Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.03
01:01
хотів тобі я наспівати
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
2025.12.02
22:34
Потойбіч і посейбіч – все це ти.
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
2025.12.02
22:17
Насправді грудень не зігріє,
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
2025.12.02
21:18
Поворожи мені на гущі кавовій!
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
2025.12.02
20:34
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
17:20
Грудень сіє на сито дощ,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
2025.12.02
14:53
Дивлюсь у туман непроглядний, дівочий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
2025.12.02
12:01
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
10:58
Дехто, хто де.
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
2025.12.01
23:04
Закінчує справи свої листопад,
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
2025.12.01
12:00
Двадцять літ минає від часів
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.08.19
2025.06.25
2025.04.24
2025.04.14
2025.04.06
2025.03.09
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталя Чепурко (1964) /
Інша поезія
Измена
Если всё давно в тебе перегорело?
Жалость только... - низкая подруга,
Жалость унизительней испуга.
Может не совсем я заслужила
Чувств высоких, слов красивых...
Ни одна теперь земная сила
Не вернёт мне чистоты учтивой.
Прав ты: я ничем не лучше
Той, которая презрением отравила,
Потому-то тот печальный случай
Стал для нас почти смертельной силой.
Я твои надежды обманула...
И мечты твои, обманутые мною...
Словно молния, сверкнула и потухла...
Разразившись над бездонной мглою!..
Для тебя была я лишь грозою:
Разразилась громом и светами!
Видишь разницу с потухшею звездою? -
Свет её идёт ещё годами.
Вся твоя беда лишь в отречении:
Ты отрёкся от былого счастья.
Тебе много было моего влечения,
Тебе много было моей буйной страсти.
Я тебя любила и желала...
Всё в тебе казалось мне прекрасным.
Я тогда не ведала, не знала,
Что со мною можно быть несчастным.
Я себя нисколько не щадила,
Всё, что было, отдавала близким!
Всё, что было: сердце, душу, силу...
Отчего ж упала так вот низко?
Ты не веришь? - это твоё право.
И на то есть веская причина:
Я окутала себя дурною славой,
А тебя опутала кручиной.
Но зачем ты руки опускаешь?
Прочь бежишь, ужаленный судьбою?
Разве ты до сей поры не знаешь,
Что всё утверждается борьбою?
Ты ведь молод, и красив, и чистодушен.
Отчего ж расслабился так просто?
Ты запомни: женщинам не нужен
"Человечек маленького роста"!
То, что у тебя душа святая - мало.
Нужно, чтобы все об этом знали.
Нужно, чтоб мечта судьбою стала -
И поступки это подтверждали.
Всё в руках твоих (как ты понять не можешь),
Закружи мне голову, как прежде!
Неужели ты уже не сможешь
Распалить хоть искорку надежды!
Я сама тебя встряхнуть пытаюсь,
Но ты ухмыляешься и злишься.
Ты не веришь - я прекрасно знаю.
Но не верить в счастье - это слишком!
Как же можно строить не надеясь?
Не надеясь на исход счастливый?
Ты прости, но я-таки насмелюсь,
Я насмелюсь обозвать тебя трусливым!
Ты от страха очи закрываешь,
Когда я пытаюсь объясниться:
Тебя жгут слова, ты точно знаешь, -
Они снова могут повториться.
Я выпрашиваю твоего участия:
Говорю слащавыми словами,
Наполняясь неуемной страстью-
Одержимость встала между нами!
Я давнолюбви не ощущаю-
Себя женщиной неповторимой.
Может быть поэтому (не знаю),
Я тянусь за звездочкой незримой...
1989 год
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Измена
Любовь измеряется мерой прощения,
Привязанность-болью прощаний,
А ненависть-силой того отвращения,
С которым мы помним свои обещания.
Ты не веришь мне, а как же жить без веры,
Если всё давно в тебе перегорело?
Жалость только... - низкая подруга,
Жалость унизительней испуга.
Может не совсем я заслужила
Чувств высоких, слов красивых...
Ни одна теперь земная сила
Не вернёт мне чистоты учтивой.
Прав ты: я ничем не лучше
Той, которая презрением отравила,
Потому-то тот печальный случай
Стал для нас почти смертельной силой.
Я твои надежды обманула...
И мечты твои, обманутые мною...
Словно молния, сверкнула и потухла...
Разразившись над бездонной мглою!..
Для тебя была я лишь грозою:
Разразилась громом и светами!
Видишь разницу с потухшею звездою? -
Свет её идёт ещё годами.
Вся твоя беда лишь в отречении:
Ты отрёкся от былого счастья.
Тебе много было моего влечения,
Тебе много было моей буйной страсти.
Я тебя любила и желала...
Всё в тебе казалось мне прекрасным.
Я тогда не ведала, не знала,
Что со мною можно быть несчастным.
Я себя нисколько не щадила,
Всё, что было, отдавала близким!
Всё, что было: сердце, душу, силу...
Отчего ж упала так вот низко?
Ты не веришь? - это твоё право.
И на то есть веская причина:
Я окутала себя дурною славой,
А тебя опутала кручиной.
Но зачем ты руки опускаешь?
Прочь бежишь, ужаленный судьбою?
Разве ты до сей поры не знаешь,
Что всё утверждается борьбою?
Ты ведь молод, и красив, и чистодушен.
Отчего ж расслабился так просто?
Ты запомни: женщинам не нужен
"Человечек маленького роста"!
То, что у тебя душа святая - мало.
Нужно, чтобы все об этом знали.
Нужно, чтоб мечта судьбою стала -
И поступки это подтверждали.
Всё в руках твоих (как ты понять не можешь),
Закружи мне голову, как прежде!
Неужели ты уже не сможешь
Распалить хоть искорку надежды!
Я сама тебя встряхнуть пытаюсь,
Но ты ухмыляешься и злишься.
Ты не веришь - я прекрасно знаю.
Но не верить в счастье - это слишком!
Как же можно строить не надеясь?
Не надеясь на исход счастливый?
Ты прости, но я-таки насмелюсь,
Я насмелюсь обозвать тебя трусливым!
Ты от страха очи закрываешь,
Когда я пытаюсь объясниться:
Тебя жгут слова, ты точно знаешь, -
Они снова могут повториться.
Я выпрашиваю твоего участия:
Говорю слащавыми словами,
Наполняясь неуемной страстью-
Одержимость встала между нами!
Я давнолюбви не ощущаю-
Себя женщиной неповторимой.
Может быть поэтому (не знаю),
Я тянусь за звездочкой незримой...
1989 год
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
