Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.10
19:57
Пливе Земля –
всього живого човник,
і важко їй
у нелюдстві людей
не шкірою –
душею чорних
індус то,
християнин,
всього живого човник,
і важко їй
у нелюдстві людей
не шкірою –
душею чорних
індус то,
християнин,
2026.07.10
15:48
Розкололося літо на дві половини,
Поміж ними застигла непрохана мряка.
Ігноруємо часто приховані знаки
І у затишок свій гучно кличемо зміни.
Перша - ніжно-зелена, яскрава, невинна,
Друга - тьмяно-зневірена, кольору хакі.
Розкололося літо на дві по
Поміж ними застигла непрохана мряка.
Ігноруємо часто приховані знаки
І у затишок свій гучно кличемо зміни.
Перша - ніжно-зелена, яскрава, невинна,
Друга - тьмяно-зневірена, кольору хакі.
Розкололося літо на дві по
2026.07.10
13:21
У снігах безконечних потоне
Те, що ми заховали в собі.
Так серцевий надірваний тонус
Допоможе комусь в боротьбі.
У снігах ми ховаємо звуки,
Ті, що небом даровані нам,
І важкі та нескорені муки,
Те, що ми заховали в собі.
Так серцевий надірваний тонус
Допоможе комусь в боротьбі.
У снігах ми ховаємо звуки,
Ті, що небом даровані нам,
І важкі та нескорені муки,
2026.07.10
12:37
незнамо де на шальках
і серце і душа
немає ані шпарки
у проливних дощах
а в медіаетері
гармидер і сумбур
чи віддчиняти двері
чи вірити в судьбу
і серце і душа
немає ані шпарки
у проливних дощах
а в медіаетері
гармидер і сумбур
чи віддчиняти двері
чи вірити в судьбу
2026.07.10
07:03
На відміну від борщу,
В щах лиш губи полощу,
Бо лякаюсь кислу страву
В шлунок ложкою відправить.
Ця кислюща рідина
Впасти змушує слона
І помалу, щохвилини
Робить злішою людину...
В щах лиш губи полощу,
Бо лякаюсь кислу страву
В шлунок ложкою відправить.
Ця кислюща рідина
Впасти змушує слона
І помалу, щохвилини
Робить злішою людину...
2026.07.09
22:48
Во ім’я Вищого Життя, слава горньому Світлу!
Я – пастир, що любить свою отару. Пасу я овець і ягнят, на своїх плечах ношу їх. Огороджені володіння мої, і вівці не відходять від посовища за огорожею. Не веду їх до берега моря, щоби вони не побачили виру
2026.07.09
19:13
Вже день у сонця на щиті.
І хрестить ліньки хитра тінь.
Ламає списи золоті
Небесна синь в каміння стін.
Тримає спека, наче тин,
А люд втікає із хатин.
І око з неба, як бурштин,
І хрестить ліньки хитра тінь.
Ламає списи золоті
Небесна синь в каміння стін.
Тримає спека, наче тин,
А люд втікає із хатин.
І око з неба, як бурштин,
2026.07.09
17:52
Старий Овсій вмовив сина у Базар відвезти.
- Помирати, - сказав, - скоро. У останнє хочу
Своїм славним побратимам «подивитись в очі»,
Бо такий тягар нелегко усе життя нести.
Приїхали. Овсій чомусь пам’ятник минає,
Що поставлений котовцям, полеглим у
- Помирати, - сказав, - скоро. У останнє хочу
Своїм славним побратимам «подивитись в очі»,
Бо такий тягар нелегко усе життя нести.
Приїхали. Овсій чомусь пам’ятник минає,
Що поставлений котовцям, полеглим у
2026.07.09
14:08
Мобільний знову на ходу,
Голівоньку морочить.
Не клич мене, я не прийду
До тебе серед ночі.
Тепер мені по бузині,
Кого ти там щасливиш —
Готую джем у вихідні —
Голівоньку морочить.
Не клич мене, я не прийду
До тебе серед ночі.
Тепер мені по бузині,
Кого ти там щасливиш —
Готую джем у вихідні —
2026.07.09
13:53
Ці вибухи потужно пролунали
У чорній нерозгаданій пітьмі
Від пекла невимовного сигналом
В холодній і розпачливій зимі.
У вибухах приречено сконали
Надії у примарній далині.
Ці вершники на трьох шалених конях
У чорній нерозгаданій пітьмі
Від пекла невимовного сигналом
В холодній і розпачливій зимі.
У вибухах приречено сконали
Надії у примарній далині.
Ці вершники на трьох шалених конях
2026.07.09
12:00
Розшарпана, розхристана, розколота,
Кривавляться рубці серпа і молота.
Чужі й свої у ордах поєдналися,
Шматують хижо те, що позасталося.
Ненавидять чи люблять - то однаково
І кожен постріл в груди й спину - знаковий.
Смакують кров і нею упиваються
Кривавляться рубці серпа і молота.
Чужі й свої у ордах поєдналися,
Шматують хижо те, що позасталося.
Ненавидять чи люблять - то однаково
І кожен постріл в груди й спину - знаковий.
Смакують кров і нею упиваються
2026.07.09
11:42
може праведним було
може і ніяким
те дитинство та село
і коти й собаки
при колодязі цебро
грядка з огірками
бур’яни уздовж і проз
силосної ями
може і ніяким
те дитинство та село
і коти й собаки
при колодязі цебро
грядка з огірками
бур’яни уздовж і проз
силосної ями
2026.07.09
09:25
Це рідна його країна,
І зовсім не Казахстан,
Як мати, втрачала сина,
А він забавляв путан.
Пропала – і все, що знаєм,
Охмуда стезя земна.
Не буде сердечних таїн,
І зовсім не Казахстан,
Як мати, втрачала сина,
А він забавляв путан.
Пропала – і все, що знаєм,
Охмуда стезя земна.
Не буде сердечних таїн,
2026.07.09
09:15
Колись у шахтарських пагорбах, що у Дакоті
Жив був юнак на ім’я Рокі Ракун
Раз його подруга втікла із якимось зухвальцем
І, звісно, Рокі страждав
Мовби заціпило геть
Казав ”Найду, хай там як“
Оце, прибувши до міста, він
Зняв собі кут у місцевім сал
Жив був юнак на ім’я Рокі Ракун
Раз його подруга втікла із якимось зухвальцем
І, звісно, Рокі страждав
Мовби заціпило геть
Казав ”Найду, хай там як“
Оце, прибувши до міста, він
Зняв собі кут у місцевім сал
2026.07.09
07:18
Під кручею, улігшись горілиць,
Я бачу, що, як кубками на таці, -
Гранчасті бані храмів і дзвіниць
В проміннях сонця пишно золотяться.
А вище них - незміряна блакить,
Жива і чиста, ніби милість Божа, -
Красою заохочує так жить,
Що просьбі я відмовит
Я бачу, що, як кубками на таці, -
Гранчасті бані храмів і дзвіниць
В проміннях сонця пишно золотяться.
А вище них - незміряна блакить,
Жива і чиста, ніби милість Божа, -
Красою заохочує так жить,
Що просьбі я відмовит
2026.07.08
13:50
Пробіжка на морозі - це подорож неждана,
Стрибок у невідоме, оновлення душі.
Вона тебе підносить у простір первозданний,
А збоку вболівають замерзлі спориші.
Ти не втечеш, напевно, від лютої юдолі,
Від фатуму, що висне, немов небесний карб,
Від то
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрибок у невідоме, оновлення душі.
Вона тебе підносить у простір первозданний,
А збоку вболівають замерзлі спориші.
Ти не втечеш, напевно, від лютої юдолі,
Від фатуму, що висне, немов небесний карб,
Від то
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Публіцистика
БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю З ІГОРЕМ ПАВЛЮКОМ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю З ІГОРЕМ ПАВЛЮКОМ
– Ігоре, нещодавно в Американському престижному видавництві вийшла твоя книга віршів, через кілька місяців ти потрапив у світове енциклопедичне видання «Письменники Європи», де Україну репрезентують два автори: Андрій Курков та Ігор Павлюк. Із Курковим начебто зрозуміло: він давній учасник європейських тусовок зі своєю російськомовною прозою. А чому саме тебе з українських поетів вибрали, як ти гадаєш?
– Я вже казав про це коротко у бліц-інтерв’ю газеті «Високий замок»: «Приємно, що Європа нарешті звернула увагу на українських авторів. До цього списку потрапили всесвітньо відомі письменники, багато із них є Нобелівськими лауреатами. Не знаю, за яким принципом відбувався відбір імен. Нікуди не посилав жодних заявок. Тому не можу пояснити, чому саме я і Андрій Курков фігурують на сторінках цього видання. Мене повідомили про вихід книги «Письменники Європи» вже постфактум. Був ще більше приємно здивований, коли побачив, що моє ім’я винесли і на обкладинку книги».
Днями ж мені пояснив ситуацію один із моїх перекладачів за кордоном: світові, мовляв, не цікавий, не потрібний уже ні соцреалізм, ні постмодернізм, якого вони мають удосталь власного, а цікава національна здорова і талановита література, яку ти репрезентуєш. Багато ж наших митців кинулися більш чи менш успішно копіювати Бродського, Шимборську, зоставшись у кращому випадку епігонами.
Маркеса скопіювати неможливо, бо він пише про свою маленьку батьківщину і тим потрібний світові. Мені близький його некосмополітичний магічний реалізм...
– А може, симпатія до тебе у світі останнім часом викликана тим, що ти, скажімо, лауреат Народної Шевченківської премії (володар Залізного Мамая), а не офіційної, державної, межигірської, тобто апріорі в опозиції?..
– «О думи мої! о славо злая!»... Визнання у світі і в рідній державі не збігаються для справжніх митців. Нема пророка у своїй батьківщині... Тут можна відповісти хіба що словами батька Андрія Малишка, сказані ним після того, як син похвалився йому якимось державним орденом. Батько сумно заважив, що це дуже погано – державна відзнака, що Андрій поганий поет, бо Тараса Шевченка, мовляв, Івана Франка, Лєрмонтова у тюрму садили, на дуелях стріляли, а йому медаль дали... Тобто справжні поети завжди в опозиції, завжди незручні – це абсолютний закон розвитку духу. Тому премії державні, визнання найкраще отримувати посмертно, як і канонізацію церковну, а то справді виходить нонсенс. Цілком погоджуюся із мудрим Самійлом Малишком, земля йому небом.
А біографія у мене із петербурзько-сибірським, воєнно-«монашим» минулим і паломницьким сьогоденням цілком поетична. Та й письмо у світі, сподобалося, здається... Тому й вибирають.
Хоча, як там у Анни Ахматової (Горенко) нашої:
И чем сильней они меня хвалили,
Чем мной сильнее люди восхищались,
Тем мне страшнее было в мире жить...
Взяв Ігор Гургула
– Я вже казав про це коротко у бліц-інтерв’ю газеті «Високий замок»: «Приємно, що Європа нарешті звернула увагу на українських авторів. До цього списку потрапили всесвітньо відомі письменники, багато із них є Нобелівськими лауреатами. Не знаю, за яким принципом відбувався відбір імен. Нікуди не посилав жодних заявок. Тому не можу пояснити, чому саме я і Андрій Курков фігурують на сторінках цього видання. Мене повідомили про вихід книги «Письменники Європи» вже постфактум. Був ще більше приємно здивований, коли побачив, що моє ім’я винесли і на обкладинку книги».
Днями ж мені пояснив ситуацію один із моїх перекладачів за кордоном: світові, мовляв, не цікавий, не потрібний уже ні соцреалізм, ні постмодернізм, якого вони мають удосталь власного, а цікава національна здорова і талановита література, яку ти репрезентуєш. Багато ж наших митців кинулися більш чи менш успішно копіювати Бродського, Шимборську, зоставшись у кращому випадку епігонами.
Маркеса скопіювати неможливо, бо він пише про свою маленьку батьківщину і тим потрібний світові. Мені близький його некосмополітичний магічний реалізм...
– А може, симпатія до тебе у світі останнім часом викликана тим, що ти, скажімо, лауреат Народної Шевченківської премії (володар Залізного Мамая), а не офіційної, державної, межигірської, тобто апріорі в опозиції?..
– «О думи мої! о славо злая!»... Визнання у світі і в рідній державі не збігаються для справжніх митців. Нема пророка у своїй батьківщині... Тут можна відповісти хіба що словами батька Андрія Малишка, сказані ним після того, як син похвалився йому якимось державним орденом. Батько сумно заважив, що це дуже погано – державна відзнака, що Андрій поганий поет, бо Тараса Шевченка, мовляв, Івана Франка, Лєрмонтова у тюрму садили, на дуелях стріляли, а йому медаль дали... Тобто справжні поети завжди в опозиції, завжди незручні – це абсолютний закон розвитку духу. Тому премії державні, визнання найкраще отримувати посмертно, як і канонізацію церковну, а то справді виходить нонсенс. Цілком погоджуюся із мудрим Самійлом Малишком, земля йому небом.
А біографія у мене із петербурзько-сибірським, воєнно-«монашим» минулим і паломницьким сьогоденням цілком поетична. Та й письмо у світі, сподобалося, здається... Тому й вибирають.
Хоча, як там у Анни Ахматової (Горенко) нашої:
И чем сильней они меня хвалили,
Чем мной сильнее люди восхищались,
Тем мне страшнее было в мире жить...
Взяв Ігор Гургула
Цей матеріал надрукований у ч.2 мистецького часопису Львівщини "Нова неділя" (жовтень 2011 р.), який нещодавно почав виходити у світ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
