Руки м’ягко зжимали новий випуск газети «Життя, як воно є». Олег повільно сунув ногами по осінній бруківці. Інколи він повертався, наче чекаючи на когось, але ніхто не звертав на нього уваги. Хлопець присів на лавку і раптом, одразу ж підірвався з неї. Його наче щось щипнуло за ногу. Повільно провівши пальцями під коліном, він намацав невеличку дірку. Олег лише тепер помітив на лавці сіро - синій цвях. Важко зітхнувши він сів на іншу сторону лавки і ввіткнувся поглядом в цей ворожий кусень заліза.
Цвях був задоволений собою. Він гордо стирчав з дерева, мов говорячи: «Ось, я який молодець!». Хлопець був впевнений, що це той самий цвях, чий прадід впивався в невинне тіло Христа. Тепер він шкодить кожному, хто намагається заслонити його від світу.
«Клятий цвях,» - подумав сердито Олег і розгорнув газету. Швиденько пробігши очима по заголовках і розглянувши фотографії, він зупинився на гороскопі. Відшукавши колонку, яка була призначена для раків, почав читати: « Не засмучуйтесь через неприємні дрібнички, адже зірки приготували для вас те, на що ви так довго очікували…»
Олегові губи розплились в задоволеній посмішці. З цих радощів він прочитав весь гороскоп і вирішив, що лише йому зірки провістили правду.
Раптом хлопець відчув, що хтось сів на його лавку. Він опустив газету на коліна. Поряд сиділа красива дівчина. Її біле, кучеряве волосся елегантно спадало на тендітні плечі. Ніжні риси обличчя нагадували ляльку Барбі, якою він грався в дитинстві. Опущені вії були пухнастими, наче пір’їнки, а чисті блакитні очі…
Дівчина раптом глянула на нього. Олег одразу ж вдав, що читає газету. Він сам здивувався, чому не зміг хоча б посміхнутись цій чарівній феї. Хлопець повільно підняв газету вище і глянув на її ноги в прозорих колготках. Вони були просто чудові… Дівчина, наче відчувала, що він витріщається на неї. Вона підвелась. Тоненькі колготки причепились до лавки, і наче намагались її втримати.
- О, зачекайте! – кинувся хлопець до її ніг. – Тут цвях…
Його рука лягла на її коліно і одразу ж відсмикнулась назад. Олег відчепив колготки від лавки, але тендітна тканина (якщо це, взагалі, можна назвати тканиною), уже встигла порватись.
- Як жаль… - прошепотів розчаровано хлопець.
- Та нічого, - заспокоїла його дівчина і махнула байдуже рукою, -це ж не вперше.
Олег показав їй дирку на штанці.
- Бачте, - ми з вами схожі, –я також попався, - посміхнувся він.
- Клятий цвях! - сказала дівчина і посміхнулась йому у відповідь.
- Ну, чому «клятий»?
Олег схопився за цвях і потяг його на себе, але той тільки захитався. Але як цвях не опирався, після кількох таких спроб хлопець переможно підняв його вгору:
- Ось!
Дівчина засміялась і її сміх одразу заповнив все його серце. Якщо він раніше і чув, що сміх порівнюють із звучанням дзвіночків, то лише тепер зрозумів, що це дійсно так. І тут Олегові захотілось про все їй розповісти: про гороскоп, про Барбі, про те, що вони створенні один для одного і т. д.
- Як вас звати? – нарешті запитав він.
Дівчина опустила очі і тихо відповіла:
- Оля…
- Ось! Ось бачиш це доля! - почав задоволено Олег, - Навіть наші імена… вони… вони схожі!
Дівчина засміялась знову. Мабуть їй було приємно це чути. Олег продовжував далі:
- Я цей цвях буду берегти все своє життя, до кінця моїх днів! – Він положив його в кишеню на грудях і ледь дихав. Оля продовжувала мовчки посміхатись. В її очах засвітився якийсь лукавий вогник.
- Ми так зустрілись… так зустрілись, - Олег підійшов ближче і взяв її за руку. Раптом він відчув… на пальці правої руки була обручка! Хлопець розчаровано відпустив її.
- Не засмучуйтесь, - заспокоїла його дівчина, - ви ще знайдете свою половинку. Я впевнена. У вас же є щасливий цвях. Чи не так?
Вона обернулась і пішла.
Олег опустився на лавку і дивився, як красиві ноги в подертих колготках, назавжди зникають з його життя. Він дістав з кишені цвях, який уже двічі зіпсував йому життя і тихо прошепотівши слово «клятий», щосили жбурнув його у кущі.