ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Інша поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.23
18:39
Сидять діди на лавочці під крислатим дубом.
Саме весна у розпалі, кругом сади квітнуть.
Аромати з того цвіту! Так дихати любо.
Та і сонечко із неба так приємно світить.
Сидять діди та радіють, згадують про роки,
Коли були молодії, мали стать і силу.
Саме весна у розпалі, кругом сади квітнуть.
Аромати з того цвіту! Так дихати любо.
Та і сонечко із неба так приємно світить.
Сидять діди та радіють, згадують про роки,
Коли були молодії, мали стать і силу.
2024.05.23
12:32
Людина яка пише про високі рими і ставить себе у приклад. Ось його робота з "надскладними" римами і красою слова:
Блок СО-СУ-КУР -
свято культур,
група поетів,
кузня сонетів,
вир транспорантів,
подзвін курантів,
рими-ракети,
строфи-букети,
в гр
2024.05.23
11:05
Коли високий, симпатичний чоловік середнього віку увійшов до сірої, напівтемної кімнати, вона лежала цілком знеможена і бліда, як навколишні стіни. Руки складені на грудях, ніби у покійника. На її майже прозорому обличчі практично не було ознак життя. Зат
2024.05.23
11:03
Мені приємно, що прем‘єра моєї драми «Тріо поетичів» отримала такий резонанс.
На жаль, дехто сприймає все буквально, приміряючи на себе, хоча це - не документальний твір і не стенограма. Це - роздуми над тими питаннями, що, судячи з кількості прочитань,
2024.05.23
09:35
Я лежу, я камінь спотикання...
І болить мені оця епоха,
Що спіткнулась об судьбу мою.
с. 22.
Як глобально неординарно сказано. Ця мерзенна епоха швондерів і мізерних душею чи взагалі бездушних грошолюбів спотикнулася об долю Ігоря Павлюка, яка
2024.05.23
09:07
Скунс роботу знає на ура,
смрад стоїть, аж виїдає очі,
страхопуду це дикунство гра –
завше тхір до збочення охочий.
Поетичний дивиться бомонд,
як Пегасик тіпається в муках,
от скажена кляча, кинь цей понт,
це ж душок поета, твого друга.
смрад стоїть, аж виїдає очі,
страхопуду це дикунство гра –
завше тхір до збочення охочий.
Поетичний дивиться бомонд,
як Пегасик тіпається в муках,
от скажена кляча, кинь цей понт,
це ж душок поета, твого друга.
2024.05.23
05:50
Зірки не знають про війну.
А, може, знають та мовчать.
І загадкове мерехтіння
Зустріне літо і весну.
Крізь зими, крізь дощі осінні
Я вкотре відлік розпочну
І, простягнувши руки вгору,
Кричу: "Почуйте про війну!
А, може, знають та мовчать.
І загадкове мерехтіння
Зустріне літо і весну.
Крізь зими, крізь дощі осінні
Я вкотре відлік розпочну
І, простягнувши руки вгору,
Кричу: "Почуйте про війну!
2024.05.23
05:08
Скрипнуть двері, дзенькне шибка,
Чи раптово гавкне пес, -
Я виходжу з хати швидко,
Хоч уже не жду чудес.
Все сумую за тобою
Та печаль, як брагу, п'ю,
Бо ніяк не заспокою
Душу страдницьку свою.
Чи раптово гавкне пес, -
Я виходжу з хати швидко,
Хоч уже не жду чудес.
Все сумую за тобою
Та печаль, як брагу, п'ю,
Бо ніяк не заспокою
Душу страдницьку свою.
2024.05.23
01:31
Що ж, дівчинко… Твій головний екзамен.
Бо це – найделікатніша з наук.
Яка вивчає, далебі, те саме
У порівнянні з чим все інше - звук
Пустий і беззмістовний… То й природа
Твоя наполягала – ну ж бо, вчись!
Є речі – від часу та від народу
Залежать ма
Бо це – найделікатніша з наук.
Яка вивчає, далебі, те саме
У порівнянні з чим все інше - звук
Пустий і беззмістовний… То й природа
Твоя наполягала – ну ж бо, вчись!
Є речі – від часу та від народу
Залежать ма
2024.05.22
19:19
Я вибравсь із тенетів "вебу",
Бо пробива мене на вірш.
Чи написать його для тебе? -
Так ти мене за нього з'їш.
Чи написати про кохання? -
Так Муз поб'ється із десяток.
Я не знаходжу це гуманним.
Бо пробива мене на вірш.
Чи написать його для тебе? -
Так ти мене за нього з'їш.
Чи написати про кохання? -
Так Муз поб'ється із десяток.
Я не знаходжу це гуманним.
2024.05.22
18:37
Неосяжна повнота очей твоїх, серця, жестів твоєї душі
Що й на кутику вуст підносилась лиха погорда
Дратівливої жінки, яка цитькала олівцю
Мого погляду,
Що описував зустріч немов би складав молитву.
Сумно, сумно, як сумно
Дивилися інші на постаті
Що й на кутику вуст підносилась лиха погорда
Дратівливої жінки, яка цитькала олівцю
Мого погляду,
Що описував зустріч немов би складав молитву.
Сумно, сумно, як сумно
Дивилися інші на постаті
2024.05.22
12:38
Нас нічого біда не навчила…
Все співаємо «Ще не вмерла…»,
А в тумані чорніє нова вже могила –
Рукотворна Говерла.
Грабарі вже лаштують лопати,
А багнети – давно готові
Українські серця протинати, щоб взнати
Все співаємо «Ще не вмерла…»,
А в тумані чорніє нова вже могила –
Рукотворна Говерла.
Грабарі вже лаштують лопати,
А багнети – давно готові
Українські серця протинати, щоб взнати
2024.05.22
11:35
Лечу до тебе з літнім вітерцем
Над бірюзовими очима моря.
Топазне сонце загляда в лице,
Давно-давно я з ним в таємній змові.
Щодня тебе ласкає вітражем,
Адже ти відчуваєш світле диво.
Тепло його маніжки береже,
Над бірюзовими очима моря.
Топазне сонце загляда в лице,
Давно-давно я з ним в таємній змові.
Щодня тебе ласкає вітражем,
Адже ти відчуваєш світле диво.
Тепло його маніжки береже,
2024.05.22
11:30
Немов ті гулі-пагорби,
Що навесні кульбабами і маками
Освітлюють нам лиця,-
Такими всі ви бачитесь мені,
Вагітні різномовні молодиці.
Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
Лякають війнами в словесному двобої,
Інші громи вчуваються мені:
Що навесні кульбабами і маками
Освітлюють нам лиця,-
Такими всі ви бачитесь мені,
Вагітні різномовні молодиці.
Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
Лякають війнами в словесному двобої,
Інші громи вчуваються мені:
2024.05.22
09:07
БАНАЛЬНА ДРАМА
ДІЙОВІ ОСОБИ:
ЛИЦЕДІЙ - актор і поет, моложавий, симпатичний, такий тип зазвичай подобається жінкам за 50.
СЕНСЕЙ - поет, спортивної статури, вже не першої свіжості, володар чорного поясу, отриманого на районних міжнародних змаганнях
2024.05.22
06:37
Зручно влаштувавшись за столом на кухні,
Перед тим, як далі бесіду вести,
Наповняю пивом череп’яні кухлі,
Бо міцніш напою не бажаєш ти.
Я також не хочу вводити в оману
Ні тебе, мій друже, ні себе в цю мить, –
І від склянки пива теж буваю п’я
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Перед тим, як далі бесіду вести,
Наповняю пивом череп’яні кухлі,
Бо міцніш напою не бажаєш ти.
Я також не хочу вводити в оману
Ні тебе, мій друже, ні себе в цю мить, –
І від склянки пива теж буваю п’я
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Інша поезія):
2024.05.17
2024.04.15
2023.12.19
2023.11.22
2023.11.18
2023.11.06
2023.10.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталя Чепурко (1964) /
Інша поезія
Измена
Если всё давно в тебе перегорело?
Жалость только... - низкая подруга,
Жалость унизительней испуга.
Может не совсем я заслужила
Чувств высоких, слов красивых...
Ни одна теперь земная сила
Не вернёт мне чистоты учтивой.
Прав ты: я ничем не лучше
Той, которая презрением отравила,
Потому-то тот печальный случай
Стал для нас почти смертельной силой.
Я твои надежды обманула...
И мечты твои, обманутые мною...
Словно молния, сверкнула и потухла...
Разразившись над бездонной мглою!..
Для тебя была я лишь грозою:
Разразилась громом и светами!
Видишь разницу с потухшею звездою? -
Свет её идёт ещё годами.
Вся твоя беда лишь в отречении:
Ты отрёкся от былого счастья.
Тебе много было моего влечения,
Тебе много было моей буйной страсти.
Я тебя любила и желала...
Всё в тебе казалось мне прекрасным.
Я тогда не ведала, не знала,
Что со мною можно быть несчастным.
Я себя нисколько не щадила,
Всё, что было, отдавала близким!
Всё, что было: сердце, душу, силу...
Отчего ж упала так вот низко?
Ты не веришь? - это твоё право.
И на то есть веская причина:
Я окутала себя дурною славой,
А тебя опутала кручиной.
Но зачем ты руки опускаешь?
Прочь бежишь, ужаленный судьбою?
Разве ты до сей поры не знаешь,
Что всё утверждается борьбою?
Ты ведь молод, и красив, и чистодушен.
Отчего ж расслабился так просто?
Ты запомни: женщинам не нужен
"Человечек маленького роста"!
То, что у тебя душа святая - мало.
Нужно, чтобы все об этом знали.
Нужно, чтоб мечта судьбою стала -
И поступки это подтверждали.
Всё в руках твоих (как ты понять не можешь),
Закружи мне голову, как прежде!
Неужели ты уже не сможешь
Распалить хоть искорку надежды!
Я сама тебя встряхнуть пытаюсь,
Но ты ухмыляешься и злишься.
Ты не веришь - я прекрасно знаю.
Но не верить в счастье - это слишком!
Как же можно строить не надеясь?
Не надеясь на исход счастливый?
Ты прости, но я-таки насмелюсь,
Я насмелюсь обозвать тебя трусливым!
Ты от страха очи закрываешь,
Когда я пытаюсь объясниться:
Тебя жгут слова, ты точно знаешь, -
Они снова могут повториться.
Я выпрашиваю твоего участия:
Говорю слащавыми словами,
Наполняясь неуемной страстью-
Одержимость встала между нами!
Я давнолюбви не ощущаю-
Себя женщиной неповторимой.
Может быть поэтому (не знаю),
Я тянусь за звездочкой незримой...
1989 год
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Измена
Любовь измеряется мерой прощения,
Привязанность-болью прощаний,
А ненависть-силой того отвращения,
С которым мы помним свои обещания.
Ты не веришь мне, а как же жить без веры,
Если всё давно в тебе перегорело?
Жалость только... - низкая подруга,
Жалость унизительней испуга.
Может не совсем я заслужила
Чувств высоких, слов красивых...
Ни одна теперь земная сила
Не вернёт мне чистоты учтивой.
Прав ты: я ничем не лучше
Той, которая презрением отравила,
Потому-то тот печальный случай
Стал для нас почти смертельной силой.
Я твои надежды обманула...
И мечты твои, обманутые мною...
Словно молния, сверкнула и потухла...
Разразившись над бездонной мглою!..
Для тебя была я лишь грозою:
Разразилась громом и светами!
Видишь разницу с потухшею звездою? -
Свет её идёт ещё годами.
Вся твоя беда лишь в отречении:
Ты отрёкся от былого счастья.
Тебе много было моего влечения,
Тебе много было моей буйной страсти.
Я тебя любила и желала...
Всё в тебе казалось мне прекрасным.
Я тогда не ведала, не знала,
Что со мною можно быть несчастным.
Я себя нисколько не щадила,
Всё, что было, отдавала близким!
Всё, что было: сердце, душу, силу...
Отчего ж упала так вот низко?
Ты не веришь? - это твоё право.
И на то есть веская причина:
Я окутала себя дурною славой,
А тебя опутала кручиной.
Но зачем ты руки опускаешь?
Прочь бежишь, ужаленный судьбою?
Разве ты до сей поры не знаешь,
Что всё утверждается борьбою?
Ты ведь молод, и красив, и чистодушен.
Отчего ж расслабился так просто?
Ты запомни: женщинам не нужен
"Человечек маленького роста"!
То, что у тебя душа святая - мало.
Нужно, чтобы все об этом знали.
Нужно, чтоб мечта судьбою стала -
И поступки это подтверждали.
Всё в руках твоих (как ты понять не можешь),
Закружи мне голову, как прежде!
Неужели ты уже не сможешь
Распалить хоть искорку надежды!
Я сама тебя встряхнуть пытаюсь,
Но ты ухмыляешься и злишься.
Ты не веришь - я прекрасно знаю.
Но не верить в счастье - это слишком!
Как же можно строить не надеясь?
Не надеясь на исход счастливый?
Ты прости, но я-таки насмелюсь,
Я насмелюсь обозвать тебя трусливым!
Ты от страха очи закрываешь,
Когда я пытаюсь объясниться:
Тебя жгут слова, ты точно знаешь, -
Они снова могут повториться.
Я выпрашиваю твоего участия:
Говорю слащавыми словами,
Наполняясь неуемной страстью-
Одержимость встала между нами!
Я давнолюбви не ощущаю-
Себя женщиной неповторимой.
Может быть поэтому (не знаю),
Я тянусь за звездочкой незримой...
1989 год
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію