Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.24
14:08
Хоч топить ніч квапливо
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
2026.02.24
13:53
Одного разу кілька раз
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
2026.02.24
13:09
Я одинокий менестрель
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
2026.02.24
12:50
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
2026.02.24
12:13
На узліссі часу, де весна цілує холодні шрами землі,
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
2026.02.24
11:28
Відбудеться повернення по колу
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.
Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.
Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
2026.02.24
05:30
Плач, бейбі
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
2026.02.23
23:31
У ЛЮТОГО знайшлась відрада,
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
2026.02.23
21:19
Чи матюкаюсь я? Так, але нині рідше, а ось в старі часи ого-го! Згадав, дай, думаю, в кілька слів про красивий матючок...
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
2026.02.23
17:04
Уперто нас минає брудершафт.
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
2026.02.23
16:41
Над рікою, що зветься Турбота
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
2026.02.23
16:20
Пішов за обрій січень кришталевий,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
2026.02.23
15:16
Ми власної історії народ
і незалежні від сусід і сказу
на тлі невиліковної прокази
скажених іродів та воєвод,
а також від протекції заброд
і від комуністичної зарази.
Нехай під ними вигорить земля
і що би не стояло на заваді –
і незалежні від сусід і сказу
на тлі невиліковної прокази
скажених іродів та воєвод,
а також від протекції заброд
і від комуністичної зарази.
Нехай під ними вигорить земля
і що би не стояло на заваді –
2026.02.23
13:58
Зима тримає небо у полоні,
Затиснувши у крижані лещата.
Ще сплять сади, ще інею багато.
Загублено тепло в німій короні.
Та сонце вже затримує в долоні
Цнотливі промені, що бавлять очі.
І хоч морозна віхола шепоче,
Затиснувши у крижані лещата.
Ще сплять сади, ще інею багато.
Загублено тепло в німій короні.
Та сонце вже затримує в долоні
Цнотливі промені, що бавлять очі.
І хоч морозна віхола шепоче,
2026.02.23
12:23
Частину серця, зіроньку душі
Лишаю там, де небо у ковші —
Між горами. Де димчасті мережки
Вбирають гори не в хустки, в сережки.
І зіглядаються зеленолицьо
Красуні-гори до гнізда орлиці.
Шепочуть буки: не минеш розлуки.
Смереки кажуть, що вже осінь
Лишаю там, де небо у ковші —
Між горами. Де димчасті мережки
Вбирають гори не в хустки, в сережки.
І зіглядаються зеленолицьо
Красуні-гори до гнізда орлиці.
Шепочуть буки: не минеш розлуки.
Смереки кажуть, що вже осінь
2026.02.23
11:27
Я вийду на майдан, на велелюдний простір,
На людський суд і глум, на торжище століть.
Я покладу, як неповторний промінь,
Свої думки й страхи, як спалахи квилінь.
Я вийду на майдан, на суд людський і Божий.
Нехай стинає кат що хоче, а проте
Не
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На людський суд і глум, на торжище століть.
Я покладу, як неповторний промінь,
Свої думки й страхи, як спалахи квилінь.
Я вийду на майдан, на суд людський і Божий.
Нехай стинає кат що хоче, а проте
Не
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Публіцистика
БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю З ІГОРЕМ ПАВЛЮКОМ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю З ІГОРЕМ ПАВЛЮКОМ
– Ігоре, нещодавно в Американському престижному видавництві вийшла твоя книга віршів, через кілька місяців ти потрапив у світове енциклопедичне видання «Письменники Європи», де Україну репрезентують два автори: Андрій Курков та Ігор Павлюк. Із Курковим начебто зрозуміло: він давній учасник європейських тусовок зі своєю російськомовною прозою. А чому саме тебе з українських поетів вибрали, як ти гадаєш?
– Я вже казав про це коротко у бліц-інтерв’ю газеті «Високий замок»: «Приємно, що Європа нарешті звернула увагу на українських авторів. До цього списку потрапили всесвітньо відомі письменники, багато із них є Нобелівськими лауреатами. Не знаю, за яким принципом відбувався відбір імен. Нікуди не посилав жодних заявок. Тому не можу пояснити, чому саме я і Андрій Курков фігурують на сторінках цього видання. Мене повідомили про вихід книги «Письменники Європи» вже постфактум. Був ще більше приємно здивований, коли побачив, що моє ім’я винесли і на обкладинку книги».
Днями ж мені пояснив ситуацію один із моїх перекладачів за кордоном: світові, мовляв, не цікавий, не потрібний уже ні соцреалізм, ні постмодернізм, якого вони мають удосталь власного, а цікава національна здорова і талановита література, яку ти репрезентуєш. Багато ж наших митців кинулися більш чи менш успішно копіювати Бродського, Шимборську, зоставшись у кращому випадку епігонами.
Маркеса скопіювати неможливо, бо він пише про свою маленьку батьківщину і тим потрібний світові. Мені близький його некосмополітичний магічний реалізм...
– А може, симпатія до тебе у світі останнім часом викликана тим, що ти, скажімо, лауреат Народної Шевченківської премії (володар Залізного Мамая), а не офіційної, державної, межигірської, тобто апріорі в опозиції?..
– «О думи мої! о славо злая!»... Визнання у світі і в рідній державі не збігаються для справжніх митців. Нема пророка у своїй батьківщині... Тут можна відповісти хіба що словами батька Андрія Малишка, сказані ним після того, як син похвалився йому якимось державним орденом. Батько сумно заважив, що це дуже погано – державна відзнака, що Андрій поганий поет, бо Тараса Шевченка, мовляв, Івана Франка, Лєрмонтова у тюрму садили, на дуелях стріляли, а йому медаль дали... Тобто справжні поети завжди в опозиції, завжди незручні – це абсолютний закон розвитку духу. Тому премії державні, визнання найкраще отримувати посмертно, як і канонізацію церковну, а то справді виходить нонсенс. Цілком погоджуюся із мудрим Самійлом Малишком, земля йому небом.
А біографія у мене із петербурзько-сибірським, воєнно-«монашим» минулим і паломницьким сьогоденням цілком поетична. Та й письмо у світі, сподобалося, здається... Тому й вибирають.
Хоча, як там у Анни Ахматової (Горенко) нашої:
И чем сильней они меня хвалили,
Чем мной сильнее люди восхищались,
Тем мне страшнее было в мире жить...
Взяв Ігор Гургула
– Я вже казав про це коротко у бліц-інтерв’ю газеті «Високий замок»: «Приємно, що Європа нарешті звернула увагу на українських авторів. До цього списку потрапили всесвітньо відомі письменники, багато із них є Нобелівськими лауреатами. Не знаю, за яким принципом відбувався відбір імен. Нікуди не посилав жодних заявок. Тому не можу пояснити, чому саме я і Андрій Курков фігурують на сторінках цього видання. Мене повідомили про вихід книги «Письменники Європи» вже постфактум. Був ще більше приємно здивований, коли побачив, що моє ім’я винесли і на обкладинку книги».
Днями ж мені пояснив ситуацію один із моїх перекладачів за кордоном: світові, мовляв, не цікавий, не потрібний уже ні соцреалізм, ні постмодернізм, якого вони мають удосталь власного, а цікава національна здорова і талановита література, яку ти репрезентуєш. Багато ж наших митців кинулися більш чи менш успішно копіювати Бродського, Шимборську, зоставшись у кращому випадку епігонами.
Маркеса скопіювати неможливо, бо він пише про свою маленьку батьківщину і тим потрібний світові. Мені близький його некосмополітичний магічний реалізм...
– А може, симпатія до тебе у світі останнім часом викликана тим, що ти, скажімо, лауреат Народної Шевченківської премії (володар Залізного Мамая), а не офіційної, державної, межигірської, тобто апріорі в опозиції?..
– «О думи мої! о славо злая!»... Визнання у світі і в рідній державі не збігаються для справжніх митців. Нема пророка у своїй батьківщині... Тут можна відповісти хіба що словами батька Андрія Малишка, сказані ним після того, як син похвалився йому якимось державним орденом. Батько сумно заважив, що це дуже погано – державна відзнака, що Андрій поганий поет, бо Тараса Шевченка, мовляв, Івана Франка, Лєрмонтова у тюрму садили, на дуелях стріляли, а йому медаль дали... Тобто справжні поети завжди в опозиції, завжди незручні – це абсолютний закон розвитку духу. Тому премії державні, визнання найкраще отримувати посмертно, як і канонізацію церковну, а то справді виходить нонсенс. Цілком погоджуюся із мудрим Самійлом Малишком, земля йому небом.
А біографія у мене із петербурзько-сибірським, воєнно-«монашим» минулим і паломницьким сьогоденням цілком поетична. Та й письмо у світі, сподобалося, здається... Тому й вибирають.
Хоча, як там у Анни Ахматової (Горенко) нашої:
И чем сильней они меня хвалили,
Чем мной сильнее люди восхищались,
Тем мне страшнее было в мире жить...
Взяв Ігор Гургула
Цей матеріал надрукований у ч.2 мистецького часопису Львівщини "Нова неділя" (жовтень 2011 р.), який нещодавно почав виходити у світ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
