
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила,
в сонячному катрені —
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила,
в сонячному катрені —
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
2025.06.29
23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
2025.06.29
23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
2025.06.29
22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
2025.06.29
17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
2025.06.29
14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
2025.06.29
12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
2025.06.29
11:45
Кілька днів просто не міг відійти від трагікомедії «Мій карпатський дідусь». Пронизливе враження - справді велике кіно, навіть не за форматом, а передусім, за художнім рівнем. Міжнародна творча команда (режисер і сценарист фільму - грузин Заза Буадзе, спі
2025.06.29
06:19
Там, де куриться туманом
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
2025.06.28
21:48
Цей твір, який сховався у пучині
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
2025.06.28
20:06
В лузі серед конюшини
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Критика | Аналітика
ОКСАНА ЗАБУЖКО -- ШЕВЧЕНКІВ МІФ УКРАЇНИ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ОКСАНА ЗАБУЖКО -- ШЕВЧЕНКІВ МІФ УКРАЇНИ
ОКСАНІ ЗАБУЖКО
( через газ. «Голос України». Скорочений варіант. )
...Отже, щодо Вашого « Шевченкового міфа...». Я буду ще його перечитувати зі словником іншомовних слів, а головно самого Шевченка. Перше ж натхненне ( і, звичайно, поверхневе) прочитання раптом викристалізувало усе моє дотеперішнє розуміння Шевченка в конкретні поняття. Усе це підсвідомо уже було. Начебто нічого нового, але раптом воно виявилось уже не мерехтливим фантомом свідомості, а реальними стовпами, що підпирають українське небо. Я, нарешті, дошкандибав до них і доторкнувся. І виринуло в пам’яті Антоничеве: «Мистецтво не відтворює дійсности, ані її не перетворює, як хочуть другі, а лише створює окрему дійсність». З цієї точки зору мистецтво ― міф, і Ваш « Шевченків міф...» теж міф.
Але давайте підемо по другому Гегелевому колу ( заперечення заперечення): мистецтво, створивши окрему дійсність ( надреальність ), відтворює і перетворює дійсність ( реальність )!..
Я насправді хотів сказати: з усіх Шевченкових автопортретів « Шевченко і байгуші», а з віршів « На великдень на соломі » :
...
- Мені мати куповала.
- Мені батько справив.
- А мені хрещена мати
Лиштву вишивала.
- А я в попа обідала, ―
Сирітка сказала.
― завжди ( з першого мого свідомого прочитання Шевченкових творів) були ключем до його « міфа ». Ця слізна, зубоскрежетна нота прозвучує (бринить)
через отой міф і є його силою.« Важным и пожалуй необходимым компонентом истенной молитвы у подвижников почитался дар слез». В.В. Бычков « Малая история Византийской эстетики». Киев « Путь к истине» 1991 ст. 112.
Отже, « Шевченків міф... » ― молитва слізна.., а ті сльози ― то не « жива і мертва вода архаїчних міфів...» – «гіпотеза про живу і мертву кров » , а слізна вода християнської доктрини. Ви зазначили в « ... міфі...» « як таку, що заслуговує принаймі на глибше дослідження» О. Забужко. « Шевченків міф України », всі цитати ст. 135.
16 березня 2003
ГАЙДАМАКИ
( роздуми про долю і фундаменалізм)
Давні і протирічиві чуття, завдячуючи відомим « спробам...» вельми поважної Оксани Стефанівни Забужко, ринули на поверхню бурхливим потоком, і годі їх погамувати, і годі викласти їх логічно на папері. А ще й уся нинішня дійсність на давньому тлі загальної невеселої картини, та ще й сьогоднішні спроби стоптати вершину генія Шевченка до рівня посередньої, а то й бульварної літератури (потуги Бузини...) спонукають говорити, сперечатися, кричати, насамперед, до українця ( не різати ж його ж насправді, як Гонта своїх дітей в «Гайдамаках»). Але що то є « Гайдамаки»? І як вони стикуються з реальними гайдамаками всієї української недержавної історії?
Отже, сльози клятвенні під скрежет зубовний – сльози, пролиті українцями при читанні, цитуванні і декламуванні Шевченкових творів, ніким не міряно, та й не маю за мету далі плакати чи виміряти їх кількість... Не слізьми меланхолійного українця вилилось оте реальне гайдамацтво. Головним запитанням є: чи закликав Шевченко до тої крові своїми творами? Закликав!
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу...
І готовий був в пеклі чекати того часу!
...а до того
Я не знаю Бога.
І начебто дочекався!
Волю окропіте.
І йти б йому вже «до Бога молитися», та... Та несло « у синєє море» більше українську кров, а « вражою злою кровю » окроплювало кожен раз нашу ( українську) таки ж неволю... а коли « та воля » впала несподівано нам на голову, то вже українців не залишилось, чи що? А в тих решток свідомого українства, що сьогодні пробує духовно виживати у власній, не своїй державі, уже нетерпеливо та все настирливіше вимагають інші давнодержавні народи покаяння за все те гайдамацтво... Чи то поляки за західно-українські події кінця сорокових років 20 ст., чи росіяни, чи німці, чи євреї... не розумію навіть за що і про що. А оте гайдаматство ( як явище), сьогодні вже є проблемою глобальною, світовою під назвою – фундаменталізм. Але чомусь нікому в голову не приходить думка штудіювати Шевченкових « Гайдамаків », знімати кіно та робити висновки... А все ж то державні – великодержавні народи ракетами та бомбами, насильством та гвалтом ( росіяни в Чечні ) уже гвалтовану, віками не державну націю... І так триває давно, довго, вічно?
Авжеж розумів Тарас, усвідомлював, що то буде гріх – гайдамацтво! Пан або пропав! І спонукав нас до самопожертви. Текла кров і ворожа, і невинна. Був гвалт і були сльози, було всього. Здавалось би, в минулому той жах. Але що є минуле? Воно буде тривати до тих пір, аж поступиться сьогоднішньому трепетному і тендітному і затвердне, утвердиться й змінить нашу долю, хоч би так, як ото долю єврейського, віками бездержавного народу, що взявся за «свячені» почуття... І вже вони державні, і вже ж то... « фундаментальний іудаїзм» надихає « ісламський фундаменталізм» на гайдамацтво... але це вже постулати загальної теорії абсурду.
То що ж Шевченкові « Гайдамаки» - заклик до ножів, що вибухав гайдамацтвом реальним ― розбиванням голівки польського немовляти об одвірок ( найближчий у часі прояв – кінець 40- вих 20 ст. )? Не знаю, чи був натхнений той гайдамака Шевченковими « Гайдамаками», але точно знаю, що перед тим під час так званих пацифікацій його було принижено: побито до крові привселюдно шомполами державного польського війська і озлоблено до безумства... Але ж?
Читаючи « Гайдамаки », плачеш над долею українця, і жида Лейбу жаль, і невинно убієнних, і навіть винуватих, та й самих гайдамаків...Читаючи Пушкінового « Мідного вершника», чи заплаче хто над долею спаленого, згвалтованого Батурина?
Хтось плакав, читаючи « Гайдамаків», хтось, скрегочучи зубами, набирався твердості духу, а хтось, не читаючи нічого взагалі, робив свою чорну справу...
Але сьогодні, зараз, в дану мить важливим є запитання: чи наступило вже сьогодні? Чи ми вже маємо Україну, і наш Тарас пішов до Бога молитися і від- тепер жодного нашого гріха, вчиненого в боротьбі за державу, не візьме на свою душу!?
27 травня 2002 – 14 березня 2006
( через газ. «Голос України». Скорочений варіант. )
...Отже, щодо Вашого « Шевченкового міфа...». Я буду ще його перечитувати зі словником іншомовних слів, а головно самого Шевченка. Перше ж натхненне ( і, звичайно, поверхневе) прочитання раптом викристалізувало усе моє дотеперішнє розуміння Шевченка в конкретні поняття. Усе це підсвідомо уже було. Начебто нічого нового, але раптом воно виявилось уже не мерехтливим фантомом свідомості, а реальними стовпами, що підпирають українське небо. Я, нарешті, дошкандибав до них і доторкнувся. І виринуло в пам’яті Антоничеве: «Мистецтво не відтворює дійсности, ані її не перетворює, як хочуть другі, а лише створює окрему дійсність». З цієї точки зору мистецтво ― міф, і Ваш « Шевченків міф...» теж міф.
Але давайте підемо по другому Гегелевому колу ( заперечення заперечення): мистецтво, створивши окрему дійсність ( надреальність ), відтворює і перетворює дійсність ( реальність )!..
Я насправді хотів сказати: з усіх Шевченкових автопортретів « Шевченко і байгуші», а з віршів « На великдень на соломі » :
...
- Мені мати куповала.
- Мені батько справив.
- А мені хрещена мати
Лиштву вишивала.
- А я в попа обідала, ―
Сирітка сказала.
― завжди ( з першого мого свідомого прочитання Шевченкових творів) були ключем до його « міфа ». Ця слізна, зубоскрежетна нота прозвучує (бринить)
через отой міф і є його силою.« Важным и пожалуй необходимым компонентом истенной молитвы у подвижников почитался дар слез». В.В. Бычков « Малая история Византийской эстетики». Киев « Путь к истине» 1991 ст. 112.
Отже, « Шевченків міф... » ― молитва слізна.., а ті сльози ― то не « жива і мертва вода архаїчних міфів...» – «гіпотеза про живу і мертву кров » , а слізна вода християнської доктрини. Ви зазначили в « ... міфі...» « як таку, що заслуговує принаймі на глибше дослідження» О. Забужко. « Шевченків міф України », всі цитати ст. 135.
16 березня 2003
ГАЙДАМАКИ
( роздуми про долю і фундаменалізм)
Давні і протирічиві чуття, завдячуючи відомим « спробам...» вельми поважної Оксани Стефанівни Забужко, ринули на поверхню бурхливим потоком, і годі їх погамувати, і годі викласти їх логічно на папері. А ще й уся нинішня дійсність на давньому тлі загальної невеселої картини, та ще й сьогоднішні спроби стоптати вершину генія Шевченка до рівня посередньої, а то й бульварної літератури (потуги Бузини...) спонукають говорити, сперечатися, кричати, насамперед, до українця ( не різати ж його ж насправді, як Гонта своїх дітей в «Гайдамаках»). Але що то є « Гайдамаки»? І як вони стикуються з реальними гайдамаками всієї української недержавної історії?
Отже, сльози клятвенні під скрежет зубовний – сльози, пролиті українцями при читанні, цитуванні і декламуванні Шевченкових творів, ніким не міряно, та й не маю за мету далі плакати чи виміряти їх кількість... Не слізьми меланхолійного українця вилилось оте реальне гайдамацтво. Головним запитанням є: чи закликав Шевченко до тої крові своїми творами? Закликав!
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу...
І готовий був в пеклі чекати того часу!
...а до того
Я не знаю Бога.
І начебто дочекався!
Волю окропіте.
І йти б йому вже «до Бога молитися», та... Та несло « у синєє море» більше українську кров, а « вражою злою кровю » окроплювало кожен раз нашу ( українську) таки ж неволю... а коли « та воля » впала несподівано нам на голову, то вже українців не залишилось, чи що? А в тих решток свідомого українства, що сьогодні пробує духовно виживати у власній, не своїй державі, уже нетерпеливо та все настирливіше вимагають інші давнодержавні народи покаяння за все те гайдамацтво... Чи то поляки за західно-українські події кінця сорокових років 20 ст., чи росіяни, чи німці, чи євреї... не розумію навіть за що і про що. А оте гайдаматство ( як явище), сьогодні вже є проблемою глобальною, світовою під назвою – фундаменталізм. Але чомусь нікому в голову не приходить думка штудіювати Шевченкових « Гайдамаків », знімати кіно та робити висновки... А все ж то державні – великодержавні народи ракетами та бомбами, насильством та гвалтом ( росіяни в Чечні ) уже гвалтовану, віками не державну націю... І так триває давно, довго, вічно?
Авжеж розумів Тарас, усвідомлював, що то буде гріх – гайдамацтво! Пан або пропав! І спонукав нас до самопожертви. Текла кров і ворожа, і невинна. Був гвалт і були сльози, було всього. Здавалось би, в минулому той жах. Але що є минуле? Воно буде тривати до тих пір, аж поступиться сьогоднішньому трепетному і тендітному і затвердне, утвердиться й змінить нашу долю, хоч би так, як ото долю єврейського, віками бездержавного народу, що взявся за «свячені» почуття... І вже вони державні, і вже ж то... « фундаментальний іудаїзм» надихає « ісламський фундаменталізм» на гайдамацтво... але це вже постулати загальної теорії абсурду.
То що ж Шевченкові « Гайдамаки» - заклик до ножів, що вибухав гайдамацтвом реальним ― розбиванням голівки польського немовляти об одвірок ( найближчий у часі прояв – кінець 40- вих 20 ст. )? Не знаю, чи був натхнений той гайдамака Шевченковими « Гайдамаками», але точно знаю, що перед тим під час так званих пацифікацій його було принижено: побито до крові привселюдно шомполами державного польського війська і озлоблено до безумства... Але ж?
Читаючи « Гайдамаки », плачеш над долею українця, і жида Лейбу жаль, і невинно убієнних, і навіть винуватих, та й самих гайдамаків...Читаючи Пушкінового « Мідного вершника», чи заплаче хто над долею спаленого, згвалтованого Батурина?
Хтось плакав, читаючи « Гайдамаків», хтось, скрегочучи зубами, набирався твердості духу, а хтось, не читаючи нічого взагалі, робив свою чорну справу...
Але сьогодні, зараз, в дану мить важливим є запитання: чи наступило вже сьогодні? Чи ми вже маємо Україну, і наш Тарас пішов до Бога молитися і від- тепер жодного нашого гріха, вчиненого в боротьбі за державу, не візьме на свою душу!?
27 травня 2002 – 14 березня 2006
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію