ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2025.07.01 08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила,
в сонячному катрені —
ДНК уплела
в райдужні гобелени.

Борис Костиря
2025.06.30 21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Козак Дума
2025.06.30 10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.

Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі

Богдан Манюк
2025.06.30 09:12
Частина друга Жовч і кров 1930 рік Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в

Тетяна Левицька
2025.06.30 08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.

На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —

Віктор Кучерук
2025.06.30 05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.

Володимир Бойко
2025.06.29 23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.

Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,

Юрій Левченко
2025.06.29 23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,

Борис Костиря
2025.06.29 22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.

І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.

Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.

С М
2025.06.29 17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке

Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке

Євген Федчук
2025.06.29 14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і

Іван Потьомкін
2025.06.29 12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн

Юрій Гундарєв
2025.06.29 11:45
Кілька днів просто не міг відійти від трагікомедії «Мій карпатський дідусь». Пронизливе враження - справді велике кіно, навіть не за форматом, а передусім, за художнім рівнем. Міжнародна творча команда (режисер і сценарист фільму - грузин Заза Буадзе, спі

Віктор Кучерук
2025.06.29 06:19
Там, де куриться туманом
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.

Борис Костиря
2025.06.28 21:48
Цей твір, який сховався у пучині
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.

Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань

Марія Дем'янюк
2025.06.28 20:06
В лузі серед конюшини
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Самослав Желіба
2024.05.20

Лайоль Босота
2024.04.15

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Геннадій Дегтярьов
2024.03.02

Теді Ем
2023.02.18

Зоя Бідило
2023.02.18

Олег Герман
2022.12.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Анонім Я Саландяк (1955) / Критика | Аналітика

 ОКСАНА ЗАБУЖКО -- ШЕВЧЕНКІВ МІФ УКРАЇНИ
ОКСАНІ ЗАБУЖКО
( через газ. «Голос України». Скорочений варіант. )

...Отже, щодо Вашого « Шевченкового міфа...». Я буду ще його перечитувати зі словником іншомовних слів, а головно самого Шевченка. Перше ж натхненне ( і, звичайно, поверхневе) прочитання раптом викристалізувало усе моє дотеперішнє розуміння Шевченка в конкретні поняття. Усе це підсвідомо уже було. Начебто нічого нового, але раптом воно виявилось уже не мерехтливим фантомом свідомості, а реальними стовпами, що підпирають українське небо. Я, нарешті, дошкандибав до них і доторкнувся. І виринуло в пам’яті Антоничеве: «Мистецтво не відтворює дійсности, ані її не перетворює, як хочуть другі, а лише створює окрему дійсність». З цієї точки зору мистецтво ― міф, і Ваш « Шевченків міф...» теж міф.
Але давайте підемо по другому Гегелевому колу ( заперечення заперечення): мистецтво, створивши окрему дійсність ( надреальність ), відтворює і перетворює дійсність ( реальність )!..
Я насправді хотів сказати: з усіх Шевченкових автопортретів « Шевченко і байгуші», а з віршів « На великдень на соломі » :
...
- Мені мати куповала.
- Мені батько справив.
- А мені хрещена мати
Лиштву вишивала.
- А я в попа обідала, ―
Сирітка сказала.
― завжди ( з першого мого свідомого прочитання Шевченкових творів) були ключем до його « міфа ». Ця слізна, зубоскрежетна нота прозвучує (бринить)
через отой міф і є його силою.« Важным и пожалуй необходимым компонентом истенной молитвы у подвижников почитался дар слез». В.В. Бычков « Малая история Византийской эстетики». Киев « Путь к истине» 1991 ст. 112.
Отже, « Шевченків міф... » ― молитва слізна.., а ті сльози ― то не « жива і мертва вода архаїчних міфів...» – «гіпотеза про живу і мертву кров » , а слізна вода християнської доктрини. Ви зазначили в « ... міфі...» « як таку, що заслуговує принаймі на глибше дослідження» О. Забужко. « Шевченків міф України », всі цитати ст. 135.
16 березня 2003

ГАЙДАМАКИ
( роздуми про долю і фундаменалізм)

Давні і протирічиві чуття, завдячуючи відомим « спробам...» вельми поважної Оксани Стефанівни Забужко, ринули на поверхню бурхливим потоком, і годі їх погамувати, і годі викласти їх логічно на папері. А ще й уся нинішня дійсність на давньому тлі загальної невеселої картини, та ще й сьогоднішні спроби стоптати вершину генія Шевченка до рівня посередньої, а то й бульварної літератури (потуги Бузини...) спонукають говорити, сперечатися, кричати, насамперед, до українця ( не різати ж його ж насправді, як Гонта своїх дітей в «Гайдамаках»). Але що то є « Гайдамаки»? І як вони стикуються з реальними гайдамаками всієї української недержавної історії?
Отже, сльози клятвенні під скрежет зубовний – сльози, пролиті українцями при читанні, цитуванні і декламуванні Шевченкових творів, ніким не міряно, та й не маю за мету далі плакати чи виміряти їх кількість... Не слізьми меланхолійного українця вилилось оте реальне гайдамацтво. Головним запитанням є: чи закликав Шевченко до тої крові своїми творами? Закликав!
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу...

І готовий був в пеклі чекати того часу!
...а до того
Я не знаю Бога.

І начебто дочекався!
Волю окропіте.

І йти б йому вже «до Бога молитися», та... Та несло « у синєє море» більше українську кров, а « вражою злою кровю » окроплювало кожен раз нашу ( українську) таки ж неволю... а коли « та воля » впала несподівано нам на голову, то вже українців не залишилось, чи що? А в тих решток свідомого українства, що сьогодні пробує духовно виживати у власній, не своїй державі, уже нетерпеливо та все настирливіше вимагають інші давнодержавні народи покаяння за все те гайдамацтво... Чи то поляки за західно-українські події кінця сорокових років 20 ст., чи росіяни, чи німці, чи євреї... не розумію навіть за що і про що. А оте гайдаматство ( як явище), сьогодні вже є проблемою глобальною, світовою під назвою – фундаменталізм. Але чомусь нікому в голову не приходить думка штудіювати Шевченкових « Гайдамаків », знімати кіно та робити висновки... А все ж то державні – великодержавні народи ракетами та бомбами, насильством та гвалтом ( росіяни в Чечні ) уже гвалтовану, віками не державну націю... І так триває давно, довго, вічно?
Авжеж розумів Тарас, усвідомлював, що то буде гріх – гайдамацтво! Пан або пропав! І спонукав нас до самопожертви. Текла кров і ворожа, і невинна. Був гвалт і були сльози, було всього. Здавалось би, в минулому той жах. Але що є минуле? Воно буде тривати до тих пір, аж поступиться сьогоднішньому трепетному і тендітному і затвердне, утвердиться й змінить нашу долю, хоч би так, як ото долю єврейського, віками бездержавного народу, що взявся за «свячені» почуття... І вже вони державні, і вже ж то... « фундаментальний іудаїзм» надихає « ісламський фундаменталізм» на гайдамацтво... але це вже постулати загальної теорії абсурду.
То що ж Шевченкові « Гайдамаки» - заклик до ножів, що вибухав гайдамацтвом реальним ― розбиванням голівки польського немовляти об одвірок ( найближчий у часі прояв – кінець 40- вих 20 ст. )? Не знаю, чи був натхнений той гайдамака Шевченковими « Гайдамаками», але точно знаю, що перед тим під час так званих пацифікацій його було принижено: побито до крові привселюдно шомполами державного польського війська і озлоблено до безумства... Але ж?
Читаючи « Гайдамаки », плачеш над долею українця, і жида Лейбу жаль, і невинно убієнних, і навіть винуватих, та й самих гайдамаків...Читаючи Пушкінового « Мідного вершника», чи заплаче хто над долею спаленого, згвалтованого Батурина?
Хтось плакав, читаючи « Гайдамаків», хтось, скрегочучи зубами, набирався твердості духу, а хтось, не читаючи нічого взагалі, робив свою чорну справу...
Але сьогодні, зараз, в дану мить важливим є запитання: чи наступило вже сьогодні? Чи ми вже маємо Україну, і наш Тарас пішов до Бога молитися і від- тепер жодного нашого гріха, вчиненого в боротьбі за державу, не візьме на свою душу!?

27 травня 2002 – 14 березня 2006




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-10-01 16:17:05
Переглядів сторінки твору 7257
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.904 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.524 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.775
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Людина і тоталітаризм, аналітика
Автор востаннє на сайті 2025.05.30 07:13
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2017-02-04 17:26:28 ]
Ярославе, поділяю твоє переконання. Чудово написано! Мені приходить в голову анекдот - хутчіше сумний, а не смішний. Три казани в пеклі - з росіянами, жидами і українцями. Якщо казани з росіян і жидами стереже достобіса чортів, то біля казана з українцями - жодного. Чому так? - допитується молодий чорт старших. А старші відповідають: нема потреби українців стерегти. Якщо котрийсь спробує покинути казан - інші стягнуть його на дно за ноги. Переконаний, що ті, що стягують на дно Тараса Григоровича чи, скажімо, Ліну Костенко, популярнішими ніколи не стануть.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2017-02-04 17:28:26 ]
казани з росіянами - виправив одруківку.