Роїлися думки-сніжинки,
їх шлейф спадав на тротуар…
І шалика цієї жінки
вертів вітрисько-перукар.

З нічної зміни поспішала:
удома – діти і нужда…
Самотність, мов осине жало,
ще й телевізор постраждав:

бач, не показує,сердешний
(спитайте, скільки йому літ?!)…
На жінці – куплена одежа,
коли ще був рожевим світ…

Зростала ж ніби для кохання,
та компліментів, та квіток…
Тепер – життям забита пані,
до пари не знайшовсь ніхто...

Ну, звісно ж, діти – не з повітря:
і в неї теж був чоловік.
Родини вісь… чи, може, вістря?
Лассо, ланцюг а чи батіг?..

…Щоранку, майже о дев’ятій,
її він знову помічав:
спішила, втомлена, до хати,
а він взуття ремонтував.

Чекати звик на незнайомку,
топив свій погляд в ній на мить -
цей чоботар самотньо-скромний
(душа ж при зустрічі щемить!)…

Він уявляв благополуччя
її сімейного життя:
на ній хоч сукня й не від Гуччі,
та поспішає ж неспроста!

Напевно, вдома є коханий
(самотність виключена - й квит!)…
То ж нащо вводитись в оману,
зав’язувати нею світ?..

Старанно лагодив підошви –
мов долю склеював чиюсь…
«Ах, чоботарю, ну чого ж ви?!
А раптом я… не озирнусь?..»

Очей до ранку не зімкнувши,
в майбутнє заглядав своє:
«З тобою буду… хочу… мушу!
Віднині ти у мене є!»


25.12.2009.



• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-09-24 20:54:38
Переглядів сторінки твору 4250
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.762 / 5.5  (4.816 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.588 / 5.41)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.723
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2015.02.15 12:55
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Петришин (Л.П./М.К.) [ 2011-09-24 21:12:14 ]
Гарний і правдивий вірш про людську самотність...

"Старанно лагодив підошви –
мов долю склеював чиюсь…
«Ах, чоботарю, ну чого ж ви?!"

оце місце сподобалося найбільше. І змістом і красивою римою...

а в цій стрічці:
"ще коли був рожевим світ…"
я поміняв би місцями слова "ще" і "коли", тоді слово "коли" читалося б із властивим йому наголосом.

Сподобався вірш, Ларисо!)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2011-09-25 11:20:14 ]
мені теж захотілося поміняти ці слова)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Омельченко (Л.П./М.К.) [ 2011-09-26 20:55:46 ]
Олю, і Вам велике спасибі, зараз виправлю.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Омельченко (Л.П./М.К.) [ 2011-09-26 20:54:23 ]
Ярославе, щиро дякую за підказку: негайно виправляю недолік. І чому я його раніше не помітила?.. Дякую ще раз!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олексій Тичко (Л.П./М.К.) [ 2011-09-24 22:07:55 ]
Ну, звісно ж, діти – не з повітря:
і в неї теж був чоловік- а мені це місце сподобалося...Хоча і весь вірш цікавий і вартий уваги!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Омельченко (Л.П./М.К.) [ 2011-09-26 20:58:09 ]
Дякую, Олексію, що прочитав і не лишився байдужим.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анничка Королишин (Л.П./Л.П.) [ 2011-09-24 22:35:08 ]
Ходить доля своїми стежками.
Та не там,де люди звикли їй.
Дуже неспокійна доля мами.
Самота у бідності своїй.
Серце,на довіру спорожніле.
Погляд згаслий.Втома і печаль.
До байдужих рук привчене тіло.
Десь на дні душі схололий жаль.
Поспіши,самотній чоботарю,
І прийми її таку,як є.
Ти любові благодатним даром
Освятиш тоді життя своє.

Дякую,Ларисо!:)

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Омельченко (Л.П./М.К.) [ 2011-09-26 21:01:09 ]
Дякую за продовження думки, Анничко!"Серце, на довіру спорожніле...", "До байдужих рук привчене тіло..." Сильно сказано.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Гентош (М.К./М.К.) [ 2011-09-24 22:42:12 ]
Добре, що озирнулася. Просто так, сердечно написано.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Омельченко (Л.П./М.К.) [ 2011-09-26 21:02:07 ]
Рада тебе чути, Іване. Дякую за увагу!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2011-09-25 11:20:44 ]
дуже сподобався вірш!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Омельченко (Л.П./М.К.) [ 2011-09-26 21:03:02 ]
Олечко, мені дуже приємно, спасибі Вам.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ліна Масляна (Л.П./Л.П.) [ 2011-10-07 01:20:11 ]
Класний вірш-історія. І закінчення трепетно-оптимістичне. Дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Омельченко (Л.П./М.К.) [ 2011-10-09 21:49:41 ]
Рада Вас чути, Ліночко! Добре, що Вам сподобалось, дякую.